62.. Рівняння Бернуллі та його наслідки

Рівня́ння Берну́ллі — рівняння гідроаеромеханіки, яке визначає зв'язок між швидкістю v рідини, тиском p в ній та висотою h частинок

над площиною відліку.

Рівняння Бернуллі є наслідком закону збереження енергії. Якщо рідина не ідеальна, то її механічна енергія розсіюється і тиск вздовж трубопроводу, яким тече така рідина, спадає. Для реальної в'язкої рідини в правій частині рівнянь, слід додати величину втрат тиску Δр_вт на гідравлічний опір рухові.Рівняння Бернуллі широко застосовують для розв'язання багатьох гідравлічних задач у нафтогазовій справі.

63. Підйомна сила — складова аеродинамічної сили, перпендикулярна вектору швидкості руху тіла в потоці рідини або газу, на відміну від паралельної складової — аеродинамічного опору. Підйомна сила виникає унаслідок несиметричності обтікання тіла потоком. Відповідно до закону Бернуллі, статичний тиск середовища в тих областях, де швидкість потоку вища, буде нижче, і навпаки. Ця різниця тисків і породжує підйомну силу. Повна аеродинамічна сила — це інтеграл від тиску навколо контуру крила. де:Y — Підйомна сила P — тяга,  — межа профілю, p — величина тиску, n — нормаль до профілю

. Повітряний потік, обтікаючи крило, утворить в області за ним вихор, напрямок обертання якого показано на мал. За законом збереження моменту імпульсу навколо крила повинен утворитися круговий потік зі зворотним напрямком обертання  

Якщо позначити швидкість частинок у вихорі навколо крила v_в, то, як видно з мал., на верхній частині крила швидкість вихору складається зі швидкісті v_п повітряного течії, тоді як під  крилом швидкість вихору спрямована проти швидкості течії, і вони віднімаються. У такий спосіб виходить, що загальна швидкість повітря над крилом більша, ніж під крилом, і з принципу Бернуллі випливає, що тиск у потоці повітря під крилом більший, ніж у потоці над крилом, тобто виникає результуюча сила, спрямована вгору і відома як підіймальна сила. Коефіцієнт підйомної сили — безрозмірна величина, що характеризує підйомну силу крила певного профілю при відомому куті атаки . Коефіцієнт визначається експериментальним шляхом в аеродинамічній трубі

64. Рух реальної рідини. Сили внутрішнього тертя, коефіцієнт в'язкості.

Рідина́ — один з основних агрегатних станів речовини поряд із газом та твердим тілом. Від газу рідина відрізняється тим, що зберігає свій об'єм, а від твердого тіла тим, що не зберігає форму. Рідина — конденсований агрегатний стан речовини, проміжний між твердим та газоподібним. Фізичне тіло, якому притаманна: а) плинність на відміну від твердого тіла;б) достатньо мала зміна об’єму (при зміні тиску й температури), на відміну від газу. Збереження об’єму, густина, показник заломлення, теплота плавлення, в’язкість — властивості, які зближують рідини з твердими тілами, а незбереження форми – з газами. Для рідин характерний ближній порядок розташування молекул. Плинність рідин пов’язана з періодичним «перестрибуванням» їхніх молекул з одного рівноважного положення в інше. Більшу частину часу окрема молекула рідини перебуває в тимчасовій асоціації з сусідніми молекулами (близька впорядкованість), де вона здійснює теплові коливання. У газів і крапельних рідин плинність проявляється уже при мінімальних напруженнях, тоді як у пластичних твердих тіл — лише при великих напруженнях, що перевищують границю текучості. В’язкість рідин – це результат взаємодії внутрішньомолекулярних силових полів, що перешкоджають відносному рухові двох шарів рідини. Таким чином, внутрішнє тертя в рідині, на відміну від газів, зумовлене не обміном молекул, а їх взаємним притяганням.