2. Розділи філософії, їх проблематика та категорії.

Отже, філософія є продуктом людської раціональності, тобто створюється у результаті складної роботи розуму, і має форму теорії. В цьому ракурсі вона виступає як наука. На такі її характеристики вказують:

По-перше, традиція вироблення певної системи понять, категорій та суджень, які в підсумку повинні створити єдиний образ буття та місця у ньому людини.

По-друге, практика розділення загальної філософської проблематики на окремі наукові системи, кожна з яких має свій об’єкт та предмети, перелік аналізованих питань, особливі теорії та категорії, аналізує та обґрунтовує специфічні принципи та методи ставлення людини до світу.

Наприклад, філософськими будуть питання на кшталт:

• «Хто Я?», «З чого складається світ?», «Хто або що є першопочатком світу?» (ці питання розглядаються філософською «онтологією» - розділом філософії, що вивчає буття у різноманітності його форм);

• «Чи можна пізнати світ?», «Що таке істина?», «Як протікає процес пізнання?» - ці питання є сферою філософської «гносеології» - розділу, який цікавить структура та можливості людського пізнання;

• Хто така людина?», «Яке місце людина займає в природі?», «Звідки з’явилася людина?» - проблематика філософської «антропології», що пробує визначити сутність людини взагалі;

• «Що таке добро?», «Що таке зло», «Що таке духовність?», «Що таке свобода?» - питання належать до сфери «етики», яка розглядає співжиття людей і основи поведінки;

• «Що таке суспільство?», «Що таке соціум?», «Що таке національність?», «Чому існує соціальна нерівність?» - ці питання стосуються компетенції «соціальної філософії», що аналізує та пояснює процес виникнення та структуру суспільства;

• «Що є найбільшою цінністю?», як питання філософської «аксіології», яка спрямована на визначення ієрархії індивідуальних та соціальних цінностей;

• і т.п. (філософія релігії, філософія політики, філософія історії...)

3. Принципи, методи, засоби філософського аналізу.

По-третє, філософія базується як на загальнонауковій системі принципів та методів, так і на власній, специфічній методології філософування як практики роздуму.

Методологія – вчення про метод. Метод – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об’єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності. Основними філософськими методами вважаються:

А) ідеалізм та матеріалізм;

Б) діалектика та метафізика (їх альтернативи – еклектика, софістика).

Виділяють також два способи філософування: епістемний та софійний, які розрізняються стилями і методами викладу матеріалу.

Епістемний (від епістема – знання) заснований на метафізиці, яка розглядає явища світу окремо, без взаємозвязку (наприклад, продукує визначення понять, виділяє різні сфери, класифікує тощо; заснований на раціональності; основний метод - аналіз).

Софійний (від софія – мудрість) заснований на діалектиці, яка розглядає світові процеси у їх взаємозв’язку та розвитку, визнає існування причинно-наслідкових детермінацій, взаємопроникнення протилежностей (наприклад, продукує діалоги, схвалює інтуїтивні, художні описи; заснований на емоційності; основний метод – синтез).

По-четверте, філософія висуває центральну, вузлову проблему, навколо якої групуються і з якої випливають проблеми окремих філософських розділів, або дисциплін. Ця проблема має назву «основного питання філософії». Смислом основного питання філософії (термін сформульовано Ф. Енгельсом, ХІХ ст., проте питання, що окреслюються ним, лежать в основі найдавніших філософських суперечок) є суперечність між двома типами світогляду: ідеалістичним та матеріалістичним. Саме питання складається з двох взаємопов’язаних частин (сторін), і звучить так: