6.А. Адлера «Індивідуальна психологія, її гіпотези та результат»

Теорія особистості А. Адлера е добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне "Я".

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) - суб'єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною життєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв'язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань, пов'язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди - соціальні істоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим.

Життєвий стиль є системною основою функціонування особистості, тобто це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне "Я" створює суб'єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби її досягнення.

А. Адлер надавав великого значення позиції дитини в сім'ї (порядку народження) для розвитку стилю її життя та способу вирішення життєвих проблем. Створені А. Адлером психологічні портрети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.

Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством.

7.К. Хорні «Наші внутрішні конфлікти»

Невідповідність між потенціями та досягненнями може пояснюватися об'єктивними причинами, індивід може стати жертвою обставин, однак невротик часто сам є причиною всіх своїх невдач. Він фруструється тими тенденціями, які всередині нього перебувають між собою у конфлікті. Невроз, за Хорні, - це психічний розлад, викликаний страхами та захистом від цих страхів, а також спробами знайти компроміс між конфліктними тенденціями.

Окрім надмірної біологічної орієнтації, до важливих методологічних помилок 3. Фрейда К. Хорні зарахувала схильність до дуалістичного і механіко-еволюціоністського мислення. На творчість Хорні також серйозно вплинула ситуація соціальних потрясінь у період Другої світової війни, пов'язаних зі встановленням фашистського панування в Німеччині та фашистською окупацією Європи. Як і інші послідовники Фрейда, вона надавала важливого значення несвідомим процесам у психічному житті особистості. Своєрідність Хорні виявилася в тому, що основним спонукальним мотивом вона вважала прагнення до безпеки, яке постійно народжувалося зі стану боязні та страху індивіда. Почуття тривоги та неспокою, які Хорні вважала базовими для поведінки індивідів, на її думку, супроводжують людину протягом усього життя. Воно може бути викликаним недостатністю поваги, ворожою атмосферою та насильницьким придушуванням бажань через владу або авторитет. У книзі "Наші внутрішні конфлікти" (1945) Хорні формулює три типи направленості поведінки особистості щодо оточення: 1) до людей; 2) від людей; 3) проти людей. При стійкому домінуванні в поведінці індивіда одного з цих векторів складаються три типи невротичної особистості: 1) послужлива, яка шукає любові та схвалення за будь-яку ціну; 2) така, що намагається відректися від суспільства; 3) агресивна, яка прагне престижу та влади. Оскільки всі ці форми реакцій є неадекватними, то створюється замкнене коло: тривожність не зникає, а посилюється, породжуючи нові конфлікти.

Називаючи людину "пасинком сучасної культури", Хорні підкреслювала недосконалість соціальної системи та суспільної ідеології, але відкидала уявлення про первісний антагонізм людини і культури. Вона не визнавала наявності руйнівної за своєю природою сили глибинних інстинктів людини. Хорні наполягала на оптимістичному характері створеної нею теорії, що висловлювала віру в позитивну самореалізацію людини, великий творчий потенціал якої надає можливість під час особистісного розвитку перебороти і життєві випробування, і складні внутрішні конфлікти.

Людина - не самодостатній індивідуаліст, який сидить у замку за товстими стінами й іноді робить екскурси в зовнішній світ для задоволення своїх фізичних, емоційних, інтелектуальних потреб або бажань. Люди помиляються, вважаючи, що вони не залежать від навколишнього світу і не змінюються, взаємодіючи з ним.

Невротик не просто втрачає здатність розібратися в собі й своїх бажаннях, він стає нездатним вирішити свої внутрішні проблеми, що і є, за Хорні, основним джерелом конфліктів. Три основні типи соціальної спрямованості — "рух до людей", "рух від людей ", "рух проти людей" -наявні в кожній людині і виявляються залежно від ситуації: здатність співпрацювати з людьми, віддалятися ві^д них, боротися з ними, У невротика ці типи відносин виявляються несумісними, якийсь із типів стає домінуючим, придушуючи інші. Таким чином, міжособистісні конфлікти є скоріше проявами внутріїшньоособистісної тенденції, яку Хорні називає "рух проти людей" і яка фактично перетворюється на "базову" установку стосовно інших і себе і певну

філософію життя. Описуючи таку людину, Хорні характеризує її так:

"Коли вона рухається проти людей, вона бачить сама собою зрозумілу ворожість навколо себе і приймає, свідомо чи І несвідомо, рішення боротися. Вона не довіряє почуттям інших щодо себе. Вона протидіє іншим усіма засобами, які їй доступні. Вона хоче бути сильнішою і завдати їм поразки задля власного захисту, частково.