«Людський чинник» у праві

Підсумовуючи наші висновки, ми можемо констатувати існування двох поширених (їх-можна назвати також перманентними) проблем права. Це, по-перше, проблема узгодження між собою різноманітних інститутів і службових функцій, з яких складається правова система, а по-друге, двозначність і непевність, пов'язані з тою обставиною, що правові норми та інститути, як правило, слугують численним цілям.

Тож на кожну з цих проблем існує очевидна й радикальна відповідь. Спосіб розв'язання першої проблеми є таким: забезпечити жорстку підпорядкованість усієї правової системи з відповідальністю кожного її рівня перед безпосередньо вищим рівнем. Спосіб розв'язання другої: усунути невизначеність, установивши для кожної правової норми та кожного правового інституту одне-єдине, чітко окреслене призначення.

Ми спробували показати, до яких згубних наслідків спричинилося б обрання цих способів або радше серйозна спроба діяти на їхній підставі. Варто лише відхилити ці спрощенські методи, аби стало очевидним, що успішне функціонування правової системи залежить від повторюваних актів людського судження на кожному з рівнів цієї системи. Визнавши цю невідворотну необхідність, ми зрозуміємо, яке безглуздя гадати, нібито всі недоліки й невдачі правової системи можна віднести на рахунок «людського чинника».

Звичайно, цей людський чинник може зазнавати невдач, і не лише внаслідок корумпованості чи ледарства, а й через брак почуття своєї первісної ролі та неспроможність збагнути справжню природу проблем, пов'язаних із побудовою та застосуванням правової системи. Але якщо цей людський чинник і є можливим джерелом похибок, він одночасно є необхідним елементом будь-якої справедливої та гуманної правової системи. Той складний замір, який ми звемо «правом», на кожному кроці вимагає винесення суджень, і ці судження мають виноситися людьми і для людей, їх не можна закласти в комп'ютер.

II. Джерела права вступ

Термін «джерела права» звичайно вживається в більш вузькому значенні, ніж те, яке ми надаємо йому тут. У літературі з правознавства проблема «джерел» пов'язана з питанням: звідки суддя бере норми, за якими має вирішувати справи? У цьому сенсі до джерел права звичайно відносять закони, судові прецеденти, думки експертів, мораль і рівність. Різноманітні джерела права аналізуються в звичайних дискусіях, де робиться спроба сформулювати умови, за яких кожне з них можна залучати до вирішення правових суперечок. Цікаво, що коли законодавчий орган ухвалює закон, ми не говоримо про «джерела», з яких він виводить своє рішення щодо того, яким має бути цей закон, хоча аналіз із цього погляду міг би просвітити нас : краще, ніж дослідження більш обмежених функцій, виконуваних суддею.

Отож ми розглянемо тут «джерела» в ширшому сенсі, ніж це робиться в юридичній літературі. Нас цікавлять не так джерела законів, як джерела права. Звідки взагалі бере право не лише свій зміст, а й свій вплив на життя людей?

Звичайно, ця проблема тісно пов'язана з давньою дискусією між двома протилежними напрямками філософії права: правовим позитивізмом і природним правом. Ми ще матимемо нагоду встановити зв'язок між цим відомим конфліктом і поданим гут аналізом. Тимчасом ми попросимо обізнаного з цим читача залишити проблему «позитивізм проти природного права» осторонь і поки що взяти участь у дослідженні дещо іншого роду. Воно стосуватиметься різниці між «установленим» і «мовчазним» правом.