Дослідження рефлекторно-рухових функцій
Для виявлення розладів системи довільних рухів (паралічів чи парезів) вивчають:
1. Об”єм активних рухів
2. Силу м”язів
3. М”язовий тонус
4. Наявність атрофій чи гіпотрофій
5. Наявність фібрилярних чи фасцикулярних посмикувань м”язів.
6. Рефлекси
7. Патологічні рефлекси
Для виявлення парезів використовують проби Баре: верхню та нижню.
При верхній пробі Баре хворому пропонують витягнути вперед обидві руки. При цьому паретична рука опускається швидше.
При нижній пробі Баре пропонують хворому підняти ноги догори і оцінюють , яка нога швидше втомлюється і опускається, тим самим визначивши, яка кінцівка паретична.
Аналогічно оцінюють виконання проби Будди.
Тонус м”язів визначають шляхом пасивних рухів в окремих групах, вимірюванням їх об”єму на однаковому рівні..
Огляд м'язового стану доповнюється спостереженням за ходою, вставанням зі стільця або ліжка тощо.
Для визначення сили активних м'язових скорочень пропонують хворому активно скорочувати досліджуваний м'яз і намагаються подолати це скорочення, визначаючи напруження, яке для цього потрібне дослідникові. Наприклад, примушують хворого вкоротити двоголовий м'яз плеча (m.biceps), зігнувши передпліччя, і потім пробують розігнути передпліччя.
Дослідження м'язової сили треба проводити послідовно, тобто визначати силу всіх м'язів.Результати дослідження м'язової сили в кінцівках можна оцінити у балах.
М'язова сила в повному обсязі — 5 балів;
легке зниження сили — 4 бали;
помірне зниження сили за умови повного обсягу рухів — 3 бали;
значне зниження сили і зменшення обсягу активних рухів — 2
бали; можливість ледве помітних рухів — 1 бал;
відсутність активних рухів — 0 балів.
Для об'єктивізації м'язової сили використовують динамометри (особливо для пальців кисті).
У разі цілковитої неможливості робити активний рух говорять про параліч м'яза (paralysis). Зменшення сили активного скорочення м'яза має назву парезу (paresis), тобто неповного паралічу.
Обстеження рефлексів має важливе значення, оскільки вони становлять основу нервової діяльності.
Рис. Сухожилковий рефлекс (схема).
1— гамма-центральний шлях; 2 — альфа-центральний шлях; 3— спинномозковий (чутливий) вузол; 4 — клітина Реншо; 5 — спиний мозок; 6 — альфа-мотонейрон спинного мозку; 7 — гама-мотонейрон спинного мозку; — альфа-ефферентний нерв;— гама-ефферентний нерв; 10 — первинний аферентний нерв мязового веретена; 11 — аферентний нерв сухожилка; 12 — мяз; 13— мязове веретено; 14 — ядерна сумка; 15 — полюс веретена.
Поверхневі рефлекси.
Кон”юнктивальний і рогівковий рефлекси (рефлекторну дугу утворюють очноямковий і лицевий нерви) викликають дотиком шматочка вати до кон”юнктиви або рогівки ока. У відповідь змикаються повіки. Дуга рефлексів замикається на рівні моста.
Піднебінний і глотковий рефлекси (дугу утворюють чутливі й рухові волокна язикоглоткового і блукаючого нервів) викликають шляхом подразнення слизової оболонки м”якого піднебіння або задньої стінки глотки шпателем чи ложечкою. У відповідь виникає підняття м”якого піднебіння і піднебінного язичка внаслідок скорочення м”язів глотки. Дуга рефлексів замикається на рівні моста і довгастого мозку.
Черевні рефлекси (верхній, середній і нижній) викликають штрихованим подразненням шкіри живота у напрямі до його середньої лінії на рівні реберних дуг, пупка, пахвинних зв”язок. При цьому скорочуються м”язи передньої черевної стінки. Дуги черевних рефлексів утворюються за рахунок міжреберних нервів і грудних сегментів спинного мозку (ТУІІ – ТХІІ) за участю пірамідних шляхів.. Замикаються в корі великого мозку.
Підошовний рефлекс полягає у згинанні пальців стопи при штриховому подразненні зовнішного краю підошви стопи. Рефлекторна дуга – сідничний нерв, поперекові й крижові сегменти спинного мозку (L5 – S1) – утворюється за участю пірамідного шляху. Замикається в корі великого мозку.