Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook3_u

Малиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi

Книги автора

Змiст English      Русский "Нет ничего дороже..."

Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1.

Видано росiйською мовою

"Хто має право писати свої спогади?

Кожен... Для того, щоб писати свої спогади, зовсiм не потрiбно бути нi великим мужем, нi знаменитим лиходiєм, нi державною людиною, - для цього досить бути просто людиною..."

Олександр Герцен Дорога в пiвстолiття Вiхи моєї бiографiї Перший роздiл "Дорога в пiвстолiття" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)

Першi дослiдження в лабораторiї обчислювальної технiки

Мiсце, де вона розташовувалася, з повним правом можна назвати райським куточком: навкруги могутнiй в основному дубовий лiс, навеснi i влiтку повний солов'їв та iнших птахiв, грибiв i ягiд. Крiм лабораторiї Iнституту електротехнiки там розташовувалася лабораторiя Iнституту механiки АН УРСР (у соборi, солiдно побитому снарядами). Остання займалася направленими вибухами, i ми не раз чули їх i знаходили потiм вирви, якi вiд них утворилися.

У лiсi багато джерел. Ченцi, використовуючи один з них, побудували у свiй час водопровiд. По архiвних записах, якi описують життя у Феофанiйському монастирi, що менi вдалося прочитати, водопровiд спочатку не дiяв, але коли ченцi ретельно помолилися "бог почув їх молiння i вода пiшла". Лабораторiя була розташована в двоповерховому будинку, недалеко вiд собору. Крiм цього будинку, за собором був ще один, де жили працiвники господарства, що належало АН УРСР. Пiзнiше в затишних куточках були побудованi кiлька дач для академiкiв. Кiлометри за пiвтора знаходилася дача президента Академiї О.В.Палладiна. Її оточував високий лiс, сад перед дачею виходив на ставок. Поруч був ставок менший. За ними на крутiй горi чарiвне море листяного, в основному дубового лiсу. Як у казцi. В обiдню перерву спiвробiтники лабораторiї бiгали на ставки купатися. Коли був Сергiй Олексiйович, вiн приєднувався до усiх. Жив вiн тодi на другому поверсi будинку лабораторiї. У нього була квартира й у Києвi, але навеснi i улiтку вiн жив, практично тут, не вiдриваючись вiд роботи.

Коли я з'явився в лабораторiї цi кiмнати були вiльнi, i на лiто я оселився в однiй з них разом iз дружиною i сином.

Восени 1954 р. мене вибрали парторгом лабораторiї. Обстановка в нiй була не з простих. Мiж Л.Н.Дашевським i К.О.Шкабарою постiйно виникали конфлiкти, якi менi доводилося залагоджувати.

Моєю першою роботою в лабораторiї, проведеною в групi К.О.Шкабари, стало дослiдження можливостi i доцiльностi використання в "МЭСМ" магнiтних елементiв Л.I.Гутенмахера. Не вiдразу i доклавши чимало зуcиль ми одержали з його лабораторiї кiлька десяткiв магнiтних елементiв (замiсть обiцяних тисяч), а також джерело живлення до них. Зiбравши схему регiстра для послiдовного запису чисел, я прийнявся за його дослiдження. Вiдразу ж наштовхнувся на нестiйку роботу елементiв. Позначилася, як я з'ясував, погана якiсть використовуваних у схемах селенових випрямлячiв. Коли регiстр був налагоджений, вiн був включений у схему "МЭСМ", замiнивши ламповий. Налагоджений регiстр працював досить стiйко, однак, наш висновок про переведення "МЭСМ" на магнiтнi елементи був негативним. Вони були дуже трудомiсткi у виготовленнi, вимагали могутнього джерела живлення, часто виходили з ладу через низьку якiсть випрямлячiв. Була ще одна дуже важлива причина для такого висновку. Аспiрант С.О.Лебедєва Андрiй Iванович Кондалев - (пiзнiше доктор наук, заслужений дiяч науки УРСР1) - за пропозицiєю С.О.Лебедєва почав вивчення кристалiчних трiодiв, виготовлених в Iнститутi фiзики АН УРСР. Цi прилади вiдразу привернули увагу фахiвцiв обчислювальної технiки - вони були мiнiатюрнi, а по виконуваних функцiях стали аналогами електронних ламп. У лiтературi почали з'являтися статтi, що прогнозували їм велике майбутнє в порiвняннi з ламповими i магнiтними елементами.

У моємо положеннi в лабораторiї в цей час вiдбулися змiни. Я одержав можливiсть самостiйного дослiдження, зв'язаного з проханням спiвробiтника науково-дослiдної лабораторiї Київського вiйськово-iнженерного авiацiйного училища КВIАВУ Олександра Григоровича Кузнєцова взяти участь у реалiзацiї його винаходу. Вiн запропонував створити пристрiй, що доповнює радiолокацiйну станцiю (РЛС) для автоматичного визначення координат лiтака, що летить. Пристрiй дозволяв видiлити з радiолокацiйного сигналу пачку вiдбитих iмпульсiв i визначити дальнiсть i азимут лiтака, що летить.

У лабораторiї продовжувалася експлуатацiя "МЭСМ". Поява "БЭСМ"2 у Москвi зняло з "МЭСМ" багато обчислювальних робiт, вона стала експлуатуватися тiльки в iнтересах АН УРСР. Л.Н.Дашевський переключився на дослiдження надiйностi "МЭСМ", розраховуючи пiдготувати докторську дисертацiю. Пiд керiвництвом Зiновiя Львовича Рабиновича, бувшого аспiранта С.О.Лебедєва, почалося проектування Спецiалiзованої електронно-лiчильної машини "СЭСМ" для вирiшення систем лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. Продовжував роботи з удосконалення елементної бази С.Б.Погребинський3. Аспiрант А.I.Кондалев працював iз крапковими кристалiчними трiодами, дослiджуючи їхнi характеристики i розробляючи схему iмпульсного генератора на трiодi, покладену згодом в основу його кандидатської дисертацiї. Новий завiдувач лабораторiєю Г.К.Нечаєв нiяк не мiг знайти для себе напрямок дослiджень, займався в основному органiзаторською роботою.

У такому станi лабораторiя була передана в Iнститут математики АН УРСР.

Важкi часи

Лабораторiя залишилася як i ранiше у Феофанiї. Добиратися туди з Києва було нелегко. Ранком i ввечерi спiвробiтникiв привозив i вiдвозив академiчний автобус. Виставки передового досвiду тодi не було, дорога йшла через її територiю, навеснi i восени тут був непролазний бруд. У цей час я жив у робочому гуртожитку на Борщагiвцi, що знаходилася в протилежному кiнцi мiста. Звiдси до Феофанiї було близько 30 км. Тодi це мене не бентежило. Мiським транспортом я добирався до Євбаза (тепер площа Перемоги), а там пересаджувався в автобус. Велика справа молодiсть i захопленiсть роботою!

Не усi в колективi лабораторiї вiдразу прийняли мене i Г.К.Нечаєва. Л.Н.Дашевський i С.Б.Погребинський намагалися iгнорувати нас. Зрештою, Г.К.Нечаєв пiшов з лабораторiї. Я не здався, хоча на зборах, присвячених переходу лабораторiї в Iнститут математики, С.Б.Погребинский у присутностi Б.В.Гнєденко прямо заявив, що нi Нечаєв, нi Малиновський та й Кондалев лабораторiї не потрiбнi, нехай повертаються назад в Iнститут електротехнiки. Дашевський активно пiдтримав його.

Оскiльки менi, як парторгу, доводилося iнколи зупиняти Л.Н.Дашевського в його сутичках з К.О.Шкабарою, де вiн найчастiше виявлявся неправою стороною, я був звинуваченим в... антисемiтизмi. Дружина Л.Н.Дашевського послала в партком Академiї листа iз таким обвинуваченням. Доводи були смiховиннi, i все це залишилося без наслiдкiв. Свою неправоту зрозумiла й Амалiя Олександрiвна, що вiдновила зi мною перерванi в запалi боротьби товариськi вiдносини - я був з нею давно знайомий, вiд неї довiдався про вiйськове минуле чоловiка - вiн був командиром взводу радiозв'язку в штабi фронту. Сама Амалiя Олександрiвна якийсь час працювала в лабораторiї (ще до моєї появи).

Пiсля переходу лабораторiї в Iнститут математики керiвником її став Б.В.Гнєденко (Г.К.Нечаєв пiшов з лабораторiї). На жаль, це було тiльки формальне керiвництво. Очевидно, Борис Володимирович розумiв це, i, тому запропонував провiдним спецiалiстам лабораторiї (Дашевський, Шкабара, Малиновський, Кондалев, Рабинович) потижнево чергувати, виконуючи обов'язки старшого чи вiдповiдального по лабораторiї. Я, до того ж, залишався парторгом. Секретарем парторганiзацiї Iнституту математики був Костянтин Васильович Задирака, принциповий i досвiдчений комунiст зi стажем. Вiн пiдтримав пропозицiю нашої партгрупи розглянути питання подальшого розвитку обчислювальної технiки в Українi. Переведення лабораторiї в Iнститут математики став важливим кроком у цьому напрямку. Б.В.Гнєденко зажадав, щоб вiдновилася регулярна експлуатацiя "МЭСМ". Цим зайнялися С.Б.Погребинський, А.Л.Гладиш, М.М.Пиневич, Т.Н.Пецух, Л.М.Абалишнiкова, Є.Є.Дедешко. Л.Н.Дашевський був призначений вiдповiдальним за стан "МЭСМ". Одночасно вiн уклав договiр з однiєю з органiзацiй (у Ногинську пiд Москвою) на розробку лiтакової ЕОМ на пальчикових лампах. Активним виконавцем цiєї роботи був технiк Юра Мозира, на жаль, що незабаром передчасно пiшов з життя.

Iстотно активiзувалися роботи з проектування Спецiалiзованої електронної рахункової машини ("СЭСМ"). Iдея створення першої в країнi спецiалiзованої ЕОМ була висловлена Сергiєм Олексiйовичем ще в 1952 роцi. Машина призначалася для вирiшення систем лiнiйних алгебраїчних рiвнянь. Крiм З.Л.Рабиновича4, що керував роботою, у нiй брали участь Р.Я.Черняк, I.П.Окулова, I.Т.Пархоменко.

Менi довелося самому пробивати дорогу. Перше, що я зробив (ще до того часу про який пишу) - узявся за вивчення книг - звiтiв по "МЭСМ" i "БЭСМ". Тодi вони були ще закритими. Дотепер вважаю цi книги класичними пiдручниками з основ обчислювальної технiки. Книга по "МЭСМ" була написана в основному С.О.Лебедєвим. Пiзнiше з'явилася книга А.I.Китова "Цифровi обчислювальнi машини". Але вона не йде нi в яке порiвняння з книгами-звiтами по "МЭСМ" i "БЭСМ". До речi, через рокiв 15 книга про "БЭСМ" була видана, а книга по "МЭСМ" так i залишилася невiдомою широкому читачу.

Робота з КВIАВУ мене усе бiльше захоплювала. З'явилася можливiсть вiдвiдувати цiкавi семiнари в Москвi, присвяченi питанням використання цифрової обчислювальної технiки з метою протиповiтряної оборони ППО, де тодi застосовувалася аналогова технiка. Розроблена мною схема пристрою обробки радiолокацiйного сигналу була зiбрана i перевiрена в реальних умовах, пiд час навчань по ППО, причому були отриманi гарнi результати. На семiнарах менi удалося познайомитися з рядом вiдомих фахiвцiв, що працювали в областi створення систем ППО, у тому числi керiвником розробки аналогових систем ППО в московському НДI-5 Лiвшицем (iм'я, на жаль, не пам'ятаю) та iн. Важливим результатом стало укладання госпдоговору з НДI-5 по розробцi проекту двухмашинної системи ППО: ЕОМ первинної обробки даних з радiолокатора i супроводу цiлi, i ЕОМ для наведення винищувача на цiль. Договiр включав наше зобов'язання... навчити (!) провiдних московських спецiалiстiв НДI-5 цифровiй технiцi. Так потроху я пiдходив до того, що згодом одержало назву спецiалiзованої обчислювальної, а пiзнiше - кiбернетичної технiки. За цi два роки лабораторiя змiцнилася кадрами. У лабораторiю була переведена к.ф.-м.н. Катерина Логвинiвна Ющенко, що почала роботи з програмування, i к.ф.-м.н. Юрiй Володимирович Благовещенський. Їм активно допомагав Володимир Семенович Королюк, спiвробiтник Iнституту математики. Результатом тiсної взаємодiї К.Л.Ющенко i B.C. Королюка була так названа адресна мова, закладена ними на настiйну вимогу К.Л.Ющенко в нову унiверсальну "чисто українського походження" ЕОМ "Киев".

Вперше в доцiльностi створення цiєї машини висловився д.т.н. Лев Венiамiнович Цукерник, неофiцiйний заступник С.О.Лебедєва пiд час перебування його в Києвi. Вiн стверджував, що машина повинна бути орiєнтована на розрахунки в галузi енергетики. Його пропозицiю пiдтримав Б.В.Гнєденко, але настояв, щоб машина була унiверсальною. Основними розроблювачами були призначенi Л.Н.Дашевський, К.О.Шкабара, К.Л Ющенко, С.Б.Погребинський. Керiвником робiт став Б.В.Гнєденко. Конструкцiя машини активно обговорювалася на семiнарах лабораторiї. У той час в Iнститутi точної механiки й обчислювальної технiки АН СРСР пiд керiвництвом С.О.Лебедєва йшла розробка ЕОМ "M-20", розрахована на 20 тисяч операцiй за секунду. Менi запам'яталося, як на одному з наших семiнарiв С.Б.Погребинський з азартом сказав:

- А ми обженемо "М-20"! (А вийшло 10-15 тисяч операцiй за секунду).

Робота лабораторiї не раз обговорювалася на партгрупi i на партзборах iнституту. Одним словом, у лабораторiї не втрачали часу i намагалися зберегти творчий iмпульс, закладений С.О.Лебедєвим.

До цих рокiв входить мiй перший педагогiчний досвiд. У 1956 р. спiвробiтники лабораторiї (Л.Н.Дашевський, К.О.Шкабара, З.Л.Рабинович, К.Л.Ющенко, Ю.В Благовещенський i я) прочитали для iнженерiв Києва курс лекцiй з цифрової обчислювальної технкиi, що мав великий резонанс у мiстi. Крiм того, спiвробiтники СКБ Київського заводу "Арсенал" попросили прочитати для них курс лекцiй з обчислювальної технiки. Погодилися я i З.Л.Рабинович. Готувався я дуже ретельно, писав конспекти лекцiй, намагався до дрiб'язкiв розтлумачити суть справи. Рокiв через тридцять зустрiв когось зi слухачiв i було приємно чути, що мої лекцiї зiграли велику роль у його долi, - обчислювальна технiка стала тодi широко використовуватися в розробках СКБ.

* * * Якщо пiдбити пiдсумок першому п'ятилiттю мого "життя в науцi", то вони такi - вчасно пiдготував i захистив кандидатську дисертацiю, що одержала схвальний вiдзив С.О.Лебедєва. Брав участь у спробi модернiзацiї "МЭСМ" шляхом переведення її на магнiтнi елементи (разом з К.О.Шкабарою). Розробив на основi винайденого мною тригера на магнiтних пiдсилювачах електромагнiтну систему, "що розмазує", для спецустановки. Розробив пристрiй для знiмання координат лiтака за допомогою РЛС, уклав договiр з московським НДI-5 по проектуванню двухмашинної системи ППО (разом iз З.Л.Рабиновичем). Мої задiли по магнiтних елементах також знадобилися, коли я зайнявся дослiдженням характеристик "крапкових" кристалiчних трiодiв. Удалося зiбрати i цiлком розрахувати схему генератора iмпульсiв на кристалiчному трiодi з iндуктивнiстю в ланцюзi основи. Про результати цих дослiджень я виступив на Першiй всесоюзнiй конференцiї по обчислювальнiй технiцi в Москвi в 1956 роцi. Уважно стежив за журнальними статтями по напiвпровiдниковiй технiцi.

За цi п'ять рокiв я дуже багато часу придiляв i партiйнiй роботi. Було важко поєднувати аспiрантуру з роботою вiдповiдального за виробничу роботу в партбюро Iнституту електротехнiки, а потiм будучи секретарем. Парторгом у лабораторiї було не легше. Б.В.Гнєденко бував наїздами. Зi мною, як з парторгом вiн зустрiчався рiдко - лише коли доводилося йти з яких-небудь питань у вiддiл науки ЦК КПУ. Вiдчувалося, що його симпатiї були не на моїй сторонi.

Вiктор Михайлович Глушков. Лист до ЦК КПУ

14 листопада 1988 р. Наприкiнцi лiта 1956 р. менi подзвонив Б.В.Гнєденко:

- Приїжджайте до мене на квартиру, хочу познайомити Вас з новим завiдувачем лабораторiєю!

Вiн надiслав за мною машину, i я швидко добрався з Феофанiї в Київ.

У кабiнетi Бориса Володимировича сидiв молодий чоловiк в окулярах. Борис Володимирович представив мене як парторга лабораторiї, i попросив вiдвезти нового завiдувача - математика, доктора фiзико-математичних наук Вiктора Михайловича Глушкова в лабораторiю. Сам вiн був, мабуть, зайнятий.

Приїхали в обiдню перерву. Знаючи, що в лабораторiї порожньо, я повiв Вiктора Михайловича на спортивну площадку. Там йшов задерикуватий волейбольний бiй. Ми постояли, подивилися. Менi показалося, що Вiктор Михайлович почував себе знiяковiло. З кимсь я його знайомив, але з ким - уже не пам'ятаю.

З перших днiв його приходу активiзувалися науковi семiнари. У той час кiбернетика тiльки одержала перше визнання в країнi, та й то не скрiзь, i не усiма. Ще можна було прочитати i почути про те, що це - лженаука, що претендує без всяких основ замiнити людський мозок машинним. Знаменитi книги Вiнера в Союзi ще не були вiдомi. А коли з'явилася перша з них (у московському СКБ-245), вона зберiгалася у вiддiлi... секретних документiв!

Новий тонус розгорнутих з iнiцiативи В.М.Глушкова робiт одержав повну пiдтримку партгрупи лабораторiї. Було вирiшено скласти лист до ЦК КПУ, який показував, що роботи в областi обчислювальної технiки в Радянському Союзi розвиваються повiльнiше, нiж у США, Англiї, Францiї. У той же час на батькiвщинi першої ЕОМ є значний наробок у цiй областi i пiдготовленi висококвалiфiкованi фахiвцi. Однак матерiальна i виробнича пiдтримка робiт зовсiм недостатня. "Положення з обчислювальною технiкою в Українi граничить зi злочином перед державою" - такою рiзкою фразою закiнчувалося наше звертання до ЦК КПУ.

Лист пiдписали всi члени партгрупи. Вiктор Михайлович нас пiдтримав, але сказав, що вiн не комунiст i лист пiдписувати не буде.

Ми розраховували, що вiн зробить певний ефект, але не думали, що такий великий: лист було розмножено, розiслано членам Полiтбюро ЦК КПУ, пiсля чого вiдбулося його засiдання з запрошенням В.М.Глушкова, де був прийнятий ряд важливих рiшень, у тому числi: органiзувати на базi лабораторiї Обчислювальний центр АН України, побудувати будинок для нього i житловий будинок для спiвробiтникiв. Директором центра був призначений В.М.Глушков.

Високе призначення

За пропозицiєю В.М.Глушкова мене призначили заступником директора з наукової частинi.

Пiсля одного з вiдвiдувань вiддiлу науки ЦК КПУ, де були присутнi Вiктор Михайлович i я, вiн запитав, коли ми вийшли з будинку:

- Борис Миколайович! Ви могли б дати менi рекомендацiю в партiю?

Я сказав, що, звичайно, буду радий це зробити. У рекомендацiї написав усе, що знав тодi про Вiктора Михайловича - талановитий, скромний, швидко завоював авторитет у колективi, гаряче уболiває за справою, за короткий термiн зумiв вдихнути в колектив новий творчий iмпульс.

Якось, зустрiвши мене в коридорi тiльки що побудованого будинку ОЦ АН України (на його вiдкриття приїжджав Б.Є.Патон), Вiктор Михайлович сказав:

- Треба розробити унiверсальну керуючу машину. Зараз усi захоплюються спецiалiзацiєю. Але проектувати ЕОМ довго, вона до моменту створення застарiє, а внести змiни в спецiалiзовану ЕОМ практично неможливо. Технiка завжди з'являється в унiверсальному варiантi, а потiм вiдбувається спецiалiзацiя.

Буквально через кiлька днiв, побачивши мене, запитав:

- Ви вже почали роботу? Якщо моя пропозицiя вам не подобається, я переговорю ще з ким-небудь.

Я вiдповiв, що згоден й обмiрковую, як почати роботу.

До 1958 року в мене вже нагромадився певний досвiд у створеннi напiвпровiдникових пристроїв ЕОМ i керуючих машин.

Розробка двохмашинної системи радiолокацiйного виявлення повiтряних цiлей i наведення на них лiтакiв-винищувачiв була розпочата ще до приходу В.М.Глушкова. Для цього були скомплектованi двi невеликi групи, керiвниками яких стали З.Л.Рабинович i я. Я займався машиною первинної переробки радiолокацiйної iнформацiї, а З.Л.Рабинович - машиною наведення. Працювали в тiсному контактi мiж собою i, що далеко не завжди буває, з нашим московським замовником (I.С.Овсиєвич, В.В.Липаєв та iн.). З появою В.М.Глушкова вiн пiдключився до розробки алгоритму наведення винищувача на цiль i швидко з цiєю задачею справився. Це, безумовно, сприяло творчiй атмосферi в колективi i вiдповiдно успiху в роботi. Проекти обох машин я вiдвiз у НДI-5. Замовники уважно ознайомилися з проектом i попросили доробити кiлька вузлiв машини для знiмання й обробки даних РЛС. За два-три днi я це зробив. Коли, приїхавши в Київ, я повiдомив Вiкторовi Михайловичу, що проекти прийнятi, вiн сказав: - Тепер я бачу, що можу покластися на Вас!

На основi виконаних проектiв були створенi макети обох машин. На налагодження машини знiмання й обробки даних iз РЛС у Москву приїжджала спiвробiтниця мого вiддiлу Л.О.Коритна. Через кiлька рокiв у НДI-5 була розроблена i прийнята на озброєння перша цифрова система ППО країни. Багато фахiвцiв НДI-5 одержали за цю роботу високi нагороди. Київськi "учителi" москвичiв i першопрохiдники завоювали своєю роботою великий авторитет i популярнiсть серед фахiвцiв країни. Я i З.Л.Рабинович стали регулярними учасниками закритих семiнарiв по тематицi ППО, що проходили в Москвi.

Пiд моїм керiвництвом у 1957-1958 р. був розроблений проект керуючої ЕОМ фронтового бомбардувальника для однiєї з київських органiзацiй (п/я 24). Математичну частину розробки вiв молодий доктор наук В.Є.Шаманський, дуже квалiфiкований, гранично чiткий i обов'язковий у роботi. Я з ним непогано спрацювався. Довелося "спецiалiзуватися" в областi навiгацiйних задач, розв'язуваних на борту бомбардувальника, особливостей роботи бортової РЛС, питань наведення на цiль лiтака-снаряда. Пишу про це вiдкрито, оскiльки пройшло понад 40 рокiв i цi вiдомостi втратили всяку таємнiсть.

З цiєю роботою також справилися в термiн, здали проект i макет машини з високою оцiнкою. В органiзацiї п/я 24 вiдповiдно до проекту було змакетовано напiвпровiдниковий арифметичний пристрiй. Вiн дуже знадобився надалi.

У 1958 р. в ОЦ АН України, який був розташований тодi ще у Феофанiї, прийшло чимало випускникiв КПI (це був теж результат постанови ЦК КПУ), i технiчнi вiддiли поповнилися сильними, добре пiдготовленими iнженерами, у тому числi i мiй вiддiл спецмашин.

Вiд iдеї до справи

Силами цих вiддiлiв i почалася розробка керуючої машини широко призначення (КМШП), що одержала згодом назву "Днепр".

Роботи було багато, i не завжди вона клеїлася. Через рiк чи пiвтора довелося взяти весь обсяг роботи пiд свiй твердий контроль, що я i зробив, користаючись можливостями заступника директора. Потiм я зрозумiв, що потрiбний проектно-конструкторський вiддiл, i умовив Вiктора Михайловича створити його. У якостi завiдуючого "пiдвернувся" Ю.Т.Митулинський, людина з гарними органiзаторськими здiбностями. Вiддiл було швидко розгорнуто i приступив до конструювання машини.

Так створювалася кадрова база великої на той час розробки.

I все-таки головними були i залишалися питання, якою повинна бути КМШП, принципи її побудови, основнi параметри, структура й архiтектура (як стали говорити пiзнiше).

Оскiльки КМШП призначалася для керування виробничими процесами, довелося зайнятися їхнiм вивченням. Вiктор Михайлович, висловивши iдею про те, що машину треба зробити так, щоб вона годилася для керування рiзними процесами, не став бiльше займатися детальним розглядом питання, довiривши це цiлком менi. До того ж з огляду на ранiше отриманi видатнi досягнення в областi топологiчної алгебри, його наприкiнцi 1958 року обрали членом-кореспондентом АН УРСР, i вiн захопився розробкою теорiї цифрових автоматiв. Для цього Вiктор Михайлович використовував будь-яку вiльну хвилину i багато нiчних годин.

Пам'ятаю, у мене з'явилася думка написати в рiзнi науково-дослiднi органiзацiї, унiверситети, ряд промислових органiзацiй листа про те, що розробляється КМШП, що ми шукаємо прихильникiв створення такої машини, i тi, хто бачить можливостi її використання i згодний спiвпрацювати з нами, може висловити вимоги до КМШП. Було розiслано понад 100 листiв. Позитивнi вiдповiдi прийшли вiд чотирьох органiзацiй, у тому числi вiд НIОХIМ (м.Харкiв), iншi органiзацiї або не вiдповiли, або надiслали нiчого не значущi вiдписки.

Менi довелося засiсти за книги з описом вимiрювальних приладiв, регуляторiв, сервомеханiзмiв, технологiй. У той час нiякої єдиної системи вимiрювальної технiки не iснувало. В основному використовувалися стрiлочнi прилади. По положенню стрiлки чи iншого покажчика на шкалi можна було прочитати величину вимiрюваного параметра.

У керуючу машину данi про процес треба було вводити автоматично, по її командах. Постала проблема об'єднання ЕОМ з об'єктом керування. Саме в стiнах нашого вiддiлу спецмашин народилася тодi назва пристрою, покликаного виконувати цi функцiї: ПЗО - пристрiй зв'язку з об'єктом. Вiн проiснував до нашого часу, узвичаївся, став зрозумiлим усiм, хто займається технiчними засобами керування.

Розроблювачам ПЗО вiдразу стала очевидна необхiднiсть стандартизацiї електричних сигналiв на виходi вимiрювальних приладiв i на входi сервомеханiзмiв. Тiльки в цьому випадку конструювання ПЗО з багатьма входами i виходами ставало можливим. Це змусило фахiвцiв в областi вимiрювальної технiки подумати про стандартний вид сигналiв, що знiмаються з датчикiв. А їх у той час iснували багато сотень типiв. Буваючи на конференцiях, семiнарах, вiдвiдуючи пiдприємства, я багаторазово обговорював цi питання з тими, хто був близький до них, щоб скласти уявлення про майбутнє ПЗО.

Що стосується арифметичної частини i пам'ятi, то стосовно принципiв їхньої побудови усе було ясно, однак виникало багато технологiчних труднощiв, оскiльки надiйних транзисторiв ще не iснувало, а феритної пам'ятi на мiнiатюрних сердечниках не було зовсiм.

2 грудня 1988 р. Феритний сердечник - деталь дуже надiйна. Феритнi запам'ятовуючi пристрої проiснували понад два десятки рокiв. На змiну прийшла напiвпровiдникова пам'ять. Розроблений для КМШП запам'ятовуючий пристрiй на мiнiатюрних феритних сердечниках став першим у країнi.

Людське серце - не оксиферовий сердечник, що не знає зносу, а дiлянка живої тканини в органiзмi. Як усе живе, воно згодом змiнюється, старiє. I не час, напевно, головний фактор зносу, а тi умови, у яких людина знаходиться.

Болотний фронт

На початку 1942 року на медичнiй комiсiї в Тюменському госпiталi №3330, де я пролежав близько двох мiсяцiв пiсля поранення пiд Калiнiним, мене, швидко оглянувши заживаючi рани, запитали:

- На що скаржитеся? Так от, серце б'ється!

А воно, що не звикло до навантаження пiсля лежання (а отут довелося йти по сходам), гулко i часто стукало в груднiй клiтцi i нiяк не вгамовувалося.

- У молодих це часто буває! Наступний!

I вiдправили мене в маршову роту, вiдкiля потрапив на початку травня на болотний, що запам'ятався заливними весняними дощами, злими сiчневими морозами i майже безупинним артилерiйським обстрiлом Пiвнiчно-захiдний фронт.

Якби тiльки один снаряд за день пролiтав, моторошно свистячи над моєю головою, чи рвався близько, i то їх було б 300 (за 300 днiв). А були днi, коли вiд снарядiв, що розiрвалися, суцiльно чорнiла покрита ранiше снiгом земля, а вiд могутнього лiсу залишалися жалюгiднi обрубки! I кожен свист i розрив вiдзивалися напругою мого серця, а воно адже не з байдужого ферита!

Сьогоднi мене вдруге не випустили на контрольну дистанцiю довжиною всього 1300 метрiв. Не та кардiограма, навiть гiрше, нiж була, коли з'явився в санаторiї. Не справляється ще серце з таким навантаженням. Але ж колись справлялося з куди бiльшим. Пiд час нiчних маршiв до Днiпра (щоб не помiтив супротивник) проходили по 50-60 км - i нiчого. Правда, пам'ятаю, один лiтнiй солдат йшов-йшов i раптом упав намертво - серце не витримало.

З хворобами серця в санбат не зверталися. Може бути, хтось i пробував, але я не зважився. У лютому 1943 р. у боях пiд Старою Русою пройшовши 50-100 метрiв, доводилося або присiсти на пеньок, притулитися до дерева, або просто посидiти на снiгу. Пiд лiву лопатку немов утикалося шило - нестерпно кололо. Коли зупинявся, бiль поступово проходив. Червоноармiйцi, якi йшли зi мною, усе це бачили. Але нi менi, нi їм навiть не спала думка про медсанбат. От якби вiдiрвало чи прострелило ногу, руку чм що-небудь ще, тодi, iнша справа. Свiй серцевий бiль я "переходив".

1Андрiй Iванович Кондалев помер у 2002 р.

2Швидкодiюча електронна лiчильна машина

3Тодi розроблювач арифметичного пристрою "МЭСМ", пiзнiше д.т.н., заступник з науки СКБ IК АН УРСР, головний конструктор ЕОМ, розроблених пiд науковим керiвництвом В.М.Глушкова. Виїхав в Iзраїль у 1994 р.

4Про життя та творчiсть З.Л.Рабиновича розказано їм самим у нарисi, розмiщеному в другiй частинi книги. Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."

К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1

© Б.Н.Малиновский, 2005

Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |