1.У. Джемса «Теорія особистості»

Розглядаючи "емпіричне Я", можна говорити про особистість людини як загальну суму всього того, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості в цьому плані має включати: а) складові елементи; б) почуття та емоції, викликані цими елементами (самооцінка); в) учинки, що спричинені цими елементами (піклування про самого себе та самозбереження).

Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

Фізична особистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей. Так, коли хтось із старших помирає, то зникає і частина нас самих. Або нам соромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самі знаходимося на їхньому місці, тощо. Далі фізична особистість має включати "домашню оселю", власність людини, витвори її праці і т. ін.

Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистостей, скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість.

Духовна особистість - це об'єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини.

Почуття та емоції характеризують особистість з боку її самооцінки, яка буває двох видів: самовдоволення і невдоволення собою, за чим стоять два протилежних класи почуттів, що пов'язані з успіхом або неуспіхом, із сприятливим або несприятливим становищем у суспільстві.

З учинкового боку особистість, за В. Джемсом, характеризують піклування про себе і самозбереження, а саме: піклування про фізичну особистість (харчування, захист), про соціальну особистість (дружба, кохання, ревнощі, прагнення слави, вплив на інших людей, влада над ними тощо) та про духовну особистість (розумовий, моральний і духовний прогрес).

Окремі сторони особистості стикаються, суперечать одна одній. Самовдоволення особистості в житті зумовлене тим, як співвідносяться між собою реалізовані та потенційні здібності. У зв'язку з цим В. Джеме пропонує розглядати самоповагу особистості як відношення, в якому чисельних виражає реальний успіх, а знаменник -домагання:

Самоповага = Успіх / Домагання

За цією формулою відмова від домагань дає особистості таке ж бажане полегшення, як і їх здійснення й досягнення успіху. Самопочуття людини залежить від самої особистості, успіхів та домагань.

"чисте Я", або те, що пізнає, - це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення, трансцендентальне Я, а врешті-решт - самі думки.

2.Е. Берна «Що таке людина»

Людина — це яскраво забарвлена енергетична система, повна динамічних прагнень. Як і кожна енергетична система, він весь час намагається завітати у стан спокою. Він мусить це робити. І тому і є енергія; її таємнича функція — відновлювати власне рівновагу.

Проблема людини у тому, що вона хоче відкладати зняття деяких напруг, щоб уникнути виникнення нових, ще складніших, наприклад, замішання. З цією безпосередньо пов'язаний те що, що дехто страждає сильним головним болем і пекучими болями у животі, інші нічого такого не відчувають.

Отже, людина — це жива енергетична система, напруги якої викликають бажання, і завдання людини — задовольняти ці бажання, не беручи конфлікт за собою, коїться з іншими людьми і навколишнім світом.

Люди думають, ніби прагнуть безпеки; але насправді прагнуть відчуття безпеки, оскільки істинної безпеки, зрозуміло, немає. Відчуття безпеки посилюється, Якщо людина має засобами зняти напруження і розсіяти тривоги, задовольнити свої бажання; це допомагає забезпечити рівновагу в енергетичної системі, яку має людина. Якщо прийняти це до уваги, наскільки суперечливі напруги, пов'язані до наших найважливішими бажаннями, неважко зрозуміти, що «пошук свободи економіки від занепокоєння» який завжди означає те, що «пошук безпечної ситуації».

Два найпотужніших Прагнення людини - це до творення й Прагнення до руйнації. З Прагнення до творення вінікають любов, велікодушність и Щедрість, палиці твір потомства й радісне творчість. Напруга, что штовхає людини до ціх конструктивних цілям, ми назіваті лібідо (від латів. Libido - Прагнення, хіть); найважлівіша его функція - Забезпечити продовження людського роду. Прагнення знищення спричиняє дію ворожнечу, и ненависть, сліпий гнів моторошні насолоди жорстокістю и розпад живої плоті. Напруга, дает силу ЦІМ почуттям, ми назіваті мортидо (неологізм, від латів. Mors - смерть). Найбільш концентровано ця плавна напряжение віявляється у борьбе Існування; при належно застосуванні воно допомагає індівіду избежать внутренних та зовнішніх небезпеки. На звичайний мові лібідо - це енергія Волі до життя; мортидо - енергія Волі до смерти, зберігає індівіда, если об'єктом ставши Справжній ворог.

Природно, ці дві прагнення часто входять у конфлікт один з одним, штовхаючи людинину до протилежним вчинкам стосовно людей і навколишньому середовища. З неприємними конфліктами цієї своєрідної справляються по-різному. Звичайний спосіб впоратися із нею у тому, що зі соперничающих бажань виштовхується зі свідомості, наче його немає. У мирний час люди схильні стверджувати, що мортидо немає взагалі, а військовий час намагаються стверджувати, що лібідо немає стосовно ворогу. Проте чи замечаемое ними прагнення всупереч їхнім волі впливає їх вчинки, отож у поведінці більшості людей ні любов, ні ненависть не виявляється у чистому вигляді. Дуже вже вони люблять, часто всупереч свого свідомого волі, кусати добру руку, що їх годує, харчувати ненависний рот, що їх кусає.

Інший спосіб справитися з конфліктом — дозволяти цього безліч і іншому почуттю поперемінно здобувати гору, кожному своє чергу. Людина, який поперемінно любить вухами й ненавидить, часто викликає в спостерігача одна з подив, ніж якби він поперемінно відкушував шматок морозива і шматок сиру; важко позбутися враження, що обидві виду їжі задовольняють, можливо, і той же голод.

Прагнення творення і до знищення, кульмінацією якого є статевий зносини й убивство, — і є той первинний матеріал, з яким доводиться працювати людини й цивілізації. Аби зберегти власне життя, суспільство так і людський рід, люди змушені застосовувати деструктивно спрямовану енергію, необхідну досягнення деяких цілей, наприклад, для викорінення жорстокості, вбивств та хвороб; конструктивно спрямована енергія має своєю метою духовний, і матеріальний прогрес. Психічне розвиток людини залежить від його здатності направити ці внутрішні сили до найпродуктивніший підхід цілям. Силу, з якою індивід висловлює своє кохання і ненависть решти або до себе і з якою намагається задовольнити своє лібідо і мортидо, може бути агресивністю. Людина з сильними почуттями може обманювати себе та інших, висловлюючи їх слабко, і, навпаки, чоловік із слабкими почуттями викликає таку ж оману, висловлюючи їх відкрито.