3. Моделі фінансових відносин

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) може здійснюватися за різними моделями фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Відповідно до ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняються за двома ознаками:

– за послідовністю розподілу ВВП;

– за рівнем державної централізації ВВП.

1. За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фінансових відносин: адміністративну і ринкову.

Сутність адміністративної моделі фінансових відносин полягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концентрується в бюджеті і виключається із розподільних відносин.

Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу ВВП. Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлюється рівень прибутку підприємств. Модель є закритою і не створює стимули до продуктивної праці.

Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає в тому, що спочатку вартість реалізованого ВВП розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це, насамперед, власники виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці; яким виплачується заробітна плата. Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи на основі перерозподілу ВВП.

На відміну від адміністративної, ринкова модель фінансових відносин є відкритою. Законодавче регулювання полягає в установленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на прибуток. Пропорції перерозподілу ВВП регламентуються тільки нормативно-законодавчими актами.

За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно виділяють три моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 25—30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 35–45%. Внаслідок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є й державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП в бюджеті, близько 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників, а саме: рівня розвитку суспільства; характеру та масштабу діяльності держави, її втручання в економіку, і типу здійснюваної нею соціальної політики; характеру міжнародної діяльності та воєнної доктрини; історичних традицій народу; рівня розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через встановлення стимулів до праці і ефективного господарювання і забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте передумови виникнення фінансів.

2. Розкрийте соціально-економічну сутність фінансів.

3. Дайте визначення терміну «фінанси».

4. Порівняйте два терміни: «гроші» і « фінанси». Назвіть їх відмінні риси.

5. Розкрийте сутність та принцип здійснення розподільчої функції фінансів.

6. Як реалізується контрольна функція фінансів?

7. Назвіть суб’єктів фінансових відносин.

8. Охарактеризуйте основні моделі фінансових відносин.

Тема 2. Фінансове право та фінансова політика

Мета вивчення дисципліни

Ознайомлення з сутністю та складовими фінансової системи держави, вивчення особливостей правового регулювання фінансової діяльності держави, ознайомлення з сутністю понять фінансова політика та фінансовий механізм, дослідження особливостей організації фінансового контролю в державі.

Програмні запитання

1. Сутність та складові фінансової системи держави

2. Правове регулювання фінансової діяльності держави

3. Фінансова політика та фінансовий механізм

4. Організація фінансового контролю в державі

Основні терміни і поняття

Фінансова система, фінансове право, фінансова політика, фінансовий механізм, метод фінансової діяльності, фінансовий контроль.

Тематичні тези

1. Сутність та складові фінансової системи держави

Фінансова система – це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.

У структурі фінансової системи вирізняють такі сфери (підсистеми):

1) централізовані фінанси, основу яких становлять державні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, до яких належать фінанси суб'єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств;

3) фінансова інфраструктура, що включає фінансовий ринок і систему органів управління фінансами;

4) міжнародні фінанси.

Централізовані фінанси — підсистема фінансових відносин щодо формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади з метою виконання державою її функцій. До такої сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних і муніципальних підприємств).

Державний бюджет – головний централізований фонд грошових коштів держави, основний засіб перерозподілу національного доходу.

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) — фінансова база місцевих органів влади й управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах і доходах, їх внутрішній територіальний перерозподіл.

Державні цільові фонди мають цільове призначення. їх застосовують з метою розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам.

Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності та фінанси домогосподарств поєднуються поняттям децентралізовані фінанси.

Фінанси підприємств — економічні відносини, пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання у процесі відтворення.

Фінанси домогосподарств — це сукупність грошових фондів, що акумулюються у населення з таких джерел: доходи від трудової діяльності, доходи від капіталу, доходи від рухомого і нерухомого майна, доходи, отримані у вигляді спадщини, доходи з інших джерел.

Сфера міжнародних фінансів характеризує економічні відносини на світовому рівні, відображає грошові потоки між державами (урядами, підприємствами, громадянами). Перерозподільні відносини у сфері міжнародних фінансів виникають під час формування і використання фінансових ресурсів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій.

Фінансова інфраструктура – це сукупність фінансових інститутів та елементів (створює сприятливі умови для гармонійної діяльності всієї фінансової системи та кожної її сфери зокрема,). До фінансової інфраструктури належать: система органів управління фінансами, нормативно-законодавча база; підготовка фахівців, інфраструктура фінансового ринку, спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Фінансовий ринок — підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, у якій формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку стосовно купівлі-продажу фінансових фондів.