1.9. Композиція п’єси

Боротьба, що розвивається в п’єсі обмежена визначеною сферою людської життєдіяльності і часом. Боротьба в п’єсі чітко побудована: кожен вчинок персонажу, кожна подія займає своє точно визначене місце у розвитку конфлікту. В даному розділі необхідно дослідити логіку боротьби, визначити основні етапи її розвитку, які вже намічені в основних подіях п’єси.

Кожна п’єса має свій початок і свій кінець. Початок боротьби, її виникнення в результаті перших активних дій однієї з сторін – зав’язка п’єси. Не складно помітити, що зав’язка – основна подія п’єси.

Виникнувши, боротьба охоплює всіх дійових осіб, весь час наростаючи, має свої підйоми та падіння. Атакує то одна, то інша сторона, часом настає тимчасове перемир’я, а потім – боротьба спалахує з новою силою, і доходить до своєї найвищої точки – кульмінації. Тут необхідно застерегти студентів від розповсюдженої помилки, коли до кульмінації відносять головну подію. В кульмінації боротьба досягає найвищого свого напруження, але її результат іще невідомий. Чому кульмінація тримає глядача в стані найвищої напруги? Та тому, що зараз має вирішитись: в якому напрямку буде далі розвиватись боротьба.

Фінальна подія – це результат конфлікту, це те, чим закінчилася боротьба – це розв’язка.

Основні етапи боротьби не відокремлюються один від одного демаркаційною лінією. Кожна наступна подія зароджується всередині попередньої, розвивається в часі. У багатьох п’єсах кожен етап розвитку боротьби не обмежений жорсткими часовими рамками. Події п’єси взаємопов’язані логікою конфлікту що розвивається, кожен його етап органічно продовжує попередній, і через те необхідно пам’ятати, що їх розмежування у процесі аналізу до певної міри умовне.

Від зав’язки до кульмінації і розв’язки – великий наповнений подіями часовий проміжок. Необхідно визначити ті події, котрі ведуть від зав’язки до кульмінації і розв’язки, визначити поворотні моменти боротьби і події в результаті яких вони відбулися, визначити місце кожної події в логіці розвитку конфлікту. Таким чином, у даному розділі дипломної роботи необхідно визначити:

Експозицію. Обставини, в яких розвивається конфлікт, умови і передумови його виникнення, знайомство з конфліктними сторонами. (Початкову подію).

Зав’язку. Перше зіткнення. Початок конфлікту. (Основну подію).

Розвиток дії. Розвиток боротьби в конкретних вчинках дійових осіб і в їх результаті – подіях.

Кульмінацію. Найвищу точку в розвитку конфлікту. (Центральну подію).

Розв’язку. Вирішення конфлікту. Фінальну подію п’єси.

Цей розділ дипломної роботи найтіснішим чином пов’язаний з розділом 1.4. – Основні події п’єси, адже названими частинами композиції не можуть бути якісь інші події, крім тих, які вже визначені режисером як основні етапи розвитку конфлікту.

1.10. Жанрові та стильові особливості п’єси

Жанр п’єси продиктований формою і характером конфлікту. Конфлікт відбувається у визначеній сфері людських відносин, його носіями є конкретні люди чи групи людей. Сфери людської життєдіяльності, в котрих протікає конфлікт і сили, які в ньому беруть участь, визначають його характер. Ось чому ми говоримо про філософський, психологічний, побутовий, внутрішній та інші види конфлікту.

До прикладу, конфлікт у п’єсі І. Карпенка-Карого „Безталанна” відбувається в сфері сімейно-побутових відносин і за характером є побутовим, а в драмі М. Куліша „97” ведуть непримириму боротьбу з куркулями бідняки: конфлікт має яскраво виражений соціальний характер. Жанрова природа сучасної драматургії часто не визначена самим автором, літературна, або поєднує надзвичайно протилежні погляди на характер конфлікту.

Далеко не у всякій боротьбі можна побачити її різноманітні сторони: одна й та ж сама подія може викликати у людей різне ставлення – сміх у одних, гнів у інших, іронію у третіх і т. д. Все залежить від того, хто і як дивиться. Ось це - „як дивиться”, - емоційне ставлення автора до конфлікту і визначає його форму. Студенти повинні врахувати, що в п’єсі можуть бути події, що викликають різноманітні почуття: сміх і сльози, гнів і співчуття, але всі вони забарвлені емоційним ставленням автора до конфлікту в цілому, через призму авторського ставлення і необхідно розглядати всі події.

Події п’єси у кожного автора набувають свого способу існування. „Один і той же життєвий факт різні художники розповідають по-різному. Правда життя у них одна, а художня правда різна”. Правда сатиричної комедії інша, ніж правда соціальної драми, а правда трагедії – не така, як правда водевілю. Але навіть в межах одного жанру, навіть в творах одного автора існують різноманітні способи відображення життя.

Кожен автор в кожному конкретному випадку пропонує свої правила, свою систему умовностей, свої умови гри. Ці умови гри закладені в манері відбору запропонованих обставин і манері відношення до глядацького залу. В одному випадку автор байдужий до дрібниць побуту і місця події, зосереджуючи увагу на світоглядній позиції героїв, публіцистично-чуттєво визначаючи своє до них відношення; в іншому – розкриваючи тонкі психологічні нюанси у взаємовідносинах персонажів через ретельно відібрані побутові дрібниці; в третьому – взагалі нехтує зовнішньою правдоподібністю, – запропоновані обставини гіперболізовані, кожна деталь доведена до символу і т. д.

Жанр, як усталена форма композиції п’єси, створена драматургом в залежності від мети (оспівати, засудити, осміяти, тощо) і авторського погляду на зображувані явища дійсності.

Визначення жанру має бути обгрунтованим, логічно випливати з проведеного аналізу засобів і способів відображення дійсності автором. Студент має визначити авторське розуміння жанру п’єси, а не своє розуміння і бачення жанру вистави.

В кожній конкретній п’єсі автор користується певним ключем для відбору запропонованих обставин. Ось цей ключ, спосіб відбору запропонованих обставин і визначає жанрові і стильові особливості твору, визначає міру умовності п’єси, відношення до глядацького залу.

Цей розділ „Постановочного плану” – найбільш складний. Дипломнику слід дотримуватись наступної технологічної послідовності роботи:

- визначення характеру конфлікту;

- визначення форми конфлікту. (Емоційне ставлення автора до конфлікту і конфліктуючих сторін).

Спосіб відбору запропонованих обставин. (Художні, психологічні і драматургічні прийоми, якими користувався автор для написання п’єси).

Визначаючи жанр п’єси, слід базуватися на 3-х основних драматичних жанрах (драма, комедія, трагедія).

Масштабність конфлікту, його характер дозволяє дипломнику визначити основний жанр п’єси, а спосіб вирішення конфлікту та засоби виразності, якими користується автор – додатковий (наприклад – драма може бути соціальною, філософською, романтичною, психологічною і т.д.).

Поетика та мова п’єси вказують на стильові особливості творчої манери автора, його індивідуальний почерк.

Стиль п’єси – це єдність основних художніх ознак, особливостей, відмінностей та індивідуальних рис, які відбивають світоглядну позицію автора.

Аналіз мови п’єси, мови персонажів, словникового запасу, образності та метафоричності тексту п’єси – окремих реплік та ремарок, наявність чи відсутність мовних характеристик – це обов’язкова частина даного розділу дипломної роботи.

Професіоналізм у мистецтві режисера найбільш яскраво виявляється в пошуку правдивого і неповторного жарнового вирішення, яке відповідає стилю епохи і неповторному почерку драматурга. Жанр твору завжди має свої неповторні інтонації, почути які повинен режисер, відчути індивідуальність автора та жанрове забарвлення твору.

Найбільш складна проблема – гармонійна єдність жанрового та стильового вирішення. Шлях до цього у відчутті справжніх істинних взаємовідносин дійових осіб, ємоційного фону наскрізної дії та температури драматичного конфлікту.