1. «Що первинно: матерія чи свідомість?»; 2. «Чи пізнаваний світ»?

Під «первинністю» мають на увазі два значення: 1. Що виникло першим; 2. Що головніше, є основою. На ці ролі претендують матерія і дух та вияви останнього – Бог, ідея, світовий розум. Належність свідомості до ідеального чи матеріального утворення дискутивна: ідеалісти вважають її носієм дзеркалом та транслятором духу; матеріалісти наполягають, що свідомість – це функція високоорганізованої матерії - мозку. В практичному вимірі ідеалізм і матеріалізм розрізнити легко: ідеалісти звертають увагу на зміст речі, намір діяльності; матеріалісти – на форму речі та результат діяльності.

Світоглядна орієнтація великою мірою впливає на формування філософських напрямків, принципів, методів у межах різних філософських розділів.

Розділ філософії	Принципи, методи, напрямки, концепції, що формуються під впливом світоглядів
	Ідеалістичний світогляд	Матеріалістичний світогляд
онтологія	Ідеалізм: Об’єктивний; Суб’єктивний.	Матеріалізм: Вульгарний Механістичний Стихійний Метафізичний діалектичний
гносеологія	Агностицизм; Ірраціоналізм; скептицизм; інтуїтивізм	Гностицизм; Раціоналізм; емпіризм; Сенсуалізм
антропологія	Психологізаторський	Біологізаторський; Соціологізаторський
етика	Абсолютизм: універсалізм, гуманізм	Релятивізм: Імморалізм; Атеїзм; цинізм; утилітаризм; гедонізм; прагматизм; волюнтаризм.
естетика	Романтизм; сюрреалізм;	Натуралізм; реалізм.
Соціальна філософія	Провіденціалізм; культурний детермінізм;	Механіцизм; біологізм; органіцизм;
Філософія політики	Консерватизм; імперіалізм; Монархізм;	Лібералізм; Демократизм; Республіканство

Відносно незалежними методологічними концепціями у структурі філософської онтології є: метафізика та діалектика; монізм, дуалізм та плюралізм. У етиці: нігілізм. У естетиці: концептуалізм.

Основними засобами філософського пізнання є засоби логіки, інтелектуальної інтуїції, герменевтичної інтерпретації, екстраполяції, ідеалізації, розумовий експеримент, сумнів та ін. Центральне місце серед засобів філософського пізнання належить логічним, тобто умоглядним засобам. Та це не означає, що філософія не має своєї, за аналогією з наукою, емпіричної бази. Узагальнення і абстрагування, аналіз та синтез – це спільні для всіх людей засоби, інструменти мислення. В арсеналі філософських засобів пізнання важливу роль відіграє формальна логіка (наука про загальнозначим форми і засоби думки), індукція (наведення), що дозволяє передбачити явища природи і суспільного життя. Метод дедукції (виведення) — перехід у пізнанні від загального до окремого, одиничного, виведення окремого та одиничного із загального. У філософії широко застосовуються формально-логічні визначення - через рід і видову відмінність (наприклад, визначення понять духовний фактор, прогрес та ін.). Широко використовується також визначення через протилежність (наприклад, поняття ідеальне, якість та ін.).

Екстраполяція (від лат. extra — над, поза і polio -виправляю, змінюю) - поширення висновків, зроблених про одну частину якого-небудь явища, на іншу. Екстраполяції спираються на індукцію, дедукцію та інші методи і засоби мислення. Сформульовано положення: природа у земних умовах перебуває у розвитку. На підставі екстраполяції виводимо: світ розвивається.

Шляхом розумового експерименту філософ конструює яку-небудь ідеальну модель, використовуючи прийом ідеалізації, наприклад, модель світ у цілому, модель річ - властивість ~ відносини ставлення та ін. Потім у мисленні експеримент з даними ідеальними об'єктами встановлює різні зв'язки з іншими ідеальними моделями і виводить відповідні наслідки. Важливим засобом філософського пізнання стає герменевтична інтерпретація: розкриття змісту різних текстів, їх внутрішнього змісту. Через текст виявляється мета, задум автора, його духовний світ, світорозуміння, соціокультурне тло його діяльності.

У творчому процесі філософів важливе місце займає інтуїція. Під інтуїцією розуміють здатність прямим баченням, пізнанням досягти істини. Споглядальне пізнання істини дозволяє не вдаватись у визначенні істини до обґрунтування, доведення. Історія філософії багата на факти, зв'язані з інтелектуальною інтуїцією. Так, у філософській системі Георг Гегель поєднував безпосереднє (інтуїтивне) та опосередковане знання. Інтуїція розумілася Анрі Бергсоном як інстинкт, що визначає форми поведінки організму безпосередньо, без попереднього навчання. Для формування інтуїтивного рішення необхідне високе професійне знання подій, явищ, наявність проблемності, активний пошук розв'язання проблеми, аналогія. Філософи Рене Декарт, Давід Юм, Френсіс Бекон та інші вважали, що значну роль у філософській творчості відіграє сумнів, гадали, що філософствувати - це сумніватися. Сумнів здатний відмежувати роздуми філософа від догматизму.

Висновки. Таким чином, філософія пов’язана із наукою через свою внутрішню логіку та методологію; проте відрізняється від науки тим, що спирається у своїх висновках не на експериментальні дані, а виводить наступний висновок із попереднього висновку, створюючи роздум. У якості науки філософія виступає і тоді, коли вивчається її історія, тобто конкретний історичний перебіг її відозмін та зміст конкретних філософських вчень.

Література.

Андрущенко, В. П. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. – К.: Ґенеза, 1996. – 368 с.

Бойченко І. В. Філософія історії: підручник / І. В. Бойченко – К.: Знання, КОО, 2000. – 723 с.

Гнатюк Я. С. Загальна філософія: методичні рекомендації. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. – 64 с.

Губар О. М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: Навч. Посібник. - .: Центр учбової літератури, 2007. – 416 с.

Спиркин А. Г. Философия: учебник / А. Г. Спиркин. – М.: Гардарика 1998. – 816 с.

Філософія: короткий виклад: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / С. П. Щерба, М. Г. Тофтул [та ін.]. – К.: Кондор, 2003. – 352 с.

Філософія: курс лекцій. / За ред. І. В. Бичка [та ін.]. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 574 с.

Філософія: навчальний посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко [та ін.]; за ред. І. Ф. Надольного. – К.: Вікар. 1997. – 584 с.

Філософія: підручник для вищих навчальних закладів освіти / Ред. І. В. Бичко, І. В. Бойченко. – 2-е вид., стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 408 с.

Н. Є. Яцук, Р. П. Даниляк. Філософія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – Івано-Франківськ: ІМЕ «Галицька академія», 2007. – 224 с.

Запитання.

1. Який зв'язок між філософією та мудрістю?

2. Що таке філософський плюралізм?

3. Як пов’язана філософія з наукою та мистецтвом?

4. Чим філософія відрізняється від науки та мистецтва?

5. Окресліть категоріальний ряд філософії

6. Перелічіть і розкрийте специфіку методів філософії.

7. На яких принципах базується філософське пізнання?

8. Які є способи філософування?

9. Назвіть розділи філософії та їх проблематику.

Лекція. 3

Тема. Історичний розвиток філософії.

Мета. Виявити основні тенденції історичного розвитку філософського знання, отримати інформацію про основні типи світоглядних парадигм, що втілені у певних епохах, показати логічність і послідовність розвитку філософії як комплексної, системної духовно-смислової цілісності, ознайомитися із окремим положеннями основних філософських шкіл та напрямків.

Вступ. Філософія є історією філософії. Саме такий сучасний підхід до вивчення філософії дозволяє комплексно осягнути специфіку величезної різноманітності філософських ідей та концепцій, зрозуміти певну історичну логіку, що зв’язує філософські напрямки різних часів, віднайти глобальні парадигми, які спричиняють зміни філософських часів і самі є спричиненими ними.

План.

1. Зв'язок історичних типів світогляду із типом світоглядного «центризму».

2. Стадії розвитку космоцентризму, теоцентризму та антропоцентризму в історії філософії.

3. Філософські школи та напрямки.

Зміст лекції.

1. Зв'язок історичних типів світогляду із типом світоглядного «центризму».

Формування історичних типів світогляду залежало від зрілості свідомості людства на певному етапі його розвитку. Середньовічний філософ Августин Блаженний небезпідставно порівняв у своїй праці «Град Божий» історію людства (яку ми зараз називаємо «філогенезом») та індивідуальний розвиток дитини (який в сучасній науці має назву «онтогенез»). Критерієм такої зрілості може бути ступінь виділення людини, як істоти, з оточуючого середовища, і віддаляння (розділення) матеріальної та духовної сторін цього середовища. У Біблії цей процес позначений словами «пізнання добра і зла».

2. Стадії розвитку космоцентризму, теоцентризму та антропоцентризму в історії філософії.

В історії культури та філософії до різних типів світоглядного центризму повертались кілька разів.