Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices6-2_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна.
Глава п'ята. Москва. Брянськ. Глава шоста. Київ. 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
2. 1953 р. Кафедра.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
5. 1956 р. Дочка.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
7. 1957 р. Конгрес в Мексiцi.
8. 1958-59 рр. АШК-Апарат Штучного Кровообiгу.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
10. 1962-64 рр. Чини i нагороди.
11. 1962-63 рр. Поїздка до Штатiв. З'їзд в Харьковi. Штучний розум.
12. 1963-65 рр. Клапани.
13. 1962-68 рр. Письменник.
14. 1963 р. Вибух у камерi.
15. 1965-67 рр. Рiзне.
16. 1967 рр. Доповiдь у Вашингтонi.
17. 1968 р. Iталiя. Княгиня Олсуфьєва. Сахаров.
18. 1968 р. Пересадка серця.
19. 1969-73 р. Рiзне - на початку 70-х. Психологiя. "Етика стаї".
20. 1971-75 р. Дочка. Конгрес в Москвi. Смертi.
21. 1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
22. 1975 р. Новий будинок.
23. 1976-79 рр. Знову: Америка, робота, смертi.
24. Книга про здоров'я.
25. 1982-83 рр. Капiтуляцiя. Дачнi справи.
26. 1983 р. Iнститут.
27. 1983-85 р. Ювiлей. Лиха та смертi.
28. 1984-88 рр. Виписки iз щоденникiв.
29. 1989-90 рр. Народний депутат.
30. 1990-92 рр. Наука: анкети, людина.
31. 1989-90 рр. Справи суспiльнi. Розчарування.
32. 1991-92 рр. Подiї. Путч.
33. 1992-93 рр. Лiда: "дзвоники" Остання операцiя.
34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
35. 1998 р. "Останнiй парад".
36. Пiслямова.
37. 2000 р. Експеримент закiнчено? Життя продовжується.
38. Доповнення вiд листопада 2000 року
39. Вмсновок
40.Пiслямова до "експерименту", липень 2001 р. Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава шоста. (Продовження) 8. 1958-59 рр. АШК - Апарат Штучного Кровообiгу.
Подорож закiнчилася, наслiдки залишилися. Принаймнi - два: - анестезiологiя i штучний кровообiг.
Про перший уже говорив: Маловичко i Депутат навчилися вводити трубку в трахею i через неї давати сумiш кисню з парами ефiру. Одночасно покращилося спостереження за хворим i керування органiзмом за допомогою краплинних уливань i лiк. Називається - "забезпечення безпеки".
Але була потрiбна теорiя.
На конгресi я купив англiйський пiдручник по анестезiологiї, проробив i перевiв усе найважливiше. Пiсля цього в iнститутi Удосконалення оголосили прийом курсантiв по новiй спецiальностi - анестезiологiї. На початку 1958 зiбралися лiкарi з областей i Києва. Я прочитав їм короткий курс лекцiй. Потiм передав кафедру А.И.Трещинському.
Вiд нього i пiшла вся школа анестезiологiв i реанiматорiв України.
У 1957 роцi жити не давала головна проблема: штучний кровообiг.
Приїхав з Мексики i вiдразу засiв за ескiзи АШКа
За тиждень було зроблене креслення по всiх iнженерних правилах. Принцип кров'яного насоса взяв у Креффорда, Оксигенатор - для насичення кровi киснем - вiд Лiлiхея. Машина вийшла не дуже складна, але потребуюча точностi. Знайшлися iнженери - ентузiасти, але потрiбна тисяча карбованцiв новими але, "живими" грошима. Дiстали. Апарат був готовий за два мiсяцi.
Експериментальної лабораторiї в нас не було: собак шкодував. Але отут довелося переступити. Створили собачу операцiйну прямо в клiнiцi, на першому поверсi. I знайшли лаборанток, Ольгу Лисову i Розану Габович.
З початку 1958 року вже пробували приєднувати АШК, виключати серце. Училися виходжувати. Ранком на конференцiї черговий лiкар пiсля хворих доповiдав i про собаку. Бiльше усiх працював Лисов. Важко рухалася справа: половина тварин вмирали пiсля години штучного кровообiгу.
Але все-таки наприкiнцi 1958 року ми ризикнули вийти на людину. Чекали критичної ситуацiї, коли при закритiй операцiї зупиняється серце, що б спробувати оживити з АШК. Дочекалися: нещастя трапилося. Масаж серця, спiшно приєднали АШК. Але оживити не змогли.
Пiсля цього ще рiк експериментували, i зробили ще спробу - i знову смерть, вiд повiтряної емболiї. Тiльки третiй хворий 10 березня 1960 року перенiс операцiю. Пам'ятаю його. Хлопчик з важкою тетрадою Фалло (з дитбудинку). Звали його - Коля Кравчук.
Ми не були першими в Союзi. На пiвроку випередив Сашко Вишневський на апаратi iнституту iнструментарiю. Фактично усе приготував i робив Володя Бураковський. Другими були - iнститут Бакулева. Вони запросили бригаду з АШКом з Англiї, тi зробили п'ять операцiй, з однiєю смертю, i залишили апарат бакулевцам. Третiми були ми. Ще пiзнiше - ленiнградцi, вiд П.А.Куприянова. Вони теж свiй апарат створили.
Так чи iнакше, але в перший же рiк ми обiгнали усiх - зробили 50 операцiй i втратили тiльки п'ять хворих. Потiм би нам такi результати! З тих пiр i тримаємо першiсть, принаймнi по кiлькостi операцiй. Тепер уже пiд новим директором - Геннадiєм Книшовим, вже академiком. Вiн прийшов до нас аспiрантом у 1962 роцi.
Тодi, пiсля першого апарата було ще двi саморобки. На останнiй "рудiй" машинi прооперували декiлька сот хворих. Нi, я не скажу, що нашi АШКи були краще iмпортних. Багато гiрше. Але, вiтчизняних пристойних машин ми так i не дочекалися. Добре, що стали купувати за кордоном.
Операцiї з АШК ускладнили життя: треба було бiльше людей.
... ... ... У 1962 роцi я видалив частку легенi (рак) письменнику Дольд-Михайлику, Юрiю Петровичу. Вiн був єдиний пацiєнт, з яким потiм подружився. Операцiя пройшла нормально, пацiєнт - терплячий i при тiм - багатий, щедрий, усiм сестрам цукерки роздав.
Через два тижнi, коли все позаду - запросили в гостi. I виявилося - дуже душевно i цiкаво. Так i створилася звичка - два рази на мiсяць по суботах, у гостi до Дольдiв.
Двi речi зробив для мене Дольд, не рахуючи принадностi спiлкування: навчив пити коньяк, що б у задоволення i без нудоти, i пристроїв "Думки i Серце" у видавництво. Письменник вiн був середнiй, людина - розумна, переконання - "контрик". На жаль - п'яниця. А отут ще рак легенi.
Вiд алкоголю я потiм одержав багато задоволення. Навiть шкодував, що пiзно розiбрався. Борис вуж дуже цьому радувався:
- Ти тепер людиною став, Микола!
Аркадiй теж схвалював. Вiн любив випити, у мiру.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
Життя на гранi 60-х було наповнено до країв. Конференцiї, з'їзди, поїздки, вiдрядження. Захисти дисертацiй помiчникiв. Банкети. Засiдання хiрургiчного товариства: демонстрацiї хворих, доповiдi. Лекцiї курсантам.
Але вище усього були двi справи: операцiї, що нiколи не вiдкладалися - це 150-200 на рiк. I - дочка. Її ранкова година, i вечiрня година.
Ще - гiмнастика. Забув написати: у сорок рокiв почала сильно хворiти спина. Зробили знiмок: хребцi зростаються. Професор-ортопед сказав:
- Це - вiд стояння. Будеш на карачках плазувати. На грязi! Щороку!
На грязi не поїхав, розробив гiмнастику: система з 10 вправ кожне по 100 рухiв. Так i пiшло, без єдиного пропуску, дотепер. Тiльки методики мiнялися. Звiдси пiшла моя пропаганда здоров'я: "Режим обмежень i навантажень". Деякi говорять, що вона принесла користi людям бiльше чим операцiї. Не знаю. Якщо судити по мiшках листiв, що одержував пiсля кожного видання книги "Роздуми про здоров'я", то може i так. Книгу видавали 12 разiв iз загальним тиражем 8 мiльйонiв. Але це було багато пiзнiше. У 1961 гiмнастику описав у газетi.
... ... ... З числа конференцiй особливо запам'яталася в Ленiнградi наприкiнцi 1958р. Вiдправлявся в поганому настрої: саме вмер перший хворий з АШК.
Ми їхали з Киркою в двомiсному купе, читав його повiсть "Медсанбат". (Не вийшло надрукувати.). Зупинилися в Жовтневому готелi.
Я сидiв у президiї, i в один iз днiв iз-за кулiс вийшла Галя!
Ми не бачилися з 1940 року. На вiйнi тiльки раз обмiнялися листами.
Побачення з Галею було недовгим: вона жила десь у пригородi, поспiшала на електричку. Посидiли в кафе, проводив її на вокзал. Дивно було тримати пiд руку, знайоме вiдчуття. Галя працювала по фтизiатрiї. Чоловiк - колишнiй вiйськово-морський лiкар. На флотi вони i познайомилися.
Була зi мною вiдверта. Незадоволена чоловiком: п'є. Шкодує, що розiйшлися зi мною. Я такої жалостi не вiдчув.
Звичайно, зустрiчалися з Борисом. Неодноразово. Вiн уже служив у Вiйськово-морськiй медичнiй академiї. Розповiв про порядки в армiї: "бардак"! Генерали - "говно", нового не хочуть розумiти. Флот злиться на Хрущова, вiн провiв велике скорочення. Але звiльняють - "не тих".
Аркадiй теж жив тут, на територiї Окружного госпiталю. I знову - розмови, розмови, спогади про вiйну.
Був у клiнiцi в Петра Андрiйовича Куприянова. Вiн мене зачарував. Вiн усiх зачаровував. Познайомився з його помiчниками: серед них Бураковський..
Чудова була поїздка! Велике задоволення - спiлкування.
... ... ... Потiм знову - київськi буднi. Утiм, якi буднi при АШКах! Постiйне нервування: серце не "запускається", хворий не прокинувся.
У сiчнi 1959 року професор Жепецький запросив у Польщу, точнiше - у Закопане, там у нього була клiнiка по хiрургiї туберкульозу. Добре приймали. Оперував. Доповiдь робив. Поляки сподобалися.
У тiм же сiчнi познайомився - i подружився назавжди, з родиною Юлiка Березова - професора вiд Бакулева, сина Юхима Березова, з Горького. Дружина - Марго, теж iз професорської родини. Мати Юлiка - полька, батько - єврей. Юлiк записався євреєм, "iз протесту". Тепер - сьорбав вiд антисемiтизму.
Юлик був дуже - дуже освiдчений професор!
Мої головнi друзi з Росiї - Борис, Аркадiй, Кирило, Юлiк були знайомi, але не усi дружили. Замикалися - через мене.
... ... ... 1962 та 63 роки були повнi всякою всячиною: гарною i поганою.
Перше - росла Катя. Ой, скiльки вона менi дала щастя, маленька! Куди там - жiнки! Бувало, ранком прибiжить у довгiй льолi до мене в постiль, обiйме... Усе вiддаси! Бiологiчне почуття. По ранках у нас був урок - букви, читання, розмови, гiмнастика. Вона рано пристрастилася до книг, вивчила англiйську, їздила зi мною усюди. Достроково школу закiнчила. Iнститут - i вiдiйшла. Образи не мав: бiологiя.
Ще про справи сiмейнi. Лiда закiнчила iнститут у 1958 роцi i пiшла працювати до Ольги Авилової, на Рейтарську.
Виповнилася її мрiя: стала хiрургом. Молодець, до мене не просилася. Самолюбство. Досить швидко почала оперувати - до видалення легень добралася. Ольга - керiвник строгий. Дуже строгий! Потурання точно не дала - би. Додому Лiда приходила пiзнiше мене. Бабуся, Єлисеївна, господарювала i дотримувала онуку.
Запам'ятався випадок. Серед дня дзвонять з Рейтарської.
- Термiново приїжджайте! Кровотеча на столi!
Отут не розбираються, - скорiше їхати. Але з пiвгодини все-таки зайняла дорога.
Застаю картину: Лiда ушкодила легеневу артерiю, при видаленнi легенi. Пометушилась iз затисками, сюди, невдало, крововтрата росте стрiмко, от-от умре хворий. Ольги десь не було. Заткнула дiрку пальцем i закричала:
- Кличте Миколу Михайловича!
З вiйни ще я не боявся кровотеч. Нi, не правда - боявся, але не губився i вмiв справлятися. Були смертi? Так, були. Але мало - усе пам'ятаю. Дуже драматично. Страждання.
I того разу швидко попорався. Слiв Лiда не вимовляла: сам повинний розумiти.
Працювала вона зацiкавлено. Почала писати дисертацiю, моєї допомоги не просила, длубалася самостiйно.
Поки не трапилося нещастя, що прикрило її хiрургiю. Але про це розповiм потiм.
Нашi особистi вiдносини були... Як назвати? Прохолоднi? Але точно - криз не намiчалося, дочка цементувала шлюб. Образи на мене були, почував. Вона взагалi уразлива, моя дружина. Але - не висловлювала.
10. 1962-64 гг. Чини i нагороди.
Багато всiлякої пошани нахлинуло на мене в тi роки.
Якось викликали в Обком. (Чи в Мiськком? Менi - усе єдино: "туди"). Йду з занепокоєнням: вiд влади завжди однi неприємностi. Краще вiд них подалi.
Розмова типова:
- Є думка висунути вас депутатом у Верховну Раду. Трудящi пiдтримають.
Сказав: "трудящi". Начебто я не знаю - якi. Запротестував.
-Я не вмiю... i зайнята людина. Мабуть, я вiдмовлюся.
Навiть руками замахав!
- Що ви, що ви! Керiвництво вже погодило.
Куди менi дiтися? Знав вiдмiнно - потрапив у рознарядку, поряд з колгоспником i робiтником, потрiбний "безпартiйний професор, що користується повагою." Саме придатне - лiкар, хiрург, рятує вiд смертi.
Пiшла передвиборна кампанiя. Я не дуже викладався, сходив 2-3 рази на зустрiчi. Намагався зберегти обличчя: заздоровницю на честь партiї не проголошував. Обiцяв чесно працювати "на користь народу". Конкурентiв тодi не покладалося: "єдиний кандидат вiд блоку комунiстiв i безпартiйних".
Звичайно, мене вибрали, щось 99% з десятими. Тодi усiх так вибирали. Наступного дня принесли посвiдчення, поздоровили. Подякував. Частування не поставив. Став депутатом - на 19 рокiв! "Без бiйки, потрапив у великi забiяки".
Скажу так: працював чесно i користь виборцям приносив. Депутати- начальники вели прийом раз на мiсяць. Я не знав порядкiв: приймав щопонедiлка. Секретар - Аня - Анюта, реєструвала. Платив їй 40 карбованцiв - майже половину депутатської "зарплати" - вона була невелика - всього 100 карбованцiв.
Бiльшiсть прохачiв зверталися по квартирах. Скiльки я за це депутатство побачив нещасливих доль! Не рахувати. Вислухував, писав на бланку клопотання по начальству. По телефону дзвонив. Нi, що б особисто - не їздив. Мiй час дорогий. I що ви думаєте? Поважали мене не тiльки простi люди, але i начальство. ККД клопотань доходив до 60%!
Нiякого трепету на першiй сесiї Верховної Ради не випробував. Київська команда сидiла в першому-другому рядах, на правому фланзi - у тiм старому величезному залi, його зробив Сталiн iз двох, що залишилися вiд царя. Тепер Єльцин знову перекроїв, iсторичного - радянського залу - немає.
Була наша гарна компанiя: Олег Костянтинович Антонов, авiаконструктор, Борис Євгенович Патон, президент Академiї. Був ще черговий перший секретар обкому, вони мiнялися, i я не запам'ятав: це iнша кампанiя. Третя компанiя - робiтник i двоє колгоспниць - "героїв соцпрацi". Пихи перед "простим народом" у мене нiколи не було, але розмовляти по душах не вмiв. I не любив.
Прямо перед нами на сценi сидiло все начальство. За столом члени Президiї сесiї Верховної Ради, за ними - Полiтбюро, на чолi з "Першим". Ще далi - мiнiстри.
От вони усi: "хоч руками мацай!". Надивився. Микита Хрущов вiдсиджував останнi роки, але його довжелезнi промови я ще чув.. Читав нудно, але потiм вiдволiкався, знiмав окуляри, вiдсував текст i починав говорити - iз пристрастю, красиво! i знову загасав. Бог з ним!
Ми займалися розмовами на рiзнi теми. Антонов особливо подобався. До самої його смертi дружили, у гостi ходили, але не скажу що повна дружба. Почувалася деяка його природна закритiсть, хоча - не страх. Висловлення собi дозволяв - але тiльки менi. Довiряв.
Говорив, "за життя":
- Задзвонить уночi телефон, пiдхоплююся, у потi: Невже знову лiтак упав?
Його положення було гiрше мого. Коли дзвонять уночi про кровотечу чи iншу катастрофу - вмре одна людина, а в нього - сто. Вiддушину знаходив у живописi: картини на виставках ставили. Ще за садом доглядав. Труднощi в родинi були: "За всi потрiбно платити - дружина на тридцять рокiв молодша..
Менi особисто користi вiд Верховної Ради було мало: безкоштовний проїзд, але зате на вiдрядження не брав. У санаторiй їздив тiльки раз. Утiм, зручностi були, не прибiднюйся, Амосов: завжди є квиток у спальному вагонi, мiсце в готелi Москва. Це коштовно в нашiй державi.
Ну да Бог з ним, з Верховною Радою! "Була без радостi любов, розлука буде без суму". Мене в той радянський перiод вибирали чотири рази. До 1979 року очевидно - набридло. Перший секретар обкому приходив, перепрошував: Що потрiбно iншим дати шанс..
Але... людина дурна. Через десять рокiв знову полiз. Правда, вже в "iншому контекстi". Розмова - попереду. Скажу авансом - зробив дурiсть.
Iншi чини менi пiшли ще до депутатства. У 1961 роцi дали Ленiнську премiю за хiрургiю легень. Цiлком законно - саме я був лiдером, по числу операцiй i результатам. Хоча "пробив" премiю Богуш.
Медаль лауреата вручали в нашiй Академiї. Забавна iсторiя пригадується в зв'язку з цим. Їхали з Мамолатом на вручення. Вiн смiється:
- Зараз будеш партiю дякувати.
- Нi, не буду! Якось обiйду, скажу "Спасибi комiтету з премiй, за високу оцiнку моїх скромних заслуг".
- Не обiйдеш, от побачимо.
Обiйшов, як обiцяв. Але... на ранок чую радiо:
- Лауреат Амосов дякував партiї та уряду.
Мамолот довго смiявся:
- Пiдправили тебе. Невдячного.
Потiм у мене ще три премiї були - Українськi державнi, але цей випадок запам'ятав.
У тому же 61-й роцi мене обрали у члени-кореспонденти Медичної Академiї. Тобто, обрали вже по другому заходу, перший раз провалили.
I в цiй справi я не метушився. Подзвонив Бакулев - вiн був президентом: "Подавайте документи, президiя рекомендує". Але члени академiї його не почули. Говорили, що ще на партгрупi сумнiвалися: чому безпартiйний? Без партiї було - не те що б не можна, але небажано. Нас, таких, було в АМН усього кiлька чоловiк.
На наступний рiк обрали без турбот, по старих документах. Вирiшили, напевно, що дозрiв, можна пустити без партквитка.
Через сiм рокiв ця iсторiя в точностi повторилася в Українськiй Академiї: теж запропонував президент, теж провал по першому разу.
Скажу чесно: не вiв "виборчих компанiй", жодного разу нiкому не дзвонив, не просив. Булгаков добре сказав: "Нiчого не потрiбно просити".
Утiм - може, я перебiльшую? В академiї сидiли зовсiм не iдiоти i знали щиру цiну полiтицi. Тiльки мовчали. Нi, на жаль - гiрше: потрiбнi Партiї слова говорили.
Звання заслуженого дiяча науки України менi дали ще в 1958 роцi. I орден Ленiна. Потiм ще були ордени. Висновок: обласканий партiєю.
Однак i героя зображувати не збираюся. Проти захоплення Праги на Червону площу не виходив. Матюкався - на кухнi. Жодного разу не пiдписував, нi за нi проти "вiдщепенцiв, космополiтiв, зрадникiв". Але i не упевнений, що устояв би, якщо мiцно пригорнули, з погрозами.
Такий от смутний кiнець - iз приводу чинiв.
11. 1962-63 рр. Поїздка в Штати. З'їзд у Харковi. Штучний розум.
У вереснi усе того ж 1962 року подзвонили з Москви "Ви поїдете на мiсяць у Штати, знайомиться iз серцевою хiрургiєю. Склад групи: Колесников - керiвник, Куприянов i ви - члени".
Спочатку - про учасникiв.
Колесников уже був директором бакулевського iнституту. Сам Олександр Миколайович постарiв, хворiв i вiдходив вiд справ. Колесников йшов у хiрургiю вiд партiї - цим усе сказано. Смiло взявся, багато хворих вiдправив на той свiт. Лiкарський народ в iнститутi його не любив.
Зовсiм iнша справа Куприянов Петро Андрiйович. Я вже про нього писав. У той час йому було 68. Блискучий "дiючий " генерал Вiйськово-Медичної Академiї. Високий стрункий, пiдтягнутий, справжнiй офiцер, "блакитна кров", дворянин. Його клiнiка у ВМА мала усе: легенi, серце, стравохiд. Були i учнi. Справжнiм виявився лише Володя Бураковський...
У готелях Колесников жив окремо, а ми з Петром Андрiйовичем разом. Багато було часу для розмов. Переказати неможливо: бувають же такi люди!
Звичайно нас зустрiчали керiвники клiнiк, багато хто запрошував додому
Самим знаменитим був старий Блелок у Балтiморi. Вiн навiть у клiнiцi пригощав з горiлкою.
- У нас це заборонено, але, пам'ятаючи Київ - зневажу.
Передiсторiя була: у тому ж роцi, навеснi, Блелок зi своїм учнем Мороу були в нас. Дивилися операцiю при тетрадi Фалло. Дивувалися простотою методики i малим обсягом використаної кровi. Потiм, у кабiнетi ми накрили стiл i напоїли Блелока доп'яна.
Уся подорож описувати не буду. Тiльки перелiчу мiсця та осiб. Мiнеаполiс - Лiлiхай, його АШК (бачив у Мексiцi).
Рочестер, маленьке мiстечко i клiнiка братiв Меiо. Потрясло: щодня до тридцяти операцiй у всiх частинах тiла. Серця оперував абсолютно блискучий молодий хiрург Кiрклiн. Коли дивився - почував себе просто безруким.
У Чикаго були присутнi на рiчному конгресi "коледжу хiрургiв". 10000 (!) учасникiв, усiх спецiальностей.
Клiвлянд: зародження коронарної хiрургiї. Забув iм'я лiкаря. У ресторанi почастував омаром. Як у романах.
В iншiй клiнiцi бачили щось зовсiм нове: створення штучного аортального клапана стулками зi шматочкiв синтетичної тканини.
Бостон: вiдвiдування кардiолога Уайта. Показав таблицю вiдкриттiв у кардiологiї: було приємно побачити "Зразкiв, 1903 р. Перовий опис iнфаркту мiокарда".
Там же в Бостонi бачили Кольфа i його першу штучну нирку. Ще нам показали метод закритого масажу серця ритмiчними поштовхами на груди в областi серця. Тодi вiн тiльки з'явився.
Бiля Вашингтона вiдвiдали Нацiональний iнститут Здоров'я в Бетездi. Колосальний заклад! Фiнанси рiвнi нашiй АМН (Росiйської). Його створили пiсля нашого супутника: Америка раптом вiдчула погрозу з боку Союзу - не тiльки по зброї, але i по iнтелекту. Перебудовували освiту, рiзко збiльшили грошi на науку. Стали перекладати всi нашi журнали. I незабаром переконалися: наука в Союзi однобока - тiльки на оборону, а бiологiя i медицина - дурниця. Але американськi вченi нам вдячнi - за поштовх.
У США в той час оперували з АШК у 300 центрах.
Перед вiд'їздом походили по магазинах: залишилося небагато грошей. Купив собi двi нейлоновi сорочки спецiально для вiдряджень: можна прати пiд краном i не гладити. Вони менi дуже придалися, але - для iншої справи.
Петро Андрiйович прожив пiсля Америки дещо бiльше року. Умер вiд раку. Розповiдали, що сам поставив дiагноз i був мужнiм до кiнця.
... ... ... На початку шiстдесятих у нашiй кiбернетицi почалися роботи з моделей Розуму. Iнтерес до проблеми старий - вiд студентства. Коли Шкабара познайомила з кiбернетикою, а потiм створили Вiддiл - почав думати. Обновив стару гiпотезу про механiзми мислення i задумав модель Розуму. Отут приспiли аспiранти - подружжя Касаткiни - Лора i Сашко, iнженери.
По моїй гiпотезi про мислення вони створили модель Розуму на обчислювальнiй машинi БЕСМ-6. Деяка "розумна" iстота, надiлена декiлькома почуттями, пересувалася до мети по лабiринту з перешкодами i їжею. Цим "Розумом" я iлюстрував книгу "Моделювання мислення i психiки", що опублiкували в 1965 роцi.
За чверть столiття хлопцi зробили з десяток моделей iнтелекту. Вражав саморушний вiзок з Розумом на нейроних мережах: вона дуже розумно пересувалася по iнститутському саду. Хлопцi написали двi солiднi монографiї, на додаток до моїх книжечок по Алгоритму розуму.
Вiддiл iснує, але на Шi вже не замахується. Як би вижити.
От сама суть гiпотези про мислення.
Гранично спрощуючи - розум (мозок) керує. Чим завгодно, зовнiшнiм свiтом, власним тiлом. Iнструмент керування - моделi з нейронiв.
Розум - це "Мозок" - умiстище моделей - свiту, самого себе, i програм поводження. Дiї з моделями в мозку - це змiна їхньої активностi, тобто порушення нейронiв.
Джерелом активностi є центри почуттiв, похiдних вiд потреб i бажань. Вони направляють рух активностi по моделях вiд "входiв" - дратування, до "виходiв" - дiям. Виходить так: Розум керує об'єктами, а почуття керують самим розумом.
Нейронi моделi мають одну найважливiшу властивiсть: вони здатнi до тренування, що пiдвищує їхню власну активнiсть, причому мiж ними уторовуються новi зв'язки. За цей рахунок розум (нейрона мережа!) увесь час змiнюється, у залежностi вiд середовища i власних дiй, перетворить себе. У цьому суть пристосування i творчостi.
Еволюцiя виробила Загальний Алгоритм Розуму (ЗАР), втiлюваний у послiдовнiй активацiї "порцiй керування", я назвав їх Функцiональнi Акти (ФА).
Типовий ФА складається iз самостiйних етапiв: сприйняття, розпiзнавання, прогнозування, оцiнка, цiлеполагання, планування, рiшення, дiї, запам'ятовування.
Усякому розуму належать три недолiки: 1.Обмеженiсть: моделi завжди простiше складних систем, тому розум не може проникнути в усi тонкостi структур i функцiй складних об'єктiв. Наприклад, органiзму i суспiльства. 2.Суб'єктивнiсть: мiнливi почуття - критерiї володiють над всiма операцiями розуму, тому " розумнi" дiї настiльки непостiйнi i дуже рiзнi в рiзних розумах. 3."Захопленiсть": виборче тренування моделей "живого" розуму в процесi дiй, позбавляє сталостi його рiшень.
У сумi, цi недолiки пояснюють, чому не збiгаються "iстини" отриманi рiзними людьми: кожен розум бачить свою iстину i тiльки простi явища їм здаються однаковими. Привести "iстини" до єдностi покликана математика. Але її можливостi обмеженi простими системами. Створюючи моделi, ми намагаємося розширити можливостi "об'єктивного i стабiльного" розуму.
... ... ... У Розумi немає нiчого мiстичного: вiн вiдтворений засобами електронiки. - Штучний iнтелект. Не треба себе обманювати - до людського розуму йому дуже далеко. Але вiдстань зменшується з кожним роком.
12. 1963-65 рр. Клапани.
З тiєї поїздки в Америку я занедужав клапанами. Основнi уродженi пороки в дiтей старше шести рокiв ми вже оперували, а з придбаними пороками серця був повний провал. Коли в стулках суцiльний кальцiй, потрiбнi штучнi клапани. Що робити? Американських стулок у мене не має, i не буде - iмпорт закритий для радянських хiрургiв. Хворi - приреченi на смерть протягом 2-5 рокiв. Це виправдовує ризик операцiї.
От i розсудiть: право на експеримент на людинi.
Повiрте: дуже нелегко зважуватися на нову неперевiрену операцiю. Для якої ну нiчого немає! Крiм саморобок.
Багато простiше сказати: "На нi, i суду нi". Вiдiйду убiк. Нехай умирають, рятуємо, кого можемо. "Не стрiляйте в пiанiста, вiн грає, як умiє".
Менi така позицiя не подобалася. Вважав за можливе ризикнути одним - двома приреченими хворими, такими, котрi нiкому не потрiбнi: родичiв немає чи не здатнi утримувати хворого прикутого до лiжка. На тiй умовi, якщо нiхто в Союзi таких операцiй не робить. I, звичайно, з попередженням хворого i рiдних про небезпеку операцiї.
"Ти що, Амосов - Господь Бог? Вирiшуєш - кому жити, кому - вмирати?"
Позицiя цинiчна, але без її хiрургiя не рушить.
Так i ходив пiд цим усе хiрургiчне життя, i коли легенi освоював i стравоходи i тим бiльше - серце.
Цi проблеми знову встали, коли задумав клапани.
Був у нас один лiкар - експериментатор i винахiдник: Юра Кривчиков: мав дарунок. Йому я i видав "соцiальне замовлення": створити протез клапана. Для стулок запропонував... нейлон iз сорочки. Американцi з нейлону роблять свої стулки. Спочатку почали штопати цiєю тканиною отвори в перегородках серця в дiтей. Виходило добре.
Тодi Юра разом з нашим механiком створили конструкцiю: каркас з нержавiйки i на ньому пришитi стулки з нейлону. Клапан навiть спробували на собаках, але вони не переносили саму операцiю. Довелося зважуватися.
Як завжди, хворим запропонували пiдписати розписку: "Попереджений про небезпеку операцiї". Але куди їм, бiдним, дiтися, коли смерть поруч?
За пiвроку я вшив новi клапани семи хворим. Умерла пiсля операцiї одна дiвчина. Найближчий ефект в iнших оцiнювали як гарний чи вiдмiнний. Усi були дуже радi.
Але... передчасно. Через пiвроку прийшли першi два хворi з рецидивами пороку.
Отут я вперше засумнiвався в чесностi американських хiрургiв. Пластику стулок клапанiв спочатку поширилася, багато хто хвалилися в журналах десятками вiдмiнних випадкiв. I раптом - як вiдрiзало. Публiкацiї припинилися. Через рiк-два з'явилися боязкi i дуже скупi визнання: клапани непридатнi.
Але нам цi визнання вже не допомогли. У наступнi два роки тiльки двох удалося врятувати вшиттям нових клапанiв, зовсiм iнших.
За мою багаторiчну практику такi випадки - з iноземцями, повторювалися неодноразово: нахвастають багато, а вiдiграють - дуже скупо.
Iсторiя з клапанами на цьому не скiнчилася. У 1963 роцi американець Старр опублiкував нову конструкцiю: кульовий клапан, як у насосах. Кулька iз селиконової гуми, сiдло - зi сталi, з обшиванням по ободку синтетичною тканиною, для фiксацiї до серця. Солiдна така штука - до 4 см. у дiаметрi.
Цього разу нам допомогли iнженери. У мiстi Кiров-Чепецьк на Уралi, є завод, робить хiмiю для оборони. На заводi - був головний конструктор, багаторазовий лауреат. I ще - з пороком серця. Вiн i взявся: зробив точну копiю клапана Старра. Приїжджав до нас знайомитися, привiз зразки. Заодно - полiкувався. Але ми вже обпеклися на своїх i не поспiшали використовувати. Почали - у Москвi, у Бакулева, але потiм i ми спробували: сподобалося. Однак незабаром виявився дефект: на границi, де "ганчiрка" прилягає до сталi утворюються тромби, вони вiдриваються i дають мозковi емболiї. Ми були ляканi i зупинилися, стали думати.
I придумали: обшивати все сiдло, щоб не було голого металу. У цьому випадку сiдло обростає цiлком i тромб не утворюється. Друге: Юра Кривчиков замiсть кулi використовував пiвсферу: габарити скоротилися майже вдвiчi. Конструкцiю вiддали на завод, i вони пустили у виробництво.
Два роки ми були дуже обережнi, ушивали тiльки самим приреченим, поки не переконалися в безпецi. Потiм цi клапани по всьому Союзу застосовували 20 рокiв. Через рiк пiсля нас Старр теж став обшивати все сiдло, як ми. Вiн сам придумав. А емболiї? Нi, зовсiм не припинилися, але стали рiдкi, якщо правильно застосовувати лiки, що гальмують коагуляцiю.
Але от драма: цей iнженер вiд свого клапана i загинув. Його оперували в Бакулева i вiн вмер у перший день - була помилка хiрурга.
Юра Кривчиков бiльше нiчого розумного не винайшов, почав сильно пити, виїхав, i прожив недовго.
Сiчень, 2001 р.
Николай Амосов. Голоса времен.
Переклад з росiйської Малашок Тамара