Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices5-2_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна.
Глава п'ята. Москва. Брянськ. 1. 1945 р. Ще раз Маньчжурiя.
2. 1946 р. Ворошилов - Уссурiйський. Кирило. Вiдпустка.
3. 1946 р. Демобiлiзацiя.
4. 1947-52 рр. Брянська хiрургiя.
5. 1950-52 рр. Брянське життя. Дисертацiя.
6. 1949-51 рр. Хiрургiя легенiв. Дебют.
7. 1952 р. Побут та країна.
8. 1952 р. Київ. Тубiнститут. Глава шоста. Київ.
Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава п'ята. Москва. Брянськ. (Продовження) 5. 1950-52 рр. Брянське життя. Дисертацiя.
Гарне життя! Пiсля того як перший бiдолашний хворий поправлявся, усе пiшло по зростаючiй. Ринок виявився дешевим. Грошей - достатньо. Квартира - тепла. Мiстечко маленьке, ходимо пiшки.
Є друзi: Бикова, "Любочка" iз ПРГ. Журнали читали, музику по радiо слухали, ("Ах Лемєшев!, Ах Козловский, Iван Семенович!"). Ми ходили до неї раз на тиждень: чай, пирiг, розмови, спогади. Плiтки. Полiтика.
Iсак Асiн, ("Iсак"!) патологоанатом, зять Облздрава Воронцова. Рiк, як iнститут скiнчив. Робить скресання наших небiжчикiв i дослiджує пiд мiкроскопом видаленi органи. Збирає в бочку з формалiном вирiзанi частини легенiв, багатющий матерiал для науки, оскiльки в Союзi нiхто такого не мав. Дуже сучасний. Цинiк. Бабiй. Не дурень випити. Бi-бi-сi слухає, "контрик".
Вiдношення з помiчницями гарнi. Дистанцiя дотримується, вони мене - "на ви" я їх - на ти". Кабiнету в мене немає, усi збираємося в ординаторськiй. У дев'ять вечора роблю вечiрнiй обхiд iз своєю черговою. Ольга або Наталя сидять допiзна. На мiй день народження, 6 грудня, Лiда влаштовувала "прийом".
Так йшла життя: у центрi усього - робота, бiля її - спiлкування. Плюс до цього - вiдрядження в райони.
Подiї? Значних внутрiшнiх - не пам'ятаю, хiба що скасування карток у груднi 1947 i обмiн грошей - для нашої компанiї безболiсно, накопичень не зробили. Але було багато розмов про втрати спекулянтiв i плутнях начальства. Пiсля реформи Брянськi магазини враз наповнилися товарами. Iкра - у бочках стояла! Бум, на жаль, був швидкоплинний.
До компанiй по позиках - звикли. Зниження цiн - вiтали.
У перший рiк, в серпнi дали вiдпустку. До цього йшло листування - iз Борисом - особисте, iз професором Цимхесом - по дисертацiї. Вiн вже в Горькому працював. Запрошував приїхати - обговорити.
Ленiнград. Борис ще служить в Орiнiєнбаумi, пiдполковник, у морськiй формi. Спецiально приїхав приймати гостей. Комунальна квартира, на шiсть хазяїв, велика кiмната, розгороджена шафою i ширмою: спальня, столова, кабiнет. Вiконце вузьке - темно.
Не в цьому справа. У Бориса з'явилася сiм'я. Розповiдає.
- Надiя - таки мене дiстала! (Надiя - лiкар на батькiвщинi, у батька. Була любов). Як мiй роман iз генеральшею, (писав менi ранiш,) погорiв у 40-му, я i занудьгував. Отут Надя в Ленiнград приїхала, прописалася, почала мене утiшати, старе пригадали i зiйшлися. Оженила молодця! Коли вiйна почалася - мене вiдправили на "Орiєнбаумський п'ятачок", начальником санчастини. Там було дiйсне пекло, розповiм потiм.
Замiчу вiдразу: "за чаркою". Боря почав сильно попивати:
- Єдиний порятунок.
Був у них другий порятунок, тiльки вiн слабко реагував: дочка Маха, двох рокiв. Чудесне дитя, Лiда розчулювалася, а я - не оцiнював. Не дозрiв ще.
Сiм'ю вела Надiя, дуже енергiйна. Борис змахував на квартиранта - iз частини приїжджав не часто, не мiшався в господарство, книжки читав. Встиг уже посваритися з Партiєю.
- Злодiя-начальника викрив. Матросiв обкрадав. Домiгся - виключили. Але нi, не помиляйся, через пiвроку вiдновили.
Але вiд соцiалiзму ми з Борею поки не вiдмовилися.
Ходили з Лiдою в Ермiтаж. Третьяковську галерею та Пушк_нський музей я вже знав, а в Ермiтажi не був.
Тиждень пройшов добре. Приємно i корисно.
Потiм поїхав у Горький по справах дисертацiї. Там у мене була "база" - наш госпiтальний патологоанатом Туров. Ми з ним у Калузi дуже подружилися. Вiн розкривав мої "проколи" - в Єгорьєвську - газову, у Калузi - померлого вiд анестезiї.
Ходив у мiсто, пригадав 37-й рiк, дядька Павла.
Давид Лазарович Цимхес у Горькому завiдував кафедрою. Прийняв мене вдома, добре. Образи, що утiк вiд нього в сороковому - не тримав. Розповiв йому епопеї з трьома дисертацiями. Переглянув рукопис. Обговорили.
- Тiльки не тягнiть!
З тим я поїхав у Ярославль, а Лiда за цей час з'їздила до мами.
Справи в Ярославлi: нiяких вiдомостей про дядька Павла не було. Сина Сергiя лiтом 41-го убили в першому ж бої. Пiсля вiйни тiтка вiдiйшла. За чоловiка її не переслiдували. Навiть працювала в райрадi вiдповiдальним секретарем. У роботi "знайшла себе". У партiю вступила! Так дивно улаштоване життя.
... ... ... Знову пiшло брянське життя.
Робота з доробки дисертацiї зайняла три мiсяцi. Цимхес подав її до захисту, як вiд свого колишнього аспiранта. Машина в iнститутi закрутилася i в травнi 1948 року одержав телеграму: "Термiново приїжджайте на захист".
Так хвилювався, що навiть гостра екзема обсипала... усякi мiсця.
Захисти нiколи не бачив - Архангельську вони не дозволялися.
Приїхав ранком. Зайшов у канцелярiю, ознайомився з вiдзивами опонентiв. Один - топографоанатом, другий - хiрург. У наступному - навiть дуже знаменитий, Н.Н.Блохiн, онколог, депутат i президент АМН.
Поняття не мав - як промову тримати. Сидiв на укосi i приготувався... на 40 хвилин! Коли пiсля запитав секретаря, вона була в жаху.
- Двадцять i нi хвилини бiльше!
Усе пройшло добре. Опоненти роботу похвалили: "Фронтовик!" Нi, ордени i планки я не чiпляв, не хвастав. I Цимхеса похвалили за учня. А що? Законно. Мiг i не визнати.
... ... ... Лiтнi вiдпустки з Брянська - коли i куди їздили - у пам'ятi почали плутитися. Значення не має. Але, лiто 1948 року пам'ятаю: були в санаторiї в Ялтi. Вперше на пiвднi: море, набережна з пальмами. Поганий курортник: плавати не вмiю. Але Лiда лежала б на сонцi цiлу добу, якби свiтило.
Головне було - в iншому: з'їздили в Старий Крим, це мiстечко по дорозi на Феодосiю, батькiвщина Грiна. Там жила тiтка Катя i двоюрiдна сестра, теж Катя. (З iншими сестрами в дитинствi дружив, а пiзнiше контакту не було.)
Зустрiли добре, як iнакше? З тiткою не бачилися рокiв двадцять. Катюшка - фельдшер, розведена, бездiтна, домашня жiнка, клопотуха. Про тiтку Катю: зовсiм коротко - вiрила в Бога пiсля убивства сина в 41-му.
Будинок, на головнiй вулицi, цiлком пристойний. Його купив Толя, брат трьох сестер. Вiн плавав електриком на китобiйнiй флотилiї Слава. Купив будинок, що б грошi не пропити i передав тiтцi. Багато приємного з ним пов'язано.
А тодi, у 1948, ми прожили два днi, я вислухав доповiдi про родичiв i поїхали, пообiцявши повернутися через рiк.
Вiдпускнi справи наступних рокiв: одне лiто жили в Єлисеївни в Харковi. Досить нудно. Iншого - поїхали дикунами в Сочi. Зняли кiмнату. Витримав днiв десять, повернувся до операцiй.
В 1950, у червнi, купив "Москвич 401". Машини продавали вiльно, коштували дешево: Москвич 900 р.( зарплата, iз кандидатською, була вже 400).
За машиною поїхали втрьох: шофер, Лiда i я. До того за руль нiколи не сiдав, хоча мрiяв поїздити. На шосе Москва - Сiмферополь було вiльно, за той день я i навчився. У Брянську "по блату" видали права.
Багато задоволення одержав вiд машин! Самого рiзного... Перепробував чотири машини: два "Москвичi", "Победу" i 21-у "Волгу". Продав останню в 1969 пiд тиском дружини, усе боялася, що розiб'юся. Любив швидко їздити.
Тим же лiтом 1950 року поїхали в Крим. Чудове вiдчуття, коли виїжджаєш дикуном на пiвдень на машинi: свобода, справи обтрусив, хворi не дiстануть. Почуття за кермом, майже як оволодiння жiнкою: можу!
Рокiв на десять пiсля того нашою базою залишався Старий Крим. Спали в саду пiд горiхом, купатися їздили в Коктебель. А в той перший рiк було особливе задоволення. - проїхали весь Пiвденний Берег. Дороги важкi - серпантин.
Так придбав ще один досвiд.
6. 1949-51 рр. Хiрургiя легень. Дебют.
Життя йшло в темпi оволодiння операцiями, перелiк був уже поданий. Але крiм того: наука, культура, дружина i любов, спiлкування, еволюцiя поглядiв. Грошi i речi. Даю стислi пояснення до хiрургiї.
От перше видалення легеня, 19 жовтня 1949 р. Все пам'ятаю. Хлопець рокiв шiстнадцяти, iз села. Гнiйна мокрота до 300 кубикiв у день. Запах, як вiд падалi. Пiдвищена температура, виснажений, ледь рухається. Майже небiжчик. На рентгенi - темна права легеня з округлими просвiтлiннями. Дiагноз: множиннi абсцеси, майже гангрена, "мертве легке". Спасти? Тiльки операцiя. "Життєвi показання". Мати плаче. Попереджую:
- Тiльки видалення легеня. Дуже небезпечно, навряд чи перенесе.
Згодна: куди їй дiтися?
Операцiя пiд мiсцевою анестезiєю тривала шiсть годин. Методика вже була вiдпрацьована на трупi, малюнки вивченi в Москвi в бiблiотецi. (У натурi операцiї не бачив.) Процес запалення тягся декiлька рокiв, тому спайки - залiзнi, судини i бронх кореня легеня - один суцiльний рубець. Коли вийшов з операцiйної, не мiг стояти, iз трудом доплiвся до ординаторської i повалився на канапу.
Щастя не лишило хлопця: видужав. I мене - теж, одержав моральне право на такi операцiї. Потiм вже усе йшло легше.
Саме операцiї на легенях вивели мене в люди, читай - у хiрурги. Довгий час був лiдером у легеневiй хiрургiї, особливо - у туберкульозi. Коли пiсля перших семи операцiй видалення легенiв з одною смертю, послав статтю в журнал "Хiрургiя" редактор Левит повернув: "надiшлiть завiрене пiдтвердження вiд адмiнiстрацiї". Не повiрив: Вiдкiля, мовляв, такий узявся? Адже були посланi рентгенознiмки до i пiсля операцiї. Я розсердився, не став посилати.
- Йдiть ви...туди - сюди!
Бенефiс був у Москвi, у великому залi у груднi 1951 року, коли вже зробленi сотнi операцiй, i написаний чорновик докторської дисертацiї.
У тi роки в Союзi починалася грудна хiрургiя i з iнiцiативи А.Н.Бакулева i П.А.Куприятнова щорiчно збиралися конференцiї. Я ризикнув послати заявку аж на двi доповiдi: резекцiї легенiв при гнiйних i туберкульозних процесах. Прийняли обидвi, включили в повiстку.
Доповiв добре, мав успiх. Бакулев пiсля доповiдi покликав.
- Вiдмiнний матерiал, була б гарна кандидатська дисертацiя.
- У мене вже є докторська, по туберкульозу, але боюся подавати - заклюють фтизiатри.
- Давайте менi, я подивлюся.
Так я одержав покровителя. Це важливо для мене - безрiдного провiнцiала.
... ... ... Iншi операцiї на органах грудей описувати не буду: дуже спецiально. Самi важкi були при раку стравоходу.
Наука притягала завжди, як себе пам'ятаю. У iнститутi заважав проект, але усе ж на кафедрi фiзiологiї з чимось копошився. У Череповцi, придумував механiзми мислення i Регулюючi системи органiзму. Слiди цих iдей i тепер використовую.
Пiсля захисту в 48-му вiдразу став шукати: куди далi? У доктора! Спочатку думав про шлунки, але отут пiшли легенi. Першi - гнiйнi i раки, потiм - туберкульоз. Хворих таких - маса, запущених кавернозних. Самий час - видаляти уражену частку або навiть усе легена. Потiм правильним лiкуванням i режимом можна повернути процес назад. До мене сiм операцiй зробив Л.К.Богуш померло в нього двоє хворих. Звичайно, були публiкацiї з Заходу, але - не так що б блискучi.
Так я почав оперувати туберкульоз. Справа пiшла. Смертнiсть була низька - 2-3 вiдсотка. Пiсля операцiї хворi долiковувалися в обласному санаторiї. До 90 вiдсоткiв видужували. Усi задоволенi.
Цю жилу я i почав розробляти. Створив лабораторiю по фiзiологiї подиху, Лiда допомагала. Завели сувору документацiю. Вiддаленi частини легенiв Iсак дослiджував i зберiгав у бочцi з формалiном. Зрiзи з них я возив на консультацiю в Ялту та у Київ. Готувався, що професора не повiрять, як колись Левит. Воно потiм так i було, але Бакулеву всi матерiали показав, i вiн мене прикрив. Докторська дисертацiя була готова до 1952 року. Два солiдних томи, текст i додатки, по 500 сторiнок.
Був широкий фронт в операцiях, але усе потрiбно опублiкувати. Тому в 1950 роцi задумав видати книжечку "Збiрник робiт хiрургiв Брянської областi". Я один написав усi 15 статей, але собi взяв авторство тiльки в трьох, iншi розписав своїм помiчникам. От вона - книжечка в 100 сторiнок.
Кадри. Таке нудне канцелярське слово, а як пiд ним багато пам'ятi.
Спочатку було в мене два ординатори. Потiм Саша Шалiмов поїхав - стало чотири. Через два роки приїхала наша лiкарка з ПРГ - Малахова. З Онкодиспансера перейшов до нас Ваня Дедков.
На початку я не дуже давав оперувати помiчницям, занадто сам любив цю справу. Але наплив хворих увесь час зростав, я вже не мiг охопити усього. Так ординатори перейшли з гриж i апендицитiв на шлунки, а потiм i на легенi. Результат: вiдмiннi хiрурги. З трьома з них потiм приїхав Київ скоряти. I - успiшно. У професори вийшли...
Сiм'я. Ду-ж-же важка тема! Три роки свободи пам'ятав i шкодував. I на сторону погляди кидав, каюсь. Лiда при всiх її вiдмiнних якостях, мала важкий характер. Максималiстка! Нi, вона нiколи, пiдкреслюю - НiКОЛИ не дорiкала мене, не висловлювала пiдозр. Сiмейних сцен мiж нами не було. Вона просто замовкала. Могла - i на тиждень. Для мене - це нiж гострий.
А отут ще її суспiльна дiяльнiсть: iдейна комунiстка партiйним секретарем лiкарнi була весь час, поки в Брянську жили.
Свiй педiнститут Лiда закiнчила в 50-му роцi. Їздила на сесiї, як я колись. Одержала диплом, узяла трохи годин у фельдшерськiй школi. (Забув написати - я там викладав хiрургiю). Я б уже не заперечував, якби пiшла вчителькою, запрошували. Так - нi!
- Хочу бути хiрургом.
Жили весело: у гостi ходили, самi приймали. Влiтку на машинах усiєю кампанiєю за мiсто виїжджали. У Iсака був "опель-капiтан".
7. 1952 р. Побут i країна.
Наша область значно постраждала: партизанський край у Брянських лiсах. Погано було в першу зиму, пiсля неврожаю 1946-го. За рiк було бiля ста випадкiв завороту кишок - усе вiд сурогатної їжi. Зiбрали хлiб - i як вiдрiзало. Другий бич - хлопчиська з пораненнями вiд мiн i снарядiв. Десятки ампутацiй за рiк, скiльки вибитих очей, зiпсованих облич. Моторошно пригадати. Як на вiйнi. Споконвiчна хлоп'яча цiкавiсть до технiки: знайдуть, копаються, розгвинчує, поки не бабахне.
Не було великих сумнiвiв у правi комунiстiв управляти країною. Як же, перемогли нiмцiв, довели. Тим бiльше, що капiталiзм газети i радiо полоскали вдень i вночi. Здається, що навiть я пом'якшав. От тiльки рапорти в газетах товаришу Сталiну дуже дратували.
Так i хотiлося крикнути йому:
- Ну вистачить тобi, вистачить! Всiх уже пiдiм'яв, соратникiв розстрiляв, генералiсимусом став - угамуйся! Керуй спокiйно.
Але крикнути вже з тридцятих рокiв нiхто не мiг.
Тому:
- Ну вас усiх до чорту! Займемося своєю справою - лiкувати хворих.
З начальством не мав справи. Не пам'ятаю, щоб навiть розмовляв.
Ще одна тема: етика. Нiяких подарункiв хворi не приносили, жодної штучки не збереглося. Задоволенi були, якщо спасибi скажуть. Лiкарi жили на зарплату, на пiвтори ставки, якщо гарний лiкар. Бiднувато жили.
А в начальства всi меблi були з трофеїв, їх вивозили вагонами, сам був свiдком. Трофеї - що, дрiбниця. Гiрше - неправда про вiйну.
Зупинюся: захопився. Занесло. Важко вирiшувати, що краще: дати зарости "травою забуття" або обчищатися через розкопування бруду. Сам би ти, Амосов, погодився - розгрiбати? Нi, не погодився. То ж. "Непротивлення злу"? Або потрiбна кiлькiсна мiра? Дуже слизько.
... ... ... По своїй посадi - обласний хiрург! - мене запрошували на конференцiї. Особливо любив Ленiнград - там Борис, нашi лiкарi-моряки. Бочарова призначили головним хiрургом Ленiнградського округу. Одержав генерала. Ганна за цей час вже охолонула, жили мирно.., Це були щасливi поїздки - у Ленiнград! Скiльки розумних розмов! Борис - рiзкий, Аркаша - обережний, але - у мiру. Напевно - побоювався: "Забите поколiння".
Дуже шкодували Юдина. От що дiзнався вiд Кири: Юдин просидiв у в'язницi два роки, потiм режим послабили, почав оперувати в Новосибiрську, до нього потягнулися хворi начальники. I навiть дозволяли iнкогнiто приїхати в Москву. Приходив до Кирки, дiзнатися про справи в iнститутi. Про те, хто його "заклав" говорити не став.
8. 1952 р. Київ. Тубiнститут.
Брянський час йшов i наближався до кiнця.
У листопадi 1951 року в Києвi була важлива хiрургiчна конференцiя. Тодi ж познайомився з тубiнститутом i головне - iз директором - Олександром Самойловичем Мамолатом. Дiло була так. Я привiз валiзу зi зрiзами туберкульозних легенiв - до дисертацiї. Вирiшив показати їхньому патологу.
Розшукав Тубiнститут, патолого-анатомiчне вiддiлення, завiдуючу, В.Ф.Юр'єву. Коли вiдчинив валiзу i розповiв - вона навiть ойкнула:
- Невже все це в Брянську... наробили? (Читай: "нарiзали").
Розповiв. Вона кудись зникла i повернулася з директором - цим самим Олександром Самойловичем. Кругленький, доброзичливий, дуже приємний. Повiв у кабiнет, там уже був зам - Клебанов М.А. Я повторив iсторiю. Мамолат зайнявся:
- От би в наш iнститут таку хiрургiю!
Марко Абрамович, лiтня вже людина, обережно зауважив:
- Подивитися б оперованих хворих.
- Немає питань. Приїжджайте - викличу, покажу.
Чаєм напоїли. Повернулися до Юр'євої, години двi вона дивилася препарати, диктувала описи та анатомiчнi дiагнози. З тим i повернувся в Брянськ.
Подiї розвивалися: збирали десятка два оперованих хворих, до призначеного термiну. Клебанов приїхав, сiв за екран рентгена й усiх переглянув. Ночував у нас удома. Резюме:
- Я - зворушений. Вам потрiбно переїхати в Київ.
- Подумаю. Але один туберкульоз мене не спокушає.
На тому i розсталися. Не знаю, коли Лiда з ним говорила, але наступного дня заявила.
- Буду поступати в Київський медiнститут. Обiцяли допомогти.
- А я?
- Тебе ж звуть - поїдемо!
Вiзит мав продовження: запросили зробити доповiдь в iнститутi на конференцiї. Приїхав. Доповiв. Мав успiх. Познайомився з iнститутським хiрургом - Гришею Горовенко. Доля його як моя: ровесник, пройшов фронт у медсанбатi, орденiв повно. Пiсля вiйни улаштувався в Мамолата, у "тубиков".
Директор запрошення повторив.
Я поставив умови: що б крiм туберкульозу дали в мiстi вiддiлення для загальної хiрургiї. Мамолат домiгся: Мiнiстр, Л.I.Медведь, обiцяв створити торакальне вiддiлення в Госпiталi для iнвалiдiв вiйни. Лiжок - скiльки потягну. У самому ж iнститутi видiлили усього 20 лiжок.
- Знаю, що мало, але бiльше не можемо. Якщо справи пiдуть... Та й кафедра в Медiнститутi свiтить. Пiсля захисту. Дружинi допоможемо з вступом.
Перспективи не надихали. Вже дуже в Брянську добре!
Повернувся i знову занурився в хiрургiю. Але Лiда не забула i стала готувати документи.
Перед тим i в той рiк були подiї. Почалася компанiя боротьби з космополiтизмом. Це - маскування, а вiдверто - iз євреями.
Перемогу у вiйнi комунiсти приписували однiй Росiї. Союзники - начеб-то, тiльки тушонку давали. Сильно запишалися. Стали неймовiрно хвастати всякими уявними вiдкриттями в науцi: "Росiя - батькiвщина слонiв".
Почався повзучий антисемiтизм. Пiд рiзними приводами вiдстороняли євреїв вiд керiвництва iнститутами, вiддiленнями, кафедрами.
У Москвi закрили єврейський театр, Потiм таємниче загинув артист Михоелос. Ще пiзнiше - вiдкрилася "справа лiкарiв" - Виноградов. Йоффе. - iнше, мiсцево-медичне явище, але того ж порядку. Спочатку була "Сесiя ВАСГНiЛ" i Лисенко з'їв генетикiв. Потiм сесiя АМН - "Павловське вчення". Iван Петрович у могилi перевернувся б, який шабаш навколо його iменi улаштували. Гасло звучав культурно:
- Даєш Павлова в практичну медицину!
Всi хвороби - вiд нервiв i лiкувати їх потрiбно бромом i сонною терапiєю. Усюди органiзували "соннi палати", щоб до брому i снотворного було ще темно i тихо. Я в це не вiрив, але палату органiзували: наказ начальства.
Йшов 1952 рiк. Дисертацiя закiнчена, переплетена. Два томи. Вiдвiз їх Бакулеву, у 1-у Мiську лiкарню. У нього був великий, але не затишний кабiнет, другий стiл займав його заступник, професор Гуляєв. Секретар сидiв в темнiй прохiднiй перед кабiнетом. От так - кремлiвський хiрург, президент Медичної Академiї i без усякого форсу. Набагато скромнiше Юдина. При тому ще i безпартiйний. Це вже зовсiм дивно.
Бакулев зважив том дисертацiї на руцi, додатки перегорнув: там кожний хворий був описаний i фотографiї рентгенограм приклеєнi.
- Це - не потрiбно, бачу, що чесно. Прочитаю, через мiсяць.
Наприкiнцi липня Лiда зiбралася i поїхала в Київ, складати iспити. Тремтiла, напевно, але бадьорилася. Я думав, iз подивом: "От завзята! Мало їй одного диплома! У хiрурги, бач, захотiла! Ну-ну..."
Прожив холостяцьким життям два тижнi. Не скажу, що переживав за Лiду, проживе i без цього iнституту, якщо не поступить. I в Київ не потрiбно буде їхати. Не хотiлося: Брянськ уже дуже милий. Але незабаром одержав телеграму:
- Витримала!
"Їхати так їхати" сказав попугай, коли кiшка тягла його пiд лiжко.
Була домовленiсть: їду на машинi, у Києвi забираю дружину, вiдпочиваємо в Криму до початку навчання. Потiм я, не кваплячись збираюся. Коли буде усе обговорено на новому мiсцi, Лiда приїжджає за мною i котимо. У невiдомiсть.
Довго i нудно пиляв у Київ, через брянськi райони - у Бiлорусiю. Проїхав трохи по тiй дорозi, що в 41-му рухалися "на кiннiй тязi". От - Гомель, мiст через Сож, отут ми колись стояли. Дорога на Україну, на Чернiгiв. Машина увесь час барахлила, колеса спускали, ночував у якийсь дiльничнiй лiкарнi. З трудом доповз до Києва, утомлений, брудний, пiтний.
Не буду описувати зустрiч. Така, як повинна бути: поздоровлення з перемогою. Побачився з Мамолатом.
- Так, приїду. Куди менi дiтися, раз вона така настирна.
Нiяких пригод по дорозi в Крим не трапилося. Провели десять днiв у тiтки Катi, там був Толя, гарне застiлля на верандi. Толя випивав, спiвав, i розповiдав про моря i китiв. Перевiрив мiй Москвич, пiдтяг, змазав.
У Брянську Лiда прожила пару днiв i поїхала. У вереснi я приїжджав у Київ i зробив операцiю в iнститутi. Приходив дивитися професор М.I.Коломийченко - авторитет. Мабуть, нiколи не бачив таких операцiй.
Тодi ж був у Бакулева, забрав дисертацiю - вiн її прочитав, видно позначки. Схвалив. Пiдписав вiдзив, за керiвника. У той момент був у нього професор Березов, Юхим Львович, iз Горького (знову!). Бакулев познайомив i попросив бути опонентом.
Гарна людина була Бакулев!
На Жовтневi свята Лiда приїхала, ми склали речi в контейнер i вiдбули.
Смiшно сказати, але пустив сльозу, (ледве), коли прощався з лiкарнею i помiчникам. Зробили фотографiю, подарували годинника, бережу його.
Закiнчився ще один перiод життя. Щасливий: став хiрургом i доктором наук.
Сiчень, 2001 р.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара