7. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Якщо допитувана особа виявила бажання викласти свої показання власноручно, цьому повинна передувати вільна усна розповідь. Слід звернути увагу, що при влас­норучному викладі показань не йдеться про складання протоколу допитуваним. При­сутність слідчого у такому разі є обов'язковою, оскільки в його обов'язок входить належне складання протоколу. Анкетна частина протоколу, роз'яснення прав та обов'язків, порядку проведення допиту, попередження про відповідальність за від­мову від давання показань і за завідомо неправдиві показання заповнюються слідчим. Після викладу особою своїх показань власноручно слідчий продовжує допит для до­повнення і уточнення показань. Додаткові записи може робити як сама особа, що допитується, так і слідчий.

8. Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, які не підлягають допиту як свідки (ст. 65 КПК), зобов'язані роз'яснити їм право відмовитися давати показання. Ці особи вправі не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі.

Слід, проте, зазначити, що захисник, представник потерпілого, цивільного пози­вача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позива­ча у кримінальному провадженні, адвокат, нотаріус, медичні працівники, священнос­лужителі (пп. 1-5 ч. 2 ст. 65 КПК) з приводу довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій фор­мі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.

Також, закріплюючи таку загальну засаду кримінального провадження, як свобо­да від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї, ст. 18 КПК передбачає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винува­тість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення.

Право не говорити нічого з приводу підозри проти затриманого роз'яснюється йому при затриманні уповноваженою службовою особою (ч. 4 ст. 208 КПК). Крім того, при затриманні складається та під розпис вручається затриманому протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК та ч. 5 ст. 208 КПК, обов'язково вказується повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого, передба­чений ст. 42 КПК.

Перед допитом свідка слідчий повинен роз'яснити йому права, передбачені ст. 66 КПК, у тому числі право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, у вчиненні ним, близь­кими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також по­казання щодо відомостей, які згідно з положеннями ст. 65 КПК не підлягають розголо­шенню. Разом з тим слід відмітити, що конституційне право особи відмовитися дава­ти показання не звільнює особу від явки за викликом слідчого чи прокурора. Предмет показань осіб, які мають імунітет свідка, може не вичерпуватися отриманням відо­мостей виключно по цих питаннях. До речі, не виключена можливість добровільної дачі показань особами, які мають імунітет свідка.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право диплома­тичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.

Факт відмови особи давати показання повністю або частково повинен бути за­фіксований у протоколі з указівкою мотивів, якщо вони були повідомлені.

У разі якщо свідок не має права імунітету свідка, слідчий повинен ще раз роз'яснити йому обов'язок дачі повних і правдивих показань, їх значення для розкриття вчине­ного злочину і покарання винних. Лише після цього слідчий має право скласти про­токол про відмову свідка від надання показань, який разом з іншими необхідними документами направляє прокурору для вирішення питання про внесення відповідних відомостей до ЄРДР (або особисто вносить такі відомості до ЄРДР, про що повідомляє прокурора) та початок досудового розслідування за ст. 385 КК.

9. Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях. На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.

Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з’ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.

Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.

У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.

Зазначена частина статті регламентує процедуру проведення слідчим чи проку­рором одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (очна ставка).

Закон містить обов'язкові умови для проведення такого допиту:

1) особи повинні бути заздалегідь допитані;

2) згідно з протоколами допитів в їх показаннях знайдені розбіжності.

Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це постанови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між підозрюваним і потерпілим, підозрюваним і свідком, потерпілим і свідком. Законодавець надає можливість про­вести очну ставку між двома чи більшою кількістю осіб.

Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: підозрю­ваний, його захисник, потерпілий, його представник.

Закон не зобов'язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право.

Закон не вказує, чи повинні бути знайомі між собою особи, що беруть участь у провадженні цього допиту, тому особисте знайомство або його відсутність не можуть бути перешкодою для його проведення. Обов'язковою передумовою є попередня дача ними показань з приводу одних і тих же обставин і наявності в цих показаннях роз­біжностей. Водночас очна ставка не повинна підміняти собою пред'явлення для впізнання. Тому при необхідності ототожнення одним учасником допиту іншого необ­хідно спочатку провести впізнання, а потім очну ставку.

Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, проводиться з метою ви­криття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його про­ведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча дія, і що ця особа не потрапить під вплив тих, хто дає неправдиві показання.

Рішення про те, в який момент і між якими особами, у показаннях знайдені роз­біжності, належить до тактичних і залежить від ходу кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора. Причиною відмови від проведен­ня допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна без­перспективність цієї слідчої дії, можливість психічного впливу на одного з учасників, ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами, можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад, додатковим допитом окремих осіб, призначенням повторної (додаткової) експертизи тощо.

Стаття закону не указує, які саме розбіжності в показаннях раніше допитаних осіб мають бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого, прокуро­ра. Проте слід враховувати істотність розбіжностей, що є в показаннях допитаних, їх здатність вплинути на повноту, всебічність і об'єктивність встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або на правильну оцінку доказів.

У процесі проведення допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, мо­жуть бути не лише усунуті розбіжності або з'ясовані їх причини, а й одержані нові раніше невідомі фактичні дані.

Специфікою допиту осіб, у показаннях яких є розбіжності, є те, що участь у цій слідчій дії беруть декілька допитуваних, а також спірним характером питань, що є предметом допиту, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при до­питі однієї особи. Тому до проведення такого допиту слідчий чи прокурор зобов'язані готуватися з особливою ретельністю. Вони повинні визначити предмет допиту, склас­ти план його проведення, встановити послідовність допиту осіб і черговість запитань, які мають бути висвітлені. Крім того, вони зобов'язані своєчасно поклопотатися про заходи, що виключають неконтрольоване спілкування між допитуваними (зокрема, знаками, мімікою), змову між ними, погрози, тиск одного з учасників на інших тощо.

Перед початком допиту слідчий чи прокурор виконують вимоги, передбачені ч. 3 цієї ж статті, а саме встановлюється особа, роз'яснюються відповідно до про­цесуального статусу її права, а також порядок проведення допиту.

Оскільки особи, що беруть участь у провадженні очної ставки, вже раніше були допитані і їх анкетні дані вже містяться в матеріалах кримінального провадження, у протоколі допиту слідчий указує лише їх прізвища, імена і по батькові з указівкою процесуального положення (підозрюваний, потерпілий, свідок).

Свідки і потерпілі попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК), а свідки - і за відмову від давання по­казань (ст. 385 КК).

Слідчому чи прокурору необхідно також з'ясувати, чи знають учасники слідчої дії один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Відповідь на це питан­ня має значення, оскільки дозволяє судити про вплив їх взаємовідносин на правдивість показань допитуваних.

Далі викликаним на очну ставку особам пропонується по черзі дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких і проводиться допит. Черговість надання показань, а також черговість запитань, що ставляться, визначаєть­ся особою, що проводить слідчу дію, з урахуванням обставин кримінального прова­дження.

Першим допитується той із викликаних на допит, хто на переконання слідчого чи прокурора дає правдиві показання. Послідовність запитань, що ставляться, як і пред'явлення (в окремих випадках) речових доказів, документів, висновків експертів, мають бути сплановані наперед. Якщо необхідно з'ясувати причини розбіжностей у показаннях за декількома обставинами, доцільно проводити допит поетапно, за окремими епізодами. З'ясувавши всі обставини одного епізоду в однієї з допитуваних осіб, слідчий запитує іншого учасника, чи підтверджує він показання першого, і про­понує йому дати свої показання з цього питання.

При такому проведенні допиту вже допитаних осіб допитуваним слід надати можливість ставити один одному запитання також по кожному з епізодів, а не лише в завершальній частині допиту. Коли допитувані ставлять запитання один одному, слідчий має право зняти поставлені запитання повністю або частково.

Оголошення раніше даних одним з учасників допиту показань (відтворення зву­козапису допиту) допустиме тільки після дачі ним показань у процесі проведення допиту і занесення їх до протоколу. Така вказівка міститься в законі з метою обмежен­ня впливу слідчого на особу, що змінила показання, а також впливу показань однієї особи на показання інших. Якщо ж один чи декілька учасників допиту відмовляють­ся давати показання, оголошення раніше даних ними при допитах показань непри­пустиме. У цьому разі доцільно відкласти проведення допиту для з'ясування причин розбіжностей у показаннях осіб або взагалі відмовитися від його проведення.

Якщо хоча б один з допитуваних є малолітнім (дитина у віці до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітнім (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнад­цяти років), на допиті повинен бути присутнім законний представник, педагог або психолог, а за необхідності - лікар. Такий допит проводиться з урахуванням вимог ст. 226 КПК.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрю­ваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та стате­вої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насиль­ства або погрозою його застосування.

У разі коли один з допитуваних не знає мови кримінального провадження або до­питується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або осо­ба, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками (статті 29, 68 КПК).

Результати проведеного допиту для з'ясування причин розбіжностей у показаннях вже допитаних осіб можуть бути різними:

1) учасники допиту підтвердили свої по­казання;

2) особа, що дала, на думку слідчого чи прокурора, неправдиві показання, змінила їх і повністю або частково дала правдиві показання;

3) особа, що раніше да­вала правдиві показання, змінила їх і дає неправдиві показання;

4) один з учасників очної ставки відмовився давати показання;

5) всі учасники допиту відмовилися дава­ти показання.

У ході проведення такого допиту ведеться протокол, який повинен відповідати вимогам ст. 104 КПК. У ньому, зокрема, указується, місце, час проведення допиту, особа, яка її проводить, всі присутні особи, протягом якого часу і між ким провадив­ся допит. У протоколі вказується про роз'яснення прав та обов'язків допитуваних.

Далі фіксуються показання допитуваних із приводу їх взаємостосунків між собою, запитання слідчого, відповіді на них, а також коментарі і заперечення, якими супро­воджують допитувані свої відповіді. Якщо допитувані пред'являють предмети, до­кументи, якими вони обґрунтовують свої показання, про це також має бути вказано у протоколі.

Доцільно обрати одну з форм складання протоколу допиту, який приводиться для з'ясування причин розбіжностей у показаннях вже допитаних осіб. Перша форма - коли запитання і відповіді записуються в рядок, у тій послідовності і черговості, як вони давалися. Друга - коли кожна сторінка протоколу вертикальною рискою розді­ляється на рівні частини, в яких записуються запитання і відповіді на них кожного з допитуваних. Такий порядок складання протоколу допомагає іноді уникнути мож­ливої відмови одного з допитуваних від підпису протоколу, що містить показання інших допитуваних, з якими перший не згоден. У такому разі кожний із допитуваних підписує тільки ту частину сторінки, де містяться його особисті показання.

Закінчивши допит, слідчий надає протокол учасникам для прочитання або на їх прохання може зачитати його вголос. Допитані мають право вимагати внесення до протоколу зауважень і доповнень, що обов'язково повинно бути зазначено в ньому.

Протокол підписує кожна з допитаних осіб, інші учасники і слідчий. Якщо про­токол написаний на кількох сторінках, допитувані підписують кожну сторінку про­токолу, а потім протокол у цілому.

Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

Якщо особа, що брала участь у проведенні допиту, відмовилася підписати про­токол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його відсутності - понятих.

Про хід та результати допиту складається протокол відповідно до вимог ст.104 КПК України.

Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи (регламентовані статтею 226 КПК).