Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / DIFFERENT / KTbook4_u
.htmlМалиновський Б.М. Немає нiчого дорожче.Кiбернетична технiка Мапа музею
Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi
Книги автора
Змiст English Русский "Нет ничего дороже..."
Борис Малиновський К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1.
Видано росiйською мовою
"Хто має право писати свої спогади?
Кожен... Для того, щоб писати свої спогади, зовсiм не потрiбно бути нi великим мужем, нi знаменитим лиходiєм, нi державною людиною, - для цього досить бути просто людиною..."
Олександр Герцен Дорога в пiвстолiття Вiхи моєї бiографiї Перший роздiл "Дорога в пiвстолiття" iз книги Бориса Малиновського "Нет ничего дороже..." (Продовження)
Широке призначення машини потрiбно довести!
З огляду на наближення комплексного налагодження КМШП, я постарався сконцентрувати всi роботи в себе у вiддiлi. Конструювання i налагодження ПЗО (пристрiй зв'язку з об'єктом) вiв В.М.Єгипко, що працював у вiддiлi i ранiше (зараз доктор технiчних наук), арифметичний пристрiй налагоджував B.C.Каленчук, запам'ятовуючий пристрiй вiв спочатку В.Г.Пшеничний, потiм I.Д.Войтович (зараз теж доктор технiчних наук)1, вони вдвох допрацьовували його. Над структурною схемою всiєї машини разом iз мною працював А.Г.Кухарчук. Пристрiй керування вела Л.О.Коритна2, пристрiй живлення - Е.Г.Райчев.
Розробка пристроїв введення-виведення затримувалася. У цей час у наш ОЦ прийшов довiдатися про можливiсть поступити на роботу д.т.н. Б.Б.Тимофєєв3 з Грузiї. Глушкова не було, приймав його я i вiдразу запропонував очолити вiддiл пристроїв введення-виведення, передав йому частину спiвробiтникiв свого вiддiлу.
Увесь цей час я намагався обгрунтувати принципи побудови й основнi параметри машини, виходячи з намiчених застосувань.
Слово "намiтив" не можна розумiти в буквальному значеннi. Справа в тiм, що, коли про створення машини стало вiдомо в країнi, до нас в ОЦ АН УРСР стали приїжджати численнi посланцi з рiзних органiзацiй для переговорiв про її постачання. З'явилася можливiсть вибору. Однак це питання не було простим. По-перше, кожному "обраному" споживачу необхiдно виготовити i поставити КМШП, вписати її в схему технологiчного процесу. Я намагався вiдiбрати найбiльш "придатних" споживачiв, на прикладi яких можна було довести унiверсальнiсть КМШП. По-друге, доводилося пiклуватися про те, щоб машина потрапила в умiлi руки, - ми домагалися, щоб замовники надсилали своїх спiвробiтникiв для попереднього навчання. По-третє, шукали замовникiв, здатних пiти на великий госпдоговiр i поставити хоча б частину транзисторiв, дiодiв та iншi радiодеталi, необхiднi для виготовлення машин. Про широке впровадження КМШП можна було думати тiльки при органiзацiї її серiйного виробництва. У той час у країнi були раднаргоспи, багато складних питань вирiшувалося на мiсцi, i менi повезло. Коли прийшов до керiвника промислового вiддiлу Київського раднаргоспу П.I.Кудину, розповiв про КМШП, її застосування, численнi запити i необхiднiсть органiзувати серiйне виробництво, вiн, подумавши, назвав менi завод "Радiоприлад", де директором був М.З.Котляревський.
Йти до директора заводу один я не зважився, попросив Вiктора Михайловича. Пiшли вдвох.
М.З.Котляревський, до нашої радостi, без особливих розмов i пояснень погодився. Єдине, що його цiкавило, - так це розмiри машини. Оскiльки завод випускав осцилографи, то ми порiвняли КМШП iз ними, сказавши, що машина в 5-6 разiв бiльша за осцилограф. Директора ця вiдповiдь задовольнила. Сказав, що пiдготує примiщення, набере монтажникiв i видiлить, якщо знадобиться, людей для доробки документацiї на машину. Ми пiшли дуже задоволенi таким енергiйним директором. Свою помилку - порiвняння КМШП з осцилографами - я зрозумiв пiзнiше.
Передати машину в серiйне виробництво можна було, довiвши унiверсальнiсть її призначення, працездатнiсть i наявнiсть документацiї для серiйного випуску.
Необхiдно подумати про Державну комiсiю, її склад, голову. А головне - швидше закiнчувати комплексне налагодження. Основнi об'єкти контролю i керування, на прикладi яких можна було показати можливостi КМШП, уже були намiченi: бесемерiвський конвертор на Днiпродзержинському металургiйному заводi; карбонiзацiйна колона на Слов'янському содовому заводi; дiлянка плазових робiт на Суднобудiвному заводi iменi 61 комунара в Миколаєвi; клас для навчання курсантiв у KBIPТУ (м.Київ).
На обраних об'єктах розгорталися роботи з алгоритмiзацiї процесiв, прив'язцi КМШП до об'єктiв, йшла пiдготовка кадрiв, частина з яких працювала прямо в моєму вiддiлi, беручи участь у налагодженнi КМШП.
Бесемерiвський конвертор було намiчено за вказiвкою В.М.Глушкова. Вiн побував у Днiпродзержинську з лекцiєю. Познайомився з завiдувачем кафедрою автоматики Днiпродзержинського заводу-втузу К.С.Гаргером. Той вiв роботи з визначення оптимального часу повалки конвертора. Фактично робота тiльки починалася, сам бесемерiвський процес вiдживав свiй вiк, але К.С.Гаргер зумiв зацiкавити Вiктора Михайловича iдеєю прискорення плавок, можливiстю використання для цiєї цiлi ЕОМ, i вiн загорiвся цiєю iдеєю. Вирiшив не чекати появи КМШП, а запропонував провести повалку з застосуванням ЕОМ "Киев", створеної у нас в ОЦ АН УРСР. Для стикування з датчиками на конверторi (а їх було всього 2) було вирiшено виготовити й установити в цеху реєструючу цифрову установку РЦУ. Робити її В.М.Глушков доручив А.I.Нiкiтiну (тепер доктор наук). Керував цiєю роботою сам, але просив, щоб i я в нiй брав участь.
Проведений у 1958 роцi дослiд не виправдав надiй, що покладалися на його. Постiйно виходила з ладу лiнiя зв'язку, вiдмовляла ЕОМ "Киев", порушувалася робота РЦУ, не давали потрiбних показань датчики. Для остаточного налагодження алгоритму довелося провести ще один дослiд керування конвертором на вiдстанi, коли запрацювала КМШП. Вона виявилася надiйнiшою за "Киев", але лiнiї зв'язку та РЦУ як i ранiше пiдводили, ледь не зiрвавши експеримент. Треба було везти машину в Днiпродзержинськ i там, на мiсцi, завершувати обробку системи.
Другим об'єктом була карбонiзацiйна колона на Слов'янському содовому заводi. Вiдстань до нього була вдвiчi бiльшою, але я все-таки умовив НIОХIМ провести дослiд керування колоною на вiдстанi. Спокушало те, що цей iнститут мав точну алгоритмiчну модель колони, i це могло сприяти успiху. Крiм цього сам завод не квапився купувати машину, i удача в дослiдi могла пiдштовхнути вирiшення цього питання.
Спрощений алгоритм керування пiдготував I.А.Янович - дуже здiбний математик, що працював у мене у вiддiлi. Дослiд пройшов удало. Вiд НIОХIМ i заводу ми одержали акт про те, що керування за допомогою ЕОМ (була використана КМШП "Днепр") дає ефект у кiлька десяткiв тисяч карбованцiв4 за рiк. Питання про покупку машини було вiдразу ж вирiшено.
Третього споживача КМШП ми не шукали, вiн сам знайшов нас. У Київ приїхав i звернувся до нас Г.I.Мацкевич, що працював на Суднобудiвному заводi iменi 61 комунара в Миколаєвi. Людина з цiкавою долею. Пiд час Першої свiтової вiйни вiн потрапив у Францiю i жив там до 1954 року, потiм разом з родиною повернувся на батькiвщину. Працював у плазовому цеху заводу, де готують креслення деталей корпуса судна для наступної вирiзки з листiв сталi. Захопився iдеєю економiї сталевих листiв шляхом застосування оптимальної розкладки деталей корпуса на листi сталi. Запропонував свою iдею як винахiд. Нас просив стати спiввиконавцями.
У моєму вiддiлi працював В.I.Скурихiн. Я залучив його до роботи з миколаївським винахiдником. З'ясувалося, що пропоноване Г.I.Мацкевичем, - маленька частка того, що можна зробити на заводi за допомогою ЕОМ. Так, наприклад, плазовi роботи, при яких було потрiбно вичертити судокорпуснi деталi на плазi - гладкiй поверхнi пiдлоги величезного залу, майже рiвного за розмiрами футбольному полю, можна було перенести в ЕОМ. Для цього потрiбна була дуже велика робота математикiв. У складi групи В.I.Скурихiна вони були, i вiн узявся за цю роботу. Я продовжував займатися автоматизацiєю розкладки деталей на листi сталi разом з Г.Я.Машбиц i продовжував керувати роботою в цiлому. Треба було подбати про те, щоб на завод надiйшла КМШП у максимальнiй модифiкацiї, iнакше її можливостей не вистачило б для плазових розрахункiв.
Пiд час першої поїздки в Миколаїв з'ясувалося, що з заводом працює також Iнститут автоматики (Київ). Керував роботами к.т.н. Г.А.Спину. Задача полягала в тому, щоб виготовити газорiзальний верстат для вирiзки судокорпусних деталей, який працює по програмi, записанiй на магнiтну стрiчку. Ця задача "стикувалася" з нашими. Таким чином, з'явився задум створити комплексну автоматизовану систему пiдготовки i вирiзки судокорпусних деталей. Вона одержала назву "Авангард" (за назвою газорiзального верстату).
Робота зi створення класу навчання на базi ЕОМ у КВIРТУ готувалася без нашої участi. Там знайшлися квалiфiкованi кадри, i вiд нас тiльки чекали саму КМШП. Треба сказати, що пiдготовка серiйного випуску КМШП вимагала величезної працi, наполегливостi, подолання рiзного роду труднощiв.
Визнання необхiдностi унiверсальної керуючої машини не прийшло само по собi. У той перiод усi захоплювалися тiльки машинами спецiалiзованими ("Сталь-1", "Сталь-2", бортовi ЕОМ та iн.). Пам'ятаю, я пiдготував статтю "Керуюча машина широкого призначення". З журналу "Автоматика i телемеханiка", куди була послана стаття, її повернули, вiдзначивши, що питання не актуальне. Це було, якщо не помиляюся, у 1958 роцi, коли в одному з американських журналiв з'явилася стаття про керуючу машину "РВ-300", головним достоїнством якої вiдзначалася її унiверсальнiсть.
Дивна пропозицiя
Перед новим 1960 роком Вiктор Михайлович, повернувшись з Москви, де зустрiчався зi своїм колишнiм керiвником по докторськiй дисертацiї А.Г.Курошем, дуже здивував мене, запропонувавши стати... директором замiсть себе:
- Курош говорить, що я розкидаюся, - сказав Вiктор Михайлович. Щоб зосередитися на одному науковому напрямку, де я, дiйсно, можу багато чого зробити, менi треба звiльнитися вiд органiзацiйних питань i весь вiльний час присвячувати науковiй працi.
Я вiдповiв, що не можу прийняти цю пропозицiю, але всю органiзацiйну роботу вiзьму на себе. Так i зробив.
Вiктор Михайлович i ранiше поривався присвятити основний час подальшим теоретичним вишукуванням у топологiчнiй алгебрi з метою закрiпити i розвити фундаментальнi результати на рiвнi чи вище свiтових досягнень. Про такий намiр говорить збережена в його особистiй справi доповiдна записка на iм'я директора Iнституту математики АН УРСР Б.В.Гнєденко, де вiн просить звiльнити його вiд завiдування лабораторiєю обчислювальної технiки i призначити старшим науковим спiвробiтником для того, щоб зосередитися, головним чином, на наукових дослiдженнях.
Однак, намiри Вiктора Михайловича позбутися вiд адмiнiстративної роботи, особливо пiсля обрання його членом-кореспондентом, а в 1961 роцi академiком АН УРСР змiнилися. Я вiдчув це ще на початку 1961 року, коли Б.В.Гнєденко та К.О.Шкабара пiдняли питання про створення на додаток до ОЦ АН УРСР iнституту з проблем кiбернетики. Вiктор Михайлович домiгся iншого рiшення цього питання - на базi ОЦ АН УРСР було створено Iнститут кiбернетики АН УРСР, i вiн став його директором. Боротьба мiж Б.В.Гнєденко i В.М.Глушковим була дуже гострою. Тодi я був дуже зайнятий роботою по створенню КМШП "Днепр" i в нiй не брав участi. Проте вiдгуки про це доходили до мене. Запам'ятався рiзкий коментар Вiктора Михайловича:
- Якщо Борис Володимирович буде наполягати на своїй пропозицiї, я привселюдно скажу, що вiн нiчого не розумiє в кiбернетицi!
У результатi Б.В.Гнєденко переїхав до Москви. (К.О.Шкабара, розроблювач пристроїв керування "МЭСМ", ще при органiзацiї ОЦ АН УРСР не пройшла по конкурсу на посаду старшого наукового спiвробiтника i перейшла на роботу в iнститут М.М.Амосова.)
У 1961 роцi мали вiдбутися вибори нового президента замiсть академiка, що пiшов з цiєї посади, О.В.Палладiна. Згадувалися кiлька кандидатур, у тому числi Бориса Євгеновича Патона i Вiктора Михайловича Глушкова, який став вiдомим та подавав великi надiї, молодим талановитим ученим, що вже проявив себе при органiзацiї ОЦ АН УРСР. Я не пам'ятаю привiд, по якому ми обоє були тодi у вiддiлi науки ЦК КПУ. Потiм я пiшов, а Вiктора Михайловича попросили залишитися. З будинку ми вийшли разом. Вiкторовi Михайловичу, очевидно, захотiлося подiлитися почутим у вiддiлi науки.
- А Патон вузький для Академiї! - раптом сказав вiн менi.
Про що ми говорили далi, я не пам'ятаю. Завершувалася робота з КМШП "Днепр" i на все iнше в мене просто бракувало часу. У лютому 1962 року Б.Є.Патона обрали президентом, а Вiктора Михайловича вiце-президентом АН УРСР. Незабаром обрали Вiктора Михайловича академiком АН СРСР. Його мрiя звiльнитися вiд адмiнiстративної роботи сама собою вiдпала.
Вiддаю "борги"
9 грудня 1988 р. Згадую грудень 1942 року, коли в складi 55-ї стрiлецької дивiзiї знаходився пiд Горбами. Так називалося село, якого не було - його фашисти зрiвняли з землею. Стояли жахливi 30-40 градуснi морози. Нашу дивiзiю кинули в прорив на "горлi" напiвоточеної 16-ї нiмецької армiї, щоб разом з iншими частинами перерiзати "Рамушевський коридор" i оточити фрицiв. Нiмцi використовували проти нас всю артилерiю, що знаходилася в пiвкiльцi i яка могла дiстати до Горбiв. Пiсля нальотiв земля чорнiла, немов снiг з полiв знiмали могутнiм шкребком. Тiльки наша батарея вiдкривала вогонь, як майже вiдразу йшов вiдповiдний. Для знарядь рили глибокi окопи в землi, накривали подвiйним, потрiйним накатом з колод. На передовiй було ще важче - мерзла земля не пiддавалася солдатськiй лопатцi, та й як рити, коли всього видно, лiс майже зметено ураганним вогнем. Учора менi лiкарi сказали - при морозi бiльше десяти градусiв на вулицю не виходити, можливий спазм судин, тодi буде зле. А в тi днi пiд Горбами мої судини та й серце витримали не тiльки лютий мороз - укриття вiд нього не було, хiба що на 2-3 години в землянку заберешся, - але i той пекельний обстрiл, що усiм, хто живий залишився, - запам'ятався назавжди.
I мороз, i обстрiл запам'ятали, напевно, i серце i судини. От i вiддаю борги.
Перша в Радянському Союзi
Утiм, я вiдволiкся. Проти КМШП теж йшла вiйна, тiльки безкровна. З одного боку - бюрократична, з iншого боку - вiд небажання зрозумiти i пiдтримати прогресивну розробку. Та й працювати доводилося по-фронтовому, - тривале комплексне налагодження вели цiлодобово.
Я приходив на роботу о восьмiй ранку, годину-пiвтори займався замдиректорськими справами - читав, складав i пiдписував рiзнi "папери", iнший денний час йшов на органiзацiю справ по КМШП. Повертався додому не ранiше дванадцятої ночi. Перед виходом знову переглядав пошту, що нагромадилася. I так щодня, за винятком вiдряджень, протягом усiх трьох iз зайвим рокiв, поки створювалася КМШП.
Дуже важко було працювати з заводчанами.
Коли отримали з заводу першу виготовлену там машину, нас охопив жах. Це було збiговисько деталей - i тiльки. Усi численнi паянi з'єднання - а їх було понад 100 тисяч, - були виконанi самим огидним чином i постiйно вiдмовляли. Контакти в рознiманнях - а їх було теж чимало (близько 30 тисяч) - постiйно порушувалися. Налагодити таку машину було просто неможливо. Що ж з'ясувалося пiсля вiдвiдування цеху, де збирали КМШП?
Директор заводу, почувши лише те, що машина в 6 разiв бiльше осцилографа, набрав хлопчикiв та дiвчаток, якi тiльки закiнчили школу, посадив їх на робочi мiсця в тiльки обладнаному примiщеннi, озброїв паяльниками, i от вони-то i почали "паяти" елементи машини (пайки хвилею ще не було) i ламати рознiмання необережним поводженням.
Оскiльки термiн установки першої КМШП у бесемерiвському цеху наближався, довелося перепаяти практично всю машину, замiнити багато рознiмань, i тодi налагодження пiшло.
Пам'ятаю, у тi важкi днi я зiбрав усiх, хто мiг допомогти, i сказав: - Розумiю, що робота дуже нелегка. Але на фронтi було важче. Повiрте менi: ви ж не гiрше фронтовикiв!
Я звертався до молодих - бiльшостi було 23-25 рокiв; менi виповнилося 35, я був на 10 рокiв старше - два довоєнних роки служби в армiї, плюс-участь у вiйнi, що додала вiдповiдальностi i самостiйностi.
Мої слова вплинули: спiвробiтники працювали не щадячи сил (А.Г.Кухарчук, B.C.Каленчук, Л.О.Коритна, В.Г.Пшеничний, I.Д.Войтович та iн.).
Приймати машину приїхала Держкомiсiя на чолi з академiком А.А.Дороднiциним. До неї були включенi i представники заводу.
Почався прогiн машини на час, потiм випробування на нагрiвання, на працездатнiсть при замiнi елементiв, розв'язувались задачi, запропонованi членами комiсiї, постiйно йшли тести на справнiсть пристроїв i машини в цiлому. Випробування велися вдень i вночi протягом тижня. Заводчани улаштували дiйсну змову при прийманнi документацiї. Хоча остання готувалася за участю заводських конструкторiв, представник заводу Л.П.Пасеков написав особливу думку про те, що частину документiв треба переробити.
9 грудня 1961 року акт приймання Державною комiсiєю КМШП "Днепр" був пiдписаний. Комiсiя прийняла КМШП iз високою оцiнкою, вiдзначила, що це перша в Союзi напiвпровiдникова керуюча машина i що необхiдно провести через рiк її друге випробування безпосередньо на мiсцях застосувань.
"Хто у нас директор?"
Весь останнiй рiк я працював дуже напружено - удень справи пов'язанi з налагодженням i здачею Державнiй комiсiї КМШП "Днепр", увечерi - перегляд пошти, що надiйшла. Трохи зупинився тiльки коли був пiдписаний акт.
Щоб вiдправити академiка А.О.Дороднiцина на вокзал, знадобився автомобiль, i я розпорядився, щоб використовувати єдину в нас легкову машину, що забезпечує В.М.Глушкова, тим бiльше, що в Києвi його в цей час не було. Наступного дня до мене зайшла Валентина Михайлiвна, дружина Вiктора Михайловича. Я не пам'ятаю причину її вiдвiдування - i вона i Вiктор Михайлович у тi роки не раз бували в мене вдома. Ще повний вражень вiд багатоденної роботи Держкомiсiї, я подiлився з нею своїми переживаннями, згадав, що вiдвiз А.О.Дороднiцина на вокзал на машинi Вiктора Михайловича. Потiм розповiв, що був у вiддiлi Вiктора Михайловича i побачив, що вiдповiдальний за розробку цифрового формульного обчислювача, задуманого Вiктором Михайловичем, iнженер Олександр Михайлович Мялковський, здається, не справляється з дорученим завданням. Закiнчуючи розмову, попросив Валентину Михайлiвну:
- Передайте Вiкторовi Михайловичу - треба щось робити з Мялковським, вiн завалить роботу!
Наступного дня мене викликав Вiктор Михайлович. Я подумав, що мова йтиме про пiдписаний позавчора акт i захопив його iз собою. Замiсть цього почув:
- Борис Миколайович, яке право Ви мали взяти мою машину? Я розгубився, не знав, що вiдповiсти.
- Мене запитують, - продовжував Вiктор Михайлович, - хто в нас директор?
Я не став нагадувати про узяте мною рiк назад зобов'язання зняти з Вiктора Михайловича органiзацiйну роботу, що заважає йому, промовчав про акт - було вже не до того. Те, що я почув, зачепило мене до глибини душi.
- Менi цiлком достатньо посади керiвника вiддiлу, - сказав я. - Прошу звiльнити мене вiд обов'язкiв заступника директора!
Я не став з'ясовувати у Вiктора Михайловича чому вiн так вчинив. Усi переживання залишив у собi. Перенiс зi свого замдиректорського кабiнету, що був напроти кабiнету директора, свої записи i книги у велику загальну кiмнату, у якiй розташовувалися спiвробiтники мого вiддiлу. Поставив собi стiл i з ранку до ночi продовжував працювати, начебто нiчого не трапилося, хоча змiнилося багато чого. Зустрiчi в домашнiй обстановцi припинилися, зникли довiрчi вiдносини. I лише майже двадцять рокiв потому в якомусь поривi вiдвертостi Вiктор Михайлович сам дав менi пояснення своєму поводженню i тодi i в наступнi роки. Але про це потiм. У лютому 1962 р. я був звiльнений вiд посади заступника директора з наукової роботи i залишився завiдувачем вiддiлу керуючих машин. Замiсть мене заступником В.М.Глушкова був призначений Б.Б.Тимофєєв. До цього часу, ще до призначення Б.Б.Тимофєєва, я уклав великий договiр (на 1 млн. карбованцiв4) з МIНПРИЛАДом про розробку нової керуючої машини "Днепр-2". Я розраховував, що ця машина прийде на змiну КМШП "Днепр". Пiсля розмови з Вiктором Михайловичем усе докорiнно змiнилося. Виконання договору вiн доручив Б.Б.Тимофєєву. В.М.Глушков став науковим керiвником по розробцi "Днепр-2". Конструювання машини стало здiйснюватися прямо на заводi ОКМ, де починався випуск КМШП "Днепр". Головним конструктором "Днепр-2" було призначено А.Г.Кухарчука, що приймав ранiше активну участь у розробцi КМШП "Днепр".
Пiсля того як залишив посаду заступника директора ОЦ АН УРСР з наукової роботи в мене почалися дуже сильнi приступи сечокам'яної хвороби. Пiд час одного з них вiдбулася важка розмова з А.Г.Кухарчуком. Я лежав у лiжку, ледь переносячи бiль, а Анатолiй Григорович, сидячи поруч, став обвинувачувати мене в промахах у роботi при конструюваннi КМШП "Днепр". Не пам'ятаю, заперечував я йому чи погоджувався, менi було не до того. У всякому разi, я сказав, що вiн може пiти з нашого вiддiлу разом зi спiвробiтниками його групи. Багато рокiв у мене залишався гiркий осад вiд цiєї зустрiчi. Що стосується обвинувачень А.Г.Кухарчука, то вони були незабаром знятi. Коли в 1963 р. В.М.Глушков запропонував роботу з КМШП "Днепр" висунути на Ленiнську премiю, була створена комiсiя в складi представникiв партбюро i дирекцiї, i вона, оцiнивши роботу кожного, представленого до премiї, чiтко визначила, що мiй внесок у роботу мав вирiшальне значення. Що стосується комплексу "Днепр-2", то на її створення затрачено п'ять рокiв, машина була випущена малою серiєю i, як говориться, "погоди не зробила". Замiсть мого намiру створити машину на змiну КМШП "Днепр", розроблювачi "Днепр-2" захопилися нарощуванням можливостей машини, i вона вийшла з класу керуючих машин.
Цiкаво вiдзначити, що фахiвцi Москви й iнших мiст, посилаючи дiлову пошту, ще кiлька рокiв, зверталися до мене як до заступника директора. Цим я хочу сказати, що за кiлька рокiв роботи на цiй посадi, а, головне, через успiшнi та багатоплановi роботи зi створення i впровадження "Днепр", дослiдження iнституту в цiй галузi стали широковiдомi, одержали визнання в багатьох органiзацiях країни.
Важкий рiк
Рекомендацiя Держкомiсiї для серiйного виробництва КМШП "Днепр" була дана. Проте, справи з виготовленням перших зразкiв КМШП на заводi йшли геть погано. Технологiя виготовлення як i ранiше залишалася дуже недосконалою. До наших вимог i порад заводчани ставилися абияк.
Рокiв через п'ять пiсля цього найтяжчого року, пов'язаного i з моїми переживаннями i з тим, що менi доводилося майже постiйно бувати в цеху заводу, де йшла пiдготовка до серiйного випуску КМШП, я, приїхавши зi Швецiї, де робив доповiдь на симпозiумi IФАК-IФIП по застосуванню ЕОМ для керування в промисловостi, зустрiв головного технолога заводу тiєї пори - В.А. Згурского (пiзнiше вiн став директором заводу, а потiм мером Києва).
Вiн запитав мене:
- Борисе Миколайовичу, що це Ви смутний такий?
- У США й Англiї обчислювальну технiку упроваджують уже тi, кому вона потрiбна, а в нас... - я махнув рукою.
- Повинний Вам покаятися, - сказав Валентин Арсентiйович, - коли Ви передали заводу документацiю на КМШП для її серiйного випуску - я робив все можливе, щоб машина не пiшла у виробництво!
Я здивовано глянув на головного технолога.
- А тепер готовий стати перед Вами на колiна, - продовжував вiн, - щоб просити допомогти установити КМШП у гальванiчному цеху i створити на її базi систему керування гальванiчними автоматами. Я зрозумiв, що це дуже перспективно!
Його проханню я надзвичайно зрадiв: виходить, нашi споживачi обчислювальної технiки усвiдомили її можливостi, а раз так - усе пiде на лад i в нас, а не тiльки в США, Англiї й iнших розвинених капiталiстичних країнах!
Пiсля цiєї розмови стало ясно, чому "впровадження" у серiйне виробництво КМШП йшло так важко!
По наївностi я ще продовжував думати, що все нове, прогресивне повинно вiдразу ж знаходити пiдтримку, що про опiр технiчному прогресу пишуть тiльки в книгах.
Нарештi були виготовленi, налагодженi зразки КМШП, якi треба було ставити на промислових об'єктах, щоб на мiсцях застосувань довести їхню працездатнiсть i унiверсальнiсть.
Цi зразки купувалися в напiвналагодженому виглядi, комплексне налагодження виконувалося розроблювачами мого вiддiлу з залученням спiвробiтникiв пiдприємств, куди поставлялися машини.
На пiдприємствах на повний хiд йшла пiдготовка до використання КМШП. Менi все-таки удалося швидко i якiсно розгорнути роботи.
*** Довелося зробити перерву в записах - викликали на тренувальну ходьбу. Повернувся з маленькою, але дуже важливою "перемогою", - пiсля двох невдалих спроб у попереднi днi сьогоднi я нормально пройшов 1300 метрiв i тепер можу кожний наступний день додавати ще по 50. Перед початком ходьби пульс був 100, наприкiнцi - 85. Тиск 120/80. Попереду - подальше налагодження мого людського органiзму.
Мiльйон карбованцiв вiд Ради мiнiстрiв України
З налагодженням серiйних КМШП "Днепр" ми справилися. Машини виконувалися за госпдоговорами з пiдприємствами як частина намiчуваних систем. Але в оцiнцi витрат мiцно прорахувалися. Точнiше - не очiкували, що завод виставить таку високу цiну за виготовлення машин. Госпдоговiрних коштiв для оплати всiх зразкiв не вистачило. Завод вимагав виконання зобов'язань, вiдправив сердитий лист в Академiю наук i мiськом партiї про те, що ми поставили виробництво у важке положення, грозився припинити випуск нової серiї для нових замовникiв, яких уже було достатньо.
Що було робити? Вiктор Михайлович стояв осторонь, - договори укладав не вiн, а я.
Вихiд усе-таки був знайдений. У вiддiлi вже рiк працював Є.Є.Джунковський. До цього вiн працював у фiнансовому вiддiлi Держплану УРСР. Зараз уже не пам'ятаю, йому чи менi спало на думку запросити до нас i розповiсти про КМШП, її застосування начальника фiнансового вiддiлу Держплана. Той погодився i виявився людиною дуже розумною, а, може, скорив наш молодий ентузiазм, - так чи iнакше, було винесено рiшення Ради мiнiстрiв України дати нам для виконання робiт один мiльйон карбованцiв!
Були врятованi справа, i особисто я, тому що в iншому випадку загинуло б улюблене дiтище, у яке вклав стiльки сил!
Почалася кропiтка, як правило, цiлодобова робота на мiсцях установки КМШП.
У Днiпродзержинську зiбрався непоганий колектив на чолi з iнженером Л.М.Трубициним. Трохи пiзнiше був прийнятий на роботу В.П.Боюн, який мав практичнi навички налагодження радiоапаратури, отриманi в армiї (зараз вiн мiй заступник у вiддiлi,5 захистив докторську дисертацiю).
Продовжували роботу К.С.Гаргер i його група, а також з нашої сторони, А.I.Нiкiтiн, якi готували вимiрювальнi прилади й алгоритм керування повалкою конвертора.
На Миколаївському суднобудiвному заводi велику роботу проводили В.I.Скурихiн6 i його група (В.Г.Тюпа, Ю.I.Оприско й iн.). Продовжувала мучитися над алгоритмом розкладки Г.Я.Машбиц, машину налагоджував Ю.Л.Соколовський з помiчниками. Дирекцiя заводу, на вiдмiну вiд пiдприємства в Днiпродзержинську, усiма силами намагалася пiдтримати роботу, активно пiдключала своїх спiвробiтникiв до переходу вiд креслення деталей корпуса судна на плазi до розрахунку контурiв деталей на ЕОМ з видачею перфострiчки для верстата з програмним керуванням "Авангард".
На Слов'янському содовому заводi разом з технологами НIОХIМ працював мiй аспiрант В.I.Грубов.
З огляду на те, що до цього часу вiддiл узяв на себе ще ряд робiт, сил наших явно не вистачало. Нерiдко справи йшли по прислiв'ю: "нiс витягла, хвiст загруз" i т.д.
З нових цiкавих робiт варто згадати створювану в Подлипках пiд Москвою, в органiзацiї, де працював С.П.Корольов, систему автоматизацiї процесiв вимiру при продувцi виробiв в аеродинамiчних трубах. Аналогiчна робота розгорталася в ЦАГI7, але без нашої участi. Її керiвник А.Д.Смирнов розраховував створити систему силами свого вiддiлу, вiд нас було потрiбно лише постачання КМШП.
Пiзнiше, коли машина пiшла в серiю, пропозицiї про проведення спiльних робiт посипалися, як з рогу достатку. Однак нам доводилося обмежуватися порадами, консультацiями. Крiм того, я органiзував семiнар по керуючим машинам i системам, який незабаром набув значення всесоюзного, користувався дуже великою популярнiстю - на нього з'їжджалися представники десяткiв мiст, сотень органiзацiй. Як результат роботи семiнару з'явився журнал "Керуючi системи i машини".
Останнє випробування
Наступила черга нового - останнього випробування КМШП, безпосередньо на мiсцях користування. Приймання проводила та ж Державна комiсiя пiд головуванням академiка А.О. Дороднiцина. На роботу комiсiї видiлялося п'ять днiв - з 15 по 20 квiтня 1963 року. Комiсiя вирiшила випробувати двi системи - у Днiпродзержинську i Миколаєвi. Подробиць поїздок i випробувань не пам'ятаю. Вони пройшли дуже успiшно. Запам'яталася одна важлива обставина. При зустрiчi комiсiї з директором на металургiйному заводi в Днiпродзержинську, вiн не виявив абсолютно нiякого iнтересу до системи, яка здавалась. Йому було зовсiм нецiкаво слухати слова А.О. Дороднiцина про можливiсть розвитку робiт з використання керуючих машин на заводi. Вiн позiхав, усiм видом даючи зрозумiти, що все це заводу абсолютно нi до чого i вiн ледь терпить нав'язливого академiка.
У Миколаєвi усе було навпаки. Головний iнженер пiдприємства Iванов не залишав комiсiю нi на хвилину. З гордiстю показував, що зроблено i яку велику користь принесло заводу використання ЕОМ. Чiтко обрисував перспективу, що буквально заворожувала.
Пам'ятаю, тодi менi подумалося: от чому роботи в Днiпродзержинську розгорталися так важко, а в Миколаєвi йшли, як по маслу. I згодом це дуже позначалося. У Миколаєвi незабаром був створений могутнiй ОЦ Мiнiстерства суднобудування, що став забезпечувати суднобудiвнi заводи галузi, розташованi в Українi. У Днiпродзержинську в цiлому рядi цехiв (доменний, прокатний та iн.) ставилися ЕОМ, створювалися системи, але розгорталися вони повiльно i працювали погано.
Що стосується системи керування повалкою бесемерiвського конвертора, то її сумна доля була вирiшена iз самого початку. Справа в тiм, що система давала ефект лише на одиничнiй повалцi. Дiйсно, заощаджувалися 1-3 хвилини. Здавалося, якщо вся плавка (продувка) у конверторi займає п'ятнадцять хвилин, можна збiльшити кiлькiсть сталi, виплавленої за змiну. Але все не так просто. Бесемерiвський процес у цьому цеху запускав ще вiдомий металург Грум Гржимайло. I з того часу цех, практично, не реконструювався. При менi не раз майстри говорили, якби засновник цеху побачив, що робиться в ньому зараз, вiн перевернувся б у трунi... Часто, пiсля повалки конвертора i зливу сталi, новий цикл по самих рiзних причинах затримувався. Аналiз сталi на змiст вуглецю проводився дiдiвським методом, який займав багато часу, що також подовжувало час плавки, при надлишку вуглецю доводилося робити "додувку". Датчики, розробленi К.С. Гаргером, тiльки побiчно показували змiст вуглецю в сталi.
У бесемерiвському цеху КМШП працювала кiлька рокiв. Були удосконаленi датчики, алгоритми, вiдремонтовано примiщення, де була встановлена машина, але невпорядкованiсть i занедбанiсть технологiчного процесу не дозволили одержати належного ефекту. Надалi, за моїми вiдомостями, цех був кардинально реконструйований. Позитивною стороною роботи було те, що ми, розроблювачi обчислювальної технiки, вiдчули - для цехових умов потрiбнi дуже надiйнi машини. Слiд зазначити i те, що на заводi з'явилися фахiвцi з обслуговування обчислювальної технiки, що сприяло розвитку робiт з її застосування в iнших цехах заводу.
Про розгортання робiт на суднобудiвному заводi в Миколаєвi я вже писав. Велика заслуга в цьому належить В.I. Скурихiну i Ю.I. Оприско. Останнiй став жителем Миколаєва, очолив органiзований там ОЦ Мiнiстерства суднобудування.
На Слов'янському содовому заводi справи йшли зi змiнним успiхом. У пiдсумку НIОХIМ перевiв КМШП у режим цифрового регулятора. Мiй аспiрант В.I. Грубов, приїхавши зi Слов'янська, сказав менi:
- Ходив по заводу й оглядався, як би хто каменем у спину не запустив (вiн був учасником робiт з НIОХIМ). Карбоколона тепер керується машиною, апаратникам нема чого робити, залишилися без роботи, от i зляться.
В Подлипках система автоматизацiї випробувань в аеродинамiчнiй трубi була створена досить швидко i працювала ефективно. Через два чи три роки вона була iстотно модернiзована. Вiд нас брали участь В. Єгипко, В. Александров, А. Мизернюк, О. Палагiн та iн., вiд Подлипок - Л. Прошлецов.
Невилiковна рана
15 грудня 1988 р. Сьогоднi приїде Коля (молодший син) i повезе мене додому пiсля 106 днiв лiкування. Так надовго я ще жодного разу не вiдлучався вiд своєї родини.
45 рокiв тому в цей день загинув Лев - Лев Миколайович Малиновський, мiй старший брат. Вiн був танкiстом, командиром Т-34. Це - страшна на вiйнi посада. Мабуть, найважча. Танки йшли перед. Їх бомбила авiацiя, пiдбивали знаряддя, калiчили протитанковi мiни. Втрати в танкiстiв у днi великих боїв були бiльше, нiж у пiхотi. Часто вони гинули заживо спаленi прямо в танку - вибратися з миттєво охопленої вогнем машини допомагало лише чудо.
Вiд кожного пострiлу танкової гармати простiр усерединi танка заповнювався пороховим гаром. Вiд удару болванок по бронi її внутрiшнє покриття вiдколювалося й осколки уражали екiпаж. Звуки пострiлiв били молотом по головi.
Батьки повiдомили менi про похоронку на Лева через 4 мiсяцi.
"Невилiковна рана кровоточить" - писав батько менi на фронт. У мене вона кровоточить дотепер. Я дуже любив брата - вiн був весь у батька: майже 2-метрового зросту, добрий до нескiнченностi, майстер на всi руки. Скiльки разiв захищав вiн мене в хлоп'яцтвi, коли справа доходила до бiйки. Загинув, проживши 24 роки i 13 днiв. Говорять, дiти, схожi на батькiв - нещасливi. Так i вийшло. В менi бiльше материнських рис. Батькiвськi проступають зараз, згодом.
Батько i мати любили i берегли один одного, дуже любили нас, дiтей. Доля обiйшлася з ними жорстоко. Первiсток Костя помер вiд скарлатини, не проживши 2-х рокiв. Наступний син - Лев - загинув на вiйнi. Олена, що народилася пiсля мене, закiнчила iнститут у важкi роки вiйни, захистила через кiлька рокiв кандидатську дисертацiю, померла мученицькою смертю на руках у матерi в лютому 1958 року вiд саркоми грудини. Пiшла з життя за мiсяць. Зберiгся зошит, де вона писала те, що хотiла сказати тату, мамi, менi. Говорити не могла.
Батько з матiр'ю про мене в тi вiйськовi роки багато думали, переживали. У той же час батько (ще до загибелi Лева) дуже пишався тим, що Лева нагородили, натякав у листах, що менi пора отримати орден. Але ж якби наша родина в 1936 роцi не переїхала з Родников в Iваново, доля батька i наша могла круто змiнитися: багатьох учителiв - товаришiв батька по Родниковськiй школi - у 1937 заарештували, заслали, розстрiляли. Чи був його переїзд в Iваново свiдомим кроком? Не думаю. Просто вiн думав про нас, дiтей, яким незабаром треба було вступати до iнституту. У Родниках, крiм шкiл, навчальних закладiв не було.
В Iваново його врятувала випадкова зустрiч зi своїм колишнiм учнем. За рiк до смертi вiн розповiв менi, що вiдразу пiсля переїзду його викликали в КДБ. Чоловiк, до якого вiн прийшов, подивившись на нього, запитав: "Миколо Васильович, це Ви?" - i тихо додав: "Йдiть додому i нiкому не говорiть, що були в мене!". Колишнiй учень мав мужнiсть врятувати свого вчителя!
15 лютого 1989 р. Уже два мiсяцi я дома i не веду записiв. Звикаю до людського життя - дома, на вулицi, на роботi. Процес вiдновлення дуже повiльний. "Потрiбна найсуворiша поступовiсть", - сказав зустрiвши мене на вулицi М.М.Амосов. Не так просто протистояти слабкостi тiла. Iнодi ставало огидно до межi. Здавалося - вже i не викараскаюсь. Допомогли дружина, дiти - своєю вiрою в мене, своєю любов'ю, уважним ставленням. Радували листи однополчан, - усi вони як один писали: тримайся, не здавайся, ти ж можеш узяти себе в руки, побороти хворобу. Коли став з'являтися на роботi - теж вiдчув пiдтримку, розумiння, прагнення всiляко допомогти.
Виходить, треба поправлятися будь-що!
* * * Справи iз серiйним випуском КМШП пiсля приймання її Держкомiсiєю пiшли краще. Директор заводу М.З.Котляревський прийняв усi заходи до того, щоб технологiя виготовлення покращилася. Цех запрацював на повну силу. Споживачi брали машини нарозхват. Виступаючи на мiському партiйному активi, який вела секретар КПУ(б) О.I.Iващенко, В.М.Глушков захоплююче розповiв про те, що може дати обчислювальна технiка промисловостi, i поскаржився, що КМШП випускається малою кiлькiстю. Це було почуто. У перiод раднаргоспiв вирiшувати господарськi питання республiцi було легше. Котляревському було дано завдання побудувати завод обчислювальної керуючої технiки (ОКМ). Безпрецедентна енергiя цiєї людини зробила свою справу: за короткий термiн (3 роки) завод було побудовано i став випускати "Днепр". Так "охрестила" Ольга Iллiвна Iващенко нашу КМШП.
Пiсля того, як я пiшов з посади заступника директора, я продовжував завiдувати вiддiлом керуючих машин. Можливостi розвивати дослiдження рiзко звузилися. Головне - зменшився зв'язок iз зовнiшнiм свiтом. Листи, пропозицiї про проведення нових робiт, попадали тепер не до мене, а до нового заступника Б.Б.Тимофєєва. У свiй час я приймав його на роботу. Ставши заступником директора, маючи наочний урок, вiн намагався робити все так, щоб не викликати невдоволення Вiктора Михайловича. Проте, при органiзацiї Iнституту кiбернетики в 1962 р., заступником директора з науки став А.О.Стогнiй, а Б.Б.Тимофєєв став директором Iнституту автоматики Держплана УРСР.
Органiзований мною в 1962 р. всесоюзний семiнар "Керуючi машини i системи" проводився щорiчно i неухильно залучав зростаючу кiлькiсть органiзацiй, що застосовували або збирались застосовувати керуючi машини, першочергово КМШП "Днепр" у системах керування технологiчними процесами i складними експериментами. В 1968 i 1969 р. у семiнарах брали участь близько 200 наукових, проектно-конструкторських i промислових пiдприємств iз бiльшостi республiк колишнього Радянського Союзу. Тематика семiнарiв включала близько 100 доповiдей, i вони суттєво сприяли координацiї проведених робiт i обмiну досвiдом у цiй важливiй галузi. Працi семiнару видавалися i розсилалися учасникам.
Стосовно Вiктора Михайловича я намагався поводитися так, начебто нiчого не трапилося i робив усе можливе, щоб роботи з застосування КМШП "Днепр" у промисловостi, йшли успiшно.
1I.Д.Войтович з 1995 р. член-кореспондент НАН України
2Людмила Олександрiвна Коритна померла в 1998 р
3Борис Борисович Тимофєєв, академiк з 1978 р., помер в 2002 р.
4До 1991 року 1$ США дорiвнював 66 копiйок
5В.П.Боюн з 1990 р, керiвник вiддiлу, доктор технiчних наук. З 2006 року - член кореспондент НАН України
6В.I.Скурихiн зараз академiк НАН України
7ЦАГI - Центральний аерогiдродинамiчний iнститут, найбiльший в свiтi центр авiацiйної науки. Россiя Борис Малиновський "Нет ничего дороже..."
К: Горобец, 2005. -336с: 200 iл. ISBN 966-8508-04-1
© Б.Н.Малиновский, 2005
Переклад з росiйської Тамара Малашок | Про музей... | Мапа музею |
| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |
| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |
| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |
| Першi бортовi комп'ютери для ракет |
| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї. Минуле та майбутнє |
| Хiрург, кiбернетик, письменник |
| Унiкальнi комп'ютери |
| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |
| Фотогалерея | Книжки |
| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |