17. Галицько-Волинське князівство 1199 – 1264 рр. Правління Романа Мстиславича та Данила Романовича.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія. Утворилось 1199 році, внаслідок обєднання Галицького і Волинського князівств Роман Мстиславичем (1199 - 1205). Жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201-02 і 1203-04 рр. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. Роман Мстиславович намагався подолати роздробленість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату (владу передавали старшому сину, томуь молодші сини позбавлялись права на престол). Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом. Після його смерті Галицько- Волинське князівство до 1238 року припинило своє існування як єдина держава.

Данило Галицький (1201 - 1264). Коли загинув Роман, Данило був ще малолітнім. Цим скористались бояри, які не допустили його до влади. У боротьбу за Галицький престол також втрутились поляки та угорці. Данилові та Свого брату Васильку довший час не вдавалося утвердитися на престолі. У 1214 р. Данило утвердився на Волині. Сформував хороше військо. Важко озброєна кіннота складалась з бояр, а піхота з селян.

У 1237 - 1238 рр. вдалось закріпитись у Галичині. Таким чином Данило відновив державу свого батька Романа.

У 1238 р. Данило розбив німецьких-рицарів хрестоносців під Дорогочином, звільнивши це місто.

1241, здобувши Київ, хан Батий рушив на Волинь, але похід не був таким вдалим, як попередні. Спустошень галицько-волинські землі зазнали менше (через природні умови, переважно лісистий та горбистий ландшафт перешкоджав просуванню монгольської кінноти), тому Данило не тільки відбудував міста, але й будував нові. Так було закладене місто Лева (Львів) 1256 р. Сюди Данило переніс столицю Галицько-Волинського князівства.

Проте Данило змушений був визнати себе васалом (підданим) хана Золотої орди 1246 р. Наступні роки правління присвятив боротьбі з Ордою. Монгольська загроза підштовхнула його до налагодження стосунків з папою римським. У 1253 р. Данила коронували. Таким чином він сподівався здобути підтримку від європейських держав у боротьбі з монголами, але так і не отримав.

Наприкінці 50-х рр.. ХШ ст. монгольське військо рушило на Данила і примусили зруйнувати фортеці. Помер Данило 1264 р.

18. Громадівський рух в Україні.

Українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду — культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862),який був єдиним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські проблеми .

Український національний рух, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їх діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства.Вони збирали народну творчість по селах,випускали рукописний журнал. Та 1861-1862рр. гурток саморозпустився і його члени утворили нове товариство «Українську громаду» .Київська громада, як і громади, що виникли по різних містах України (Чернігові, Вінниці , Катеринославі) займалися культурною діяльністю,яка включала організацію народної освіти рідною мовою , підготовку і видання популярних книжок тощо. Через боязнь того, що через культурницьку діяльність,українці зажадають відродження колишніх прав 20 липня 1863 р. було підписано Валуєвський циркуляр,який забороняв публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літератури, крім художніх творів.

Не витримавши переслідувань з боку царських властей, громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені. Проте наприкінці 60-х громади відновили свою діяльність як нелегальні організації. Та нелегальне становище давало малий простір для культурницької діяльності, і тому 13 лютого 1873 р. було створено Південно-Західне відділення Російського географічного товариства (ПЗВРГТ)на чолі з Григорієм Галаганом, яке стає центром українознавчих досліджень. Крім того, київська громада перебрала до своїх рук редагування російськомовної газети "Киевский телеграф".

В Україні за допомогою науковців,які не порушували циркулярів утворився зародок національної Академії наук. Але і тут царський уряд побачив загрозу сепаратизму і результатом доносів стало підписання Емського указу 18 травня 1876 р. . Указ став великим ударом по українській культурі,науці,і по українському русі. Заборонялося говорити українською,друкувати українські книжки і ставити вистави. Проте це не зупинило громадівський рух,який шукав подальших шляхів для продовження руху.

Через утиски громади вирішили організувати український національний центр за кордоном. Це завдання доручили М.Драгоманову,який розробив програму українського руху,і поставив чітку мету і шлях для її досягнення. Проте висунута програма була занадто радикальною,саме тому Київська громада припинила відносини з Драгомановим,відмовилась від політики,яка б могла викликати репресії з боку царської влади. З часом почали створюватись громади з національної свідомої молоді. Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1898 pp.).

Старше покоління громадівців вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на культурницькій ниві. У 1898р. у Києві була створена Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО), яка виконувала роль координатора діяльності громад. Таким чином, громади пройшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації, підготувавши підґрунтя для почату політичної боротьби. Вони підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати та розробити політичну програму руху.