ЗАЙЦЕПОДІБНІ ПІВДЕННИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

ВСТУП

ГЛАВА 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПІВДЕННИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

1.1. Рельєф місцевості.

1.2. Клімат.

1.3. Водно-болотні угіддя.

1.4. Флора і мисливська фауна.

ГЛАВА 2. ІСТОРІЯ ІНТРОДУКЦІЇ МИСЛИВСЬКИХ ТВАРИН ПІВДЕННИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ.

2.1. Інтродукція аборигенних і екзотичних видів.

2.2. Інтродукція диких копитних звірів.

2.3. Інтродукція хутрових звірів.

ГЛАВА 3. АРЕАЛ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЗАЙЦЕПОДІБНИХ У ПІВДЕННИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ.

3.1. Заєць русак.

3.2. Дикий кролик.

ГЛАВА 4. БІОТОПИ І ПРИТУЛКИ.

ГЛАВА 5. РОЗМНОЖЕННЯ І СТРУКТУРА ПОПУЛЯЦІЙ.

5.1. Заєць русак.

5.2. Дикий кролик.

ГЛАВА 6. ХВОРОБИ І СМЕРТНІСТЬ.

6.1. Природні і антропогенні фактори.

6.2. Епізоотії.

6.3. Вплив полювання.

ГЛАВА 7. ОХОРОНА ПРАЦІ.

ВИСНОВКИ.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Полювання на зайця-русака дуже захоплююче і носить справжній спортивний характер. Широкі відкриті простори і м'який клімат України створюють сприятливі умови для існування цього звіра.

Предмет дослідження. Заєць-русак поширений по всій території нашої республіки, але чисельність його по окремих зонах розподілена нерівномірно. Найбільша кількість його доводиться на степову зону, де ландшафтні і кліматичні умови для русака найбільш сприятливі. Русак уникає суцільних лісових масивів, але охоче селиться по узліссях, вирубках і гаях. Нерідко він пристосовується до постійного проживання в лісах і ніколи їх не покидає. Це так званий лісовий русак. Існує певна прихильність зайців до низовинних і гірських місцевостей.

Дикий кролик невеликий звірятко, зовні схожий на зайців. Довжина тіла 31-45 см, маса 1,3 - 2,2 кг. Задні ноги помітно коротше, ніж у зайців. Вуха також відносно короткі, їх довжина завжди менше довжини голови. Забарвлення в усі сезони буро-сіра з рудуватим відтінком. На спині помітна темна струменівчатость, утворена чорними остевими волосками, а на шиї за вухами рудувата пляма. Бока трохи світліше спини і голови, черево біле або сіровато-біле. Серед кроликів досить часто (3-5%) зустрічаються особини з аномальною забарвленням - чорні, світло-сірі, рябі, білі. 

Рис. 1.

Актуальність теми.В кінці XIX - початку XX ст. у багатьох країнах через непомірне використання ресурсів тваринного світу та перетворення місць проживання відбулося скорочення ареалів і чисельності мисливських звірів. Тривала депресія популяцій крупних гризунів (бобер, бабак), деяких хижих (борсук, видра), всіх копитних спостерігалася і в Україні, що, втім, не привело до збіднення мисливської теріофауни. Більш того, на території країни з'явилися нові види, а ресурси деяких, раніше дуже рідкісних тварин, в 80-х роках XX ст. достигли пікових величин.

Зайці заселяють досить різноманітні ландшафти від тундри до екватора, але повсюдно тією або іншою мірою пов’язані з деревинно- чагарниковою рослинністю, що служить важливим кормовим засобом, а також маскує тварин, особливо в період розмноження. Зайці активні протягом усього року. Запасів корму не роблять. Поширені на всіх материках.

Мета і задачі досліджень. Сучасні методи ведення мисливського господарства по зайцеві вимагають розробки основ експлуатації його запасів і відновлення чисельності з врахуванням специфіки окремих ландшафтно-географічних зон, областей і навіть господарств. Ці основи повинні базуватися на знанні статевої і вікової структури популяції, її чисельності, специфіки екологічної обстановки залежно від господарської діяльності людини і інших особливостей. У здобутті цих даних мисливська громадськість і рядові мисливці повинні брати найактивнішу участь. Особливо строго повинен проводитися облік чисельності зайців перед початком сезону розмноження і перед відкриттям полювання, а також тварин, що добуваються (самців і самок).

Зайцеподібні є цінними промисловими тваринами. Людина вживає в їжу їхнє м'ясо, використовує хутро. В даний час виведено багато порід домашніх кролів. У роки масового розмноження зайцеподібні можуть завдавати значної шкоди лісовому господарству та садівництву, обгризаючи кору чагарників і дерев. Деякі представники цього ряду - переносники збудників небезпечних інфекційних захворювань

Структура та об’єм кваліфікаційної роботи.Кваліфікаційна робота включає такі розділи: вступ, матеріали та основні методи досліджень, огляд літератури, аналіз технології..., екологічні наслідки діяльності підприємства, охорона праці,висновки і пропозиції, список використаних джерел. Робота виконана на ___ листу комп’ютерного тексту, містить ___ таблиць, ___ малюнків. Список використаних джерел включає ___ найменувань.

Розділ 1 матеріали та основні методи досліджень

РЯД ЗАЙЦЕПОДІБНІ

(LEPORIFORMESSEU LAGOMORPHA BRANDT, 1855)

Зайцеподібні мають конвергентну схожість з мишоподібними, проте спорі­дненість з ними, як і з іншими рядами не доведена. Характерною морфологіч­ною ознакою зайцеподібних є наявність у верхній щелепі позаду міцної пари добре розвинених передніх різців, пари невеликих, слабко розвинених додатко- вих різців. Звідси походить інша назва ряду - Двопарнорізцеві (Duplicidentata), під якою він значиться в додатку 3 Бернської конвенції (1998). Від мишоподібних зайцеподібні відрізняються будовою кісткового піднебіння, що має вигляд вузького поперечного містка між верхніми зубними рядами. Як і в мишоподібних, іклів немає, а різці відділені від кутніх широ­ким, позбавленим зубів проміжком - діастемою. Зуби зайцеподібних не ма­ють закритих коренів і постійно ростуть, а їх коронки швидко зношуються. Емаль на фронтальній поверхні верхніх різців значно товща, ніж на задній; це забезпечує нерівномірне сточування зубів, причому їх передній край зали­шається завжди гострим. У другого (заднього) різця верхньої щелепи такого ріжучого гострого краю немає. Правий і лівий ряди верхніх щічних зубів роз­міщені ширше, ніж нижні. У верхніх щічних зубів вищий зовнішній край коро­нок, а у нижніх щічних, навпаки, вищий внутрішній край. Шлунок простий, але на відміну від мишоподібних, з фізіологічними і функціональними ускладнен­нями. Він утворений з двох функціональних відділів: у першому відбувається бактеріальне бродіння їжі, а у другому діють ферменти шлункового соку. Сліпа кишка має спіральні складки. У самців мошонка розміщена спереду від копулятивного органу. Матка подвійна, дископодібна. У більшості видів задні кінцівки довші від передніх. Довжина задньої ступні перевищує довжину вуха. Вуха переважно довгі трубчасті. Вухо, відігнуте вперед, далеко заходить за очі. Хвіст короткий пухнастий. Волосяний покрив м’який, густий, сірого або вохристого кольору. Окремим притаманні сезонні линяння зі зміною забарв­лення та структури волосяного покриву.

Зайцеподібні живуть у відкритих та лісових місцевостях. Живляться рос­линними кормами. Самиця за рік має 1-4 приплоди по 1-7 малят у кожному.

Цінні мисливські види. Іноді завдають шкоди лісовим і сільськогосподарським культурам, сіянцям і саджанцям в лісових і плодових розсадниках, молодим деревам в садах. Деякі - переносники трансмісивних хвороб. Одомашне них кролів розводять за ради м’яса, хутра, вовни. Викопні рештки Зайцеподібних відомі з пліоцену. У світі є 80 видів з 13 родів і 2-х родин. В Україні одна родина.

Родина Заячі (Leporidae Fischer, 1817)

Родина об’єднує зайців і кролів, характерними ознаками яких є стиснуте з боків тіло, міцні й довгі задні кінцівки, пристосовані до стрибання, помітно видовжені вушні раковини. Пухнастий хвіст короткий, але добре розвинутий. Череп великий, легкої будови, з видовженим лицевим відділом; з боків – стисутий, має добре розвинуті надочні відростки. Носові кістки не розширяються в своїй передній частині. Слухові капсули округлі, помітно розвинуті. Зубна формула: і 2/1; с 0/0; рт 3/2; т 3/3 - всього 28 зубів.

Зайці в цілому є процвітаючою групою. Описані 54 види з 11 родів. В Україні - 3 види, в тому числі 2 з роду Заєць (Lepus Linnaeus, 1758) і один з роду Кролик (Oryctolagus Lilljeborg, 1874).

Заєць сірий (.Lepus ewopaeus Pallas, 1778) - звичайний звір нашої фауни. Довжина тіла 50-75 см, хвоста - 7,0-12,5 см, маса - 2,5-7,5 кг. Пересічна маса зайців здобутих під час полювань, зазвичай становить 3,8 кг. Самиці дещо більші, ніж самці. Забарвлення хутра влітку буває жовто-буруватим з добре помітною чорною строкатістю, а взимку воно світліше, але ніколи не буває зовсім білим. На верхньому боці хвоста добре виявлена чорна або темна пляма. Линяє два рази на рік.

Вухо (9-15 см) відігнуте наперед, значно заходить за край носа. Очі роз ставлені по боках голови так, що кут зору досягає 300-320°. Кондилобазальна довжина черепа у дорослих 8,5-9,8 см. У самиць на череві З пари сосків. Має добре розвинуті органи чуття. Великі вушні раковини утворюють своєрідні рупори, що уловлюють ледве чутний шурхіт. Широко розставлені по боках голови опуклі очі, що мають властивість одночасно бачити небезпеку майже з усіх боків, характеризуються високою гостротою зору. Не менш тонким чуттям відзначаються і органи нюху.

Рис.. Заєць сірий

Хвороби - гельмінтози, кокцидіози, бруцельози тощо. Вороги - лис, вовк, бродячі собаки, рись, великі хижі і воронові птахи. Тільки надзвичайна госгро

Водиться на всій території країни. Населяє відкриті степові простори, ліси й лани Лісостепу і великі лісові масиви Полісся, Карпат і Криму. В Карпатах зустрічається до 2000 м над рівнем моря; в смузі криволісся, на субальпійсь­ких луках і полонинах з високим і густим травостоєм. Найчастіше зустрічаєть­ся у дрібноліссі, по чагарникових заростях, по бур’янах, по долинах річок, уникаючи суцільних лісових масивів. Нір не риє. Тільки взимку, під час великих морозів, у тих районах України, де сніговий покрив досягає значної товщини, нерідко заривається глибоко в сніг, влаштовуючи собі щось подібне до справжньої нори. Самиця виводить малят у лігві, що має вигляд неглибокої ямки в землі серед бур’янів, у густій траві або на ріллі. Парується з січня до липня, дуже плодючий. Ще в розпалі зимового сезону, наприкінці січня, в лютому, коли на полях лежить сніг, починається масовий весняний гін. Протягом року, за сприятливих умов, самиця, починаючи з березня, може дати 4 приплоди: 1-й - парування до середини лютого - народження молодняку в березні; ІІ-й - па­рування в першій декаді квітня - народження молодняку в середині травня; III-й - парування в другій декаді травня - народження молодняку в кінці черв­ня; ГУ-й - парування в перші дні липня - народження молодняку в середині ве­ресня. В південних областях ці процеси відбуваються приблизно на два тижні раніше. У кожному приплоді самиця дає, після 6-й тижневої вагітності, 2-4 (1-6) зрячих, вкритих хутром малят. За рік може дати 7- 10 зайчат, причому в першому й останньому приплодах зазвичай буває 1-2, в проміжних - 3-5 малят. Маса щойно народжених малят пересічно складає 110 (94-140) г. Негайно після появи на світ, малята ссуть матір, яка, нагодувавши їх залишає лігво і тримається десь недалеко від приплоду. Раз наївшись, малята можуть тривалий час (до 4 діб) залишатися без їжі. Це пояснюється, з одного боку, високою жирністю молока самиць (до 24%), а з іншого - його значною кількістю (до 40 г), що споживають малята за один раз. Лактація триває близько 3-х тижнів, проте на 7-10 добу після народження зайченята вже здатні споживати зелений корм. Самостійними стають через 3-4 тижні. Зайченя росте дуже швидко: у місячному віці сягає 1 кг, в двохмісячному - 2 кг, що становить майже половину маси дорослої особини. Росте до чотирьох років. Статевої зрілості досягає, як правило, на другому році життя. Може прожити -10-14 років, проте у природі тривалість життя здебільшого складає 1-5 років. Смертність молодняку може сягати 50-80%. Живиться різною рослинною їжею, характер якої змінюється за сезонами; влітку переважно травою і хлібними злаками, взимку корою молодих дерев, тоненькими гілками, бруньками та озиминою. У кормовому раціоні понад 100 видів рослин, в тому числі 30-40 зі значною частотою поїдання. Найчастіше обгризає кору - яблуні, верби, глоду, осики, акації білої і дуба. Добова потреба в кормах становить 800-1000 г свіжої маси. Активний уночі, на день залягає, маскуючись природним прикриттям. Постійного сховища не має. Переміщується своєрідними стрибками (рис. ).

Рис. . Переміщення зайця сірого

Кролик дикий (Oryctolagus cuniculus Linnaeus, 1758) - помітно менший, ніж зайці. Довжина тіла 35-45 см, хвоста -4-7 см, маса - 1-2 кг. Зовні дуже схожий на зайців, однак має ряд ознак, що відрізняють кролика дикого від видів зайців (рис. ).

Основні з цих ознак: більш кремезна будова тіла, порівняно невелика голова з короткими вухами і короткі задні кінцівки з невеликою задньою ступнею (до 10,0 см). Довжина вуха менша за довжину черепа. Міжтім’яна кістка добре розвинута як у молодих, так і в старих особин. Надочні відростки видовжені і не мають форми трикутників. Вирізка кісткового піднебіння вузька; її ширина значно менша за довжину кісткового піднебіння.

Зубна формула, як і в зайців: і 2/1; с 0/0; рт 3/2; т 3/3 - всього 28 зубів. Кондилобазальна довжина черепа - 6,5-7,5 см. Хутро бурувато-сіре з рудуватими відтінками. Взимку загальний відтінок волосяного покриву залишається бурим, тільки стає більш пухнастим. На верхньому боці хвоста і в зимовому, і в літньому хутрі контрастно виступає чорне забарвлення. У самиці на череві 6 пар сосків.

Адвентивний вид. Завезений в Україну близько 150 років назад з Південної Європи. Зараз зустрічається, крім Одеської, в Кримській, Тернопільській, Харківській, Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Херсонській і Миколаївській областях. На відміну від зайців, кролик дикий оселяється колоніями.

Живе і виводить малят у глибоких норах, які риє в урвистих берегах та глибо ких ярах. Розмножується дуже швидко. Щороку самиця дає 3-4 приплоди, до 7(12) безпорадних малят у кожному. Вагітність самиці значно коротша, ніж у зайців: близько місяця (4 тижні). Новонароджені мають масу 35^45 г. Зрячими стають через 10 діб. Молоком матері живляться близько 4-х тижнів. У віці 3-4 тижні починають виходити з нори й живітгися самостійно. Статеве дозрівання на­стає на шостому місяці їх життя. Тривалість життя близько 10 років. Живиться, як і зайці, різними трав'яними, чагарниковими і деревними рослинами. Пастися виходить здебільшого в сутінках і вночі. Від нори далеко не відходить, до 500- 600 м. Хвороби - гельмінтози, кокцидіози, псевдотуберкульоз тощо. Вороги - лис, куна, тхори, свійські коти, собаки, воронові і хижі птахи.

Мисливський вид, що у відповідних умовах міг би бути головним об’єк­том розведення. Річний приріст у популяції кролика дикого може сягати 400-500%, що гарантує високу щільність населення виду. До прикладу, в Новій Зеландії щільність населення кролика дикого при 250 особинах на 100 га вважається низькою, при 750 особинах на 100 га - середньою і тільки при 5750 особинах на 100 га - високою.