Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices6-8_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна.
Глава п'ята. Москва. Брянськ. Глава шоста. Київ. 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
2. 1953 р. Кафедра.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
5. 1956 р. Дочка.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
7. 1957 р. Конгрес в Мексiцi.
8. 1958-59 рр. АШК-Апарат Штучного Кровообiгу.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
10. 1962-64 рр. Чини i нагороди.
11. 1962-63 рр. Поїздка до Штатiв. З'їзд в Харьковi. Штучний розум.
12. 1963-65 рр. Клапани.
13. 1962-68 рр. Письменник.
14. 1963 р. Вибух у камерi.
15. 1965-67 рр. Рiзне.
16. 1967 рр. Доповiдь у Вашингтонi.
17. 1968 р. Iталiя. Княгиня Олсуфьєва. Сахаров.
18. 1968 р. Пересадка серця.
19. 1969-73 р. Рiзне - на початку 70-х. Психологiя. "Етика стаї".
20. 1971-75 р. Дочка. Конгрес в Москвi. Смертi.
21. 1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
22. 1975 р. Новий будинок.
23. 1976-79 рр. Знову: Америка, робота, смертi.
24. Книга про здоров'я.
25. 1982-83 рр. Капiтуляцiя. Дачнi справи.
26. 1983 р. Iнститут.
27. 1983-85 р. Ювiлей. Лиха та смертi.
28. 1984-88 рр. Виписки iз щоденникiв.
29. 1989-90 рр. Народний депутат.
30. 1990-92 рр. Наука: анкети, людина.
31. 1989-90 рр. Справи суспiльнi. Розчарування.
32. 1991-92 рр. Подiї. Путч.
33. 1992-93 рр. Лiда: "дзвоники" Остання операцiя.
34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
35. 1998 р. "Останнiй парад".
36. Пiслямова.
37. 2000 р. Експеримент закiнчено? Життя продовжується.
38. Доповнення вiд листопада 2000 року
39. Вмсновок
40.Пiслямова до "експерименту", липень 2001 р. Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава шоста. (Продовження) 34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
Останнi чотири роки назву так: Експериментальне життя.
Вже перед ювiлеєм вiдчув, що старiю. Хитало, слабкiсть. Хоча продовжував свою фiзкультуру: "трусцу" i 1000 рухiв.
Засмутився, але придумав гiпотезу для пояснення. Старiння запрограмовано в генах: вiд нього зменшується функцiя всiх органiв, напружуватися не хочеться - йди на пенсiю. Коли людина перестає працювати, вона детренується, функцiя ще знижується, i це ще прискорює старiння. Що б розiрвати це порочне коло, потрiбно змусити себе сильно збiльшити фiзичне навантаження. Так, через фiзкультуру я припускав зупинити старiння i навiть у якiйсь мiрi омолодитися.
Так народився "Експеримент"
Знав, що серце неповноцiнне: збiльшено в пiвтора рази, 8 рокiв живу зi стимулятором, є маленький аортальний порок, i буває стенокардiя. Ризик? Так, але що менi втрачати? Старiти без опору? Огидно.
Спочатку я визначив собi 5 км бiгу, 2500 рухiв гiмнастики, половину - iз гантелями 5 кг. Входження в новий режим зайняло три мiсяцi i пройшло без ускладнень.
Через пiвроку експерименту старiсть вiдступила. Повернувся до сiмдесяти рокiв. Бiгав 6 км., швидко ходив, майже не хитався, зникла стенокардiя.
I от отут мене занесло: я втратив пильнiсть.
Число вправ iз гантелями збiльшив до 3000 i навiть став пробувати 10 кг. Взагалi, почував себе вiдмiнно. Хвастав! Iнтерв'ю давав. Написав брошуру "Експеримент" i книжечку зi своїми фiлософськими iдеями: "Розум, людина, суспiльство, майбутнє".
Я розумiв, що самопочуття сильно залежить вiд психiки: людина переконала себе - i задоволена. Але не може ж ейфорiя триматися довго! Тому уваги не звернув коли серце на рентгенi збiльшилося в розмiрах: "Натренувалося - i збiльшилося!"
... ... ... В iнститут ходив регулярно раз на тиждень. У 94 i 95 роках вiн працював... скажемо - пристойно. Книшов добре директорував. Дуже багато спiвробiтникiв побували за кордоном i навiть попрацювали там по декiлька мiсяцiв. Проявили себе молодi хлопцi - iлля Ємець i Василь Лазаришинець. Перший ще менi асистував, а другий - уже зовсiм нова генерацiя. Вони зрушили проблему маленьких дiтей, що я так i не змiг вирiшити. Засвоїли операцiї, що у нас нiколи не виходили. Пройшли через перiод високої смертностi, чого я не витримував - зупиняв спроби.
Старi бiйцi - Зиньковський, Ситар, намагалися не вiдставати i багато оперували. Теж мали успiхи i робили новi операцiї. Висунувся Толя Руденко - вiн зайнявся септичними захворюваннями серця.
Прорiзався i новий адмiнiстратор - заступник директора - Вiтя Максименко. Дуже дiловий товариш! i мiй друг.
У 94-му роцi я купив комп'ютер - старої конструкцiї, (386-й): хлопцi - кiбернетики улаштували. Лора Касаткiна навчила "Лексикону". Дуже сподобалося: на ньому написав ще одну нову книгу "Подолання старостi". Шенкман С.Б. видав її Москвi. I навiть заплатив - дуже до речi!
... ... ... Навеснi 1996 р. при обстеженнi виявилося, що серце ще збiльшилося в розмiрах, i погiршилася функцiя. Довелося вiдступити: скоротив бiг до 2 км. Але гiмнастику не змiнив. Серце обстежував кожнi пiвроку, не покладаючись на гарне самопочуття.
Тiєї ж осенi знайшли нове збiльшення серця i зниження функцiї. Повернулися приступи стенокардiї, хоча i легкi.
Здався i перестав бiгати, замiнив ходьбою. Засмутився.
... ... ... Вдома атмосфера полiпшилася: Лiдi полегшало. Молодi переїхали на нову квартиру, дуже близько вiд нас. Саме головне: Анюта пiшла до школи. До нас приходила кожний день - радувала.
В iнститут як i ранiше ходив раз на тиждень. Роботою його був задоволений. Але... уже не моєю роботою. Тому, вiд половини зарплати "почесного директора" вiдмовився: не вiдпрацьовую.
День народження - грудень 1996 в iнститутi вiдзначили таки грандiозно, iншого слова не знайду. I описувати не буду. Душею й органiзатором усього святкування, як завжди, була Аня, мiй колишнiй секретар.
Усе закiнчилося великим застiллям. Я дотримувався обережностi в їжi i питвi, але все рiвно - дуже утомився. Пiднятися по сходах без допомоги ще зумiв. Але квiти в квартирi стояли пiвмiсяця.
... ... ... Зрозумiло, я не мiг не думати "про проблеми". У тому роцi вiдбулися зрушення в моєму свiтоглядi: я засумнiвався в розумi, у його можливостi управляти складними системами через моделi.
Почалося з того, що С.С.Азаров познайомив мене з книгою I.Р.Пригожина "Порядок iз хаосу", що трактує iдею самоорганiзацiї. Вона мене дуже заiнтригувала.
Простий приклад: морозний вiзерунок на вiкнi: вода, мороз i скло - i такi складнi картини! Подихайте на них - стануть. Але через пiвгодини вже новий вiзерунок - i зовсiм iнший: складнiсть виникаюча сама по собi, без керуючого розуму i його моделей.
Суть iдеї самоорганiзацiї складається в наступному. Матерiя неурiвноважена. Частки її спроможнi з'єднуватися одна з одною, з утворенням складних структур. Цьому сприяють коливання внутрiшньої енергiї, випадковi зовнiшнi впливи. Процес ускладнення йде стрибкоподiбно через бiфуркацiї - тобто через вибiр одного з альтернативних шляхiв подальшого нарощування складностi структур i нових бiфуркацiй.
Ускладнення йде не тiльки вiд Розуму i його планiв-моделей, але i на рiвнi "нижнього поверху", через прямi взаємодiї мiж елементами. При цьому на кожному її етапi можливий i зворотнiй напрямок - убiк розпаду складностi аж до елементiв, до хаосу. Але новий "порядок iз хаосу" буде вже iншим. Це не виходить, що "розум скасовується", але його можливостi "управляти по моделях" обмежуються.
У деталях самоорганiзацiя непередбачена: можливi лише ймовiрностнi прогнози по тенденцiях.
Вся еволюцiя подає результат процесiв самоорганiзацiї. Вона почалася вiд моменту першого вибуху, вiд якого пiшов ланцюжок народження й ускладнення структур: самоорганiзацiя атомiв породила неорганiчнi молекули. Самоорганiзацiя їхнiх молекул призвела до органiчних речовин. Далi випливала бiологiчна еволюцiя "живих" систем: клiтини --> органiзми --> спiвтовариства.
Кожний новий етап еволюцiї характерний новим (головним) "прошарком самоорганiзацiї", поданим своїм "кодом" структур. Його результати закрiплюються в органiзацiї (Розумi!) системи бiльш високого класу спроможної до пiдтримки своєї цiлiсностi. Але в ньому вже закладаються зачатки нового "прошарку", що породжує непевнiсть i можливiсть виникнення нової системи, бiльш високого класу.
Так, структури з молекул (це гени та бiлки) породили розмаїтiсть бiологiчних видiв. Вершиною явилася людина. Новий прошарок: нейрони лобових долей мозку. Самоорганiзацiя нейронних мереж вилилася у творчiсть: промова i винаходи. Вони перетворили первiсну зграю в суспiльство -_ державу. Звiдси новий виток розмаїтостi суспiльств - вiд самоорганiзацiї слiв-iдей i технiки. Вихiд - комп'ютери. Вiд них народиться Штучний iнтелект, що обiцяє такий етап - техногенну еволюцiю. Аж до Всесвiтнього Розуму!
Самоорганiзацiя обмежує претензiї на "розумне" керування людиною i суспiльством. Воно передбачає створення точних моделей, але це неможливо для систем, що самоорганiзовуються. Тому управляти можна тiльки з ймовiрним виходом. Проте, наука пiдвищує ймовiрностi.
... ... ... Новий рiк - 1997-й. Ходити стало ще важче. Признавався - вiд старостi. Не допомiг експеримент. Правда, усi внутрiшнi органи здоровi. Аналiзи - вiдмiннi. Ураження серця, певно, наростало, хоча нашi лабораторiї не вказували на це. Мої учнi виявилися не на висотi. Як i я самий.
З весни стало ще гiрше. Впевненостi у фiзкультурi вже немає. Але тодi - навiщо убиватися?
Нi, не мiг зупинитися. Поки не вiдбулася катастрофа: 22 вересня був стрес - зубний бiль. Коли пiшов на прогулянку, виявилося що йти не можу через сильну задишку. Прийшлося сiсти на ослiн. На схiдцях зупинявся двiчi. Це значить: "Гостра серцева недостатнiсть".
Гiмнастику скоротив удвiчi.
Серце на рентгенi - велике.
Iменини вiдсвяткували по тому ж ритуалу, як i ранiш - пишно i всiм iнститутом. Описувати не варто.
Не знав, як доживу до наступних.
... ... ... У 1997 роцi iнститут адаптувався до нових умов i навiть мав успiхи: 1550 операцiй з АШК. Смертнiсть - 9%. Оперують зовсiм маленьких дiтей. Але операцiї стали платнi: з АШК-700 доларiв - за лiки (i клапани). Це в тридцять разiв дешевше, чим у Штатах. Правда, три чвертi хворих знаходять грошi в органах охорони здоров'я та у спонсорiв, чверть - сплачують свої. Але деякi не можуть знайти - їм вiдмовляють. Це значить - їдь умирати. Жахливо.
Успiхам учнiв радiв.
... ... ... У моїй громадськiй дiяльностi в 1997 роцi був сплеск активностi. Разом iз Борисом Миколайовичем Малиновським i нашими вiрними помiчницям - Вiрою Борисiвною Бiгдан i Тамарою Iванiвною Малашок, провели соцiологiчне опитуванння через газети громадян України. Одержали 10 тисяч вiдповiдей. Опрацювали, маємо результати, подiбнi тим, що були отриманi в 1990 р. Цифр занадто багато. От суть: народ дуже бiдний, незадоволений владою i демократiєю. Старшi хочуть назад в соцiалiзм i в Росiю, молодi - вперед i в Європу. Вся робота та iдеї були пiдсумованi в брошурi "Iдеологiя для України". Результати друкували майже всi головнi газети Києва. Перебiльшувати не буду: впливу на полiтику робота не зробила. Але я був - "при справi". Ще: спiлкуванням балував "Клуб професорiв" при Будинку Вчених. Його теж органiзував Б.М.Малиновський.
Ще декiлька слiв - про обставини життя.
Лiда, слава Богу, останнi два роки почувала себе не погано.
Анюта учиться в третьому класi: - на п'ятiрки.
Молодь - процвiтають у своїх кар'єрних справах.
Були небiжчики серед старих друзiв. Але описувати їх я вже не в змозi. Страшно оглядатися.
... ... ... Залишилося пiдвести результати експерименту.
Великi навантаження безсумнiвно кориснi. Два роки почував себе добре, молодщим рокiв на десять. Всi внутрiшнi органи, крiм серця, i тепер служать вiдмiнно. За це говорять аналiзи i вiдсутнiсть захворювань.
Я не розраховував на значне омолодження, бiльше - на уповiльнення старiння. Думаю, що надiї виправдалися. Якби серце було здорове, (i був би розумний!) мiг би протриматися до 90 рокiв. Правда "гени старостi" пiдступнi, i дуже iндивiдуальнi.
Не знаю, чи довго можна тримати пiд контролем рухову сферу. Скутiсть i хибка хода - це реальностi старостi. Але фiзкультура повинна частково компенсувати непевнiсть рухiв.
Саме страшне для вченого - ослаблення пам'ятi, утрата спроможностi до творчостi. Ця перспектива мене турбує бiльше, чим трудностi при ходьбi. Чи одержав я докази активацiї мисленняi Важко сказати з упевненiстю, але скорiше "да", чим "нi". Судiть самi. За три останнiх роки я написав три брошури i три книги. Не утримаюся - перерахую: "Здоров'я", "Експеримент" "Суспiльство: оптимальнiсть i розумнiсть", "Подолання старостi". "Мiй свiтогляд ", "iдеологiя для України". Крiм того, написав декiлька статей у журнали i газети, давав багато iнтерв'ю.
У всякому разi, вiд експерименту в мене було саме головне - впевненiсть у майбутньому. Жив, не оглядаючись на вiк: з iнтересом, хоча i без операцiй, без лекцiй, без iнститутської тяганини. Тепер майбутнє скоротилося. Але робота продовжується: мої теми невичерпнi, а припинення - думки - смертi подiбне.
Та й надiя не загублена: а раптом удасться скомпенсувати серце? Природа могутня.
Кинь, Амосов. Не дури себе.
1998 р. "Останнiй парад". Менi вже 84. Зиму i весну страшенно як звiр працював над рукописом "Спогадiв" i здається навiть полегчало, став швидше ходити. Зрадiв, але трапився прокол. От такий: пiднiмався по сходах в Будинку Вчених, спiзнювався, поспiшав у наш Клуб i - зомлiв.
Таке, скажу вам, було приємне вiдчуття! I остання думка:
- Вмирати не страшно.
Так, що усе має свої принадностi. У тому числi i хвороба серця: упав - i помер!
Нiчого не вiдбулося, крiм переполоху з викликом швидкої допомоги. Вiдiйшов через 15 хвилин, семiнар i мiй виступ були вдалим.
... ... ... Але "дзвоник" був. Потрiбно готуватися до гiршого: "Не загубити обличчя".
36. Пiслямова.
Так я припускав закiнчити книгу. Але... життя виявилося складнiше. З початку травня 1998 наступило рiзке погiршення: посилилася задишка, почастiшали напади стенокардiї. Вночi вони не дають спати лежачи, годинами доводиться сидiти з лiками, поки заспокоїться серце. Ходити по вулицi майже перестав. Почував: кiнець близький.
I отут трапилася подiя. Толя Руденко був у Нiмеччинi в професора Корфера i розповiв менi i Катi про їхню хiрургiю. Виявляється, вони оперують старих i з гарними результатами. Протезують клапани, вшивають аортокоронарнi шунти при стенокардiї. Нi, я не звабився: операцiя здавалася нереальною. Клопiтно, грошей немає. Нехай йде, як йде...
Але iдеєю загорiлася Катя. Домовилась iз Книшовим i вирiшили - везти мене до Корфера якщо вiзьметься оперувати. Послали факс, одержали вiдповiдь: "Приїжджайте".
Я погодився. Що менi втрачати? Смерть усе рiвно близька, так краще померти вiд операцiї, чим вiд серцевої недостатностi. Це я знав точно.
Справа закрутилася: збираємося їхати. Хотiлося б у себе в iнститутi, але таких старих у нас ще не оперували. Припускаємо їхати з дочкою i з Толею Руденко. Зараз йде оформлення документiв i пошуки грошей. Мiське начальство обiцяло оплатити операцiю.
Так чи iнакше, кiнцевий результат нового повороту життя читачам повiдомимо: або сам або редактор.
37. 2000 р. експеримент закiнчено? Життя продовжується.
З операцiї повернувся: Живий. Згадую.
З того моменту, як усе вирiшилося, на мене найшла дивна байдужiсть. Було тiльки до болю шкода Лiду. Усе, що я мiг зробити в життi, було зроблено i, крiм Лiди, я вже нiкому, (якщо серйозно), був не потрiбний.
Смертi я не боявся - це найкраща смерть - на операцiї.
Звичайно, багато хто нас проводжав в аеропорту Бориспiль: рiднi, iнститутськi. Анюту поцiлував. Усiм був вдячний.
У зв'язку з хвилюваннями (адреналiн!), серце працювало погано, ходив iз трудом, приймав нiтроглiцерин. Катя замовила такий квиток, що всю подорож мене возили в колясцi, як повного iнвалiда.
Була пересадка у Вiднi, перелiт у Ганновер i далi - на машинi, до самої клiнiки. Машину замовив для нас Саша Когосов.
От уже покатали мене на колясцi! Бравi такi хлопцi, возили швидко, а територiя вiденського аеропорту величезна. Думок у головi не було. Сидiв, дивився по сторонах, односкладово вiдповiдав, коли запитували.
... ... ... Людина живе одночасно в декiлькох свiтах. Кожний iснує самий по собi, але вiдбивається в думках i почуттях.
Самий вузький свiт - власне тiло.
Другий свiт, ширше, - сiм'я, друзi. Робота.
Третiй свiт - Суспiльство, країна.
Нарештi, четвертий - свiт iнформацiї та iдей.
Питома вага кожного свiту в думках дуже рiзна: вiд незначного до всепоглинаючого. Залежить вiд "включення" у процеси того або iншого свiту. Особливо сильним може бути тiлесний свiт: страждання крайнього ступеня. Отут вже iншим свiтам не залишається мiсця зовсiм.
... ... ... Продовжу iсторiю: увечерi 26 травня приїхали в мiсто Бед-Оенхаузен, зовсiм маленьке. Так, маленьке мiстечко, але 5000 операцiй у рiк з АШК!
Зупинилися перед пiд'їздом. На колясцi звезли в палату. Одне лiжко зайняте. Сказали: хворому вшито клапан i шунти, завтра виписатися.
Уклали в лiжко. Поспати б... Але незабаром прийшов лiкар (жiнка), i стала запитувати по своєму запитальнику. Катя i Толя перекладали. Вже уночi взяли кров на аналiзи. Повiдомила план: у середу - обстеження, четвер - вiльний: шеф у вiд'їздi. Операцiя - у п'ятницю.
Було вже за пiвнiч, коли закiнчили розмови. Катя i Толя пiшли шукати нiчлiг, а я лiг спати. Сестра принесла таблетку. Страхiв не було - програма запущена. Будь-який кiнець мене влаштовував.
Вся середа пройшла в обстеженнях. Зрозумiв, що значить нiмецька органiзацiя i робота. Мене возили на колясцi. Кабiнети й апарати не уражають, подiбне є й у нас, може бути, трохи гiрше. Зато уражає персонал. Всi люди або йдуть швидкими кроками, або щось роблять. Але не сидять i не базiкають. На кожного хворого є план: розрахунок по хвилинах, хоча i без поспiху. Конвеєр. Декiлька разiв брали кров для аналiзiв. Схема обстеження така ж i в нас. Але в нас на це iде тиждень, а тут - один день.
Обстеження виявило дуже важку поразку серця: мiокарда, коронарiв, особливо аортального клапана: найрiдше звуження i вiдкладення кальцiю. Скорочення серця поганi. Правда, судини терпимi, тiльки двi артерiї необхiдно шунтувати. У цiлому - поразка четвертого ступеня, але ще не п'ятого, при котрому вже категорично не можна оперувати. Катя увесь час боялася, що вiдмовлять в операцiї.
Питання про операцiю мене турбувало, але якось глухо. Ризику я не боявся: краще померти тут, чим тяжко угасати вдома: нехай привезуть у трунi. У Лiди та Катi не буде часу для переживань. Проте, тодi я ще не уявляв собi мiри можливих страждань, думав, що тут можна померти тихо i мирно. Я тiльки теоретично знав, що потрiбно велике щастя для легкої смертi, але сподiвався, що менi повезе.
Середа закiнчилася: обстеження завершене, операцiя небезпечна, але можлива. Справа за професором Корфером: вiн повернеться тiльки до п'ятницi.
Катя вiд мене не вiдходила, показуючи зразок дочiрньої любовi, органiзованостi i... сили. Менi було ясно, що саме її енергiї я зобов'язаний шансу, що випав, на порятунок.
Четвер передбачався спокiйним: майже все обстежене, рiшення прийняте. Пiдключили до монiтора. Мене дивилися, я лежав у лiжку i тяжко дихав. Нi, не вiдчував страждань i сильних почуттiв: що буде, то i буде.
Але бiля полудня четверга Катя повiдомила, що лiкарi знаходять мiй стан загрозливим. Чекати ще добу - небезпечно. Запропонували операцiю. Запитують: чи не заперечую я, щоб негайно прооперував найближчий заступник Корфера? Вiдповiдаю:
- Нехай роблять, як знайдуть потрiбним.
Почали готувати для термiнової операцiї. Ввели лiки. Я задрiмав. Потiм виникла затримка в операцiйнiй. Я поспав, менi стало краще, i потреба в нагальностi вiдпала.
Ранком, о сьомiй годинi, у супроводi свити прийшов Корфер.
У мене немає таланта, описати його так, щоб передати могутнiсть цiєї людини. Одне скажу: от таким повинний бути хiрург! Крупний чоловiк середнiх рокiв iз мiцним рукостисканням, переконуючими словами.
Коротко обговорили питання про тип клапана: механiчний (пластинка зi спецiального сплаву) або бiологiчний - iз живої тканини, не знаю, iз чого тепер роблять. У мене проти них було старе упередження (пробували, невдало), але Корфер мене переконав:
- Тепер iншi клапани! П'ять рокiв стопроцентної гарантiї i стiльки рокiв довше цього термiна. Всiм людям похилого вiку вшиваємо бiологiчнi протези.
- Виходить, так i менi.
Промайнули думки: п'ять рокiв... Навiщо вони тобi? Клапан старiння не зупинить. Але помирання може полегшити!
Потиснув менi руку, пiдбадьорив. А я i так цiлком бадьорий. На операцiї, зважаючи на все, не помру, а там - як повезе. Вiд задишки повинна врятувати.
Незабаром мене поклали на каталку i повезли.
... ... ... Саму операцiю я, звичайно, не пам'ятаю. Один укол, провалився i прокинувся, коли Толя окликнув:
- Вже все зроблене!
Перша думка i слова були:
- Не може бути!
Я i тепер не пригадаю: чи була вiддалена вже трубка з гортанii Напевно, була, тому що вже мiг говорити.
Як хiрург, я не переставав дивуватися: який клас!
Потiм Толя менi розповiв про операцiю, вiн асистував, усе бачив. Оперували три години, замiнили аортальний клапан, вiн був зiпсований вiдкладеннями кальцiю.
Життя потрiбно планувати наново. От тiльки навiщоi Про Бога потрiбно старому думати! Але, на жаль, Бога в душi все одно не знайшов.
Корфер зайшов у палату в той же вечiр: все такий же, що випромiнює впевненiсть: Я теж бадьорився, вiдповiдав:
- Усе в порядку! Спасибi!
У реанiмацiї палата двомiсна. Тримають один - три днi, потiм переводять у клiнiчне вiддiлення, у яке мене помiстили спочатку.
Боже мiй! Скiлькома проводами i трубочками було обкутано моє тiло. Не буду перераховувати, i багатьох i не пам'ятаю. Усе разом це називається знайомим словом "монiторинг".
Палату обслуговували двi сестри, дуже симпатичнi i культурнi. Перiодично заходили лiкарi, певне, рiзних фахiв, я так i не зрозумiв, хто є хто. Катя або Толя весь час сидiли бiля мене.
Нiчого iстотно неприємного за перший день не запам'ятав. Але один факт у наступному виявився дуже важливим: вiдразу видалили катетер iз сечового пухиря, i я повинний був мочитися в качку. Вона висiла в дротовiй сiтцi на прилiжковому столику (запам'ятав її на все життя, що залишилося). На нiч дали таблетку, i я трохи поспав.
Не дуже добре пам'ятаю днi в реанiмацiї. Головна турбота - помочитися, вибрати позу, щоб менше болiло; утiм, болiло цiлком терпимо. Але помiтив, що полегшало дихати, чим удома, а стенокардiя зникла.
Тричi на день приносили їжу, проте апетиту не було, i я майже нiчого не їв. На сидячiй каталцi возили на дослiдження, я не вникав, "що i як". Почуття байдужостi до життя не покидало, i фаховi iнтереси не виникали: "Вiдключися i терпи". Тим бiльше що поруч є страховка - Катя. Але розмов iз нею теж не пам'ятаю.
Корфер зi свитою робив обхiд щодня i, у повному розумiннi слова, випромiнював упевненiсть. Я порiвнював його iз самим собою в минулому: "Нi, Амосов, тобi було далеко."
Через два днi познiмали частину трубочок i перевели у вiддiлення з менш суворим режимом.
У ньому в наступнi три днi я пережив найсильнiшi страждання. Я навiть думав: "Може бути, Бог є, i це вiн карає мене за грiхи перед хворими?"
Перерахую факти: катетер прибрали, а функцiю пухиря не перевiряли. Через збiльшену простату вiн працював погано, перерастянувся i викликав жорстокi хворобливi позиви. Тому хто не випробував - не зрозумiти. I не дай Боже випробувати!
На третiй день мук, коли не вдалося викликати сестру, i не було Катi, я пiдвiвся, схопив iз пiдставки монiтор (ящик у 20 см) i рушив до вiкна. Не знаю, чого я хотiв, можливо - викинутися, але знепритомнiв i опам'ятався вже на лiжку, коли навколо клопоталися сестри. Одержав множиннi забитi мiсця, величезний синець навколо ока, травму стегна, що озвалася через два тижнi.
Саме головне, що проблеми не вирiшилися: нiхто не спробував дошукатися до причини. Думали - цистит, запалення пухиря, що нерiдко зустрiчається, як ускладнення пiсля рiзних операцiй, i виявляється саме частими сечовипусканнями.
Я вже не мiг пiдводитися на кожний позив, i менi прив'язали... смiшно сказати: памперс! Так, той самий, реклама якого дратувала на телеекранi.
Але отут - похвастаю! - я, нарештi, сам здогадався пощупати живiт. Усе вiдразу стало ясно: рiзко перерозтягнутий сечовий пухир. (Амосов! не обвинувачуй iнших у незнаннi або неуважностi! Ти - академiк-хiрург, повинний був визначити це на самому початку, нi, ти по-дурному терпiв три днi. Iдiот.)
Тепер уже я зняв тривогу. Катя викликала лiкаря. Вiн не змiг провести катетор. Ще три години страждань, поки прийшов уролог. Запам'яталося: увiйшов бравий чоловiк iз вольовим обличчям. Не знiмаючи спортивної куртки, пощупав живiт. Розстебнув сумку, дiстав катетер у стерильнiй упаковцi, спритно надiв стерильнi рукавички. Я оглянутися не встиг, як катетер уже був у сечовому пухирi i... потiк в качку живлющий(!) струмок сечi.
З цього моменту життя полiпшилося. Єдине бажання, коли мучився - "померти негайно" - нi, не зникло, але якось зблякнуло. Але спав поки з киснем - дихати ще тяжко.
Не буду описувати наступнi днi до вiд'їзду додому. Нiчого драматичного не вiдбувалося. Толя поїхав. Катя тулилася на крiслi i стiльцях, нiзащо не хотiла iти на квартиру, не слухалася мене. Така надзвичайна в нас дочка.
Дуже мила жiнка, методист, учила мене ходити по коридору. Ноги зовсiм не слухалися, м'язи як ватянi.
Корфер заходив майже щодня, пiдбадьорював. Я подарував йому двi свої книжки, виданi колись у НДР: "Думки i серце" i "Книгу про щастя i нещастя".
17 червня, через дев'ятнадцять днiв пiсля операцiї, ми вiдбули додому.
Зворотна дорога нiчим не вiдрiзнялася вiд першої, крiм одного: я вже не збирався вмирати негайно. Куди поспiшати? Свiти науки, суспiльства знову замаячiли попереду, вiдштовхнули тiлесний свiт.
Нас зустрiчали рiднi i спiвробiтники, повнi оптимiзму i надiй. Я не захотiв залишитися в iнститутi i поїхав додому: власне лiжко здавалося менi просто раєм. Тим бiльше, що для цiлодобового чергування видiлили трьох лiкарiв. Валентина Власiвна Полуянова потiм залишилася моїм особистим лiкарем. Вона - чудова.
Почалося домашнє життя.
Пiсля першого тижня добробуту, коли я вже ходив по квартирi, почалися ускладнення. Спочатку крововилив (гематома) в область лiвого тазостегнового суглоба, певне, на мiсцi забитого мiсця при падiннi. Наступити на ногу не мiг, i мене знову возили в iнститут на колясцi, що б зробити рентген. Виявили рiдину в порожнинi плеври i Льоня Ситар вiдкачав 300 мiлiлiтрiв рiдини. На жаль, усю видалити не зважився. Рiдина залишилася i заважала дихати. Пiдвищилася температура. Знову рентген - рiдина додалася, новий прокол плеври - уже цiлий лiтр. I так далi. Серце збiльшилося... Лiкували.. Описувати не буду.
Проте, до кiнця серпня стан полiпшився, i я вiдновив гiмнастику i ходьбу. Вже немає задишки i стенокардiї!
38. Доповнення вiд листопада 2000 року.
Уся книга спогадiв писалася в поспiху: договiр з видавцем був пiдписаний у лютому 1998 року, з обiцянкою надрукувати до ювiлею, до грудня. Квапився писати: провесною я вiдчув наближення кiнця. Не те що б хотiв "залишити слiд" - не помилявся на свiй рахунок - залишати нiчого. Потрiбно було тримати себе, пручатися ... перед чим? Хотiв написати "перед смертю", але дуже бундючно звучить. Скажемо - перед "чимось". Для цього робота - кращий засiб. Книжку дописав перед самим вiд'їздом на операцiю, не встиг навiть перечитати.
Кiнець не вiдбувся. Але досвiд "наближення" - близького - "Туди" - придбав. Виявилося: не страшно. Повернувся, дописав пережите, i знову квапливо - потрiбно було термiново здавати до друку.
Положення зi здоров'ям визначилося уже влiтку 98-го: ясно, що не вмру. Однак настрiй залишався досить кислим. Я бадьорився, фiзкультуру робив iз дня повернення, поступово збiльшив гiмнастику до - 2000 рухiв, але без гантелей. Через слабкiсть ходив повiльно, кiлометр - два, хоча серце працювало добре. Думав, що вже i не розкручуся.
У той час - у серпнi 98-го, я написав: "Експеримент закiнчено!" Не хочу це змiнювати - нехай залишиться як пам'ять.
Не очiкував, що пiднiмуся з колiн: тиск пiдвищувався, голова болiла, хитало. Здавався: старий. Але по iнерцiї - працював. 2500 рухiв. Прогулянки. Потiм - легенько - гантелi. Лiкарi говорили: "Не смiй напружуватися! Шкiдливо для клапана". Не слухався.
До ювiлею - (85 рокiв - грудень 1998) - одержав обiцяне - - видали книги: цю -"Голоси часiв", i "Свiтогляд". Невiдомi благодiйники подарували новий комп'ютер, Вiрочка Бiгдан навчила користуватися. Усi разом: пiдживлення енергiєю. Знову почав мудрувати над "долями свiту i змiстами буття". Минулим лiтом (1999р.) написав велику статтю "На порозi нового столiття" - опублiкували в декiлькох гарних газетах i журналах. Восени 1999 року "Вагриус" перевидав "Голоси" у Москвi. Приємно.
Але радостi життя не почував. Старiсть наступала.
Тодi i вирiшив: Зневажити. Вiдновити "експеримент"!
Збiльшив навантаження: 3000 рухiв, 1200 - з гантелями. Почав бiгати в скверi, довiв до 30 хвилин. Плюс - година ходьби. За лiто й осiнь 2000 р - змiцнився i навантажуюся без напруги. Тиск не вимiрюю, голова не болить, лiки не п'ю. (Нi - таблетка аспiрину для клапана). Прийшло вiдчуття здоров'я, майже таке, як у 1995 пiсля першого успiху експерименту. Омолодивсяi Сказати так - остережуся. Бiгаюi Так. Але по сходам - хитає, рухи невiрнi, координацiя страждає. Знаю, що в будь-який день може, щось трапитися й усе пiде нанiвець. Готовий: досвiд є. У листопадi зробили знiмок серця: воно не збiльшилося, незважаючи на великi навантаження. Буду продовжувати експеримент.
Чи боюся за клапан, за шунти? Так - боюся. От через рiк потрiбно змiнювати стимулятор. А там i п'ятилiтнiй термiн клапану пiдiйде до кiнця. Обстежуюся раз на пiвроку: серце зменшилося до розмiрiв 1994 року.
Я не обманюю себе: моє життя потрiбне хiба що дружинi. Перейшов на пенсiю, але два рази на мiсяць ходжу пiшки в iнститут - вiдпрацьовую потребу спiлкування: колишнi пацiєнти, друзi, учнi, "чайники" - винахiдники завиральних iдей. Листи. У Вченiй Радi по дисертацiях усе ще головую. На засiдання ходжу. (Правда, якщо перестану ходити, то нiхто i не помiтить вiдсутностi). Журналiсти балують увагою: "паблiситi". Читаю, "свободу" слухаю, новини дивлюся. Текучка.
Головне не в цьому. Воно - у роботi над колишнiми темами по фiлософiї: розум, психiка, суспiльство, майбутнє. Усе потрiбно переглянути через призму самоорганiзацiя. Сиджу за комп'ютером по кiлька годин. Не почуваю збiднiння розуму, хiба що пам'ять стала ледве гiрше. От тепер Вiра Борисовна Бiгдан залучає до iнтернету. Сторiнку для мене вiдкрила. Сподiваюся не вiдстати вiд прогресу. Плюс - заняття для замiни спiлкування.
... ... ... У травнi 2000-го приїжджав на конференцiю мiй рятiвник - Корфер. Був у нас дома. Показував йому рентгенознiмки, аналiзи. Доклав про експеримент, про гантелi, бiг. Вiн розсмiявся i сказав забавну фразу:
- Незважаючи на гирi - усе добре!
"Не дивлячись!" - Яке? Але навантаження не заборонив. Пообiцяв перешити клапан, коли зiпсується. Навiть у столiтньому вiцi.
Тому - живемо. Експеримент продовжується.
39. Висновок.
Кiлька пунктiв, зовсiм коротко.
1. Про Бога: його немає i вiн є. Нi, тому що Бог придуманий. Є, тому що iдея Бога цiлком матерiальна - вона в розумах (нейронних моделях!) мiльярдiв людей i тиражується в мiльйонах книг. Значення Бога: вiн керує (i) мораллю суспiльства.
2. Вiдкiля узялася величезна складнiсть свiту? Iдея Бога менi не подобається. Достатнє пояснення - самоорганiзацiя. Але є два пункти по яким самоорганiзацiя як єдина причина еволюцiї викликає сумнiв, у порiвняннi з Богом: Невiдоме джерело: вiдкiля взялася "первинна матерiя", з її властивостями, що була до першого вибуху. Б. Здатнiсть матерiальних часток до з'єднань, очевидно, перевищує тенденцiю до розпаду, саме тому "стрiла еволюцiї" спрямована убiк ускладнення свiту. Але темпи i межi ускладнення не однаковi. Звiдси спiвiснування систем з рiзним рiвнем складностi.
3. У свiтi йде процес "дозрiвання цивiлiзацiї". Вiн виражається в поширеннi деяких загальних рис в упорядкуваннi суспiльства: в економiцi, владi, моралi, цiнностях, незалежно вiд вихiдних релiгiй, традицiй та iсторiї народiв. Перелiчу iдеї: демократiя, цивiльнi права, соцiальний захист слабких, рiзноманiтнi форми власностi, ринкова економiка з державним регулюванням. Акцент на освiту, зменшення нерiвностi, екологiю, боротьбу зi злочиннiстю.
4. Глобалiзацiя: поширення мiжнародних органiзацiй, транснацiональних корпорацiй, фiнансiв, засобiв зв'язку, транспорту, єдиних стандартiв масової культури, освiти, туризму, способу життя, екологiї. Зростання мiграцiї населення. Але також i злочинностi, тероризму. Глобалiзацiя об'єднує свiт та сприяє прогресу, однак не зменшує нерiвностi держав та має ряд негативних рис, наприклад, мiжнародний тероризм та злочиннiсть.
5. "Однополюсний свiт": В теперiшнiй час це видiлення США, як самої могутньої держави в сферах озброєння, економiки, науки, полiтики. iншi претенденти на першiсть: Європа, Китай, Росiя, Японiя значно вiдстають. Однак, країни розвиваються нерiвномiрно, змагання за мiсце в iєрархiї продовжується, i в "кандидатiв" залишаються шанси на першiсть у майбутньому.
6. Глобальнi проблеми людства вже тепер розв'язуванi технiчними засобами. Однак реальностi психологiї i традицiї народiв (при явищi самоорганiзацiї) обмежують можливостi заважають науково-технiчному прогресу.
Перелiчу кiлька найважливiших пунктiв:
- прирiст населення залежить вiд динамiки економiки, поширення освiти i захiдних стандартiв життя. Очевидно, зростання продовжиться ще 50 - 75 рокiв i число жителiв на планетi досягне 10 -12 мiльярдiв.
- проблема їжi зважується агротехнiкою, генною iнженерiєю та економiкою. Однак втрати вiд голоду не зменшаться через нерiвномiрнiсть розвитку країн.
- хоча природнi ресурси планети обмеженi, але є ще резерви на сушi та в океанах. Подорожчання ресурсiв спонукає до їхньої економiї, а НТП забезпечить для цього можливостi. (Енерго- i матерiалозаощаджуючi технологiї.)
- сумарний рiст економiки, видимо, не сповiльниться, але з поширенням нових технологiй зробить прирiст бiльш "безпечним" для природи.
- забруднення зовнiшнього середовища буде наростати, але темпи сповiльняться. Погрозою для життя воно не стане. Високорозвиненi країни на своїх територiях забезпечать захист природи, i цi зони будуть розширюватися. Потеплiння клiмату - призведе до втрат, але не стане фатальним для людства.
- вимирання бiологiчних видiв продовжиться, однак збиток буде частково компенсуватися генною iнженерiєю - створенням нових варiантiв органiзмiв.
- проблеми здоров'я зважуються правильним способом життя (з додаванням медицини) i вимирання людству не загрожує.
- робити прогнози на науку i технiку не насмiлюся. Питання лише в тiм, щоб НТП не шкодив людям. Це цiлком iмовiрно, з огляду на самоорганiзацiю i недолiки властивi будь-якому розуму: обмеженiсть, суб'єктивнiсть i зацiкавленiсть.
- свiтовi вiйни з мобiлiзацiєю всiєї мiцi технiки навряд чи можливi, але iмовiрнiсть їх залишається. Локальнi конфлiкти залишаться.
Як бачите, мої прогнози оптимiстичнi.
Правда, навряд чи вони можуть утiшити окрему нещасливу людину.
40. Пiслямова до "експерименту", липень 2001 р.
Другий електрокардiостимулятор Валерiй Залевський ушив менi в листопадi 1993 року. Вiн добре працював, але до початку травня 2001 року батарейка виснажилася, i апарат автоматично перейшов на аварiйний режим: став давати постiйну частоту 60 iмпульсiв за хвилину. Це мало для забезпечення великих фiзичних навантажень, але досить, щоб жити без помiтних обмежень рухiв.
Операцiю замiни стимулятора Валерiй зробив 6 червня 2001 року. Вона пройшла нормально. В iнститутi ночував одну нiч. Гiмнастику робив уже через день, лише обмежив гантелi. Частоту пульсу установили:
вiд 60 - у спокої,
до 110 при навантаженнях.
Знову почав обережно бiгати. 17 червня зняли шви. Поступово вiдновив бiг та обсяг гiмнастики з гантелями. Хиткiсть ходи, на жаль, залишається. Перемогти старiсть не вдається. Однак, розумова працездатнiсть зберiгається.
Експеримент продовжується.
Сiчень, 2001 р.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара