3. Сертифікація систем якості в Україні

Проблема забезпечення якості має міжнародний характер, тому об’єднує зусилля спеціалістів різних країн. Їх постійна співпраця сприяє перетворенню досягнень окремих держав у сфері якості в загальне надбання.

З різними аспектами проблем менеджменту якості пов’язана діяльність низки міжнародних і регіональних організацій: Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), Європейської організації з якості (EOQ), Європейського комітету зі стандартизації (CEN).

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) – неурядова організація, метою якої є сприяння розвитку стандартизації у світі для забезпечення міжнародного товарообміну і взаємодопомоги, розширення співробітництва у сфері інтелектуальної, наукової, технічної і економічної діяльності.

ISO є всесвітньою організацією національних організацій зі стандартизації, яка налічує понад 120 членів, по одному від кожної країни. Україна була прийнята в члени ISO 1 січня 1993 р.

Міжнародна електротехнічна комісія (IEC), найбільша після ISO організація. IEC приєдналась до ISO на автономних правах, зберігаючи належність у фінансових і організаційних питаннях.

До членів IEC входить 41 національний комітет, що охоплює 80 % насе-лення земної кулі, яке споживає 95 % світового виробництва електроенергії. IEC займається стандартизацією у сфері електротехніки, радіозв’язку і приладобудування. Фонд IEC становить понад 2000 міжнародних стандартів, які за технічними вимогами до продукції і методами її випробування набагато повніші, ніж стандарти ISO. Структура її така ж, як і ISO.

Європейська організація з якості (EOQ) до 1987 р. називалась Європейською організацією з контролю якості. Її мета: сприяти, поширювати, удосконалювати теоретичні принципи і практичні методи менеджменту якості для того, щоб підвищити якість і надійність продукції та послуг. Фактично ця організація є міжнародною, адже в її роботі беруть участь 29 європейських і 40 неєвропейських країн світу.

Європейського комітету зі стандартизації (CEN). Засновниками його є Європейське економічне співтовариство і Європейська асоціація вільної торгівлі. Членами СЕN є національні організації зі стандартизації 18 європейських країн, в т.ч. з 1 квітня 1997 р. й України.

Робочі органи СЕN – це 146 технічних комітети, в обов’язки яких входить розроблення європейських стандартів. Цим органом розроблено стандарти серії 29000 на системи якості, які є аналогом стандартів ISO 9000.

Тема 15. Витрати на якість: класифікація та облік

План

1. Вплив якості на прибутки та збитки підприємства.

2. Класифікація та облік витрат.

1. Вплив якості на прибутки та збитки підприємства

Витрати на розробку і виготовлення продукції, пов’язані із забезпеченням і підвищенням її якості характеризують економічні показники. Вони також характеризують економічну ефективність використання продукції.

Економічну оцінку виробу шляхом обліку витрат на всіх стадіях його життєвого циклу дозволяє проводити використання цих показників.

Під час оцінки і планування якості продукції найчастіше використовуються такі економічні показники:

1. собівартість продукції або сума виробничих витрат;

2. ціна продукції;

3) відношення витрат базового зразка до відповідних витрат продукції, що оцінюється, тобто відносний економічний показник якості продукції;

4) прайс-ціна продукції;

5) витрати на одиницю продукції (річні і за терміном служби);

6) відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або споживання продукції до сумарних витрат на її створення і експлуатацію або споживання – інтегральний показник якості продукції, що визначається ГОСТ 15467-79;

7) собівартість або ціна продукції, що приходиться на одиницю основного параметру продукції.

Економічним показникам відводиться важлива роль у виявленні й аналізі витрат на забезпечення і підвищення якості продукції на всіх стадіях її життєвого циклу.

На забезпечення якості продукції відносять витрати підприємства на:

1) маркетингові дослідження ринку для виявлення основних потреб споживачів;

2) виконання науково-дослідних робіт для виявлення можливостей і напрямів підвищення якості продукції у відповідності до вимог ринку;

3) організацію освоєння виробництва продукції підвищеної якості одним із методів: послідовним, паралельним або агрегатним;

4) здійснення технічного контролю якості продукції;

5) аналіз причин виникнення браку у виробництві продукції, дефектів у процесі їх експлуатації;

6) проведення періодичних випробувань продукції на надійність і стабільність;

7) прогнозування тенденцій розвитку основних показників якості;

8) розробка конструкторської і технологічної документації для випуску продукції підвищеної якості;

9) науково-технічна і організаційна підготовка виробництва;

10) процес виробництва продукції підвищеної якості;

11) організація тренувальних випробувань продукції для локалізації потенційних відмов на підприємстві-виробнику;

12) профілактика браку продукції, попередження виникнення дефектів;

13) Проведення організаційних і адміністративних заходів із забезпечення й підвищення якості продукції.

Економічні показники якості продукції виконують самостійну роль у формуванні й оцінці якості, а також здійснюють інтегративну функцію.

Керівництво підприємств повинно планувати зниження впливу втрат на діяльність організації для підтримання показників процесів та продукції.

Для того, щоб запобігти втратам їх слід планувати. Для формування даних, що будуть використані під час планування запобіжних заходів, слід застосовувати методи оцінювання ризику, аналізування режимів відмов та їхніх наслідків. Крім того, слід аналізувати потреби і очікування замовників; проводити аналізування ринку та виходи аналізування з боку керівництва.

Доречно використовуються виходи аналізування даних, вимірювання задоволеності та вимірювання, пов’язані з процесами. Крім того, слід використовувати системи, що дають можливість об’єднати джерела інформації від зацікавлених сторін, належних протоколів системи управління якістю, уроків попереднього досвіду, результатів самооцінювання, процесів, що дають змогу на ранній стадії роботи виявляти неконтрольовані виробничі умови.

Для зменшення витрат на випуск продукції керівництво повинно безпосередньо планувати запобіжні дії. Для цього використовують задокументовані методики. До них висувають такі вимоги:

1) визначення потенційних невідповідностей та їх причин;

2) оцінювання потреби в діях для запобігання виникненню невідповідностей;

3) визначення та виконання необхідних дій;

4) реєстрація результатів виконаних дій;

5) аналіз виконаних запобіжних дій.