2. Структура спілкування.

Під структурою об’єкта розуміють порядок стійких зв’язків між елементами об’єкта дослідження, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі в процесі зовнішніх і внутрішніх змін. Б.Ф. Ломов запропонував три рівні структури спілкування стосовно рівнів аналізу:

1. Макрорівень – спілкування являє собою складну сітку взаємозв’язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу).

2. Мезарівень – спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – «у зв’язку з чим», «з якою метою»).

3. Мікрорівень – увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання-відповідь»).

Г.Андрєєва визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов’язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Б. Паригін розділяє структуру спілкування як взаємозв’язок двох аспектів – змістовного й формального, тобто комунікацію та взаємодію зі своїми змістом і формою.

О. Бодальов у структурі спілкування виокремлює гностичний (пізнавальний), афективний (емоційний) і практичний (діяльний) компоненти.

Процес спілкування можна вважати повноцінним, якщо в ньому гармонійно поєднуються два взаємопов’язаних чинники: зовнішній (поведінковий, операційно-технічний) і внутрішній (ціннісні особливості індивіда). Зовнішній – проявляється в комунікативних діях учасників процесу, у виборі стилю, форми, стратегії спілкування, у мовній активності, інтенсивності дій, адекватності поведінки тощо. Внутрішній – відтворює суб’єктивне сприймання ситуації взаємодії, що виражається за допомогою вербальних і невербальних сигналів.

3. Основні функції спілкування.

Спілкування є полів функціональним явищем. Відповідно виділяють різні функції спілкування. Значна частина дослідників виокремлює функції спілкування, пов’язані з обміном інформацією, взаємодією та сприйняттям людьми один одного. Так, за Б.Ф. Ломовим, існують такі функції спілкування:

• Інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання відмінностей щодо інформованості людей, які вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передачу інформації та прийняття рішень (спілкування реалізує цілі інформування, навчання). Третій рівень пов’язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

• Регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності в процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

• Афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Зважаючи на мету спілкування, розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення в ньому певних цілей. За критерієм «мета спілкування» Л. Карпенко виокремлює такі функції:

• Контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення і підтримання взаємозв’язку під час взаємодії;

• Інформаційна – полягає в обміні повідомленнями.

• Спонукальна – стимулювання активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій.

• Координаційна – взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності.

• Розуміння – адекватне сприймання і розуміння сутності повідомлення, а також партнерами один одного.

• Емотивна – реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів.

• Встановлення відносин – полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв’язків.

• Здійснення впливу – наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістовних утворень партнера.

Уся ця багатоманітність функцій є свідченням того, що спілкування всіма своїми сторонами пов’язане з різноманітною діяльністю людини. Ряд дослідників намагаються розширити кількість функцій спілкування за рахунок їх уточнення. Зокрема А.А. Брудний вирізняє такі функції спілкування:

• Інструментальна функція – полягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інформації, суттєвої для виконання дії.

• Синдикативна функція – функція об’єднання. Завдяки цій функції спілкування має на меті укріплення спільності між людьми в рамках певних груп. Об’єднання людей в цьому випадку виступає як передумова для вирішення різних завдань.

• Функція самовираження – зоорієнтована на контакт індивідів, на їх взаєморозуміння.

• Трансляційна функція – функція передачі конкретних способів діяльності, оцінних критеріїв і програм. Ці функція лежить як в основі направленої соціалізації (через спілкування відбувається інституціональне навчання, організоване державою), так і стихійної (через спілкування відбувається включення індивідів у різні форми діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача даному індивідові вмінь, способів діяльності).