3.1. Геологія, геоморфологія і гідрографія.

У геологічній будові рельєфу території Галицького району беруть участь різновікові відклади, представлені породами різного літологічного складу. Найдавнішими відкладами, що виходять на денну поверхню (уздовж долин рік та на схилах межирічь), є породи крейдової системи (K2), представлені дубівецькою, луквинською світами. Дубівецька світа репрезентована вапняками, мергелями, які відслонюються в північно-східній частині району (Дубівецький кар’єр). Виходи луквинської світи (аргеліти, алевроліти, мергелі) можна простежити вздовж рік Лімниця та Луква. Потужність порід K2 системи близько 235 м. На крейді зі стратиграфічним неузгодженням залягають відклади неогенової системи. Неоген представлений двома відділами – міоценовим (N1) і пліоценовим (N2). У міоценовому відділі виділяють баденський ярус, репрезентований опільською, тираською і косівською світами. Відклади міоцену мають горизонтальне або майже горизонтальне, з незначним загальним нахилом на південь і південний захід залягання.

Геолого-геоморфологічна будова річкової долини. У геологічній будові рельєфу території дослідження беруть участь відклади, представлені породами літологічного складу та віку – палеозою, мезозою, кайнозою. Слід відзначити, всі ці утворення поширені вкрай нерівномірно. Найдавнішими породами, що виходять на денну поверхню, є відкладами нижнього девону та верхньої юри. Відклади девону, представлені червоноколірними пісковиками, перешарованими аргелітами та алевролітами, виходять виходять на поверхню у долині ріки Дністер біля с. Нижнів. Ці відклади перекриваються теригенними юрськими відкладами, що містять прошарки вапняків.

Найдавнішими відкладами, що виходять на денну поверхню у долині Дністра західніше с. Буківна, є породи крейдової системи. Крейдові утворення спостерігаються уздовж долини ріки та на схилах межиріч (природні відслонення). Відклади системи представлені незвиською, дубівецькою, луквінською світами. Малопотужна назвиська світа репрезентована пісками, кварцовими пісковиками, але на денній поверхні їх не виявлено. Дубівецька представлена вапняками та мергелями, які відслонюються вздовж долини ріки, на схилах вододілів, а також у Дубівецькому кар’єрі. Виходи луквинської світи можна простежити вздовж рік Лімниці та Лукви. Шари крейдових відкладів залягають з невеликим нахилом на південь і південний захід.

Над крейдою зі стратиграфічним неузгодженням залягають відклади неогенової системи, що мають горизонтальне або майже горизонтальне залягання. Неоген представлений двома відділами – міоценовим і пліоценовим.

Щодо геоморфологічної будови, то досліджувана ділянка розміщена на стику двох великих, морфологічно відмінних між собою, відтинків долини Дністра – передкарпатського і подільського. Долина річки поєднує перші, ще слабко виражені, риси дністерського каньйону з високими крутими та уривистими бортами, притаманні для Поділля, і високо підняті широкі вирівняні межиріччя правих приток Дністра, характерні для Передкарпаття. У геоморфологічній літературі межа між цими регіонами проходить уздовж русла Дністра до гирла Бистриці, далі круто вигинається на південний захід уздовж русла Бистриці й далі йде на схід уздовж Бистриці-Надвірнянської і Ворони.

Найвищі ділянки займають найвищі ділянки досить обширної вершинної поверхні, що добре розвинена на межиріччі Лукви та Бистриці та іншим межиріччях Пригорганського Передкарпаття. Це так званий рівень Лоєвої. Висота цього рівня над Дністром перевищує 120 м. На межиріччі Дністра – Ворони, також збереглися фрагменти еоплейстоценових і пліоценових терас.

Висока заплава Дністра підвищується над урізом води у межень на 3,0-6,0 м. Ця заплава, як і низька, має східчасту будову. Уступи, що розділяють окремі рівні порівняно невиразні, їх висота звичайно не перевищує 1 м. У зв’язку з цим виділити за топографічною картою окремі рівні високої заплави, беручи до уваги лише морфологію рельєфу, проблематично.

Враховуючи характер господарського використання, можна вирізнити порівняно низькі і високі рівні високої заплави: перші частіше затоплюються і тому зайняті пасовищами та сіножатями, другі використовують під поля, місцями вони зайняті населеними пунктами. Рельєф високої заплави ускладнений давніми русловими пониженнями, виразність яких закономірно спадає з віддаленням від низької заплави річки. Рідко трапляються старичні озера, характерні для давніх русел – складових низької заплави.

Ширина високої заплави досягає 1-2 км. У тиловій частині заплави місцями спостерігаються конуси винесення, особливо великі там, де до неї підходять високі розчленовані схили долини Дністра.

Висока заплава Дністра повністю затоплюється лише під час особливо значних повеней і паводків, тобто, кілька разів на століття. У зв’язку з цим її часто називають першою надзаплавною терасою. Цоколь цієї тераси повсюдно знаходиться нижче урізу води. Потужність річкових відкладів високої заплави Дністра за даними буріння коливається в межах 6-12 м.

У західній частині досліджуваного відтинку долини Дністра, розміщений західніше сіл Петрилів – Буківна, збережені низькі надзаплавні тераси Дністра та його карпатських і подільських допливів. Голоценове дно долини має тут порівняно значну (1 км і більше) ширину. В іншій, східній частині долини Дністра низькі надзаплавні тераси відситні і ріка місцями підходить безпосередньо під високі береги, складені корінними породами.

Гідрологічна мережа Галицького національного природного парку є важливим елементом природного середовища цього регіону, який впливає на біологічне та ландшафтне різноманіття, розміщення і функціонування господарських об'єктів і комунікацій, рекреаційний і природно-заповідний потенціал, екологічну та гідро-екологічну ситуацію. На території національного парку наявні річки різних рангів, розмірів і водності. Ці ріки відрізняються режимом стоку, параметрами водності, антропогенної трансформованості та екологічної ситуації.

Поверхневі води на території національного природного парку представлені переважно рікою – Дністер та її допливами. Із правих допливів у межах парку в Дністер впадають Лімниця й Луква, а з лівих– Сивка, Гнила Липа з допливами Нараївка й Бибелка.

Загальна площа водної поверхні складає 4096 га, що є найбільшим показником у Івано-Франківській області. Середній річний стік річок становить до 200 мм, у період весняної повені – до 50 мм, а в період дощових паводків – 10-20 мм. Ріки в межах району характеризуються паводковим режимом. Для них характерні систематичні і часті підняття рівня води в усі пори року: навесні – під час танення снігу, влітку і восени – у період випадання сильних дощів; взимку – внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу. Висота підняття рівня води біля м. Галич коливається в межах 0,5-5 м. Річний стік цих річок розподіляється таким чином: навесні (березень-травень) – 40%, влітку (червень-серпень) – 30%, восени й зимою – 25-30%. Узимку ріки, зазвичай, вкриті кригою, криговий режим дуже нестійкий. Тривалість кригоставу, що в середньому розпочинається в першій декаді грудня, складає близько 50 днів. Товщина криги в середньому 20-30 см. Скресання починається наприкінці лютого – на початку березня. Кригохід триває 5-8 днів [6].

Основу гідрографічної мережі у межах НПП «Галицький» складають:

1. Невеликий відтинок річки Дністер;

2. Річка Гнила Липа;

3. Річка Лімниця;

4. Річка Луква;

5. Бибелка;

6. Нараївка.

Дністер протікає по широкій долині. Правий берег високий і крутий, лівий – пологий. Заплава ріки широка, зайнята луками, є заболочені стариці. Ширина русла біля Галича – 60-80 м. Русло звивисте, місцями прямолінійне (на відтинках Ганівці- Шевченкове та Галич-Дубівці). Глибина ріки коливається в межах 2-4 м; швидкість течії в середньому 0,8-1,0 м/с. Дністер має також значне естетичне і природоохоронне значення – є важливою водоймою для збереження видового і кількісного багатства птахів під час міграції та зимівлі (гоголя, креха середнього; на островах – колонії річкового і малого крячків). Ріка – одне з найбільших на Україні місць репродукції риб – стерляді та вирезуба (занесених до Червоної книги).

Гнила Липа – ліва доплива р. Дністер, що тече в південному, а потім у південно-східному напрямку і впадає в Дністер нижче Галича. Основні допливи Гнилої Липи – р. Нараївка, Бибелка, Студений Потік. Долина ріки шириною до 2,6 км, трапецієвидна, береги її круті і високі, порізані ярами і балками, переважно безлісі. Унаслідок малих нахилів швидкість течії становить 0,2-0,3 м/с. Річний хід рівнів більш спокійний, максимальні паводки пов’язані з весняним сніготаненням. Весняні паводки зумовлюють підняття рівнів на 1-2,5 м, інколи – 3-4 м. Літні дощові підняття рівня води у зв’язку із зарегульованістю стоку не досягають розмірів весняних. Пересічна витрата води 2,6 м3/с. Середній багаторічний модуль стоку – близько 5 л/с з км2. Узимку ріку вкриває крига на 50-55 днів (в різні роки від 2 тижнів до 3 місяців). Живлення снігове і дощове. Льодові утворення (шуга, забереги) з’являються наприкінці листопада, скресає річка наприкінці лютого – на початку березня. Гнила Липа важлива для репродукції та зимівлі видри річкової (вид занесений до Європейського Червоного списку і Червоної книги України), а також слугує постійним місцем для зимівлі значної кількості водяної курочки.

На Гнилій Липі поблизу м. Бурштин 1965 року створено водосховище – довжина 6,5 км, ширина до 3,5 км, з площею водного дзеркала близько 1300 га і об’ємом 50 млн.м3. Пересічна глибина водосховища 4 м, максимальна – 10 м. Північний та західний береги пологі, східні – круті, тут поширені абразійні процеси. Пересічна мінералізація води до 300 мг/л, кількість розчиненого кисню – від 2 до 7,2 мг/л. Температура води у липні + 22 – +24?С. У січні-лютому замерзає частково біля греблі, лід скресає в березні. Коливання рівня води до 1 м (Пендерецький, 2004). Водосховище є водоприймачем зворотних вод з гідрошлаковідвалу ТЕС. Бурштинське водосховище – важлива водойма для збереження видового і кількісного багатства птахів під час міграції та зимівлі. Тут перезимовує до 3.5 тис. (43 види), а під час міграції скупчується до 20 тис. (85 видів) птахів. За останні 20 років на водосховищі зареєстровано 13 “червонокнижних” видів птахів.

Лімниця – права доплива ріки Дністер. Ріка протікає в північно-східному напрямку по вузькій – до 2км долині. Заплава двостороння. Береги Лімниці високі, круті, порізані ярами. Схили переважно вкриті лісом. Русло звивисте з великою кількістю стариць. Ширина русла – 20-60 м, глибина – до 2 м, швидкість течії – 0,7 м/с. У межах Галицького району долина трапіцієвидна, завширшки до 2-4 км. Живлення снігове і дощове. Максимум стоку припадає на весняно-літній період. Льодові утворення зявляються на початку грудня, льодостав – з 2-ї половини грудня до березня. Вважається одною з найчистіших річок Європи. Ріка наділена значним рекреаційним потенціалом. Лімниця є важливою водоймою для розмноження “червонокнижних” вирезуба, харіуса європейського, видри річкової і т.д. Заплава вкрита лучною рослинністю. На її берегах ростуть рідкісні рослини, а саме: підсніжник білосніжний, билинець комарниковий, страусове перо та ін.

Луква і Сивка вирізняються більш спокійною течією, але паводки на них повторюються часто, особливо весною і влітку. Луква – права доплива Дністра. Її долина трапецієвидна, ширина від 0,2 до 1,1 км, глибока й вузька з крутими бортами, які порізані ярами й покриті чагарниками та лісом. Заплава двостороння, ширина 150-550 м. Долина Сивки, навпаки, широка з низькими берегами, пологими й широкими терасами.