Тема 1. Історія розвитку декоративного садівництва і основи композиції
Проблема озеленення міст в сучасному розумінні в давнину не існувала. Вона виникла в епоху капіталізму, який спонукав до життя величезні міста, в яких на обмеженій території, в умовах майже повної відсутності зелені, зосереджувались значні маси людей. Але і в давнину палаци багачів і знаті утопали в зелені, хоча до нас дійшли лише уривчасті свідчення.
Декоративне садівництво в давнину
Стародавній Єгипет вважається однією з перших країн, де виникло мистецтво створення садів і парків. Як самостійна держава він був заснований у кінці 4 тис. до н. е.
Соціальні умови. Основні засоби у Єгипті концентрувалися у фараона. Йому належала земля і велика кількість рабів. Вільні ремісники і землероби працювали на фараона і мало відрізнялися від рабів.
Природні умови. Дуже посушливий клімат, майже з повною відсутністю опадів і гарячими, спекотливими піщаними вітрами. У сезон розливу Ніл затоплював землю, але після необхідний був штучний полив.
Рослинність. На берегах річки - велетенські папіруси і тростина утворювали зарості; "водні поля" численних лотосів - білих, рожевих, блакитних; з деревних порід – плодоносна фінікова пальма і тінь; інжирне і гранатове дерева, пальма дум і акація. У садах культивувалось двадцять різних деревних порід багато назв яких не вдається розшифрувати і понині. Всі вище перелічені представники флори використовувалися в їжу. На полях розводили ячмінь, пшеницю, просо, а з технічних культур - льон. Серед деревних порід перевага надавалася в першу чергу деревам з густою кроною, що забезпечували захист від спекотних вітрів, тінь, прохолоду, у другу - плодоносним породам, а потім - видам, що дає пахучі олії для священних ритуалів. З квітів переважали гвоздики, маки, волошки. Широко практикувалися інтродуценти - троянди і жасмин. Для винограду створювалися спеціальні остови - перголи.
Будівельний матеріал. Стародавній Єгипет був багатий вапняком, рожевим гранітом, пісковиком і ін. З них зводилися довговічні і чудові будівлі, деякі збереглися до наших днів.
Архітектура Стародавнього Єгипту відрізняється цілісністю, потужністю, статичністю, колосальністю, грандіозністю, контрастом з пейзажем пустель.
Сади Стародавнього Єгипту поділялися на типи:
- священні гаї розташовувались на берегах, як правило, штучних водойм на території храмових комплексів;
- озеленення вулиць;
- сади при загородніх дворцях фараонів, що відрізняються великими озелененими терторіями (родоначальниками майбутніх парків);
- сади при житлових будинках знаті.
Єгипетський сад - зразок регулярного стильного напрямку, який органічно поєднував у собі релігійні, утилітарні, естетичні функції. Зазвичай сад оточували стіною, окремі частини його відокремлювали одну від іншої стінами і воротами. Алеї, виноградники, квіткові клумби і рабатки, водні басейни, відкриті павільйони формували єдиний композиційний комплекс. Широко застосовувалася діжкова культура.
Характерною рисою того періоду є розвиток архітектурних ансамблів, які складалися «з ряду будинків і відкритих дворів по поздовжній осі». Використовуються світлотіні, ефект перспективи, контрасту при чергуванні відкритих і закритих просторів (маються на увазі закриті приміщення і двори). Пальми, папірус, лотос в стилізованому вигляді - головні елементи оздоблення будівель.
Водойми (басейни, канали, ставки) - невід'ємна частина єгипетського саду, їх розміри залежали від території саду і служили як для поливу рослин, так і для декоративного оформлення. Типовий сад при житловому будинку знатної людини (малюнок 1) був невеликим, загальною площею 1 га. Вхід в сад підкреслювали пілонами, обелісками або фігурами (частіше сфінксами). Ділянку оточували типовою для Єгипту високою глинобитною стіною. Всередині саду різні його частини відокремлювали один від одного аналогічними огородженнями. Всі ці «загородки» слугували захистом від сухих спекотних вітрів. Композиційним центром є будинок, що знаходиться в глибині саду, а композиційною віссю - крита алея (пергола), обвита виноградом. По периметру саду були передбачені захисні рядові посадки дерев і чагарників. В саду симетрично, по боках вхідної алеї, розташовувалися чотири водойми і дві альтанки.
Малюнок 1. Схема планування Стародавнього Єгипетського саду.: де: 1 - вхід; 2 - пергола, обвита виноградом, 3 - житлова будівля, 4 - басейни
Ассирія і Вавилон. Соціальні та політичні умови. Для країн дворіччя характерні постійні загарбницькі війни, концентрація значних коштів у руках володаря і безкоштовна робоча сила рабів.
Географічне положення та природні умови. Ассирія і Вавілон - це держави дворіччя, в долинах річок Тигр і Ефрат. Рельєф переважно рівнинний.
Рослинність і розвиток парків. У державах дворіччя здавна існувала розгалужена мережа іригаційних систем, які оберігались державою, що сприяло вирощуванню різної флори. Ассірійські царі з другої половини 8 ст. до н. е. прославляють сади і парки письмово і на барельєфах.
На зволоженому ґрунті росли кипариси, пальми, фруктові дерева, виноградники і прянощі. Основним будівельним матеріалом у вжитку була цегла.
Містобудування та архітектура. Міста будувалися за генеральним планом, зазвичай їх оточували товсті фортечні стіни із зубчатими вежами. Стіни іноді були подвійними або навіть потрійними. Однак площа самих міст значно менша, ніж у Єгипті, а забудова щільніша.
Сади і парки. Дворіччя поділялися на основні типи: сади ассірійських правителів, які були прототипами сучасних ботанічних садів; мисливські та розважальні парки або ліси; «висячі сади». Палаци зводилися на терасах-платформах. Багато приміщень, включаючи внутрішні двори, розташовувалися асиметрично. Практикувалось поперечний розвиток простору. Великі парки, призначені для прогулянок верхи і полювання, можуть вважатися прообразом сучасних лісопарків.
Міськими домінантами, були храми - зікурати дуже високі ступінчасті башти, де верхню частину - платформу завершували архітектурна споруда, храм. Нижні частини платформ по периметру висаджувались рослини в спеціально облаштовані ями, наповнені землею. Можливо, зіккурати стали прообразом «висячих садів». Найвідоміші з них „Висячі сади” Семіраміди. Ця споруда пов'язана з іменем ассірійської цариці Семіраміди (10 ст. до н. е.). Але ніхто не знає, ким вони були споруджені. Припускають, що нижня тераса була розміром 45 х 40 м, друга - 40 х 30 м. Перший поверх мав висоту 8 м, включаючи 2-м землі, наступний - 13 м, при тому ж шарі землі, і, нарешті, два наступних поверху мали всього по 1 м землі. Весь ансамбль складався із 14 склепінних залів, розміщених по обидва боки склепінчастого коридору (мал. 2).
Малюнок 2. Сад Семіраміди
Апробований прийом таких садів дійшов і до наших днів у вигляді садів на даху.
Сади Персії. В 6 ст. до н. е. перси на чолі з царем Кіром II завоювали Дворіччя - Лідію, весь Іран, Палестину, Малу Азію, Фінікію і Закавказзя. Цю величезну державу назвали Персією зі столицею Пасаргади. Вже тоді розпочали створюватися сади для полювання, проведеня святкувань. Парки домінували у свідомості їх власників, втрачалося поняття про саме житло - палацу, а резиденція царя позначалася одним словом «парадиз» (райський сад).
Природні умови та рослинність. Сухе та спекотне літо Персії змінювалося різкими зимовими холодами, під час яких сніг тримався довго. Країна небагата рослинністю. Переважали невеликі оазиси з платанів, кипарисів, дубів, фруктових дерев.
Садівництво в Персії займало значне місце і вважалося заняттям знаті. Персію вважали батьківщиною цариці квітів - троянди. Звідси походять бузок, лілія, тюльпан, нарцис.
Давньоперсидські сади, зображені на килимах, регулярної форми. Сади розбивали на чотирикутні ділянки і квартали різної форми та величини, не пов'язані єдиним композиційним задумом. Сади оформлялися повноводними каналами і фонтанами. Павільйони декорувалися золотом, багатими тканинами і живописом. Сади і парки Персії можна розділити на функціональні типи: алеї; сади при віллах; палацово-паркові комплекси.
Садово-паркове мистецтво Персії мало характерні особливості: з'явилися великі парки - «Парадиз»; враховувався рельєф місцевості (тераси, канали і басейни); застосовувався багатий асортимент рослинності, екзотичних і фруктових дерев, та величезної кількості квітів; включалися павільйони і гроти в загальну композицію.
Антична Греція. Соціальні умови. Історію культури і мистецтва Стародавньої Греції прийнято ділити на п'ять епох, кожна з яких відображала різні соціальні погляди.
Природні умови. Стародавня Греція за географічним положенням займала частину Балканського півострова, острова Егейського моря і частину Малої Азії. Рельєф гористий. Ряд гірських кряжів відокремлює одну область від іншої, без широких річкових долин, морський берег порізаний. Клімат - середземноморський з посушливим жарким літом і достатньо м'якою зимою. Повітря в Греції прозоре і ясне, що «забезпечує добру видимість на великій відстані».
Рослинність. З природних насаджень переважають низькорослі дерева на гірських схилах, маслини, сосна приморська, дуб, платан, пінія, кедр, тополя, кипарис, в'яз, гранатові і інжирні дерева, лавр благородний, мирт. У Греції створена своєрідна міфологія, тісно пов'язана з природою.
В кінці 5 ст. до н. е. з'являється рекомендації по розведенню квітів і садової справи. З квіткових рослин греки вирощували троянди, махрові левкої, хризантеми, що в перекладі означало «золота квітка», гвоздику, братики. Будівельний матеріал різноманітний - білий, голубувато-сірий мармур і темно-фіолетовий мармуровий вапняк.
Містобудування та архітектура. Греція архаїчного періоду являла собою ряд полісів (міст-держав), з яких найбільшим були Афіни. Епоха рабовласницької демократії характеризується найвищим розквітом культури. Міста заново відновлювалися і будувались за планом. Створювалися архітектурні комплекси, зводилися архітектурні комплекси, храми.
У 4 ст. до н. е.. цар Македонії Олександр Великий (Македонський) завоював Персію, Єгипет, середземноморські країни. Олександр заснував багато міст і організував в них паркові території, створювались єдині зелені пояси, де разом з парками зводилися наукові центри - ботанічні сади і зоопарки. Для садово-паркового мистецтва античної Греції характерні слідуючі типи озеленення:
- священні гаї (німфеї і героони) Німфей - це дубовий або кедровий гай або гай маслин з центром, прикрашеним скульптурою, колонами або невеликою спорудою садового типу.
Героони - гай, присвячений героям був місцем його поховання і носив меморіальний характер. Пізніше його прикрасили статуями знаменитостей і колонадами вздовж бігової доріжки. На честь людей які пішли з життя в героони влаштовувалися гімнастичні ігри та змагання. Це прообраз спортивних парків.
- гімнасії перетворені з героонів. Вони служили місцем для занять фізичними вправами. Пізніше - публічні місця для зборів (спостережень за гімнастичними вправами, зустрічей або філософських бесід), поступово переростали у філософські сади.
- озеленені території громадського значення (міські площі, вулиці). Дані об'єкти з'явилися в 5 і 4 ст. до н. е. Їх оформлення зеленню складалося в основному з рядових посадок платанів уздовж доріг і в різних споруд.
- у філософських садах, які перебували в парках з платанів, маслин і тополь, велися вчені бесіди і проводилися заняття. Вони формувалися в близькому до пейзажному стилі.
- приватні сади носили чисто утилітарний характер, з елементами художньо-деко- ративної обробки. Внутрішні дворики прикрашалися квітами, скульптурою чи фонтаном. Садово-паркове мистецтво античної Греції справляло вплив на розвиток світової архітектури, містобудування та паркобудівництва в цілому, оскільки:
- була розроблена система пропорцій - принципи «золотого перетину»і модуля-пропорції як співвідношення частин і цілого;
- принципи рівноваги, ритму і симетрії;
- використовувалася гірська місцевість для пристосування терас;
- створювалися штучні гідроспоруди - фонтани, басейни;
- у парках висаджували квіти, створювалися архітектурні форми і скульптури, спеціально пристосовані до фону зелені або гротів.
Стародавній Рим Соціальні умови. За своїм соціально-економічним умовами стародавній Рим - це рабовласницька держава. Природні умови схожі з грецькими. Клімат Середземноморський. Рельєф гористий. Велика кількість гірських річок і джерел, що течуть по схилах. Гори, пагорби, рівнини чергуються між собою. Ліси переважно листяні.
Рослинність різноманітна: різні види сосен, дубів, платани, кипариси, тополі, каштани, гранати, маслини, суничне дерево, в'язи, верби, акації, плодові. А також рослини, які піддаються фігурній стрижці: самшит, лавр, мирт, розмарин, дрік та жасмин.
На клумбах вирощували квіти, відповідно порам року (лілії, левкої, анемони, айстри, гіацинти, крокуси, левиний зів, нарциси, гвоздики, іриси, туберози, тюльпани та ін.) Улюблені квіти римлян - фіалка і троянда. Дуже цінувався плющ. Якщо у власника саду не вистачало коштів для скульптур з мрамору або іншого будівельного матеріалу, то він прикрашав свій сад «зеленою скульптурою». Формування крон було справою садівника - топіариса, звідси і поява терміна «Топіарне мистецтво», що означає фігурне підстригання дерев і чагарників (малюнок 3). Для античного Риму характерний синтез мистецтв, тобто гармонійне сполучення архітектури, декоративного живопису, скульптури і ландшафтного мистецтва. Сформувалися наступні типи садів:
- cвященні гаї;
- сади, пов'язані з релігійним культом.
- міські громадські сади облаштовували поблизу театрів і інших громадських будівель. Прогулянкові алеї організовувалися рядовими посадками дерев, критими галереями з нішами для відпочинку, прикрашалися скульптурами, оснащувалися джерелами або басейном.
Малюнок 3. Підстригання дерев у Стародавньому Римі
За часів імператора Августа в результаті будівництва водопроводів і значного благо устрою в Римі нараховувалося 700 басейнів, 500 фонтанів і 130 резервуарів; біля розкішного будинку терм Агріпи був розбитий парк з проточним штучним озером і каналом. У парку було до 300 мраморних статуй. Для розваги народних мас на озерах влаштовували свята з цілими флотиліями суден і барок, а іноді і морські битви.
Приватновласницькі міські сади при палацах і віллах, призначення яких було від господарських до розважальних. Було три типи вілл: «рустика» - сільськогосподарська вілла; «урбана» - палацово-парковий комплекс із міським типом планування розважальної форми, призначений для відпочинку і розваг, «фруктуарія» - вілла, де основним був плодовий сад, ефектно створений з тінистих неплодових дерев. Зовнішні стіни житлового будинку за кліматичними умовами рідко мали вікна. Внутрішні приміщення облаштовувалися навколо відкритого дворика. Біля входу розташовувався атріум, щось на зразок вестибюля з басейном (імілувіум), наповнювалася дощовою водою через отвір у даху. Крім атріуму, в будинку знаходилися дворики, оточені колонадами (пір'ястими). Зазвичай багато оформлені квітами, скульптурою, фонтанами або басейнами, вони нагадували справжні садочки.
У садово-парковому мистецтві Стародавнього Риму з'являються нові планувальні елементи - ксіст, перистиль і іподром.
Ксіст - плоский сад, що представляє собою невелику ділянку, розділену на квадрати або прямокутники з чіткою віссю побудови. Він розташовувався перед будівлею вілли і підпорядковувався плануванню і архітектурі будівлі. Ксіст і перистиль насичувалися декоративними формами, за розміром були невеликими 20 х 10 м.
Іподром займав територію 60х160 м або 70х200 м на плоскому рельєфі. Він являв собою еліпс, один округлий кінець якого зрізаний. Планування проводилося з чіткою повздовжньою віссю із висаджуванням великих дерев, чагарників, квітів, газонів, скульптур, фонтанів, альтанок. Однак, в цілому в давньоримських садах і парках відсутня композиційна єдність.