1.2. Принципи історико-психологічного дослідження

Важливим елементом методології будь-якої науки є система методологічних принципів, кожний з яких виступає у вигляді коротко сформульованої теорії.

Історія психології як одна з базових галузей психології у своїх теоретико-методологічних підставах спирається на ряд загальнофілософських і загальнопсихологічних принципів, що стосовно до історико-психологічного виступають як власне психологічні принципи історії психології.

1. Принцип детермінізму фіксує розуміння вченими способів пояснення процесу становлення і розвитку психологічного пізнання. Відповідно до цього принципу, в основі будь-якої історико-психологічної події лежить сукупність явних чи неявних причин. При цьому варто мати на увазі системний характер цих причинно-наслідкових залежностей, що дозволяє розуміти зміну детермінант розвитку психології у різні хронологічні періоди. Завдання дослідника, відповідно до цього принципу, полягає, по-перше, у розкритті сукупності й ієрархічної структури цих причин, а по-друге, у встановленні закономірного зв'язку між минулим, сьогоденням і майбутнім.

2. Принцип єдності логічного й історичного в розумінні генезису розвитку психологічного знання, що відбиває розуміння співвідношення внутрішніх, внутрішньонаукових і зовнішніх, соціокультурних причин у ході реального процесу історичного розвитку психології. Даний принцип фіксує взаємозв'язок теорії й історії психології, що передбачає, з одного боку, вивчення відносин змістовного (тобто логічного) аспекту об'єкта історико-психологічного дослідження з аналізом процесу його розвитку (тобто історичного), а з іншого, - виявлення зв'язку пізнання даного об'єкта з історією людського суспільства в цілому й історією наукового пізнання зокрема.

3. Принцип системності передбачає розуміння історії розвитку психологічних ідей, проблем і напрямків як багаторівневого (фундаментальний і прикладний рівні), багатоякісного (повсякденного, наукового, художньо-образного, релігійного знання), багатомірного (наукова творчість окремого вченого, наукових колективів і шкіл, регіонального психологічного співтовариства, прихильників тієї чи іншої парадигми, теорії чи концептуального підходу) і різноманітного за своїми проявами (донауковий, науковий і паранауковий стан) процесу, обумовленого різноманітною системою детермінант при оформленні провідного, системотворчого фактора в конкретній історичній і соціокультурній ситуації, з одного боку, і в тому співвідношенні, у якому вони знаходяться в сучасній психологічній науці, - з іншого.

4. Принцип об'єктивності історико-психологічного дослідження визначає позицію історика психології в його ставленні до об'єкта дослідження. Цей принцип передбачає, що при такій процедурі, як оцінка значущості тих чи інших ідей і результатів творчості, необхідно виходити не тільки із сучасного стану знання, на яке спирається і від якого відштовхується дослідник, але і враховувати те реальне місце, яке займають ті чи інші ідеї в психології і культурі свого часу.

5. Принцип конструктивно-позитивного аналізу. Принцип об'єктивності безпосередньо пов'язаний і доповнюється принципом конструктивно-позитивного аналізу історії психології. Він акцентує увагу на виявленні в сукупності історико-психологічних фактів, подій, теорій і концепцій того позитивного, конструктивного і прогресивного, що зуміла досягти психологічна думка певного періоду; орієнтація на пошук раціонального і перспективного. При цьому критичний аналіз із самоцілі стає засобом наукового пізнання.

6. Принцип періодизації і наступності розвитку психологічного знання передбачає наявність якісно різних етапів і періодів (змістовно і логічно пов'язаних між собою), розгляд єдиного і безупинного процесу наукового пізнання. Керуючись даним принципом, історик психології повинен не тільки виділити ключові, найбільш значущі віхи і моменти цього процесу, не тільки описати історичну і логічну специфіку виділених ступіней розвитку знання, але і показати їхній еволюційний взаємозв'язок і взаємопроникнення.

7. Принцип єдності минулого, сьогодення і майбутнього фіксує розуміння ролі і цільової функції історико-психологічних досліджень. Цей принцип орієнтує вченого на прогностичну стратегію дослідження, пов'язану, по-перше, з виявленням перспективних ліній, позицій, ідей і підходів, що сформувалися в минулому, а по-друге, з їхньою актуалізацією в контексті сучасних досягнень психологічної науки.

8. Принцип єдності колективної й індивідуальної творчості в розвитку психологічного знання передбачає розуміння історії психології як результату діяльності не тільки окремих, хоча і видатних учених, але як сукупного зусилля всього наукового співтовариства. Цей принцип орієнтує дослідника на виявлення всіх передумов формування тієї чи іншої ідеї, аналіз того контексту, що в остаточному підсумку привів до оформлення в працях конкретного ученого певної концепції чи теорії.