Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices6-6_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна.
Глава п'ята. Москва. Брянськ. Глава шоста. Київ. 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
2. 1953 р. Кафедра.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
5. 1956 р. Дочка.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
7. 1957 р. Конгрес в Мексiцi.
8. 1958-59 рр. АШК-Апарат Штучного Кровообiгу.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
10. 1962-64 рр. Чини i нагороди.
11. 1962-63 рр. Поїздка до Штатiв. З'їзд в Харьковi. Штучний розум.
12. 1963-65 рр. Клапани.
13. 1962-68 рр. Письменник.
14. 1963 р. Вибух у камерi.
15. 1965-67 рр. Рiзне.
16. 1967 рр. Доповiдь у Вашингтонi.
17. 1968 р. Iталiя. Княгиня Олсуфьєва. Сахаров.
18. 1968 р. Пересадка серця.
19. 1969-73 р. Рiзне - на початку 70-х. Психологiя. "Етика стаї".
20. 1971-75 р. Дочка. Конгрес в Москвi. Смертi.
21. 1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
22. 1975 р. Новий будинок.
23. 1976-79 рр. Знову: Америка, робота, смертi.
24. Книга про здоров'я.
25. 1982-83 рр. Капiтуляцiя. Дачнi справи.
26. 1983 р. Iнститут.
27. 1983-85 р. Ювiлей. Лиха та смертi.
28. 1984-88 рр. Виписки iз щоденникiв.
29. 1989-90 рр. Народний депутат.
30. 1990-92 рр. Наука: анкети, людина.
31. 1989-90 рр. Справи суспiльнi. Розчарування.
32. 1991-92 рр. Подiї. Путч.
33. 1992-93 рр. Лiда: "дзвоники" Остання операцiя.
34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
35. 1998 р. "Останнiй парад".
36. Пiслямова.
37. 2000 р. Експеримент закiнчено? Життя продовжується.
38. Доповнення вiд листопада 2000 року
39. Вмсновок
40.Пiслямова до "експерименту", липень 2001 р. Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава шоста. (Продовження) 28. 1984-88 рр. Виписки з щоденникiв.
1 листопада. 84 р. Четвер, пiсля обiду.
Жити все-таки можна. Вчора двi операцiї - п'ята година напруги (зрощення, вузька аорта). Вiдчуття - "можу". Але повiтря потрапляло в АШК, датчик клацав. Знову i знову затискував аорту, прокачував кров через легенi, доки не припинилося. Зупинили АШК: "Що вже буде!"
Бiгом iз гори додому. Обiд о сьомiй годинi, три години чекання рапорту. "Прокинувся? Точно?" Радiсть. Телефiльм. Чарi забралася на колiна, така здоровуля. Сон без таблеток, але операцiя прокручувалася усю нiч, як у кiно. Сьогоднi добре бiгалося пiсля втоми. Капуста, кава - райська їжа. Сонце. Останнi осiннi фарби в ботанiчному саду, своє мiсце в трамваї, англiйський детектив. Конференцiя, обхiд у реанiмацiї - хворi гарнi.
Чим тобi не життя, Амосов?
Може бути, воно нiколи не скiнчиться?
Людина знає про смерть. Може уявити картину. Але його глибинне "Я" усе рiвно не вiрить у небуття.
Iндiру Гандi убили. Така сволота, цi терористи. Захiд говорить, що приклад показали росiяни революцiонери-народники в ХIХ сторiччi та есери.
8 грудня. 1984 року. Субота, ранок.
Минулий запис - про вiк. Є дзвоник. За тиждень зробив п'ять операцiй, у середу три пiдряд з АШК. Зробив усупереч долi, тому що з понедiлка почалися жорстокi серцевi перебої. Неля зняла ЕКГ, сказала: "груповi екстрасистоли" i ще щось. Можливий повний блок iз частотою до 30 за хвилину, i навiть раптова зупинка серця.
Iнший би злiг, а я оперував i "керував". Кому доказував? Тiльки собi: от який герой.
Тверезо вирiшив: не варто метушитися, лiкуватися, змiнювати спосiб життя. Аритмiя пройде сама. А нi - так раптова зупинка серця - найкраща зi смертей. Давно треную свiй розум на запасний варiант: "Усе - суєта суєт". Погано, що бiгати стало важче, похитує зранку.
Вчора були домашнi гостi - iменинний щорiчний прийом. Досить весело. Знову ж - гарнi люди, як i в клiнiцi.
... ... ... У мене вiдпустка. На два днi, бiльше не можу. Думав трошки заспокоїти своє серце, але не вийшло. Чортова аритмiя заважає думати i писати. Дивнi вiдчуття. От екстрасистола - бухає, як дзвiн ударяє пiд ребрами. От частi-частi удари - тахiкардiя, негарна рiч. Я нiби бачу своє серце. Як воно судорожно здригається при екстрасистолi, як завмирає пiсля неї, як безладно трiпотить, немов пiймана птаха. Скiльки разiв бачив цi фокуси на операцiях i тремтiв: "Зараз зафiбрилює, зупиниться!" Тодi я масажую серце, стискую його мiж долонями, доки хлопцi пiдключать апарат. Але зараз я чомусь не лякаюся, хоча дефiбрилювати мене нiкому. А чого боятисяi Все рiвно змiнити не можна. У лiкування не вiрю.
... ... ... Анекдот: "Ви, товаришi, звiсно будите смiятися: але Черненко теж помер!"
Щось нам не везе з керманичами останнiм часом.
Навiть у щоденниках у нас не прийнято писати про вищi сфери. Нi, справа не в тому, що "не прийнято". Писати не хочеться! Зовсiм нещодавно показували його на виборчiй дiльницi: витягли, несчасного, ледве не на останньому диханнi. Серцево-легенева недостатнiсть у передостаннiй стадiї. Навiщо було вибирати такого? I йому - навiщо йти?
Кинь, Амосов, таємницi Московського двору тобi не збагнути.
Коли Андропов зайняв крiсло, країна трошки ожила. З'явилася надiя на порядок. Але... теж хвора людина, ненадовго вистачило.
Наша медична цiкавiсть ЦК не задовольняє: iсторiї хвороби мертвих керманичiв не публiкують. А от про хворобу Ленiна навiть докладний опис даних скресання було надруковано. Я сам читав.
Подивимося, що тепер буде. Великих надiй не маю.
Ну i ладно. У нас є свої справи. Аби не заважали.
13 березня. Середа.
Всi розмови - про нового генсека Горбачова. Хто такий, вiдкiля взявсяi. Говорять, що вже i ранiш котирувався, але було висунуто Черненко. А тепер нiби справедливiсть восторжествувала. Подивимося. Принаймнi, не старий, i фiзiономiя симпатична. Але пiсля багатьох рокiв болота погано вiриться.
1985 р. 16 березня. Субота, ранок.
Знову смерть. Не хочу описувати.
18 березня. Понедiлок, вечiр.
Роздавлений i нещасливий. Голова болить. Тиск 180.
На ранковiй конференцiї патологоанатом доповiв скресання.
Помилка. Бiльше трьох мiсяцiв оперував бездоганно, здавалося, що нiколи вже не схиблю. i от - будь ласка. Нещiльно зашита мiжпредсердна перегородка - щiлина маленька - 3 на 30 мiлiметрiв. Значення для роботи серця не повинно б мати, але усе ж. От i сиджу - грiшник. Бог давав менi аванси: бийся, лайся, вимагай - знижуй смертнiсть. Але будь сам без грiху. i я не утримався на висотi.
Тепер iз страхом дивлюся на завтрашнiй день: чекаю вiдплати: за помилки доля (Богi) карає. Будуть двi операцiї. Обидва хворих - легкi. Нiяк не можна, щоб такi вмирали. Як тяжко це право: вирiшувати про життя i смерть.
... ... ... Звичайно, я не тiльки оперую, директорую i горюю над смертями. Я ще читаю, думаю, навiть розмовляю про полiтику. На минулому тижнi був Пленум ЦК. Тепер, мабуть буде називатися: "iсторичний квiтневий", оскiльки перший при новому секретарi. I пiдуть знову переспiви: "у свiтлi рiшень", "у промовi М.С. Горбачова на квiтневому Пленумi", "як сказав на Пленумi товариш М.С.Горбачов". Скiльки я вже чув цих "iсторичних".
Нi, не будемо ворчати. Доповiдь прослухав з iнтересом. Може, i з'явиться живий струмiнь: "прискорення на базi науково-технiчного прогресу", "досягнення нового стану радянського суспiльства ". Хот_лось - би.
... ... ... Широко йде святкування сорокалiття Дня Перемоги. 4 травня Щербицький вручав ордени Вiтчизняної вiйни групi ветеранiв i менi в тому числi. Сказали, що на торжество всi нагороди надiти. Перший раз я чiпляв їх. Багато було турботи, доки їх розшукав, доки дiрки в пiджаку проколов. Набралося майже двадцять. i виявляється - по-дурному. Деякi прийшли з одною зiрочкою.
Потрiбно видавлювати iз себе раба, Амосов!
1985 р. 9 травня Сорок рокiв Перемоги.
Показали по ТБ парад на Червонiй площi та у нас, у Києвi. Зворушливо йшли ветерани, iнше - звичайно.
Вчора дивилися торжество в Палацi з'їздiв. Вiдмiнна доповiдь Горбачова - i змiст i форма. Сталiн названий тiльки один раз: у ролi керiвника партiї, а не воєначальника. Це приємно. Але рано ще судити.
... ... ... Оголосили тотальну боротьбу з алкоголiзмом. Вiтаю, i вже бачу результат: у селищi Клавдiєво зникли п'янi.
25 липня. Четвер, ранок.
Вiдпустка. Потрiбно спробувати, як живеться на свободi. Поспостерiгати за собою. Вiд хiрургiї життя все рiвно немає. Навiть не хочу згадувати.
Доки я директор, повинен розширити два вузьких мiсця. Перше: прибудова до полiклiнiки, там страшна тiснота. Тому шукаю грошi i пiдрядчикiв. Друге - потрiбний ще один рентгенапарат для зондування. Це мiльйон валюти. Союзний мiнiстр обiцяє тiльки в 1987 роцi. Довго чекати.
Вчора пiсля обходу менi зробили ЕКГ. Частота - 52. З'явилися перiоди повного блоку. Тепер уже немає сумнiвiв: вiк прийдеться доживати зi стимулятором. Маю моральне право вiдмовитися вiд директорства i хiрургiї: "герой, але обставини сильнiше". Геройство моє просте - дати в iнститутi ще зайвi сотнi операцiй, тобто життiв. Не знаю, чому вони менi потрiбнi, адже на "четвертому поверсi", мого мислення вiдомо, що "усе суєта".
("Амосов, не удавайся! Ти усе про себе знаєш: цiна тобi невисока. Мабуть, марнославство рухає?")
Пiду у вiдпустку на вiсiм днiв, а там подивимося.
... ... ... Вивчив полiтичнi документи. Проект статуту i програми мене не цiкавить: я - безпартiйний. Але економiчнi плани - це моє. Не по-дурному ж двадцять рокiв збираю зведення ЦСУ i п'ятилiтнi плани. Порiвнюю i переконуюся: брешуть.
Плани на 12-у п'ятирiчку i до 2000 року мене сильно бентежуть. За 15 рокiв обiцяють подвоїти обсяг виробництва. Для цього потрiбно мати рiчний прирiст 6,5%. Це недосяжно. Головною ланкою ланцюга, за який збираються тягти, намiчається машинобудування. Правильно говорять. Тiльки це швидко не робиться - вiдновлення машин. Ще немає тих конструкторiв, котрi креслення намалюють, немає матерiалiв, немає верстатiв. Усе запущено i застарiло.
На з'їздi не сказали головного: потрiбно зменшувати виробництво озброєння. Непомiрна вага для мирної промисловостi.
Приємно сподiватися на прискорення, але вже стiльки в минулому було розчарувань!
Усе так, а самопочуття за лiто сильно погiршилося. На ЕКГ - "повний блок". Це 38-40 скорочень серця на хвилину. Головна бiда - пiдвищився кров'яний тиск: доходить до 180. Це значить - усе, подiтися нiкуди. Вже з лiта не бiгаю, тiльки ходжу. Не допомагає. У книгах про це написано: потрiбний стимулятор. Але рiк потрiбно доробити.
1985 р. 30 грудня. Понедiлок, вечiр.
"Вiльний, слава Богу, вiльний, нарештi вiльний", - це написано на могилi Лютера Кiнга у Вашингтонi. Сам бачив. Звичайно, нахабнiсть - менi таке говорити з приводу своїх хвороб i вiдпустки.
Вiдходив пiвгодини по коридору, перемежуючи з гiмнастикою. Є вiдчуття в м'язах, тиск знизився, i захотiлося звiльнитися вiд iнформацiї.
Сьогоднi був рiчний звiт. Двi з половиною години говорив, показав бiльше двадцяти таблиць. Про серцеву блокаду або стреси не згадував.
- День покаяння та вiдпущення грiхiв! I день надiй: очистилися i бiльше не будемо грiшити.
Таким був початок доповiдi. Тiльки надiй у мене майже нiяких немає... У серпнi 1984-го були. Я тодi склав i розмножив "iнструкцiю з ведення хворих пiсля операцiї". Останнi чотири мiсяцi того року були пристойнi, i попереду очiкувалося ще краще.
Цього не вiдбулося. Не буду наводити цифри: полiпшення немає.
Проте, за 2,5 роки iснування iнституту на 50% виросли операцiї i на 23% - число робiтникiв. Приблизно 600 додатково врятованих життiв.
Але я незадоволений i постарався вселити це почуття усiм.
... ... ... Ще вчора передав Геннадiєвi справи. Сказав про свiй намiр iти з директорства.
Адмiнiстрацiя iнституту приходили поздоровити з Новим роком i просили, щоб повертався. Не давав їм надiї.
Кiбернетики теж поздоровили, розповiли про свої справи: дуже сподiваються на прискорення. Подумалося з пiснi: "Не для мене прийде весна"... Запрошували зайти у вiддiл, вiдсвяткувати безалкогольно (!) Новий рiк. Посилався на хвороби.
Зайшов у реанiмацiю, глянув на безнадiйних дiтей. Сказав, щоб увечерi доповiдали Геннадiєвi. Простився.
1986 р. 14 сiчня. Вiвторок, ранок.
Дивовижно мало залишилося такого, що шкода загубити. Солодка напруга операцiй? Але смертнiсть, певне, знизити вже не зможу. Так, як заразi Нi, не хочу. Хоч i важкими були останнi два тижнi вiдпустки, але повне вiдключення вiд дзвоникiв iз реанiмацiї компенсувало головну бiль.
Тiльки в романах справи кiнчаються перемогами героїв. У життi, як правило, їхньою поразкою. Так i я пiду побитим.
Нещодавно кубинцi серце пересадили, до цього - чехи, поляки. У нас в країнi - нуль. Напевно, є i моя частка провини.
I взагалi, не можу бiльше переносити смертi. Не можу! Виходить, хiрургiю, найдужче, що було в життi, уже не шкода.
Що ще?
Творчiсть. Моделi суспiльства не довести до достовiрностi. Якби i довiв (неймовiрно!), не довести. Займатися цим буду. Книги теж буду писати, їх читають.
I це суєта. Не шкода.
Люди? Спiвробiтники, друзi, рiднi? Давно спостерiгаю реакцiю навколишнiх на смертi. За рiдкiсним винятком, усi швидко заспокоюються.
Що ще залишилося пошкодувати? Красоту? Сходи i заходи? Гарну книгу? Так, велике задоволення. Але будемо чеснi: воно вже значно зблiдло за останнє десятилiття.
От такий виходить розклад.
Думаю, що спокiй буде зi мною навiть при смертельному ризику, а не те, що при вшиваннi ЕКСа, (електрокардiостимулятора). Тому вивчив iнструкцiї до апарата i вибрав частоту пульсу, що потрiбно менi запрограмувати. Цiлком можливо, що вiд полiпшення кровообiгу деякi погляди можуть змiнитися. Подивимося.
Їдемо в Каунас, до Бредiкусу: Лiда, Катя, Саша Стичинський, i я.
1986. 26 сiчня. Недiля, ранок.
Отже, у п'ятницю повернулися. Потрiбно починати нове життя, iснування зi стимулятором.
Спочатку - коротке зведення, як усе було.
У Вiльнюс приїхали о третiй годинi ночi. Зустрiли з машиною. О шостiй ранку були вже в "люксi" готелю в Каунасi. О 14 годинi приїхав Юргiс Юозович Бредiкис i забрав нас iз Катею до лiкарнi. Нормальна палата на три лiжка, без санвузла. Очевидно, що для начальства умови не створювалися.
Переодягли в лiкарняний одяг. Лiкар послухав, подивився аналiзи, ЕКГ, рентгенiвський знiмок - я усе привiз iз собою. Операцiя призначена на наступний ранок. Незабаром прийшла гарна дiвчина зi шприцом антибiотикiв.
- Куди будете колоти?
- В м'якi тканини позаду.
Вiдповiла з чарiвною посмiшкою. Вона литовка, i просто не знає нашого слова "сiдниця".
Нiяких нових думок у першу в життi лiкарняну нiч не виникло.
Стан почуттiв: "спокiй".
На операцiйному столi досить зручно. Стимулятор - це металева коробочка 5х4х0,8 сантиметра - iз батарейкою та мiкропроцесором для генерацiї iмпульсiв. Його вшили пiд шкiру нижче лiвої ключицi, а електрод провели в серце через вену на шиї. Я навiть не помiтив, коли почастiшали серцевi скорочення. Анестезiя мiсцева. Нi болей, нi страху не випробував.
Ходити дозволили в перший же вечiр, i ми з Лiдою пройшли по коридорах два кiлометри. З наступного ранку додалася моя гiмнастика.
... ... ... Примiтка: З Вiльнюса експедицiя повернулася 24 сiчня - у гарному статусi i бадьорi духом. ЕКС установлений на пульс у спокої 60, при рухах - до 100. Задишки немає. Тиск повiльно нормалiзувався. Гiмнастика i ходьба з Чарi вiдновленi. На роботу прийшов 15 лютого. Дефектiв у керiвництвi не виявив. Народу оголосив: "Засiдання продовжується". Через два днi уже вшивав митральний клапан. "Усе як колись, усе та ж гiтара" дивовижно безглуздi мотиви лiзуть у голову. Якщо серйозно: питання про вихiд iз клiнiки знято. Ми ще повоюємо.
... ... ... 2 березеня. 1986 р. Недiля, ранок.
В вiвторок вiдкрився з'їзд партiї. На жаль, не вдалося послухати Горбачова iз самого початку - не було хвилинки, тiльки ввечерi пiдключився.
Час зараз цiкавий. Усi читають газети, i такi попадаються перли, яких у життi не бачив.
Виявляється - обюрократилася i навiть розклалася деяка частина верхiвки при попуску ЦК. Потрiбно вiдновити ленiнський стиль. Слова про стиль - старi як свiт. "Критика вiд верху до низу, незважаючи на особи". i це я чую iз самого дитинства. Але Горбачов, здається, серйозно взявся.
Усе дуже - дуже здорово. Може - обчистимося? Навряд чи.
Другий мотив iз доповiдi - змусити ледарiв працювати, не хочуть - не сплачувати, а сильнi i чеснi нехай заробляють скiльки можуть. При тому - дати їм товари. Тiльки як це втiлитиi Звикнули няньчитися з ледарями: виженеш ледаря, а раптом вiн iз голоду помреi Тому спочатку його треба працевлаштувати, а потiм виганяти. Нонсенс!
Ще одне. Горбачову належать слова: "боротьба за соцiальну справедливiсть". А навiщо ж революцiю робили, якщо тiльки тепер починати?
Ще нове слово: "гласнiсть". Що б усе робилося вiкрито. Да-да...
... ... ... Пiзня вставка в щоденник:
26 квiтня трапився Чорнобиль. Мiсто в панiцi. Спробував вникнути, почитав. Для мене ясно: шкода радiацiї за межами ближньої зони - перебiльшена. Про це я сказав на конференцiї, пiсля "проробки питання". Тому в нас панiки не було. Але кiлькiсть операцiй усе ж знизилася - хворi побоювалися їхати в Київ.
Надовго залишився Чорнобиль. Письменники i полiтики - популiсти роздмухали небезпеку радiацiї i викликали в народу масовi неврози.
Не буду аналiзувати. Обурююся.
... ... ... У зв'язку з Чорнобилем пожвавився iнтерес до "Глобальних проблем" людства. Їх пiдняв Римський клуб, а я дiзнався з англiйської книжки Медоуза "Межi росту". От цi проблеми: Зростання населення. Зростання промисловостi. Нестача їжi. Виснаження природних ресурсiв. Забруднення середовища. Вимирання бiологiчних видiв. Якщо не зупинити цi тенденцiї - то в 2020 роцi вiдбудеться "колапс" - швидке вимирання людства. Пророкування не виправдалися - але погроза залишилася.
5 листопада. Середа, день.
Займаюся iсторiєю. Такi, наприклад, перли. Н_бито писав Аристотель: "Про тиранiв". (Б.Расел - "Iсторiя захiдної фiлософiї".)
Щоб утримати владу, потрiбно наступне: 1. Не дозволяти пiднiматися гiдним. Навiть страчувати. 2. Заборонити спiльнi обiди (!), а також диспути, освiту, навiть лiтературу. 3. Тримати громадське життя пiд контролем. 4. Мати сищикiв. 5. Сiяти розбрати серед пiдлеглих. 6. Давати обiцянки кращого життя. 7. Тримати громадян зайнятими: будувати суспiльнi будiвлi. 8. Дати права рабам i жiнкам, хоча б для того, щоб мати iнформаторiв. 9. Звiстки вiйни, щоб народ мав потребу у керiвниках.
Ну, якi 2300 рокiв тому сказано, i всi наступнi тирани додержувалися. Включаючи Гiтлера i Сталiна, хоча навряд чи вони читали Аристотеля.
17 сiчня 1987 року. Субота, ранок.
10-го був звiт за рiк. Показники трохи гiрше 1985-го. У лiдери вийшов Льоня Ситар. Похвалив. На другому мiсцi Вася Урсуленко, на третьому - Михайло Зiньковський, наприкiнцi, приблизно однаково, - ми з Геннадiєм. Мої показники зiпсованi зарозумiлiстю. Вона нахлинула пiсля видужання. Сiм хворих не слiдувало брати: непомiрно важкi, безнадiйнi. Усi й померли. Тепер збираюся бути обережним.
4 травня 1987 р. Понедiлок.
Їздив у Москву та у Ярославль до сестри. П'ять днiв був вiдсутнiм. У студiї Останкiно записували для ТБ мою зустрiч iз московською публiкою (органiзував С.Б.Шенкман). Повний зал. Хвилювання не випробував. Були цiкавi питання: Про перебудову. Вiдповiдь: потрiбно задiяти страх, крiм пряника. Про гласнiсть. Вiдповiдь: варто вiдкрити минуле, хоча б назвати слiдчих, без цього немає гарантiї змiн. Про етику: повернути закони Мойсея i Нагiрну проповiдь. Про нове мислення: неминучi поступки, усерединi - iз приватними iнтересами, зовнi - iз капiталiстами. Потрiбно враховувати бiологiчнi якостi людини. Вони набагато сильнiше, нiж думали, проте усе ж лишають надiї на соцiалiзм. Розкидав багато шпильок на адресу влади. Припускаю, що все це вирiжуть, лишать одну фiзкультуру i медицину. А може, i всю передачу перекреслять. Тепер iз цензурою так невизначено, що нiхто вже не знає, що можна.
7 червня. 1987 року. Недiля, день.
Соцiальнi подiї. Хлопочемо про госпрозрахунок. Був у мiнiстерствi - просив грошей на ремонт гуртожитку, а Л.Н.Кирик, глава мiнiстерських фiнансiв, пiдкинула цю iдею, вiд Федорова, очника. Я на госпрозрахунок давно цiлюся, але був упевнений, що в мiнiстерства немає грошей, щоб сплачувати за пiдвищення продуктивностi. Виявилося, можуть знайти. Вiдразу я вiдправився в ЦК i одержав усiляке схвалення. Їм теж потрiбно видавати "iнiцiативи".
Наступного ранку представив думку на конференцiю. Народ начебто запалився. I не тiльки можливiстю пiдзаробити, самою iдеєю. "Соцiалiстична медична установа нового типу" - так називається експеримент. У ЦК сказали, що слово "госпрозрахунок" - не гуманно: життя оцiнюється, а не цурки. Будь ласка.
Склав доповiдну записку для начальства. Її вже двiчi прочитали на колективi i на стiнку повiсили для обговорення.
Суть госпрозрахунку проста. По одержуваним вiд Мiнздраву грошам порахували собiвартiсть операцiй. Тепер можна укласти договiр iз мiнiстерством, щоб нам сплачували не по кошторису i штатам, а за число операцiй. У iнститутi буде самоврядування - рада трудового колективу, вiн розподiлить заробiтки.
4 липня. Субота. День.
Ще мiсяць пролетiв.
Великi справи затiваються в iнститутi: перехiд на госпрозрахунок. Здається, начальство здасться i дозволить. Ходив по iнстанцiях, запрошував кореспондента "Известий".
Провели загальне таємне голосування всього персоналу: 76% висловилися за експеримент.
10 жовтня. Субота.
По Українському телебаченню пiвгодини показували наш iнститут у зв'язку з перебудовою, а бiльше - мою персону. Цiле лiто мигочу на екранi: спочатку зустрiч iз народом в Останкiно, потiм "Прожектор перебудови", тепер - це. Соромно. (А в той же час i приємно. От яка худобина - людина!). Одне скажу: нiякої фальшi не було, все - правда. Але занадто багато. Втiм, моє марнославство цiлком контрольоване. Не знаю, яке буде життя без операцiй i спiлкування, а без слави точно проживемо.
Лiтали з Лiдою в Ленiнград. Там була маленька сесiя АМН про медичну кiбернетику, була моя доповiдь. Вдалася.
Прочитав лекцiю в Центральному лекторiї Ленiнграда. Рокiв 10-12 тому я в них виступав, i не раз. По закiнченню пiдiйшли старi друзi. Валя, шкiльна любов без взаємностi. Пашка Прокоп'єв, з електростанцiї. Зовсiм сюрприз: прийшла Лiда Смольска, iз ППГ. Працює фiзiотерапевтом. Вдруге вийшла замiж на старостi рокiв, задоволена.
23 сiчня 1988 року. Субота, ранок.
Вчора робив звiт за рiк. Думаю, що наша установа - одна з деяких, що йдуть у ногу з перебудовою. Справдi: операцiй зробили 4400 прирiст 25%, з АШК - 1560 - зростання 52%. Смертнiсть загальна - 4,6% - на одну третину менше. Заробiтки пiдвищилися: у провiдних професiй (хiрурги, реанiматори, анестезiологи, АШКiвцi) приблизно на 50%, в iнших - на 25-30. Народ задоволений.
Гласнiсть - повна. Демократiя - ще не вся. Рада Трудового Колективу поки далi розподiлу грошей не йде, але я їх активiзую. Менi Рада теж пропонує сплачувати, але я гордо вiдмовляюся. Цiлком щиро. За задоволення потрiбно самому доплачувати. З мене достатньо одержувати за кiбернетику. Незабаром будуть перевибори усiх завiдуючих i мене.
Так, ледве не забув, мої особистi результати: 185 операцiй, тiльки АШК, 150 - клапани. Загальна смертнiсть - 11,2%. Це найкращий рiк у моїй кардiохiрургiчнiй бiографiї. i взагалi, самий би час поставити крапку. Так нi - жадiбнiсть: давай 5 тисяч операцiй, 2 тисячi - з АШКом. Слабка людина!
Приблизно пiдрахував загальну кiлькiсть своїх операцiй на серцi: вийшло бiля п'яти тисяч.
1988 р. 3 липня. Недiля.
Головна подiя - XIX партконференцiя. От уже такого точно не пам'ятаю. Багато було цiкавого, але переказувати не стану. Головний герой - Єльцин, iз його iсторiєю виселення з Полiтбюро. На мене не справив враження. Але фразу Лiгачова "Борис, ти не правий" повторюють усi.
Таке враження, що Михайло Сергiйович планомiрно розвертає демократiю. От тiльки в економiцi поки провал.
1988 р. 6 грудня. Вiвторок. Вечiр.
От вiн i прийшов - останнiй день.
Давно я його чекав iз страхом i надiєю: скинути ношу вiдповiдальностi за чужi життя. i залишитися.... в чеканнi кiнця.
Розмову про вiдставку не вiв. Вигляду не подавав, оперував як завжди.
Ранок був звичайний.
У день звiту обхiд буває до конференцiї. Зовнiшньо вiн нiчим не видiлявся. Суворий буденний ритуал iз зупинками бiля кожного хворого. Думав: "Нiхто i не пiдозрює, що це - останнiй директорський обхiд"
Особливо смутно стало в дитячiй палатi: не забезпечив операцiї самим маленьким, безневинним i беззахисним. Так, треба iти. Може бути, наступний директор налагодить.
I була iнша гiрка думка: "iду побитий ". Нi, не грiшний у тому, щоб зловтiшатися: "I iншi не доможуться". Хочу, хочу, щоб домоглися!
"Зал був повний", (як говорять про торжества). Так i було. На столi ваза гвоздик. Подумав: "Тiльки б не розплакатися. Не можна бути кумедним".
Поздоровлення в нас не прийнятi. I сьогоднi не було. Молодцi хлопцi.
Звичайна ранкова конференцiя, багато разiв описував. Скресань цього разу не було. Повезло. Потiм вiдзвiтував за листопад i за 11 мiсяцiв: не погiршилися результати.
Так i пiдiйшло до нормального кiнця. Подумалося: "А може, Амосов, не треба? Нехай усе йде, як йшло. Все-таки щороку був прогрес, додавалися сотнi врятованих життiв".
Промова моя записана плiвку, але перекажу коротенько, як пам'ятаю.
- Ну що ж, хлопцi, прийшов час нам прощатися. Сьогоднi останнiй день мого директорства. (У цей момент зал "охнув", - як пишеться в романах.)
- Шкода з вами розставатися, прямо до слiз. Тридцять шiсть рокiв - великий термiн. Але... бiльше немає моїх сил переносити смертi. Щиросердечних сил немає. Оперувати б мiг i навiть ще буду потроху.
- Безкорисно менi, друзi мої, далi сидiти директором. Не сподiваюся домогтися... Немає вже нi часу попереду, нi енергiї. А може, немає i розуму.
З залу звучать невиразнi заперечення. Вигук:
- Ви ще краще молодого.
- Нi, не краще. 75 рокiв - великий вiк. - Я дуже вам усiм вдячний. Бував грубий, несправедливий. Одне скажу: нiколи не домiшувалися особистi вiдношення. Лаявся тiльки за справу, тiльки за хворих. Але каюсь: завжди уникав близької дружби з вами. Страждав вiд цього - гарнi ви люди. Колись на вiйнi й у Брянську переконався: щоб бути керiвником у великiй хiрургiї, щоб вимагати справу - дружити не можна. Так уже люди створенi.
Знову вигуки:
- Залишiться, залишiться, хоч на рiк...
- Нi, не залишуся. Вже два роки я чекав цього дня з нетерпiнням i багато разiв програвав проводи. От бачите - ледве не плачу...
- Попрацювали ми усi, загалом, не так уже погано. Чули звiт: 52 тисячi прооперованих серцевих хворих. Правда, шiсть вiдсоткiв померли. Але останнi пiшли живими. Звичайно, можна б краще. Саме це мене i пригнiчує. Але краще я органiзувати не змiг.
- I ще одне скажу: ми зберегли честь. Хочу думати, що не помиляюся. Утрималися вiд цiєї зарази - взяток. I за це вам спасибi усiм.
"Багато хто плакав" - такий штамп, але що зробиш, якщо таки плакали. (На плiвцi записано.)
- Не можу не сказати про майбутнє. Про ваше майбутнє, тому, що в мене його вже немає, тобто, звичайно, я буду робити науку, напишу книгу. Але це усе не те. Тому - про вас. Про iнститут.
- Директора будете вибирати самi. Не запитуйте в мене ради: я дiйсно не знаю, хто краще з тих, кого знаєте. До демократiї ви вже звикли, по нiй i дiйте. Для цього я домагався госпрозрахунку i самоврядування, щоб при будь-якому директорi не пропав колектив. Нi, не те кажу - щоб не постраждали хворi.
- Звичайно, потрiбно рухатися вперед. Ви усе знаєте - куди. Сотнi разiв говорили.
- Ще раз спасибi вам усiм, товаришi. Пробачте, якщо кого скривдив даремно. Це усе.
I сiв. Нi, сльози утримав.
З десяток секунд усi сидiли подавленi. Потiм вийшов Гриша Квачук, що завiдує вiддiленням стимуляторiв. Гарну промову сказав, щиру. Всю не запам'ятав, але кiнець був приблизно такий:
- Хочеться утримати вас i сказати, як школярi, що нашкодили: "Микола Михайлович! Пробачте нас, ми бiльше не будемо. Не iдiть".
- Спасибi, Гриша. Зворушив ти мене. Проте рiшення тверде. Iти потрiбно вчасно. Спасибi ще раз усiм.
I зiйшов зi сцени.
Всi пiшли на операцiї. О третiй годинi, "було сервiровано чай". Без випивки, на жаль, (данина часу!), але з тостами пiд виноградний сiк. Душевно пройшло.
Сумний день. Дуже сумний.
Добре, уже перша година ночi. Спати пора. Завтра почнеться нове життя.
Тепер самий час зробити довгу перерву в записках. Може бути, i назовсiм.
Так закiнчився щоденник. Далi буду писати по пам'ятi та уривчастих нотатках у записних книжках, у якi заносив усякi думки по науцi.
Сiчень, 2001 р.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара