Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices6-1_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ Замiсть передмови.
Глава перша. Рiдня. Мама.
Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть.
Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр.
Глава четверта. Вiйна.
Глава п'ята. Москва. Брянськ. Глава шоста. Київ. 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
2. 1953 р. Кафедра.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
5. 1956 р. Дочка.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
7. 1957 р. Конгрес в Мексiцi.
8. 1958-59 рр. АШК-Апарат Штучного Кровообiгу.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
10. 1962-64 рр. Чини i нагороди.
11. 1962-63 рр. Поїздка до Штатiв. З'їзд в Харьковi. Штучний розум.
12. 1963-65 рр. Клапани.
13. 1962-68 рр. Письменник.
14. 1963 р. Вибух у камерi.
15. 1965-67 рр. Рiзне.
16. 1967 рр. Доповiдь у Вашингтонi.
17. 1968 р. Iталiя. Княгиня Олсуфьєва. Сахаров.
18. 1968 р. Пересадка серця.
19. 1969-73 р. Рiзне - на початку 70-х. Психологiя. "Етика стаї".
20. 1971-75 р. Дочка. Конгрес в Москвi. Смертi.
21. 1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
22. 1975 р. Новий будинок.
23. 1976-79 рр. Знову: Америка, робота, смертi.
24. Книга про здоров'я.
25. 1982-83 рр. Капiтуляцiя. Дачнi справи.
26. 1983 р. Iнститут.
27. 1983-85 р. Ювiлей. Лиха та смертi.
28. 1984-88 рр. Виписки iз щоденникiв.
29. 1989-90 рр. Народний депутат.
30. 1990-92 рр. Наука: анкети, людина.
31. 1989-90 рр. Справи суспiльнi. Розчарування.
32. 1991-92 рр. Подiї. Путч.
33. 1992-93 рр. Лiда: "дзвоники" Остання операцiя.
34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
35. 1998 р. "Останнiй парад".
36. Пiслямова.
37. 2000 р. Експеримент закiнчено? Життя продовжується.
38. Доповнення вiд листопада 2000 року
39. Вмсновок
40.Пiслямова до "експерименту", липень 2001 р. Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ. (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Глава шоста. Київ 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
Життя прискорилося: замигтiли київськi роки...
Перший рiк. Дали квартиру в будинку при iнститутi: кiмната 15 метрiв, прохiдна кухонька 2 метра. Погано i тiсно. Повернення до Москви 1946-го.
Ще гiрше - помешкання для хворих: 20 лiжок у чужому вiддiленнi. Помiчники: Гриша Горовенко та Iван Слепуха. Тiльки оперувати нiкого - фтизiатри не довiряють. Але в госпiталi iнвалiдiв дали вiддiлення 50 лiжок - клади будь-яких хворих. До мене працював ортопед Бабич. Думаю: антисемiтизм.
Полiтика на верхах мало цiкавила: Сталiн царював, народ рапортував, когось висували, когось засували (нiби - навiть Молотова?). Був З'їзд партiї, але я не прочитав жодної газети. Вознесенського, що керував вiйськовою економiкою, розстрiляли. Туди ж Кузнєцова з товаришами з Ленiнграда: черговi вороги народу i шпигуни. Але зробили тишком, без театру, оголосили тiльки вирок.
Продовжувалася вiйна в Кореї. Не вiрив, що напали пiвденнi корейцi, я то знав лицемiрство комунiстiв. Атомна погроза вже позначилася, у нас теж бомба є. Уява ворога в американцях за вiйну сильно зблiдла. А тепер ще цей антисемiтизм! Нейметься!
... ... ... Начальник госпiталю пристойний. Але будинок на Подолi, вiдстоїть вiд Тубiнституту на 5-6 кiлометрiв, бiльше часу їзди. "Москвича" у Брянську продав: вiн зовсiм вийшов зi строю. Були грошi на машину, купив знову Москвича. Вирiшив проблему транспорту. Тiльки заливання води в радiатор мучили.
... ... ... На органiзацiю операцiй витрачено два тижнi. Лежав на "тахтi", жорстоко тужив. Дуже жорстоко. Проклинав усiх i вся. Але з Лiдою не сварився, вона захоплена iнститутом. Розумiв.
Живи, Амосов, борися: немає зворотної ходи!
З першого десятка операцiй в iнститутi була смерть на столi. Не справився: виник пневмоторакс на другiй легенi. Матюкався про себе.
Хворi пiсля поранень в iнвалiдному госпiталi важкi - абсцеси в легенях навколо осколкiв, плюс багаторiчнi гнiйнi плеврити: рубцi, як залiзнi. Операцiї тривали по 4-5 годин. Помер один: величезна пухлина средостенiя, iз проростом в аорту. Не справився з кровотечею.
Була вiддушина: їздив оперувати в Брянськ. Там по менi тужили. Малахова переїхала в Київ уже до Нового року: з'явився надiйний тил - лiкар пiд рукою в будь-який час. Незабаром i Iван Дєдков приїхав.
У сiчнi прийшло лист вiд Iсака. От що писав: "У Брянськ не приїжджай, на тебе завели кримiнальну справу. Нiбито ти експериментував на хворих, видаляв здоровi органи. На бочки з препаратами поставили печатi, мене допитували. Iсторiї хвороби вилучили. Партiйнi збори на чолi iз секретарем Iгрицькою пiдтримало слiдство. Всi друзi - у панiцi".
Я не придав значення: абсурд! Але їздити перестав. Хворi тут пiшли.
Вже пiсля смертi Сталiна, коли "справу лiкарiв" прикрили, менi роз'яснили: була велика небезпека. Один слiдчий хотiв на менi кар'єру зробити. I зробив - би! Так що, спасибi товаришу Сталiну, вчасно помер.
Але смерть вождя потрясла суспiльство. Вся країна лила сльози. Лiда - теж. Чутки про Москву: давка при похоронi до смертовбивства. Мене смерть вождя не схвилювала, хоча побоювався гiршого: Берiї не довiряв. Обiйшлося. Навiть легше зiтхнулось, як поховали вождя. Рапорти з газет зникли.
Тепер багато написано про Сталiна: поки йде очорнення. Але не виключаю, що воскресне. Пригадаємо Наполеона.
Новi правителi: Маленков - Совмiн, Хрущов - партiя, Берiя - КДБ. Народ задоволений, що Жукова знову пiдняли до наркома. Велика амнiстiя налякала публiку. У 21-му роцi НК iз бандитами хоробро справилася: "До стiнки!"
У квiтнi ми з Iсаком їздили в Горький захищати дисертацiю.
Подiя важлива, але описувати не буду: усе пройшло як треба. Опоненти - Є.Л.Березов, Л.К.Богуш, Б.А.Корольов дружно хвалили. От тiльки на вечерю не прийшли, сидiли ми з Iсаком i Туровим, як дурнi.
Через пару мiсяцiв загинув Iсак. Ввечерi прийшов iз гостей, сильно п'яний i помилково випив каустик. Спалив стравохiд i шлунок до повного омертвляння. Спасти не змогли, через два днi помер. Я їздив на похорон. Залишився син рокiв трьох. Посумував iз Вiрою, уже вдовою. Замiж вона не вийшла. У 70-х роках приїжджав у Брянськ на ювiлей лiкарнi. Захирiли: хiрургiя слабка.
2. 1953 р. Кафедра.
От я став доктором. У Харковi кафедру запропонували: погана. Вiдставити. Вiдразу запросив київський директор, на кафедру хiрургiї сан-гiг факультету. Клiнiка на вулицi Рейтерськiй, теж погана. Але - Київ. Погодився.
Оголосили конкурс i у вереснi з трудом обирали на вченiй радi. Не блискуче: 21 - "За", 18 -"проти". Говорили: "Який вiн професор!" Переживемо. Наприкiнцi вересня проректор Є.I.Чайка привiз мене на кафедру й представив спiвробiтникам.
Нi, я не почував неповноцiнностi. Операцiї? Лекцiї? Будь ласка!
Помiчники були слабкi. Два старi доцента - тiльки для студентiв. Асистенти молодшi: три жiнки i молодий чоловiк. Безбарвнi "безрукi хiрурги", дуже слухнянi. Далеко до моїх брянських.
Незабаром почав робити операцiї на легенях i стравоходi. Новi помiчники їх нiколи не бачили, уражалися. Доцент скаржився мiнiстру, П.Л.Шупику:
- Заборонiть йому! Як можна! Людину поперек перерiзує!
Лекцiї пiшли сходу. Готувався, писав план, не бубнiв. Студентам подобався. Дисциплiну вимагав. Але у викладання асистентiв не вникав: не важлива хiрургiя санiтарним лiкарям. Проте, двiйки на iспитах ставив.
У госпiталi i тубiнститутi став бувати менше - по однiй операцiї на тиждень. Малахова оперувала. Тим часом, вони з Дедковим одружилися. Ваня не тiльки поїхав за мною, але й утiк вiд старої дружини (менi не подобалася). Вони стали в нас бувати щосуботи.
Ходив на Хiрургiчне товариство, ближче познайомився з М.I.Коломiйченко, (полюбив мене), iз i.Н.iщенко, генералом (довго не визнавав). Демонстрував хворих з операцiями, яких до мене Україна не знала. Висувався! Але - без нахабностi, цiлком скромно. (Так я вважав.)
У груднi 53-го, дуже тихо, удома, вiдзначили мої сорок рокiв.
У травнi 54-го був Український з'їзд хiрургiв. Були знаменитостi: Юдин, (i Петров) Є.Л.Березов, Б.В.Петровський. На з'їздi мене вже приймали як цiлком дорослого хiрурга. Робив доповiдь по легеням. Мав успiх.
Помер Юдiн. Повертався з Києва, у лiтаку стало погано, тiльки довезли до iнституту - i смерть. Iнфаркт. Говорили, що напередоднi знервувався - нiбито Петров його скривдив.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
Неможливо описувати в подробицях усе, що робилося в країнi, у рiзних сферах. Життя прискорило темп. Подiї буквально миготiли.
У верхах начебто були мирно: правителi - Маленков та Хрущов - правили, народ звично мовчав. I раптом: "Берiю заарештували". Подарунок партiя зробила народу. Iнтелiгенцiя дуже схвалювала.
Правда, КДБ працювало, дисидентiв оголошували i заарештовували, але вже "поштучно", а не цiлими загонами. Тепер партiя усе списала на Берiю. На Сталiна ще не зазiхали.
Нам помiняли квартиру - двi кiмнати i кухня. Домашня атмосфера була спокiйна. Лiда з захопленням навчалася. До мене за допомогою не зверталася. Може, я був радий цьому? Великої теплоти до неї не було. Невже - повторення минулого?
Одне Лiда знала твердо.
- Хочу дитину!
А як я? А - нiяк. До дiтей почуттiв не вiдчував. Але i не заперечував.
Були трудностi - завагiтнiти. Навiть у лiкарнi лежала. Якось я вiз їй передачу i потрапив в аварiю, одержав легкий струс мозку.
Сiчень 1955 року. Всесоюзний з'їзд хiрургiв: Будинок Спiлок, торжество. Мiй дебют: дали доповiдь: "Резекцiї легеневi при туберкульозi". Задоволений.
Головна увага з'їзду було не до легенiв - до серця. Подано перший досвiд - вiд Бакулева, вiд Куприянова - митральнi стенози i "Синi (уродженi) пороки серця". А вiд Олександра Вишневського - комiссуротомiї пiд мiсцевою анестезiєю. Саме для нас, оскiльки наркозом поки не володiли.
У мене теж був гострий iнтерес до серця: у захiднiй лiтературi вже повно статей: почали оперувати дiтей на "вiдкритому серцi", пiд гипотермiєю. Прохолоджували у ваннi до 25 градусiв, зупиняли серце, розрiзали i штопали уродженi отвори в перегородках. Основний етап операцiї потрiбно укласти в 20 хвилин.
Пiсля доповiдi менi вiдразу запропонували переїхати до Москви, давали вiддiлення по хiрургiї туберкульозу. У пригородi, у Захарьїно, де, самий Юдiн починав. Менi не прийшлося. Не мiг на туберкульозi замкнутися.
Але використав - повiдомив Мамолату. У вiдкриту не шантажував, просто сказав, що "думаю". Ефект був вiдразу: дав директор iнше вiддiлення, уже на 50 лiжок. Додалися новi помiчники: Костя Березовський, Юзеф Когосов, Паша Винокурова. (Двоє вже померли, Юзеф постарiв, емiгрував). У iнститутську клiнiку, на Рейтерську, приїхала Ольга Авилова. Разом iз Дековим вони зайняли мiсце старих - доцентiв. У госпiталi оперувала Малахова. Я бував раз на тиждень.
Так знову зiбралася першокласна команда.
... ... ... Увесь 1955 рiк минув пiд прапором серцевої хiрургiї.
Не просто пiдiбрати серцевих хворих. Доцент Лiхтенштейн, терапевт узявся менi допомагати. Зрозумiло, я сам прочитав усе що доступно. Вперше в мене з'явився в кишенi фонендоскоп - слухати серця. Це дуже непросто: чути шуми. Рентген я добре знав ще з Брянська.
Перша операцiя при митральному стенозi - комiсуротомiя: розширення пальцем зрощених стулок клапана мiж лiвим передсердям та желудочком.
Оперувала: мiсцева анестезiя, як у Вишневського. Тiльки ввiв палець у серце, як хвора знепритомнiла. Швидко зробив що потрiбно i - на щастя - удалося оживити.
Ох, похвилювався! Умре перша хвора - i всi, iншi не пiдуть. Нi, улюблена мiсцева анестезiя для серця не пiдiйде! Потрiбний iнтратрахеальний наркоз: з апарата, через трубку в трахеї, зi штучним диханням.
Так довелося освоювати нову спецiальнiсть - анестезiологiю. Її в нас у Союзi просто не було. На щастя, простенький апарат залишився вiд американцiв, з вiйни, по ленд-лiзу. Пристосував двох молодих лiкарiв - Депутата i Маловичко. Поки їх учив - сам уводив трубку в трахею, потiм переходив оперувати, а вони вже давали наркоз далi. Справа пiшла.
Наступний досвiд був ближче до осенi: потрiбно оперувати уродженi пороки, маленьких дiтей. Починати - з найважчих, приречених - тетрада Фалло. При цьому венозна кров iз правого желудочка попадає в аорту, тому хворi синi. ("Синi хлопчики") Потрiбно виправити - пустити частину кровi в легенi з аорти, в обхiд пороку. Це називається: накласти анастомоз, сполучення. Полегшуюча, не радикальна операцiя.
Все так i зробили. Хоча менi не просто давалися судиннi шви - руки вiд хвилювання дуже тремтiли. Але операцiї пiшли успiшно. До цього ще довелися iнструменти винаходити, креслення робив, майстрiв шукав.
Радiли: хлопчик порозовiв! Потрiбно бути хiрургом, що б зрозумiти радiсть успiшної нової операцiї. Тим бiльше - на серцi!
Одна смерть на першi десять "синiх", усе-таки була - це не багато для смертельної хвороби. Пам'ятаю всi, але описувати - складно. Одне скажу: не було ще знань по реанiмацiї i самiй необхiднiй апаратурi.
Терапевти погано ставили дiагнози порокiв серця. Їм i не потрiбна точна анатомiя, важливо знати, як постраждала функцiя, щоб лiки давати. Iнша справа хiрургам. Послухати - це потрiбно, але мало. У свiтi вже були складнi дослiдження: ангiографiя i зондування порожнин серця. Це коли в серце вводять тоненьку трубочку, вимiрюють тиск, беруть проби кровi, уводять контрастну речовину роблять рентгенознiмки - щосекунди . Виднi порожнини серця, рух по них кровi - тобто - пороки.
Нiчого цього в нас не було. Знову довелося винаходити саморобку: пристосування для швидкої змiни касет з рентгеноплiвкою.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
Пам'ятаю, як на нашiй сценi з'явився новий персонаж - з дуже великими наслiдками! - Катерина Олексiївна Шкабара.
Вiд її почалася моя кiбернетика: просвiтила, дала книжку Эшбi, потiм Вiнера, познайомила з академiком В.М.Глушковим. Дуже розумна жiнка. Але: лiдер. I навiть занадто. Через цього потiм i розiйшлися: намагалася командувати.
Але саме вона створила для мене Вiддiл бiокiбернетики в складi iнституту Кiбернетики. Вiддiл iснує дотепер, у ньому працюють мої учнi, а тепер уже просто друзi: подружжя Касаткiни, Куссуль, Талаєв.
Кiбернетику ми почали з дiагностичних машин. Катя розповiла про перфокарти, я розробив форму iсторiй хвороб, що б були ознаки хвороб, набивай їх на перфокарти, вставляй у машину - одержиш дiагноз. Зрозумiло, до того потрiбно зробити статистику: при яких ознаках хвороба. Це теж моя турбота. Отут з'явився Озар Минцер. Вiн обставив механiчну обробку перфокарт. Скажу вiдразу - з цього медичного напрямку кiбернетики нiчого корисного не вийшло: дiагнози машина ставила погано. Утiм - користь була: залишилася - i дотепер дiє - так звана "формалiзована" iсторiя хвороби. У нiй заготовленi всi ознаки - тiльки пiдкреслюй, проставляй цифри i зовсiм мало тексту: полегшення лiкарям.
... ... ... Я напишу авансом про другий додаток кiбернетики - фiзiологiю. Почалася вона сугубо iз практики: вiд освоєння на собаках першого АШКа (Апарата Штучного Кровообiгу) у 1957 роцi. Потiм Володя Лищук i Ольга Лисова створили справжню експериментальну лабораторiю по дослiдженню серця з повним iнженерним оснащенням. Серце випробували як насос: "знiмали характеристики" - як мiняється продуктивнiсть при пiдвищеннi венозного пiдпору. Нашi хлопцi досягли повної повторюваностi кривих. Пiзнiше написали книжку. Її навiть у Нiмеччинi видали.
Потiм група працювала з камерою. Про це буде важка розмова.
На базi тiєї ж лабораторiї потiм освоювали з хiрургами операцiї по протезах клапанiв, а ще пiзнiше i пересадження серця.
Теоретичнi розробки по фiзiологiї закiнчилися багато пiзнiше в "Моделi внутрiшньої сфери органiзму". Заумна назва, а змiст простий: данi залежностi чотирьох регулюючих систем (РС): як вони спiльно регулюють функцiї. Я їх задумав ще Череповцi, перед вiйною. Команда Лещука створила пiд них струнку математику. Написали ще одну книгу. На жаль, фiзiологи залишилися глухi: вони не знають математики.
У загальному - була серйозна теоретична наука.
Колектив розпався в сiмдесятих роках. Я хотiв повернути їх на нову тему по "проблемi людини", а вони не захотiли i вiдокремилися. А потiм - розiйшлися. Лищук виїхав у Москву. Процвiтає.
... ... ... З 1955 почалися закордоннi поїздки на конгреси. По легенях, по серцю, по кiбернетицi, просто по хiрургiї, по фiзiологiї. Румунiя, Чехословаччина, Туреччина ... багато. Їздив звичайно з групою, по "науковому туризму", за свiй рахунок. Далi ще буду згадувати саме цiкаве.
У Румунiї доповiдав по резекцiям легень: найбiльшi i кращi цифри, але - у "соцтаборi". Приймали як "старшого брата".
Восени 1955-го я умовив мiнiстра органiзувати кафедру грудної хiрургiї в iнститутi Удосконалення лiкарiв. Поки - паралельно з кафедрою медiнституту. Оголосили по республiцi, приїхали чоловiк десять загальних хiрургiв, хотiли освоїти операцiї на груднiй порожнинi.
Почалася нова робота: створювати курс лекцiй для лiкарiв.
... ... ... А тим часом збулася мрiя дружини: завагiтнiла. В iнститут ходила, уроки зубрила, але бiльше всього боялася, що не збереже. Я дивився на це спокiйно. Хоча, що грiх таїти - на очах танула надiя ще раз випробувати волю, якщо не буде миру в родинi. Так вже улаштована людина. Чи - тiльки я?
5. 1956 р. Дочка.
I от, пiшов рiк наступний - 1956-й. Дуже важливий рiк! Можна сказати - доленосний. Надяг на Амосова шовковi окови. Назавжди.
Лiда дуже важко переносила вагiтнiсть. Бувала на небезпечнiй гранi - високий тиск, дуже поганi аналiзи, набряки. Професор гiнеколог Олександр Юдимович Лур'є - вiдмiнний оператор i людина - спостерiгав у всеозброєннi - готовий у будь-який момент утрутитися. Термiну не дочекалися на мiсяць. Взяли в клiнiку, стали викликати пологи.
I отут почалися тривоги: як тiльки наставала схватка - припинялося серцебиття плоду. Припускали, що пуповина оповила дитинчатi шию: може вмерти в будь-який момент. Не пам'ятаю їхнiх акушерських подробиць, але поставало питання - дитина, чи велика небезпека для матерi. Я виступав за матiр. Але для Лiди немає питання:
- Тiльки дитина! За будь-яку цiну!
Операцiю кесарського перетину робили пiд мiсцевою анестезiєю - наркоз був небезпечний. Я стояв у головах, усе бачив. Хiрург блискучий. Через 20 хвилин уже добув дитину, вiддав помiчницi. А вона - дитина - мовчить. Не кричить, як призначене i не дихає. А Лiда слухає. I - не чує звукiв.
- Що з дитиною?!
- Нiчого-нiчого... Почекай.... дiвчинка.
Поплескали по попi, ... оживили. Закiнчили операцiю. Вiдвезли породiллю, вiднесли дитину. Недоношена, худа.
Потiм мене запросили в палату - подивитися на дочку.
Нiколи не забуду цiєї митi: лежить щось червоненьке, маленьке i... ворушить губками, як облизується!
Начебто в мене кран який у душi вiдкрився:
- Твiй, на вiка!
Пiсля цього ..... не скажу, що я завжди був дуже люблячий чоловiк, я - суха людина. Але одне точно: нiколи не поставало питання: Збiгти!
Дочка мiцно припаяла.
Далi усе йшло, скажемо - важко, але не страшно. Справа зроблена, дитина є. Якiр. Днiв через десять я сам особисто привiз їх додому на машинi.
Так вiдкрилася ще одна сторона життя: вiдносини з дочкою.
Назвали Катериною, на честь бабусi, а по менi - як тiтку Катю.
Бiльше Єлисеївна додому в Харкiв вiд нас не тiкала. Прилипла до внучки. Лiда - служака - як очухалась, пiшла до iнституту. Прибiгала годувати, але швидко молоко пропало. Почалося штучне вигодовування. Потiм знайшли, що Катя кривошия. Пiшли бинтування, масажi. Справилися.
Виховнi проблеми надовго ввiйшли в список моїх занять. Я навiть книжечку написав: "Здоров'я i щастя дитини". Лекцiї педагогам читав.
Суть поглядiв. Щоб зробити розумною, потрiбно рано, iнтенсивно i багато учити. Прищепити мораль - через приклад i знову ж - через книги. Навiть - через Христа. Батьки - увесь час пiд прицiлом дитини. Нi слова зайвого. Своє погане - зберiгай вiд дiтей. Поки вони сформуються - нехай не знають. Потiм самi вирiшать, як судити про батькiв.
Довго думав, що в парi: "гени - виховання" - головне - у другому. Поступово акценти перемiнилися: гени важливiше. Але без виховання їх не реалiзувати.
Тепер пiд навчання пiдвели наукову базу. Виявляється, вiд розумових занять ростуть новi нейронi зв'язки в корi мозку. Але є межi - вони вiд генiв.
Тому Катю з пелюшок розвивали, як могли. Не помилилися, успiх маємо: у 33 року стала професором - кардiологом. А тепер навiть у член-корри Академiї Меднаук обрали. I не пiд моїм крилом - зовсiм вiд iншої, терапевтичної кафедри.
Улiтку 1956 року нам дали квартиру в новому будинку для лiкарiв. Навiть не просив - начальство дало. Виїхали з Тубiнституту.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
Професiйне життя тим часом продовжувалося. Бiльш того, була на першому мiсцi.
У 1956-му був у Чехословаччинi, знову по легеневих проблемах. Описувати чужi мiста тепер нема рацiї - усi їздять, по ТБ дивляться. У мiстах я любив ходити пiшки, частiше - один. Брав карту i йшов. Музеї, галереї вiдвiдував. Альбоми купував. Розраховував - постарiю - помилуюся. Постарiв, а часу як не було, так i немає. Але приємно зазнавати на екранi: "Тут я бував". Магазинами не захоплювався, грошей завжди мало. Зате книг англiйських навозив - вагон! Бiля двох тисяч. У кожнiм мiстi розшукував книгарнi i букiнiстiв. Утiм - усе це пiзнiше, коли став депутатом i не боявся митницi. Нi, боявся, звичайно, по частинi крамоли, але не дуже. Знав, що не посадять, хiба що виїзд заборонять. На цих книжках дочку англiйському вивчили. Та й сам романи читав. Тепер - перестав, не цiкаво.
Сама знаменна зовнiшня подiя того року - промова Хрущова на XX з'їздi. Утiм, сам текст я так i не читав, але переказ чув - партiйним людям читали. Дуже приголомшуюче! Але для мене - нового нiчого не додало. Знав що Сталiн пройдисвiт. Але так само i.... Може бути генiй? Злий генiй! Усе-таки, якщо чи дурень банальний негiдник не змiг би так Росiю розкрутити, вивести на самий верх. Знову ж я не помиляюся - не по всiх статтях вивiв, i цiна велика, але хто цiну мiряє через пiввiку? Важливий - результат.
Микита, так простять менi фамiльярнiсть - теж особистiсть видатна. Вiдлигу запустив, Солженiцина, "Iвана Денисовича", дозволив. Будинкiв багато побудував. Правда, з кукурудзою в Архангельську насмiшив, але хто "Богу не грiшний"... Не буду вдаватися в полiтику. Менi подобався Микита. Навiть смiшно, коли вiн у Манежi художникiв штурхнув. Народ i тепер до них не дорiс. Утiм, це - не виправдання. Якщо не ростити народ, то i нiколи не виросте.
... ... ... У 1956 роцi я вiдмовився вiд Медiнституту i залишився тiльки в iнститутi удосконалення. Клiнiка на Рейтерськiй збереглася, Ольга завiдувала.
Iз сiчня в нас був другий набiр грудних хiрургiв. Приїхали гарнi хлопцi, займатися було цiкаво. Двоє з них залишилися в iсторiї клiнiки: Юра Мохнюк та Олена Сидаренко. Обоє потiм вийшли в професора. Слава Богу, живi i тепер. Лена приїхала, аж з Казахстану, учитися легеневим операцiям. Мова про неї ще буде. Юра - з Новоград-Волинська, там вiн був головним хiрургом. Юра менi друг, хоча давно вiдiйшов вiд нашої клiнiки. Їздив на роботу в слабкi країни. У тенiс iз правителями грав. Невдачливий партнер: у Камбоджi iз Сиануком, його скинули. Потiм в iранi - iз шахом - того вигнали.
... ... ... Хiрургiчнi успiхи були, але умов не було: три лiкарнi - Рейтарська, Тубiнститут i госпiталь - i всi поганi. Перед начальством не приховував: незадоволений.
I отут знову повезло. Мамолат побудував триповерховий корпус для кiсткового туберкульозу. Ця проблема, колись була серйозною, але вже потьмянiла. Начебто б i будинок для цього не потрiбний.
А далi трапилося от що: Мене запросив до себе в заступники, аж сам А.Н.Бакулев! Точно-точно. Вiн посварився зi своїм учнем i головним помiчником Е.Н.Мешалкiним, що усю серцеву хiрургiю Бакулеву зробив. Мамалату я про запрошення сказав: Виїду в Москву.
Переїзд до Бакулева не вiдбувся: я запросив занадто багато самостiйностi i проект вiдпав. Але про це я мовчав. Начальство струхнуло, що виїду, i Мамолат вiддав менi новий будинок: три поверхи, на 150 лiжок, з операцiйною, рентгеном, прийомним покоєм.
Ми переїхали 7 сiчня 1957 року. Збулася мрiя, одержав клiнiку, що усе вмiстить. Перший поверх вiдвели пiд туберкульоз, (зав - Бендет.), другий - (Малахова) - пiд iншi легеневi хвороби, третiй (Дедков) цiлком для серця. На другому, крiм того - операцiйна i рентген. На третьому - конференц-зал, кабiнет i реанiмацiя.
... ... ... Щопонедiлка я сам вiв прийом - доходило до ста чоловiк!
Один раз був випадок: пацiєнт сказав, що здоровий, але просить поговорити без свiдкiв. Будь ласка: у кабiнет пiсля прийому. I що ви думаєте? Виявився Кдб-ешник: запропонував стати сексотом. Ох, як я його штурхнув! Про першу таку пропозицiю, я вже, здається, писав - це було на фронтi. Але що б у 58-му роцi, професору? Сильна система!
У той же перший рiк прийшли новi працiвники: Неля Черенкова - наш Екгiст. Розана Габович - "друкарка" для АШКа, Валя Гурандо - бiохiмiк.
Найважливiшим для мене був Якiв Абрамович Бендет. Вiн вийшов iз фтизiатрiї, став кардiологом, доктором наук. I залишається великим другом.
... ... ... Весь 1957 рiк я писав працю "Нариси торакальної хiрургiї", 60 друкованих аркушiв. Спочатку прочитав лекцiї курсантам зi стенографiсткою, потiм обробив, додав лiтературу. Книга вийшла в київському "Здоров'ї" наприкiнцi 1958-го. Тираж був великий, i в магазинах покривалася пилюкою довго.
На початку лiта 1957 року в Москвi був з'їзд фтизiатрiв, з хiрургiчною секцiєю. Була i моя доповiдь. Приїхали знайомi хiрурги i мої новi учнi. Лена Сидаренко попросилася в аспiрантуру.
Тим часом, пройшов ще один з'їзд партiї. Хрущов знову гримiв, Сталiна ще раз таврували i винесли з мавзолею. Ленiн знову залишився на самотi. Я був у Мавзолеї тiльки раз - коли колективно водили усю Верховну Раду, уже при Горбачовi. Враження неприємне. Як i вiд мумiї Пирогова в його музеї у Вiнницi.
Дедкова та Ольгу я квапив з дисертацiями, вони просто необхiднi для викладачiв. Теми визначилися ще в Брянську: резекцiї легень при нагноєннях, при раку, операцiї на шлунку i стравоходi.
"Шумимо, братики, шумимо!" Багато дисертацiй вийшло вiд мене. Науковiсть їх не перебiльшував, але в усiх був великий "матерiал", тобто багато хворих i гарнi результати. I - без брехнi! Цифрами все-таки похвастаю, не стерплю: до двадцяти докторських i iз сотню кандидатських.
Утiм, за сорок п'ять рокiв мого професорства це не так багато.
7. 1957 р. Конгрес у Мексицi.
Жовтень 1957 року. Поїздка в Мексику на конгрес хiрургiв - перша в капiталiзм i сама значна за результатами.
Ранком 6 жовтня в Москвi довiдалися: запущено перший супутник. Уся поїздка йшла пiд його прапором: космос додавав авторитету всьому радянському.
Радянська делегацiя 27 чоловiк. Я один з наймолодших.
Шлях у Мексику був складний: Данiя, Англiя, Канада.
Чверть столiття потiм ритуал поїздок майже не мiнявся: iнструктаж у ЦК, у мiнiстерствi, в iнтуристi. Зведення про шпигунiв, попередження, обмеження. Паспорт видадуть у день вiдльоту. Чорт би їх забрав!
Немає краще людей при закордонних поїздках, чим хiрурги. Вони не скупi, вiльно трiпаються про полiтику, крамолу пiдбирають i читають по черзi, не ховаючись. На стриптиз ходять. Горiлку п'ють.
У Торонто я вперше подивився капiталiзм. Вiтрини, вiтрини, цiлi вулицi магазинiв. Усе завалено товарами, Повiльно ходимо, любуємося: усi ми в китайських плащах з могутнiми плiчми, у широченних чорних штанях.
У сутiнках приземлилися в Мехiко Сiтi: захiдний свiт рангом нижче. Народ дрiбний, смаглявi обличчя, одягненi погано.
Конгреси звичайно влаштовують пiзньої осенi, коли нижче цiни на обслуговування. Американцi живуть в готелi Хилтон, захiднi європейцi - подешевше, "соцiалiсти" у третьосортних номерах. Ми, радянськi, живемо багатiше вiд них, вiдпрацьовуємо престиж великої держави. Але зате на витрати дають по долару на день. Якщо попадеться спритний керiвник, видасть "кормовi" замiсть обiдiв i набiжить ще 10-20 доларiв.
У Мексицi усе було шикарно: готель, ресторан, екскурсiї. I коштувало тодi дешево: за мiсяць на iншому континентi взяли 900 карбованцiв "новими".
У газетах повiдомлення про нашого супутника: "Грiм серед ясного неба".
Почався конгрес. Уже тодi в Мехiко Сiтi було побудоване вiдмiнне унiверситетське мiстечко на окраїнi мiста, як у Штатах: багато простору, газони, дороги, дерева. Факультети в невеликих будинках - один, два, максимум три поверхи, обов'язково красивої архiтектури. Тут, у Мексицi, крiм того, усюди мозаїки i фрески Сикейроса.
Перший раз радянськi хiрурги були на такому великому конгресi - тисяча учасникiв, бiльшiсть - зi Штатiв: високi, усмiшливi, сухорлявi, самовпевненi, руки в кишенях, багато хто з трубками i навiть iз сигарами.
До доповiдей я подивився виставку апаратури. Вона мене убила: якi ж ми бiднi! Нi, соцiалiзмом не виправдаєшся. I навiть супутником.
Пiшли доповiдi, i, звичайно, виявилася наша чергова сiрiсть. Мов не знала жодна людина. Гiд перекладав на вухо Петровському i Вишневському. Ми, всi iншi, були як глухi. Оскiльки я терпимо читав по-англiйському, то, переглянувши тези i слайди, мiг зрозумiти суть. Але цього було мало й утомливо. Доступний був тiльки кiнозал, де показували фiльми з операцiями: на екранi можна розiбратися, що рiжуть i як шиють. У тiм залi ми i сидiли, у темрявi. Тобто не усi сидiли. Багато хто просто їхали в готель, щоб бродити по мiсту.
Пiд час доповiдей делегатам воля, у купу їх не збирають, а до обiду вони самi з'являться. У Мексицi нам видали багато - по 20 доларiв. Улюбленiй донечцi купив вельветовi брючки за 3 долари. Решта грошей саме придалися на iнше.
Найважливiшою подiєю поїздки в Мексику була операцiя з АШК, що удалося побачити вперше в життi. Ми дивилися операцiю втрьох: Б.В.Петровський, А.А.Вишневський i я.
Пам'ятаю великий будинок, гарна операцiйна, середнiх рокiв доктор, типовий мексиканець. Оперували тетраду Фалло в хлопчика рокiв 12, з АШКом найпершої моделi Лiлiхая . Знав про нього з журналiв.
Груди розкрили поперечним розрiзом, видiлили серце, увели гепаринiв i приєднали АШК. Пустили насос - штучний кровообiг почався. Загалом, хiрург удало закiнчив операцiю: зашив отвiр у перегородцi серця, розширив вхiд у легеневу артерiю. До нас вiн не виявив особливого iнтересу, але сказав, що це вже тридцята. От тобi i Мексика!
Враження величезне. Вийми так поклади, потрiбно добути АШК i почати оперувати!. Тiльки... Тiльки нiчого в нас немає. Я чув, що в Москвi, в iнститутi по iнструментарiї займаються АШКами, але для Києва - недоступно. Виходить, потрiбно зробити апарат самим! Конструкцiя не настiльки складна - я ж iнженер. Але от трубок таких немає i, саме головне, немає в нас гепарина проти коагуляцiї кровi. Але в мене ж є ще 15 доларiв!
Отут уже я виявив iнiцiативу. Розшукав магазин медичних засобiв i уклав весь свiй капiтал: купив трубки i небагато потрiбних лiкiв. Очевидно, тодi це було дуже дешево. Колеги дивувалися: "Витрачати свої грошi?"
Мабуть, потрiбно сказати ще про прийом. Їжа i напої розставляються заздалегiдь на довгi столи. Як тiльки вiдкриваються дверi, усi кидаються, начебто столiття не їли. Розмiтають за 15- 20 хвилин! Дивувався: i їм - не соромно?
У Мексицi був ще бiй бикiв. Огидне видовище! Не хочу навiть описувати. Хотiлося плюнути i пiти, але боїшся, що дорогу не знайдеш.
Туристська програма була чудова. Скiнчився конгрес, i ми поїхали на машинах поперек усiєї країни - близько 500 кiлометрiв. Тодi по дорозi бачили вже дiйсну iндiйську бiднiсть. Хатини - навiс з пальмових листiв на стовпчиках, одягу - мiнiмум. А майже поруч - розкiшний курорт Акапулька, як Сочi.
З Мексики летiли через Стокгольм. З погодою нам повезло: у Стокгольмi туман. Застрягли за рахунок авiакомпанiї: готель, харчування, екскурсiї. Дуже цiкаве мiсто на водi.
Але головне, були в Каролинськiй лiкарнi, на операцiї в самого Креффорда, (кардiохiрург першого ряду!). Вiн робив звуження клапанного кiльця хворому з митральною недостатнiстю. (Це коли не стуляється клапан мiж лiвим желудочком i передсердям.) Треба ж! Сорок рокiв тому. Оригiнальний АШК шведського винаходу я розглянув. Штучний кровообiг тривав двi години, i результат операцiї, напевно, був жалюгiдний, якщо на наступний ранок нам не повiдомили про хворого.
Ще одне пам'ятається: нашi запустили в космос собак - Бiлку i Стрiлку. Здорово?! Але, виявляється, ханжи з капiталiзму волали в газетах у захист тварин, от, мов, якi бiльшовики шкуродери!
Январь, 2001 г.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара