Тема: Бойові дії у 1941 – 1944 рр. Окупаційний режим. Рух Опору. План

1. Бойові дії в Південно-Східній Азії та на Тихому океані, у Північній Африці та Західній Європі.

2. Формування антигітлерівської коаліції.

3. Відкриття другого фронту в Европі.

4. Окупаційний режим.

5. Рух Опору на окупованих територіях.

Бойові дії країн антигітлерівської коаліції в Азії і Тихому океані:

Грудень1941 р. —травень 1942 р. - Напад японської авіації на воєнно-морську базу США Перл-Харбор,поразка американського флоту.Поразки англо-голландсько-американських військ на Філіппінах, Малайзії, Індонезії, Бірмі тощо. Результати: Утрата союзниками значної

території, ресурсів головних воєнно-морських баз, військ, авіації, флоту.Вихід японських військ до кордонівІндії, Австралії.

Травень—червень 1942 р. -Морська битва в Коралловому морі. Морська битва біля атолу Мідуей. Результат: Перші перемоги союзників в Тихомуокеані.

Серпень1942 р. —листопад 1943 р. - Наступальні операції англо-американських військ у південно-східній частині о. Нова Гвінея, на Соломонових, Алеутських островах. Битва за Гуадалканал. Результат: Остаточний перелом стратегічноїініціативи на користьантигітлерівської коаліції у війні вТихому океані.

Грудень1942 р. — лютий1943 р. - Наступальні операції у Бірмі китайських військ із півночі, англійських із півдня. Результат: Бої тривали до початку 1945 р. Завершилися звільненням Бірми.

Лютий—червень 1944 р. - Наступ військ союзників у центральній і південно-західній частинах Тихого океану. Результат: Звільнення Маршаллових і Маріанських островів. Початок регулярних нальотів американської авіації на Токіо та японські острови.

Жовтень— грудень 1944 р. - Початок наступу на основну «лінію» японської оборони (Індонезія— Філіппіни—Курильські острови). Результат: До весни 1945 р. війська союзників

звільнили Філіппіни, розгромили японський флот, відрізали постачання до Японії стратегічних ресурсів і вийшли на підступи доЯпонії.

Квітень 1945 р. - Висадка американських військ на о. Окінава. Результат: Після кривавих боїв, що тривали три місяці, американські війська оволоділи островом, створивши на ньому базу для безпосереднього вторгнення до Японії.

6, 9 серпня 1945 р. - Атомне бомбардування островів Хіросима і Нагасакі. Результат: 15 серпня Японія заявила про припинення бойових дій.

Серпень 1945 р. - Наступ радянських військ у Маньчжурії, розгром Квантунської армії. Результат: Звільнення Маньчжурії, Північного Китаю та Північної Кореї. Висадка радянських військ на Південному Сахаліні та Курильських островах. 2 серпня 1945 р. Японія підписала

Акт про беззастережну капітуляцію.

Корінний перелом у війні 1043 р.:

Морські комунікації в Атлантиці: у січні 1943 р. німецький підводний флот оголосив тотальну підводну війну; у квітні 1943 р. ця стратегія зазнала поразкию

Європейський театр бойових дій: Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.); битва на Курській дузі (5 липня — 23 серпня 1943 р.)

Африканський театр бойових дій: англійський наступ під Ель-Аламейном (з 23 жовтня 1942 р.); висадка англо-американських військ у Північній Африці, розгром німецько-італійських військ у Тунісі (листопад 1942 р. — травень 1943 р.)

Тихоокеанський театр бойових дій: битва біля атолу Мідуей(червень 1942 р.); битва біля Соломонових островів, у тому числі за о. Гаудалканал (серпень 1942 р. —

лютий 1943 р.)

Тегеранська конференція

Характеристика

Дата • 28 листопада — 1 грудня 1943 р.

Лідери держав-учасниць • В. Черчілль (Англія), Й. Сталін (СРСР), Ф. Рузвельт (США)

Основні питання:

Проблема Другогофронту

• В. Черчілль і Ф. Рузвельт дали обіцянку здійснити вторгнення

через Ла-Манш (тобто відкрити Другий фронт) у травні 1944 р.

Польське питання

• Радянський Союз наполягав на розширенні території Польщі за

рахунок західних (німецьких) земель, на встановленні західного

кордону країни вздовж річок Одер і Нейсе, Східного кордону по

«лінії Керзона».

Німецьке питання

• Серйозні розбіжності: Ф. Рузвельт виступав за розчленування

Німеччини; В. Черчілль — за створення Дунайської федерації,

до якої мали увійти і частини німецьких земель; Й. Сталін — за

збереження єдності Німеччини.

Іранське питання

• Прийнято рішення про надання допомоги Ірану та виведення

військ союзників з його території по завершенні війни.

Японське питання

• Передбачалось позбавити Японію її колоніальних володінь, пере-

дати Китаю Маньчжурію і Тайвань, надати незалежність Кореї.

Кримська (Ялтинська) конференція

Характеристика

Дата • 4—11 лютого 1945 р.

Лідери країн-учасниць • В. Черчілль (Англія), Й. Сталін (СРСР), Ф. Рузвельт (США)

Основні питання:

Німецьке

• Визначені зони майбутньої окупації Німеччини військами СРСР,

Великої Британії, США і Франції. Берлін виділявся в особливий

район, який теж окуповувався військами чотирьох держав.

• Управління Німеччиною мала здійснювати Контрольна Рада союзни-

ків, яка включала головнокомандуючих окупаційними військами.

• Німеччина мала сплатити репарації у сумі 20 млрд доларів.

• Досягнута домовленість про роззброєння і розпуск збройних сил

Німеччини, установлення контролю над воєнною промисловістю,

заборону нацистської партії, покарання воєнних злочинців.

Польське

• Західний кордон Польщі визначався уздовж річок Одер і Нейсе.

• Західна Україна і Західна Білорусія залишалися у складі СРСР.

• Радянський Союз погоджувався визнати польський Тимчасовий уряд

національної єдності, який мав провести в країні вільні вибори.

Японське

• СРСР зобов’язувався вступити у війну з Японією не пізніше ніж

через три місяці після розгрому Німеччини на умовах приєднання

Південного Сахаліну, Курильських островів, прав на оренду

Порт-Артура і спільну експлуатацію разом із Китаєм залізниць у Маньчжурії.

Інші

• Прийняття рішення про скликання установчої конференції ООН для

вироблення статуту міжнародної організації для підтримки миру та

безпеки. Визначено основні принципи діяльності організації, її структуру.

• Прийняття «Декларації про визволення Європи», у якій говорилося, що

союзні держави будуть узгоджувати свої дії під час вирішення політичних,

економічних проблем післявоєнної Європи.

Визволення Польщі. На територію Польщі Червона армія вступила у липні 1944 р. Радянський Союз дав згоду на те, щоб органи місцевої влади формував щойно створений Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Еміграційний уряд 1 серпня 1944 р. підняв повстання проти фашистів у Варшаві. Повсталі сподівались на допомогу Червоної армії. Проте Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська зупинились і варшавське повстання захлинулось; столиця зазнала жахливого руйнування. Аж у січні 1945 р. Червона армія вибила фашистів з Варшави.

Визволення Румунії. На території Румунії активні бойові дії розгорнулись в серпні 1944 р. Після завершення Яссько-Киши-нівської операції фашистські війська не здатні були чинити тут серйозного опору. Ще до підходу Червоної армії в столиці Румунії відбулося повстання, яке закінчилось перемогою над диктатурою генерала Антонеску. Країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Вже в серпні територію Румунії було визволено.

Визволення Болгарії. Болгарія не воювала проти Радянського Союзу, хоч і виступила на боці Німеччини, оголосивши війну США і Великобританії. СРСР заявив, що оскільки Болгарія була в стані війни з ним і з його союзниками, то тепер вважає своїм обов'язком вступити у війну з Болгарією, яка сприяла агресору. 8 вересня 1944 р. Червона армія перейшла кордон і не зустріла ніякого опору. Наступного дня 9 вересня у Софії відбулось антифашистське повстання і до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту. Протягом вересня Болгарію було звільнено.

Визволення Югославії. У Югославії з 1942 р. вела активні бойові дії Народно-визвольна армія (НВАЮ). У листопаді 1943 р. було створено уряд нової Югославії - Антифашистське віче на чолі з Й.Броз Тіто. НВАЮ нараховувала близько 400 тис. бійців. 20 жовтня столиця Югославії була визволена від фашистських окупантів. На цвинтарі в Белграді поруч поховано сотні радянських і югославських воїнів. Спільними зусиллями частин 3-го Українського фронту і НВАЮ країна була визволена, зазнавши тяжких матеріальних і людських втрат.

Визволення Угорщини. Разом з Болгарією і Румунією Угорщина під час Другої світової війни входила до гітлерівського блоку. У 1938 р. і 1940 р. при підтримці Німеччини вона захопила Південну Словаччину, Закарпатську Україну і Північну Трансільванію. Ці обставини змушували уряд Хорті вперто триматися свого союзника. Однак Гітлер наказав окупувати Угорщину і привів до влади свого ставленика Салаші. Опір наступаючій Червоній армії на території Угорщини був запеклим. Найтяжчі бої відбувались у районі Будапешта та озера Балатон. Територію Угорщини повністю було визволено лише в квітні 1945 р.

Визволення Чехословаччини. У бойових діях Чехословаччини брали участь чехословацькі війська під командуванням Л. Свободи. На території СРСР він організував бригаду, в якій билися проти гітлерівців чимало вихідців із Закарпатської України. Червона армія підтримала Словацьке національне повстання проти фашистів 1944 р. На початку травня 1945 р. розпочалось антифашистське повстання у Празі. Його підтримали частини Російської визвольної армії (РОА) колишнього радянського генерала Власова, який у 1942 р. перейшов на бік німців. Власівці сподівались, що першими до Праги підійдуть американські війська. Однак вони помилились і змушені були залишити місто. 9 травня 1945 р. радянські війська ввійшли до Праги. Відповідно до угоди між Чехословаччиною і СРСР від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна була передана Радянському Союзу і ввійшла до складу України.

Висновок - Радянський Союз зробив вирішальний внесок у розгром фашистських загарбників. У країнах Центральної та Східної Європи після їх визволення формувались демократичні режими. Однак Радянський Союз "забув" вивести свої війська із визволених територій і нав'язав ряду європейських держав сталінську модель соціалізму. Тоталітарні режими за радянським зразком проіснували до кінця 1980-х років.

Другий фронт у Європі. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту. На світанку 6 червня 1944 p. почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоч союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня, їхні втрати становили майже 5 тис. чол. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини.

Визволення Франції. Виконання плану "Енвіл" по висадці на півдні Франції задля визволення країни союзниками довго відкладалось. 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадились в районі Сен-Тропеза й Канн. В тилу у німців діяли озброєні де Голлем і союзним командуванням багатотисячні загони партизан. Після того, як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли навздогін американським, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єднались з американською армією.

Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Політичне змагання характеризувало й дії Франції, де всупереч амбіціям Черчілля, виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля. У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а вже у наступні дні партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали.

Наступ німецьких військ в Арденах. У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було оволодіння Руром - промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено. Війська союзників, які постачалися всім необхідним з США та Англії, були прив'язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які у свою чергу залежали від пропускної здатності портів на Півночі Франції, Бельгії, Голландії. Німецькі війська, відступаючи, намагалися максимально зруйнувати портові споруди, комунікації. Єдиний великий порт, який дістався союзникам без значних ушкоджень, був Антверпен. Він знаходився близько до фронту і був ідеальним з точки зору постачання військ союзників. Метою операції було оточення союзних військ і захоплення Антверпена. На початку січня німецькі війська завдали ще одного удару в Ельзасі Склалась ситуація, при якій ні союзники, ні німецькі війська н могли переломити хід боїв на свій бік. У.Черчілль звернувся до Й.Сталіна, з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня радянські війська перейшли в атаку на 1200 км фронту. Таким чином, останнє сподівання Гітлера на злам у ході війни не виправдалось.

Нацистський "новий порядок» у Європі. Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням "нового порядку". Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з'явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 p.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди. Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання.

Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно з планом "Ост". Окуповані радянські території були розділені на три частини. Тилові райони німецьких груп армій було передано під управління воєнного командування, а інші підпорядковано "східному міністерству" на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріати - "Остланд" (Прибалтика й більша частина Білорусі) та "Україна". Західноукраїнські землі були приєднані до польського "генерал-губернаторства". Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях "життєвий простір для німецької нації". Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція ліквідована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. осіб. Всі інші підлягали знищенню.

Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню. З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спочатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки за роботу на окупантів. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводились депортації працездатного населення. Близько 4 млн. жителів окупованих областей опинилися на чужині в тяжких умовах. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн. радянських людей.

Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. Важливим елементом у насадженні "нового порядку" були концентраційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічувалося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них -Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.

Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: "Створення процвітаючої Азії", "Звільнення Азії від білих колонізаторів". До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території.Після запровадження "нових порядків" поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу проти ворога.

Рух Опору в окупованих країнах. Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції значно посилюється рух Опору проти окупантів у країнах Європи. В багатьох з них створювалися партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об'єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.

У Франції з фашистською окупацією і колабораціоністським урядом маршала Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. Створена де Голлем організація "Вільна Франція" в 1942-1943 pp. встановила контроль над африканськими колоніями Франції. У листопаді1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спільнідії. У травні наступного року була створена Національна рада Опору, що об'єднала всі сили, які боролись з окупантами. У червні був утворений Французький комітет національного визволення, який оголосив себе урядом на чолі з де Голлем.

Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославії. З 1941 р. тут велись активні бойові дії проти фашистів. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії – Антифашистське віче народного визволення Югославії на чолі з Й.Броз Тіто.

Партизанські армії формувались у Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.

У Польщі емігрантський уряд та його представництво - керували боротьбою загонів Армії Крайової. Комуністи на противагу їм створили Гвардію Людову.Від квітня до червня 1943 р. тривало повстання у Варшавському гетто. Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, в результаті чого загинуло і відправлено до таборів смерті 76 тис. чол.

Посилювались антифашистські настрої і в Німеччині. Група офіцерів та урядових чиновників здійснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення війни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповільненої дії у приміщенні, де знаходився Ґітлер. Бомба вибухнула, однак Гітлер залишився живий. Виступ заколотників було жорстоко придушено.

У 1944 р. в ряді європейських країн відбулись антифашистські повстання. Поразкою завершилось повстання, підняте 1 серпня у Варшаві Армією Крайовою. 29 серпня почалось Словацьке національне повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль гітлерівцям вдалося його придушити.

У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолі її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. Тут знаходились найбільші з'єднання і великі партизанські райони. В Україні центр партизанського руху був у північних районах. Існував постійний зв'язок між партизанськими базами і "Великою землею", звідкіля партизанам постачали зброю, спорядження, кваліфікованих військових спеціалістів. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армії. Партизанська боротьба мала як військове, так і політичне значення. Широкомасштабні диверсійні операції партизан, винищувальні рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значні операції провели партизанські з'єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн. гітлерівців. Найбільш широкомасштабні диверсії були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою "Рейкова війна" та у вересні 1943 р. під назвою "Концерт". Фашисти змушені були для охорони своїх комунікацій від партизанів тримати в своєму тилу значні сили.

Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В'єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби й лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

Закріплення вивченого матеріалу.

Запитання та завдання:

1. Бойові дії в Південно-Східній Азії та на Тихому океані, у Північній Африці та Західній Європі та їх результати.

2. Нацистський окупаційний режим в поневолених країнах.

3. Рух Опору проти фашизму в європейських країнах.

4. Визволення радянськими військами європейських країн.

5. Відкриття другого фронта в Европі в 1944 році.

6. Формування антигітлерівської коаліції. Рішення Тегеранської, Кримської конференії.

7. Відкриття другого фронту в Европі.

8. Окупаційний режим.

9. Рух Опору на окупованих територіях.

Література:

1. Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

2. Всемирная история: Вторая мирова война/ А.Н. Бадак и др..- М, 2000.

3. Вторая мировая война. М, 1980.

4. Великая Отечественная война. М, 1982.

5. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000