47. Микола і і основні напрями його внутрішньої політики. Комітет 6 грудня 1826 р.

Царювання Миколи І ( 1825 – 1855) вважається апогеєм самодержавства. Затвердив вищу поліцію для боротьби з революційним рухом, звільнення найбільш одіозних осіб правління Олександра І ( Аракчеєва, Руніча, Магницького). Прагнув надати усій системі управління стрункість і доцільність, створити на всіх рівнях максимальну виконавчість. В 41 губернії були поставлені генерали, майже усіх міністрів призначали з воєних. 6 грудня 1826 р. був заснований таємний Комітет для розробки програми перетворень. Голова – В. П, Кочубей, але фактично усіми справами завідував М.М. Сперанський. Першопочатково комітет розробляв проекти перетворення вищого і місцевого управління і закони про права станів. Передбачалося провести реформу центр. влади ( розподіл влади за відомствами). Практичних результатів робота не мала. 12 травня 1826 р. бка атдпгтй манфіест " О возникшем в губерниях неповиновении крестьян". Він погрожував тяжкими покараннями для тих, хто буде чинити непокору.

48. Централізація управління і кодифікація законів у другій чверті хіх століття.

Однію з першочергових задач внутрішьнополітичного курсу Миколи І було укріплення поліцесько-бюрократичного апарату управління. Принцип централізації розглядався як важливе укріплення самодержавства. Створювалася продумана система всебічної державної опіки над загально-політичною, економічною, культурною сферою життя. Намагався зміцнити режим особистої влади – зорієнтувати в своїх руках рішення як загальни так і часткових справ, ігноруючи при цьому міністерства і відомства. Для рішення питань він створював таємні комітети і комісії, які знаходилися під його безпосереднім відомством, а компетенція Сенату і Державної Ради була значно обмежена. Принцип режиму особистої влади втілився в "особистій канцелярії" царя. Вона була впроваджена ще Павлом І і при Олександрі І виконувала функції канцелярії імператора для розгляду запитів, що були направлені на його ім'я. Микола ж І розширив склад, розміри і функції цієї канцелярії, поділив її на відділи і надав значення вищого органа управління державою. В її обов'язки входило представляти царю поступаючи на його ім'я документи і виконувати його особисті доручення ( конкретно цим займалося І відділення). ІІ відділення займалося переданими до його відомств справами " Комісії" про складення законів. В липні 1826 р. було створено ІІІ відділення, яке наглядало за законністю і порядком в управлінні і в суспільному житті. Воно поділялося на 6 експедицій і таємне відділення. При ньому був створений корпус жандармів. Вся Росія була поділена на 5, а згодом 8 жандармських округів, які складалися з відділень. Округами керували генерали, а відділенями – штаб-офіцери. На чолі 3 відділення стояв генерал Бенкендорф ( шеф жандармів). Це був орган, який сповіщував царя про всі події в Російській імперії, адже вони мали свою систему таємних агентів, яка згодом поширилася і закордоном. В 1828 р. було затверджено 4 відділення, яке заміняло канцелярію матері Миколи І. Займалося виховними і благодійними справами. В 1835 р – 5 відділення ( підготовка реформ в державному селі). 1843 р. – 6 відділення ( управління приєднаними до Росії територіями Кавказу). Головну мету кодифікації законів Микола І вбачав в тому, щоб не вводячи ніяких новшеств упорядкувати російське закнодавство и тим самим забезпечити більш чітку законодавчу основу російського абсолютизму. Практично всю роботу по кодифікації проводив Сперанський. Його план мав 3 етапи: на 1 – зібрати і видати в хронологічному порядку всі закони, на 2 – видати звід діючих законів ( без виправлень і доповнень), на 3 – складання "Уложенія" – нового систематичного зводу діючих законів ( з виправленнями і доповненнями). Для завершення роботи по кодифікації законів було створено ІІ відділення імператорської канцелярії на чолі з Балуг'янським. При відділені була створена типографія, в якій друкувалися закони. Протягом 1828-1830 рр. було видано 48 томів ( "Перше зібрання" 1649-1825 рр.). З кінця 1825- 1830 рр – 6 томів ( "Друге зібрання" період правління Миколи І і Олександра ІІ). ІІІ зібрання – правління Олександра ІІІ і Миколи ІІ. Загальна кількість томів – 133. Але і ці зібрання не були повними. Про включення в "Повне зібрання" раніше не опублікованих законів приймав рішення сам Микола І, який особисто знайомився з їх змістом. Одночасно, на основі " Повного зібрання законів" готувався і " Звід законів Російскої імперії", над яким проводилася текстова обробка статей, за якими пильно стежив государ. В 1832 р. він був виданий в 15 томах. 19 січня 1833 р. на засідання Державної Ради "Звід законів" був винесений на обговорення, де був схвалений і Микола І наклав резолюцію, в якій зазначив, що дія Зводу починається з 1 січня 1835 р. Кодифікаційний план Сперанського не був виконаний на завершальному його етапі – підготовки і видання "Уложенія Росийской Империи". Микола І, який притримувався строгих принципів відхилив цей етап кодифікації, бо він передбачав внесення новшеств. Кодифікація законів яка була проведена при Миколі І, впорядкувала російське законодавство.