45. Початки національного відродження в Галичині. „Руська Трійця”.

На західноукраїнських землях, у Галичині й Закарпатті, була своя українська Греко-Католицька Церква, яка стала майже синонімом української національності. Саме вона стала основою ук­раїнського національного відродження. "Хлоп і поп", як казали по­ляки, держалися разом і спільно переживали всі лихоліття польсь­ких знущань. Греко-Католицьке духовенство дало власне людей, які стали в обороні українського народу на право здобувати освіту рід­ною мовою й у рідній школі. Нечисленна українська інтелігенція складалася в той час власне зі священиків або їхніх дітей, які здо­бували освіту й творили різні нові професійні кадри. Тому й не див­но, що на відміну від Східної України, оборонці й ідеологи наці­онального українського відродження, ба навіть і його творці вийшли власне з рядів греко-католицького духовенства. Вони традиційно на­зивали себе русинами, а свою мову й церкву руською, але вважали себе складовою частиною українського народу. У 1830-х pp. серед духовенства почав виразно кристалізуватися національний рух. На його ріст й активність мали сильний вплив два чинники, польське повстання 1831 р. й заперечування поляка­ми взагалі українського питання в Галичині, з одного боку, та вплив українського національного відродження в Лівобережній Україні, з іншого. Завдяки тому в греко-католицькій семінарії почала форму­ватися українська "партія", або як поляки її злобно називали — "російська". Вслід за тим скріплювалася пропаганда української мови, праця над українським словником, над вивченням історії свого краю під керівництвом професорів семінарії. Ця діяльність виявила "ба­гато доказів щасливого життя цього краю під його власними русь­кими князями, і навпаки, під польським пануванням — низку пе­реслідувань і гніту русинів за їх віру й національність",— твердив австрійський довголітній радник при галицькому губернаторові ба­рон Моріц фон Заля. З духовної семінарії поширився рух за укра­їнські проповіді в церкві й за українську національну літературу. Для літературних потреб вибрано діалект галицького Поділля, яке зна­ходиться між Лемківщиною та Києвом і тому він був загально зро­зумілий.

З такого власне середовища вийшли творці національного відродження Західної України — "Руська Трійця"(1833-1837), до якої належали молоді студенти богослов'я Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький. Маючи дар перекону­вати інших у своїх поглядах, Шашксвич був головною постаттю "Руської Трійці". З "Руської Трійці" найбільш практичною особою був Яків Головацький (1814—1888), який виявився також і найкра­щим організатором. Він не уступав перед труднощами і з успіхом доводив до кінця не тільки свої власні задуми, але також і своїх приятелів. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися на Закарпатті. Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що русини Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову та культуру.

У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністрова» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. 

Діяльність «Руської трійці», викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів, переступила межі вузького культурництва. Особливу пошану членів літературного угрупування мала поема «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.