24. Реформи першої чверті XVIII ст.

В цей час була впроваджена загальна політика централізації, яка обумовлювала проведення реформ управління, війська, церкви. В епоху Петра I створюється постійна армія на основі рекрутської повинності. Рекрутська повинність вводиться з 1705р., 20 селянських дворів представляли на довічну службу одного рекрута . Згодом солдат брали з певного числа душ чоловічої статі. Був прийнятий Статут " Військовий " ( 1716 ) і Морський статут ( 1720 р.) . З 1696 в Росії створюється військово -морський флот. Створюються військові навчальні заклади. У 1711 р. був утворений Правлячий Сенат, який замінив Боярську Думу. Він складався з 8-9 чоловік. Члени Сенату призначалися царем. Сенат став вищим адміністративним органом, що керував роботою державних установ. Сенат міг розробляти закони , володів судовими функціями , контролював фінанси . Керував роботою Сенату генерал–прокурор. У його підпорядкуванні знаходилися прокурори центральних установ . Фіскальна система здійснювала негласний контроль . У 1718 - 1721 рр. – Накази замінюються колегіями. Вони відрізнялися однаковим штатом і чітким розмежуванням обов'язків. У 1721 р. було засновано 11 колегій . Кожна колегія займалася певною галуззю управління:військова колегія - армією ,адміралтейська - флотом ,колегія закордонних справ - зовнішніми зносинами ,камер-колегія - збором доходів ,ревізійна колегія здійснювала контроль над фінансами ,комерц колегія - торгівлею ,юстиц - колегія - законодавством, вотчинная - дворянським землеволодінням . Справами політичного розшуку завідував Преображенський наказ. На правах колегії існував і Головний магістрат, створений в 1720 р. в Петербурзі. Йому підпорядковувалися магістрати в містах. Магістрати були органами міського самоврядування, але їх функції істотно обмежувалися ( збір податків , міський благоустрій ). За регламентом Головного магістрату у 1708-1719 рр. . була проведена обласна реформа . Країна була розділена на 8 губерній. На чолі губерній стояли губернатори , що завідували військами та управлінням . Губернії були розділені на 50 провінцій , провінції - на повіти. Своєрідною колегією став Синод, або Духовна колегія , заснована в 1721 р. Створення Синоду знаменувало ще один крок на шляху підпорядкування церкви державі . Ще в 1700 р. після смерті патріарха Адріана новий глава церкви не був обраний , а був призначений місцеблюститель патріаршого престолу. У 1721 р. посаду патріарха - глави російської православної церкви - було скасовано. Спостереження за діяльністю синоду доручалося спеціальним державним чиновникам - обер-прокурору. У 1722 р. були затверджені штати церковнослужителів ( на 150 дворів - один священик) . Всі, хто опинився за штатом , обкладалися подушною податтю . Подвійна подать була накладена на старообрядців.

25. Внутрішня та зовнішня політика Росії в другій чверті xviiі ст.

Головною мрією царя Петра І було перетворення Росії на могутню державу. Коли для досягнення цієї мети потрібно було воювати проти Швеції, він розпочав війну без вагань. Коли перемога в ній залежала від нової армії, промисловості, торгівлі, він, не гаючи часу, запроваджував необхідні нововведення. Здійснення реформ відбувалося без заздалегідь продуманого плану, але, зрештою, він прагнув надати всім заходам довершеного виду, привести все до однієї системи. Мірилом усіх його заходів була користь для держави. В імперію, що створювалася за єдиним великоруським зразком, не вписувався автономний устрій України. Це зумовило проведення щодо неї шовіністичної політики, тобто політики, заснованої на ідеях російського націоналізму. Одними з найважливіших стали реформи в системі управління державою. Однак система нових установ склалася не відразу. Цар дедалі рідше звертався до послуг Боярської думи. Надання боярства за Петра І припинилося. Він доручав найважливіші державні справи найбільш відданим особам, майже не зважаючи на їхній родовід і цінуючи насамперед здібності помічників. Головним у внутрішній політиці уряду розглянутого часу є питання про долю дворянства. Воно розпоряджалося троном і не пропускало нагоди, щоб заявити про свої домагання. За Петра, на відміну від попереднього часу, ратна служба дворянина стала обов'язковою і довічною. Зміна характеру служби спричинила новий обов'язок – вчитися:оволодівати знаннями або у створених за Петра навчальних закладах, або за кордоном, де волонтери не стільки навчалися теорії, скільки опановували майстерність на практиці. Помисли багатьох дворян були спрямовані на те, щоб ухилитися від довічної служби. Після смерті Петра дворяни наполегливо домагаються полегшення умов служби, скорочення її термінів і, нарешті, оголошення її необов'язковою. У 1731 р уряд Анни Іоанівни відреагував на шляхетські вимоги, висунуті ними в проектах 1730, і заснував Військову комісію, яка прийшла до висновку про необхідність обмежити термін служби дворянина 25 роками. Проект був реалізований тільки маніфестом 31 грудня 1736. У 1718—1720 рр. остаточно ліквідували мережу колишніх урядових установ — приказів. Замість них Петро І організував колегії. Перевага колегій полягала в тому, що вони відали цілком визначеними ділянками державного управління й поширювали свою діяльність на всю територію країни. Порядок роботи сенату і колегій було закріплене в законодавстві виданням особливих інструкцій і “генерального регламенту”. Також вийшов указ, за яким запроваджувався губернський поділ держави. Губернатори отримували велику владу і призначалися царем.  У 1721 р. було видано указ, за яким створено духовну колегію, або синод, на чолі зі світською особою. Підпорядкування церкви державі, її перетворення на частину державного апарату стало важливим аспектом зміцнення самодержавної влади царя. Важливу роль у становленні Російської імперії відіграла поява 1722 р. “Табелі про ранги”, що визначала систему чинів і порядок просування на державній службі — військовій і цивільній. Через те, що в ці роки Росія знаходилася у стані війни зі Швецією( Північна війна) в країні проводилися реформи направлені на вирішення питань пов’язаних з нею. Розпочалося створення регулярної армії способом рекрутських наборів. Коли виникла потреба в гарматах, Петро І наказав зняти частину дзвонів із церков і переплавити їх. За короткий час було відлито 300 гармат. Для того, щоб закріпити здобуті перемоги і досягти головної мети — виходу до Балтійського моря, Петру I потрібен був морський флот. За наказом царя почалося будівництво багатогарматних лінійних кораблів, фрегатів, легких галер.  У липні 1720 р. біля острова Гренгам відбулася вирішальна битва, в якій росіяни завдали нищівної поразки шведам на очах в англійської ескадри, яка не наважилася вступити в бій. Після поразок на морі Швеція була змушена погодитися на переговори. 30 серпня 1721 р. у фінському місті Ніштадті було підписано мирний договір, за яким до Росії відійшли Естляндія, Ліфляндія, Інгерманландія, частина Карелії, а також низка островів на Балтійському морі. Після перемоги в Північній війні Петро І 20 жовтня 1721 р. був проголошений імператором, а Росія стала імперією. В результаті Північної війни Росія відкрила вихід у Балтійське море. Набравши ваги в європейських справах, Росія націлила завойовницькі настрої в усіх напрямах. У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до серії державних переворотів. Взагалі другу чверть XVIII ст. нерідко називають епохою двірцевих переворотів і правління фаворитів. Нововведення царя ще не встигли закоренитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою цареві, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя. Основними виконавцями переворотів стали частини дворянської гвардії (Семенівський і Преображенський полки). Всі ці перевороти не змінювали традиційного життя податного населення (селян, міщан та ін.), яке страждало від зростаючих податків та утисків.