6.3 Вплив полювання.

Для всіх мисливських тварин найбільш істотних факторів смертності була і залишається полювання, яке за рівнем впливу на їх ресурси не має собі рівних. Під час неї вилучается значна кількість особин, що істотно впливає на просторову, віково-статеву структуру, чисельність будь-якій популяції, а також покладено процес відтворення звірів. Крім того, під час полювання деякізвірі отримують рани, котрі можуть стати причиною їх подальшої загибелі.Незважаючи на законодавчу заборону і обмеження вилучення, котрі в Україні мають місце з кінця XIX ст., полювання на таких звірів, як лось, олень, козуля, кабан, рись, ведмідь, бобер, бабак, видра ніколи не припинялася. Лише в окремі періоди розвитку суспільства її вплив ставало менше і тоді популяції тварин відновлювалися, але по події певного часу все повторювалося спочатку. Особливі розміри неконтрольоване вилучення завжди мало за часів політичної нестабільності і економічних негараздів, коли полювання ставала важливішим засобом виживання для багатьох людей. Тому дослідникам часто доводилося і доводиться вивчати не саме явище, а його наслідки.

Полювання створює істотний вплив на динаміку чисельності зайця-русака та на відтворення його ресурсів. З 1914р. аж до 1920 р разом зі всякої іншої дичиною селяни з хортами, котрі представляли собою залишки панських зграй, витравили і вбили багато зайців. У цей час міські та сільські жителі полювали на всі види дичини в усі сезони року. Так тривало до 1920 року, коли в Україні почалася організація мисливських спілок (Подільський, 1928). Однак в ті роки мисливців було трохи і вони мали незначний, переважно локальний вплив на популяції польовій дичині, не дивлячись на винищувальний характер полювання. Про це свідчить безліч прикладів, надрукованих в літературі.

У степовій Україні зафіксовано багато випадків неймовірно високої чісельності зайця. У 1926 р в Мелітопольському районі Запорізької області за 1 день полювання можна було зустріти 20-30 особин цього виду. На площі в кілька квадратних кілометрів доводилося піднімати 50-70, а іноді і 100 зайців. У 1928-1929 рр. на узбережжі Азовського моря в підставі Бердянської коси щільність звірів становила 5-6 особин на 1,0-1,5 га (Костюченко, 1930). Звичайно, в цьому випадку мисливці добували таку кількість зайців, яке дозволяли кількість мисливських боєприпасів і час. В одному з районів 27 листопада 1927 р 15 осіб добули близько 100 звірків, деякі - по 12 штук на рушницю. У 1927 і 1928 року в Маріупольському окрузі деякі мисливці добували за 1 день по 20-25 особин або близько 400 за зиму (Колосов. Бакеев, 1947). Однак істотного скорочення ресурсів зайця-русака навіть після такого інтенсивногополювання не спостерігалося. Більш того, мало місце швидке їх відновлення, яке перебільшувало 50% за рік, хоча повне відновлення чисельності відбувалося найчастіше через 2-3 роки (Аверін, 1929). З 30-років в Україні стало набюдатися інтенсівне зростання чисельності легальних мисливців, котре було перервано Великою Вітчизняною війною. Якщо в 1940 р в Україні було зареєстровано 47 тис. мисливців, в 1946 р - 107, в 1956 р - 209, в 1959 р - 326, в 1962 р - 399, в 1965 г. - 463, то в 1970 р. їх було вже 475 тисяч (Крайнєв, 1971). Збільшенню їх кількості сприяла вільний продаж дешевого зброї без обмежень і відповідних документів. Для більшості мисливців основним видом дичини серед звірів був і залишається заєць-русак. Ураховуя, що протягом сезону полювання дозволялося в будь-який день тижня, майже всюди скорочення його чисельності відбулося внаслідок черезмерного вилучення звірків на тлі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва (Абеленцев і ін., 1973). Побічно про суспільний вплив полювання на ресурси русака свідчать данні про заготівлю заячих шкурок, здача котрих на заготівельні пункти за радянських часів була обов'язковою. Незважаючи на низьке споживче властивість хутра, порівняно високую закупочну ціну, а також заохочення дефіцитних товарів (порох, дріб, капсуля) мисливці все ж залишали частину заячих шкурок для власного використання. Проте, данні по їх заготівлях, в основному, відображають природні коливання чисельності, що використовувалося багатьма дослідниками для аналізу глобальних популяційних процесів (Браунер, 1924; Сокур, 1961; Мігулін, 1966; Волох та ін., 1988). На наш погляд, відомості про заготовках шкурок в ті роки точніше відображають динаміку чисельністі, ніж фактичні відомості про неї зараз. Адже, з одного боку, вилучення в процесі полювання великої кількості зайців згладжує популяційні флутуаціі взагалі, а з іншого - результати обліків завжди мають певну похибкою. У довоенніроки пік заготовок заячих шкурок в Україні припав на 1933-1935 рр. коли їх закупівлі превьюілі 2 млн. штук. У кількісному вираженні тоді заготовляли більше лише шкурок ховрашків і крота, а у вартісному - ховрахів і лисиці. Вже в ті роки виказувалась заклопотаність чрезмірним вилученням зайця-русака, більш 30% шкурок якого використовувалося населенням для кустарного виготовлення одежди і головних уборів. До мисливського сезону 1939/40 року його чисельність в країні, в порівнянні з указаним піком, скоротилася в 2,8 рази (Корнєєв, 1960). І це сталося в той час, коли нам булиневідомі пестициди, був слабо розвинений машинно-тракторний парк, а основною тягловою силою в сільському господарстві була коня. Вже в повоєнні годи полювання стало суттєво іним фактором, котрий став впливати на чисельність русака в Україні. У мисливському сезоні 1946/47 рр. в країні було добуто 2 млн. 163 тис. звірків, що є максимумом за усіроки Радянської влади (Сокур, 1960). З вказаного часу кількість русаків зменшилося з 1 млн. 680 тис. (1947/48 рр.) до 450 тис. (1952/53 рр.),або на 73,2% за 5 років. Таке різке скорочення добичі було визвано інтенсивним пресом полювання на тлі інтенсі- фикації сільськогосподарського виробництва. У 60-роках добича зайців в Україні не мала кількісних обмежень. Завжди полювання починалося в першій декаді листопада і тривало до кінця грудня. Незважаючи на те, що вона проводилася в будь-який день тижня, а мисливець міг добути будь-яку кількість звірків, ценемало помітного впливу на їх поголів'я. Наприклад, в мисливський сезон 1962/63 року, незважаючи на невелику передпромнслову щільність (37 особин на тис.га), в угіддях Мелітопольського району Запорізької області було добуто 3139 звірків. При загальній площі угідь - 146 тис.га, в середньому це склало 21,5 зайців на 1 тис. га, тобто, величина вилучення в угрупованні зайця досягала 58,1%. Найбільше звірків (більш, ніж 20 особин / 1 тис. га) бьшо вилучення на території Бердянського, Мелітопольського і Пологівського, а також (16-20 особин / 1 тис. га) - Гуляйпільського, Куйбишевського, Розівського та Чернігівського районів. Однак ніякого зниження його чисельністі в наступні роки не відбулося. Більш того, незважаючи на значну кількість добутих звірків, щільність населення зайця до початку сезону полювання 1963 р. вирісла до 30,4, до 1964 року - до 37,1, а до 1965 року - до 44,9 особин / 1 тис. га.У домінуючих за площею угіддях, якими в ті роки були рілля і посіви озімих культур, середня щільність населення зайців становила 29,8-30,4 особин / 1 тис. га, а в інших: ліс - 135,0; цілина, луг - 59,0; сади - 56,3; стерня - 54,7; люцерна - 46,4; кукурудза - 36,9; соняшник - 21,9 (табл. 6.9).

Це дозволяло зайцю-русакові і іншої польової дичини в значній мірі реалізовивати репродуктивний потенціал за рахунок зниження смертності та участі в розмноженні звірків перших виводків.Надалі на тлі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва вплив полювання на популяції зайця-русака зросла. Незважаючи на характерні для цього виду флуктуації чисельності, майже за 30 років ні в одному році заготівля його шкурок не змогла навіть наблизитися до колишніх показників. З 1962 по 1965 рр. вони взагалі скоротилися на 54,4% проти рівня 1961 р., що свідчило про сильну деградацію українських популяцій (рис. 6.16). Причіною того стала висока смертність звірків від впливу разлічних факторів, серед котрих одне з провідних місць належало полюванню (Волох та ін., 1988).

таблиця 6.9

Чисельність зайця-русака в Мелітопольському районі Запорізької області.

Угіддя	10-15.Х1.1963 р				10-15.ХІ.1964 р				17-30.Х.1965 р
	Площа, га	Кількість особей	Щільність, ос. на 1 тис. га	Площа, га		Кількість особей	Щільність, ос. на 1 тис. га	Площа, га		Кількість особей	Щільність, ос. на 1 тис. га
Рілля	3496	96	27,5	8300		224	27,0	6623		229	34,6
Посіви озимих	3635	76	20,9	6900		271	39,3	8332		227	27,3
Стерня	565	14	24,6	1600		43	26,9	867		107	12,3
Кукурудза **	895	18	20,1	2700		64	24,8	2377		138	58,0
Циліна, луг	9	9	1000,0	900		108	117,8	2551		87	34,1
Город	-	-	-	-		-	-	852		26	30,5
Сади	703	37	52,9	3600		195	54,2	1716		106	61,6
Люцерна	495	6	12,1	900		59	65,6	-		-	-
Соняшник **	192	8	42,1	2400		49	20,4	-		-	-
Ліс	299	49	163,9	-		-	-	1486		194	130,6
Всього	10289	313	30,4	27300		1013	37,1	24804		1114	44,9

* По даним К.П. Філонова; **

На скошених культурах у 1970/71 рр. на території Мелітопольського району Запорізької області було добуто 1104 зайця на площі близько 60 тис. га або 18,4 особин з 1 тьіс. га угідь. Облік, проведений після закінчення мисливського сезону, показав, що щільність населення звірів склала всього 1,2 особин / 1 тьіс. га. Це значить, що напередодні полювання фактична її величина була близько 20 особин / 1 тьіс. га, що є мінімальною щільністю, при якій в Україні досі дозволена обмежена полювання. Проте, під час її проведення було вилучення майже 90% поголів'я зайця-русака, що зробило неможливим його відновлення за 1 рік. Для ослаблення негативного впливу полювання на угруповання зайця русака в Україні в 70-роки була введена спеціальна система «мисливських днів». З того часу полювати на нього дозволялося лише 1 раз в тиждень - у неділю, протягом якого можна було добути лише 1 звіра. Саме ж кількість днів встановлювалося відповідно до розміру ресурсів, котрівизначали безпосередньо перед початком мисливського сезону. Таким чином, розмір вилучення був безпосередньо пов'язаний з кількістю мисливських днів із чисельністю зайців, що само по собі буде вельми разумним рішенням. На території Запорізької області в 1973-1997 рр. найменш тривалим був сезон 1973 року (4 дні), а найбільш довгим (10-12 днів: з 18-30 листопада до 31 січня) - в інші роки. Після 1976 року саме таку тривалість найчастіше мало полювання на русака у всіх степних областях. Але протягом і цього часу вилучалось досить багато зайців. У 1980 р в Мелітопольському районі на площі 22862,8 га мисливці підняли 336 звірків, з котрих 175 або 52,1% було добито. Це призвело до зменшення щільності їх населення від 1,47 до 0,7 особей на 100 га. Незважаючи на те, що до сезону 1980/81 рр. чисельність зайців повністю відновилася, все ж слід зауважити, що в 1963-1965 рр. вона була вцих місцях в 2-3 рази вище.

У степовій зоні великої шкоди поголів'ю зайця,деякі недбайливі мисливці завдають взимку. При високих снігах русак надає перевагу робити лежання на невеликій відстані (10-50 м) від лісосмуг, що стає основним місцем їх живлення. Для прикладу, знаючи це, деякі з сільських мисливців в грудні 2008 року, коли в багатьох місцях середня висота снігового покриву перевищує 25 см, просуваючись уздовж полезахисних лісосмуг добивали по 3-5 зайців за кілька годин. Незважаючи на те, що це є порушенням мисливського законодавства, проконтролювати великі території при обмеженому просуванні транспортних коштів виявилося проблематичним. Локально, внаслідок браконьєрства, щільність населення зайця знизилася до мінімуму, що зробило неможливим відновлення його ресурсів в майбутньому році. Однак, незважаючи на істотний вплив полювання на популяції русака, та її заборону і скорочення багато звірів все одно гине від інших причин. Надлишок поголів'я, якщо він не вилучається в процесі полювання, все одно злімініруется природніми факторами. Це правило, яке в екології назвали «заміщенням факторів смертності», стосується всіх диких тварин (Філонов, 1977). В його основі лежать механізми регуляції чисельності популяції, котрі залежать від щільності.Таким чином, в XX ст. полювання стало найбільш істотним фактором смертності для всіх мисливських звірів, яка зараз багато в чому визначає динаміку їх популяцій і стан ресурсів.

РОЗДІЛ

ОХОРОНА ПРАЦІ В МИСЛИВСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ.