Лекція. 1

Тема. Філософія як світогляд.

Мета. Ознайомлення із специфікою та структурою світогляду, в тому числі історичного, структурою, виявлення якісних відмінностей філософії від інших типів історичного світогляду (міфу та релігії), окреслення предмету, мети, завдань, функцій філософії як системного знання, спрямованого на глобальне, універсальне та раціональне світоосягнення.

Вступ. Світ – це глобальний простір, в якому поєднано індивідуальне буття різноманітних живих істот та продуктів їх життєдіяльності – речей, ідей, об’єднань, правил і т. д., що розгортається і розвивається у природних декораціях. За висловом У. Шекспіра, світ – театр, а люди в ньому – актори. Цей вислів вказує на те, що світ можна тлумачити як певну арену, на якій відбуваються різноманітні процеси, породжені специфічною діяльністю – індивідуальною та колективною. Світ окремих актів, вчинків, реакцій, взаємодій величезний і різноманітний, і визначитися з тим, які саме з них є правильними, корисними, продуктивними, а які – ні – завдання, яке, на перший погляд, неможливо реалізувати. І тим не менше, кожна дія ґрунтується на певній позиції, є результатом певного переконання, стратегії життєтворчості, виробленої поступово, покликаної унормувати хаос в струнку лінію, пояснити суть процесів, що відбуваються навколо, користуючись певним орієнтиром. Таким орієнтиром для людини є світогляд.

План.

1. Світогляд як спосіб осягнення світу. Типологія світогляду.

2. Міфологія, релігія та філософія як історичні типи світогляду.

3. Предмет, завдання та функції філософії.

Зміст лекції.

1. Світогляд як спосіб осягнення світу. Типологія світогляду.

Світогляд – це система поглядів, уявлень, вірувань, цінностей, ідеалів, переконань, установок, оцінок, суджень, що визначають життя окремої людини та суспільства. Це – певний кут зору, під яким носій світогляду дивиться на світ. Термін «світогляд» був введений німецьким філософом І.Кантом у ХVІІІ столітті.

Світогляд окремої людини великою мірою закладається вихованням та освітою, проте суттєво залежить також від психологічних характеристик та базових настанов свідомості; значну роль відіграє також безпосереднє соціальне оточення та події індивідуального життя. У контексті людства в цілому роль виховання та освіти здійснює культура, громадська думка та ідеологія, роль психологічного базису – біологічна природа, а роль умов життя – економічні, політичні, соціальні, цивілізаційні реалії.

Таким чином, світогляд можна поділити на індивідуальний (особистий) – окремої людини; на колективний (різними його формами є: загальнолюдський світогляд, історичний світогляд, суспільний світогляд, національний світогляд тощо).

З одного боку, кожен індивід живе і діє під постійним впливом колективного світогляду, прилучаючись до його здобутків як до джерела і обґрунтування власної життєвої позиції. З іншого боку, колективний світогляд не просто відчуває на собі впливи індивідуального світогляду, але дуже часто формується і оформлюється завдяки висновкам індивідів. Процес взаємопроникнення форм і типів світогляду є глобальним, і це може бути як процес взаємодії, кооперації, так і процес відторгнення, заперечення. В результаті цих процесів створюється розвиток і поступ людських спільнот, найбільшою з яких є саме людство. Усі здобутки людства є результатом глобальної роботи людської свідомості над проблемою шляхів оптимізації знання, відповідності його реаліям з перспективною метою зміни їх на краще.

Інструментами світогляду з досягнення цієї мети,або його складовими найчастіше називають :

Світовідчуття – досягнення знання про світ через емоційну складову (відчуття, емоції, почуття, уявлення, інтуїція, осяяння). Цю складову світогляду можна окреслити як ірраціональну.

Світорозуміння – досягнення знання про світ через розумові операції (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, групування (класифікації), аналогії, роздуми). Цю складову світогляду називають раціональною.

Світосприйняття – це результат комплексного поєднання раціональної та ірраціональної складових, створення сукупної картини світу.

Отже, світогляд - це різнорівневе духовне утворення, де синтезуються в єдине - життєві погляди з їх раціональними та ірраціональними елементами, розум і пересуди (забобони), наукові, художні і політичні погляди.

Однак, хоч світосприйняття і є результатом узгодження інформації, що дається людині через емоціо та раціо, на практиці домінування однієї з вказаних складових суттєво впливає на зміст і спрямування світогляду. Так, при домінуванні світовідчуття розвивається мистецька діяльність; практика світорозуміння приводить до появи і розвитку наук, практик управління окремим сферами життя тощо. Таке домінування навіть визначає ідейну та практичну спрямованість цілих цивілізацій та епох.

Так, в житті європейської цивілізації легко виявляються історичні пріоритети, тобто домінування того чи іншого елементу. На це вперше звертає увагу французький філософ Анрі Клод Сен-Сімон. Слідом за ним співвітчизник Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій, теологічній, стадії все пояснюється міфологічними і релігійними уявленнями. На другій, метафізичній, або філософській, стадії надприродні сили заміняються природними. Природа береться сама по собі. У поясненні формуються категорії, сутність, причина та ін. Нарешті, на третій, позитивній, або науковій, стадії знову відбувається заміна засобів пояснення. Пояснення стають конкретними і ясними. Виникає, формується поняття факт і як зв'язок фактів — закон. Огюст Конт вважав, що в третю стадію європейська інтелектуальна історія вступила в XIX ст. Фактично, О.Конт задекларував поступове витіснення ірраціонального з колективної практики та заміну його суто раціональним рівнем світогляду. Цей процес, насправді мав місце в історії розвитку колективної свідомості, але повинен пояснюватися інакшим чином, не настільки категорично відмовляючи ірраціональному у присутності в сучасному світі. Підходити до нього потрібно, спираючись на тлумачення наступних функцій світогляду: пізнавальної, оціночної, практичної. За допомогою світогляду людина (або людство): узгоджує нові факти у систему; оцінює їх зі своїх сформованих раніше ціннісних позицій, і поглиблює практику освоєння світу, спираючись на утворені ідеали. За таким підходом, старі переконання і погляди розглядаються як історичні етапи на шляху становлення, які зіграли вагому роль і продовжують існувати як комплекси уявлень, цінностей та переконань, проявляючись у трансформованому вигляді згідно потреб сучасного стану системи-носія.

Так, виділяють три історичні типи світогляду: міф, релігію, філософію. Їх зародження і розвиток, а потім зміна новим типом дійсно може бути пояснена поступовим переорієнтуванням суспільної свідомості з ірраціональних методів світосприйняття та світопояснення до раціональних. Однак, це зовсім не означає, що попередні типи світогляду відмирають, як живі організми. Будучи ідеальними по своїй суті (не вимірюваними, невидимими інформаційними блоками), вони продовжують існувати у свідомості людства, обираючи нові матеріальні форми для свого втілення. Так само почуття та емоції не припиняють свого існування з розвитком вміння людини раціонально, осмислено планувати і контролювати своє життя.