23. Діяльність гетьмана п. Орлика

5 квітня 1710 р. в Бендерах(Молдова) відбулась козацька рада, де було обрано Пилипа Орлика - найближчого сподвижника Івана Мазепи який був генеральним писарем. Того ж дня під час козацької ради було схвалено «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького» (згодом «Конституція Пилипа Орлика») це була перша Українська конституція а також одна з перших у Європі. Конституція проголошувала незалежність від Москви та Речі Посполитої. Території України визначались згідно з Зборівським договором 1649 р. При гетьманові створювалась Генеральна рада і законодавча рада яка мала збори тричі на рік.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, шведів і поляків проти росіян. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена з-під московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер. У червні 1714 р. Орлик переїхав з Бендер до Західної Європи. На запрошення Карла XII Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. Перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. Змушений переїхати на територію Туреччини, де й продовжив 20 останніх років.

24. Другий Зимовий похід.

Коли відбувся Жовтень—листопад 1921 р.

Мета Підняти антибільшовицьке збройне повстання на Правобережній Україні, створи¬ти базу для визволення від більшовицької окупації

Сили, що брали участь Волинська група (під командуванням генерала Ю. Тютюнни¬ка); Бессарабська група (під командуванням генерала А. Гулого-Гуленка); Подільська група (під командуванням полковника М. Палія, згодом — полковника С. Чорного)

Результати Остаточна поразка визвольних змагань, припинення збройної боротьби

23 жовтня 1921 р. генерал-хорунжий Ю. Тютюнник вступив у командування Повстанською армією України.

Ю. Тютюнник із Штабом виїхав зі Львова до Рівного тільки 29 жовтня. Незважаючи на те, що польська сторона не надала необхідної кількості обіцяних коней, озброєння та спорядження, що в умовах ранньої зими лише половина козаків була відповідно взута та одягнена, похід все-таки розпочався. Радянське керівництво було детально поінформоване про підготовку рейду і теж провело відповідні заходи. 10 листопада ВУЦВК прийняв постанову «Про ліквідацію петлюрівських банд на Правобережжі». ВУЦВК ставив перед частинами Червоної армії завдання ліквідувати наступ

Першою виступила Подільська група підполковника Палія. 25 жовтня вона перетнула радянський кордон у районі Гусятина і з безперервними боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупованою во¬рогом територією через Проскурівський, Летичівський, Любарський повіти, повертаючи на північ у Житомирський і Коростенський повіти, а потім — на південний схід, на м. Малин та с. Бородянку. Але їй не вдалося з’єднатися з Волинською групою для спільних операцій, хоч і сходилися вони з протилежних боків в одному бою з більшовиками під с. Леонівкою, не знаючи про це самі. Цей прикрий факт нез’єднання груп мав фатальні наслідки, особливо для Волинської групи. 17 листопада Подільська група сягає сіл Гута Катюжанська та Вахівка під Києвом, але змушена була повернутися на захід і 6 грудня перейти польський кордон, пройшовши шлях загалом до 700 кілометрів. Командування оцінило цей рейд як визначний воєнний подвиг. Бессарабській групі доручалося відвернути увагу ворога від головного угруповання Ю. Тютюнника. Але, перейшовши 19 листопада 1921 р. з околиць Бендер на радянську територію, вона зіткнулася з переважаючими силами ворога і після кількаденних виснажливих боїв, зазнавши чималих втрат, змушена була відійти на територію Румунії.

Повстанський загін генерала В. Нельговського, що перейшов Україну ще в ніч із 19 на 20 вересня 1921 р., мав завдання налагодити зв’язок між Волинською групою Тютюнника і повстанськими загонами Волині. У складних умовах ворожого переслідування, що скеровувалося діючим в загоні агентом, загін втратив зв’язок зі штабом і не зміг виконати завдання, а з боями і великими втратами відступив за кордон. Самостійно діяв також загін Гопанчука, який мав зв’язатися з по¬одинокими повстанськими загонами і підіймати місцеве населення. Загін пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Полонне та Брусилів і 24 листопада досягнув села Гурівщини, що на Житомирському шляху в 25 кілометрах від Києва, маючи намір з’єднатися з головними силами. Головна Волинська група під командуванням Ю. Тютюнника, пе¬рейшовши кордон у ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада здобула Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Під натиском переважаю¬чих сил ворога група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід, на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. Утративши надію з’єднатися з Подільською групою Палія і не відшукавши загону Нельговського, Ю. Тютюнник, виключаючи можливість дальшого руху вглиб України, вирішив повернути назад до кордону.

17 листопада під селом Малі Міньки в районі містечка Базар група опинилася в оточенні. Лише штабній групі з частиною поранених, загальною кількістю до 100 осіб, вдалося відірватися від переслідуван¬ня і 20 листопада перейти кордон. Відтак похід закінчився трагічно і не приніс очікуваних результа¬тів. Намір підняти загальноукраїнське збройне повстання на повалення окупаційного режиму в Україні закінчився невдачею.

Отже, Другий зимовий похід, що мав за мету скоординувати повстанські дії і призвести до повалення радянського режиму в Україні, за складних і несприятливих обставин та під тиском цілої низки причин закінчився трагічно та не приніс очікуваних результатів. Але героїзм і самопожертва учасників походу в ім’я української державності, їх патріотизм і любов до України залишаються взірцем виконання обов’язку перед народом і державою.

Причини поразки селянського повстанського руху і Другого зимового походу:

• час виступу повстанських загонів було обрано невдало, коли пік селянського повстанського руху вже пройшов;

• активна підривна і розвідувальна робота чекістських органів зі зриву походу;

• зосередження значних сил Червоної армії на Правобережжі;

• початок голоду 1921 —1923 рр.;

• зміна політики радянської влади, запровадження непу;

• втома населення від війни;

• малочисельність загонів армії УНР;

• амбіції та прорахунки керівників Повстанської армії.