Питання для іспиту з історії України

1. Антигетьманське повстання, його причини, хід. Історичне значення гетьманату П.Скоропадського.

Антигетьманське повстання - повстання у грудні 1918., в результаті якого в Україні на зміну владі гетьмана Павла Скоропадського прийшла Директорія Української Народної Республіки.

Передумови. Павло Скоропадський у своїй політиці притримувався консервативних поглядів. Оскільки політичною опорою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Останньою краплею стало проголошення гетьманом «Федеративної Грамоти», в якій ішлося про майбутню федерацію України із Росією.

13 листопада в Києві на засіданні соціалістичних партій України було прийняте рішення про утворення Директорії УНР. Розпочалось антигетьманське повстання.

14 листопада, члени Директорії прибули до Білої Церкви, яка і стала центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв Окремий загін Січових Стрільців (Приблизно 1500 солдатів).

Однак, все ж таки відчувався брак добре дисциплінованих та озброєних солдатів. Учасники повстання боялись зустрітись із німецькою армією в Києві. Але представники Директорії уклали договір із німецькою армією про нейтралітет.

15 листопада на стінах київських будинків з'явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці в м. Біла Церква, роззброїли сотню Державної Варти. 

18 листопада 1918 — Захоплення Харківської губернії військами отамана Болбочана, який був на боці Директорії

18 листопада 1918 — Призначення гр. Келлера командуючим збройними силами Української держави(бік Скоропадського)

27 листопада 1918 — Захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана

27 листопада 1918 — Призначення кн. Довгорукого командуючим збройними силами Української Держави

14 грудня 1918  - зречення гетьмана П. П. Скоропадського.

Значення. В період Гетьманату історики констатують факт певного економічного та культурного піднесення. Цьому сприяли реформи гетьмана: відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії; створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському;відкрито Українську Академію Наук.

2. Антимосковський виступ гетьмана І. Мазепи: причини і наслідки.

1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII.

Причини. Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася. Війна викликала невдоволення також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I, та він відмовив Мазепі.

29-30 жовтня 1708 р. між українцями і та Карлом XII був укладений договір,який передбачав: а) Україна має бути незалежною і вільною; б) всі землі загарбані Московією, що колись належали «руському» народові, мають бути повернені; в) шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу; г) Мазепа має бути довічним князем України; д) для стратегічних потреб шведська армія може займати п’ять українських міст.

Наслідки. Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - одна з найважливіших битв у європейській історії. Переможцем у ній вийшов Петро І.

3. Антинацистський Руху опору в Україні в роки Другої світової війни.

Особливістю українського руху Опору стала наявність двох напрямків боротьби. У цей час в Україні діяли: • прибічники Радянського Союзу, які боролися проти вермахту; • українські націоналісти, що намагалися воювати на два фронти — як проти нацистів, так і проти радянської влади. У лісистій північній частині України були сприятливі умови для партизанського руху, який на Волині й Поліссі набув організованого характеру 1942 року, коли був створений Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У Русі Опору брали участь партійні й безпартійні, дорослі й діти.

З відданих радянській владі людей у населених пунктах створювалися підпільні групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залишалося чимало співробітників НКВС. Восени 1941 року в Україні формувалися підпільні обкоми, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, на чолі яких стояли здебільшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.

Реально ситуація з партизанським рухом змінилася, коли 30 травня 1942 року при ставці Верхового головнокомандувача був створений Центральний штаб партизанського руху, який очолив перший секретар ЦК КП(б) Білорусі П. Пономаренко. У цей же час виник Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Український партизанський штаб розгорнув велику роботу з об'єднання та організації партизанського руху в Україні.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали: • комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності; • солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні; • утікачі з німецьких гетто й концтаборів; • фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах; • патріотично налаштоване місцеве населення. Форми боротьби народних месників: • напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо; • диверсії в тилу ворога; • створення радянських районів у німецькому тилу; • пропагандистська робота серед місцевого населення.

Організація українських націоналістів розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності Української дер-жави. Водночас різні фракції ОУН — під проводом С. Бандери ОУН(Б) та під проводом А. Мельника ОУН(М)— бажали використати для цієї мети співробітництво з фашистською Німеччиною, але ці спроби виявлялися марними. 

30 червня 1941 року в зайнятому німцями Львові спеціальна група ОУН(Б) на чолі з Я. Стецьком проголосила Акт відновлення Української держави. Після проголошення Акта відновлення гітлерівська влада вдалася до репресій. Бандера та Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 року ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади.

Улітку 1942 року на Волині й Поділлі почали формуватися збройні загони бандерівського проводу. Спочатку вони виконували функції оборони місцевого населення від німецької влади та радянських партизанів, а з осені стали концентрувати сили для боротьби проти Гітлера й Сталіна. 14 жовтня 1942 року вважається днем утворення Української повстанської армії проводу ОУН.