2.3. Манера акторської гри

Міра умовності пронизує весь стрій вистави і знаходить своє найбільш повне відображення в головному компоненті театрального мистецтва – акторові. Діючий на сцені актор – основний матеріал вистави. В основі реалістичного мистецтва акторської гри лежить відкритий К. С. Станіславським закон органічної поведінки на сцені і розроблена ним методика перевтілення в образ. Суть її полягає в тому, що оточуючи себе запропонованими обставинами ролі, осягаючи логіку міркування образу, його ставлення до оточуючого світу, його життєвий ритм, актор поступово зближується з образом, здійснює вчинки за його логікою і на певному етапі перевтілюється в іншу людину, в персонаж вистави.

Закон органічної поведінки актора на сцені потребує безумовного достовірного, внутрішньо виправданого сценічного життя актора в запропонованих обставинах п’єси, причому, чим умовіше середовище, в якому він діє, тим безумовніша повинна бути його поведінка. Але в кожній п’єсі – свої умови гри. Герої кожної п’єси живуть за своїми, чітко визначеними автором п’єси законами, за законами сценічної правди даної п’єси. Бути правдивим в комедії і в трагедії, в мелодрамі і у водевілі, – це значить жити на сцені за законами не життєвої правдоподібності, а за законами художньої правди даного твору.

В даному розділі „Постановочного плану” студент повинен відповісти на запитання: як грати дану виставу, яким повинен бути характер перевтілення актора в образ, визначити правила гри, які відповідали б художній правді твору та обраній автором манері відображення життя.

Цей розділ „Постановочного плану” становить для студентів певну складність, через те розглянемо ретельніше фактори, що визначають манеру акторської гри.

Актор на сцені діє у певному умовному середовищі, яке до певної міри відповідає життєвій правдоподібності. Умовне матеріальне середовище, в якому діє актор, впливає на його сценічне життя по різному. Товстоногов Г. О. наводить приклад, коли для того, що б вистрелити на сцені з револьвера, в одному випадку потрібен цілком натуральний револьвер, а в іншому – актор може „вистрелити” просто піднявши два пальці. Все залежить від того, наскільки умовне оточуюче актора середовище. Якщо матеріальне середовище, в якому діє актор, максимально наближене до правди побуту, то і револьвер в такому випадку має бути як справжній.

Манера акторської гри повинна бути суворо співставлена з оточуючим актора умовним середовищем.

Перевтілення обумовлене запропонованими обставинами п’єси. Актор діє за логікою образу, здійснює вчинки, які продиктовані запропонованими обставинами. Але для кожної п’єси характерна своя „точка зору” і, відповідно цьому, свій спосіб відбору запропонованих обставин. В Чехова, наприклад, дуже важливі такі обставини, як погана погода, настрій, самопочуття героїв, те як почався день. А у Шекспіра в його комедіях завжди хороша погода, у його героїв ніколи не болить голова, а коли вже погана погода, то це обов’язково буря. В кожному конкретному випадку автор особливим чином відбирає запропоновані обставини, тим самим створює неповторне звучання п’єси, її тональність. Якщо для автора так важливий скрип дверей в сінях чи шурхіт осіннього листя, то вони важливі й для героїв його п’єси, визначають манеру їх поведінки в даних обставинах, а значить – і манеру гри.

Спосіб відбору запропонованих обставин і визначає той єдино вірний для даної вистави в даний час спосіб існування актора в образі: іронічного в одному випадку, трагедійного – в другому, психологічно достовірного – в третьому і т. д.

Глядач – важливий компонент театрального мистецтва. Він має бути активно включеним в сценічне життя актора. Діючий на сцені актор і глядач зможуть спілкуватись по-різному. Між двома полярними способами взаємовідносин (прямим безпосереднім спілкуванням актора з глядачем і „четвертою стіною”) існує значна кількість способів підключення глядача до сценічного життя актора.

Характер взаємовідносин актора і глядача, ступінь і якість підключення глядацького залу до сценічного життя актора – теж визначає манеру акторської гри.

В цій частині „Постановочного плану”, таким чином, дипломник повинен розкрити характер перевтілення акторів, тобто:

- співвідношення акторської гри з оточуючим його матеріальним середовищем;

- спосіб існування актора в образі;

- характер взаємовідносин акторів і глядачів.