1. Управління якістю на виробництві

Якість визначається під дією таких факторів: випадкових, місцевих, суб’єктивних.

Для попередження їхнього впливу на якість потрібна система керування якістю. Система керування якістю включає в себе дві системи – керуючу та керовану.

Керуюча система створює менеджмент якості. Вона починається з керівництва вищої ланки, яке повинно виходити зі стратегії, що організація здатна на більше в порівнянні з минулим. В організаційній структурі підприємства (організації) можуть бути передбачені спеціальні підрозділи, що координують роботи з керування якістю.

Керована система представлена різними рівнями керування (організацією, структурами тощо).

Роботи з покращення якості проводяться на різних етапах виробництва:

а) на етапі планування необхідно: визначити майбутніх споживачів і з’ясувати їх запити; сформулювати завдання в області якості, які відповідають запитам споживачів і постачальників; розробити продукцію, що відповідає їх запитам; розробити і налагодити процес, який здатен забезпечувати випуск продукції з потрібними характеристиками;

б) на етапі контролю необхідно: вибрати об’єкти контролю; визначити одиниці виміру; забезпечити проведення вимірювань і розробити стандарти на робочі характеристики; провести точні вимірювання робочих характеристик виробів; проаналізувати їх відхилення від вказаних в стандарті; при наявності відхилень прийняти необхідні міри, що допоможуть їх уникнути;

в) на етапі вдосконалення слід: довести потребу у поліпшенні процесу, розробити міри по покращенню; організувати керівництво цими мірами; провести діагностування для виявлення причин і здійснити керуючі заходи; забезпечити контроль за досягнутими результатами.

Будь-яка діяльність має замкнений цикл, тобто безперервно повторювані процеси «планування – дія – контроль результатів – корегуючий вплив». Замкнений цикл отримав назву PDCA (за початковими літерами англійських слів «plan – do – check – acton»). Е. Демінг запропонував цикл якості «коло Демінга»: проектування – виробництво – перевірку, збут – вивчення попиту, обслуговування. Ці цикли направлені на постійне вдосконалення процесів і продукції і закріплення отриманих результатів на кожному новому витку.

2. Функції виробництва, які направлені на якість

Ефективність організації процесу управління якістю і виконання узятих зобов’язань можливі лише за умови проведення стратегії з якості та тактики управління якістю.

Стратегія з якості передбачає, що керівники середньої ланки несуть відповідальність за розробку стратегії. Вона взаємозалежна із загальною стратегією підприємства. Її розробка заснована на обліку життєвого циклу товару принципу «товар-ринок».

Тактика управління якістю представляє цілеспрямовану діяльність, що визначається на короткостроковий період. Вона визначає шляхи, що забезпечують наближення до заданих параметрів якості. Вона розробляється й впроваджується нижчою керівною ланкою, а виконується рядовими спів-робітниками підприємства.

Політика в області якості є одним з елементів загальної політики підприємства.

На формування політики в області якості впливають:

− ситуація на ринку збуту;

− конкурентоспроможність продукції;

− науково-технічний прогрес;

− боротьба за конкурентів;

− стан справ на самому підприємстві;

− вкладення інвестицій у розвиток підприємства.

Політика в області якості – основні напрями і цілі включається в «Керівництво з якості».

Політику в області якості формулюють таким чином, щоб вона стосувалася діяльності кожного працівника, а не тільки якості пропонованих виробів або послуг. Чітко визначаються рівні стандартів якості роботи для кожної організації і системи забезпечення якості продукції. Продукція повинна бути поставлена споживачеві в заданий термін, у заданих обсягах і за прийнятну ціну.

Документовані системи якості, мотивації, навчання й партнерських відносин з часом розвивалися. Виділяють п’ять етапів – п’ять зірок якості.

Перша зірка відповідає начальному етапу системного підходу, тоді з’явилася перша система – система Тейлора, що встановлювала вимоги до якості окремих виробів (деталей) у вигляді полів допусків або певних шаблонів, настроєних на верхню і нижню межі допусків, – прохідні і непрохідні калібри.

Для забезпечення функціонування системи Тейлора були введені професіонали в області якості – інспектори. Система мотивації передбачала штрафи за дефекти і брак, а також звільнення. Навчання зводилось до оволодіння навичками працювати з вимірюваним і контрольним устаткуванням. Взаємовідносини з постачальниками і споживачами будувалися на основі вимог технічних вимог (ТУ), виконання яких перевірялося при приймальному контролі (вхідному і вихідному).

Друга зірка. На цьому етапі від керівництва якістю певного виробу перейшли до управління процесами. Система Тейлора дала чудовий механізм керування якістю кожного конкретного виробу (деталь, складова одиниця), однак виробництва – це процеси. І незабаром стало ясно, що управляти треба процесами.

Третя зірка. На цьому етапі з’явилися документовані системи якості. Вони встановлюють відповідальність і повноваження, взаємодію в області якості всього керівництва підприємства, а не тільки фахівців служб якості.

Четверта зірка. В 1970-1980 роки почався перехід від загального управління якістю до загального менеджменту якості (TQM).

П’ята зірка. В 1990-і роки підсилився вплив суспільства на підприємства, а ті, в свою чергу, стали більше враховувати інтереси суспільства. З’явились стандарти ISO 14000. Вони встановлюють вимоги до систем менеджменту з погляду захисту навколишнього середовища й безпеки продукції.