5. Виникнення українського літописання.Історіографія питання.

Найдавнішими пам’ятками історіографії і Давньої Русі є літопис – записи поточних подій по рокам. Поява першого історичного твору Русі, на думку, академіка Б.О.Рибакова, відноситься ще дочасів князя Аскольда – другої половини ІХ століття. Це був так званий “Літопис Осколда”. Деякі лаконічні історичні записи, очевидно, велись і надалі, протягом Х століття. Створення першого літописного зводу припадає на 996-997 роки. Місцем його створення, як вважає Б.О.Рибаков, могла бути Десятинна церква в Києві.

6. Літописання Русі XI ст. Починаючи з ІХ-Х ст. літописання набуває історичного характеру і стає головним носієм знань з історії. Переклади історичних і релігійних творів зарубіжних авторів, їх переписування і вивчення у приватних, княжих і церковних школах, створення бібліотек - все це підтримувало історичну культуру тогочасного українського суспільства на європейському рівні. Свідченням цього є як відомості зарубіжних авторів про Київську Русь, так і пам'ятки власної історії. До найдавнішої української рукописної книги можна віднести «Остромирове Євангеліє», написане в Києві дияконом Григорієм у 1056-1057 pp., «Ізборник» князя Святослава Ярославича (1073) -твір енциклопедичного характеру, пергаментний фоліант якого зберігся до наших днів.Центральне місце в історичній літературі Київської Русі займають літописи, зміст яких дає найповніше уявлення про характер поглядів їх авторів на історію. Торкаючись розвитку писемності, вже говорилося про «Повість минулих літ» -унікальну пам'ятку давньоукраїнського літописання, яка лягла в основу подальших літописних та історико-літературних творів.Серед мислителів Київської Русі поряд з князями були видатні літератори і літописці, філософи і богослови, перекладачі і публіцисти. В їх числі Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополит-публіцист Іларіон, єпископ Кирило Туровський, митрополит Клим Смолятич, Данило Заточник та ін.І все ж основними інтелектуальними центрами філософ-ської та історичної думки були церкви і собори, зокрема Софійський собор у Києві, який служив не тільки резиденцією митрополитів, а й осередком культури і освіти. Тут були укладені один з найдавніших літописних зводів 1037-1039 pp. історичне «Слово про закон і благодать» Іларіона, митрополиче послання Клима Смолятича до пресвітера Смоленського Фоки та ін. Бібліотека Софійського собору стала основою для створення бібліотеки Печерського монастиря, що згодом перебрав естафету літописання, розвитку освіти, християнської і світської думки, виховання нових генерацій мислителів і багато зробив для збагачення історичних знань.

7. Структура, редакції, списки та джерела Повісті временних літ та світогляд її автора. Найдавніший історичний твір, що дійшов до нас від давніх слов’ян, є “Повість врем’яних літ”. “Повість...” являє собою комплекс літописних праць, що склався у 1112-1119 (Л.Махновець) або 1110-1118 роки (Б.Рибаков). ПВЛ складається з двох частин: вступу і літописного зводу. Вступ являє собою недатовану частину твору, а літопис містить опис подій, які відбувались на Русі з 860 по 1117 рр.

І редакція.

Автором – укладачем ПВЛ був чернець Києво-Печерської лаври Нестор. Він завершив свою працю у 1113 році, довівши свою оповідь до 1112 року. Несторів звід вважається першою редакцією “Повісті ....”.

П редакція.

За часів князювання у Києві Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) Несторову працю було передано у Видубецький Михайлівський монастир. Там над ПВЛ працював ігумен монастиря Сильвестр. Він завершив роботу над текстом у 1116 році. Деякі дослідники вважають, що, можливо Сильвестр не тільки переписав, але й змінив його в інтересах Володимира Мономаха.

Однак текст був обірваний 1110-тим (лют. 1111) роком.

Сильвестрова праця вважається П-ю редакцією ПВЛ.

Ш-я редакція.

Третя редакція ПВЛ була здійснена у 1118-1119 роках. Над нею працював якийсь невідомий автор і, можливо, син Володимира Мономаха Мстислав, який до 1117 року князював у Новгороді. Мстислав прагнув піднести роль свого стольного міста і варягів. Розповіді у третій редакції “Повісті...” доведена до кінця 1117 року.

ПВЛ являє собою історичний твір. Одночасно вона є пам’яткою середньовічного історичного знання, високого рівня культури Київської Русі. “Повість“ користувалася популярністю серед знаті, з неї робили копії (списки). До нашого часу дійшли 2 списки ПВЛ.

Один такий список у 1377 році зробив монах Суздальського монастиря Лаврентій на замовлення суздальського князя. Цей список називається Лаврентіївським.

Другий список був виконаний приблизно 1425 року. Він знайдений в Іпатіївському монастирі м. Костроми і тому називається Іпатіївським або Іпатським списком.

Характеристику історичних творів ми будемо даватиу відповідності з завданнями історіографії:

1. Методологією, якою користувалися середньовічні історики, був провіденціалізм – розуміння причин суспільних подій як прояв воли бога, а їх сутності – як наперед визначеного наміру бога (провидіння). Саме тому літописець часто говорить про різного роду “знамення”. Так, наприклад, описуючи похід князя Ігоря на Візантію у 941 році, літописець описує з якою жорстокістю діяли руські воїни: вони палили села, монастирі, церкви, вбивали полонених (“растинаху”), розставляли їх як мішені і стрілами розстрілювали. Однак підійшли свіжі сили греків і після жорстокої битви перемогли руське військо. А потім, коли останнє помістилося в лодки – проти нього було використано загадковий вогонь, при допомозі якого спалили кораблі руські. Цей вогонь сприйнявся руськими військами “наче блискавка небесна”.

При осаді Корсуня, Володимиру одним з міщан (Анастасом) була послана стріла з надписом в якому повідомлялося, що на сході є криниця, вода з якої по трубі тече в город. Це також сприймалося як знак божий.

Методика: укладу ПВЛ закидають некритичне ставлення до джерел. Це не зовсім так: “Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником”... “Коли б Кий був перевізником, то не ходив би, до Царг-града”. Кий, Щек, Ходив + Либідь . який перевізник? – Ні князь – про місце Хрещення Володимира: розглядає різні версії “Ті, що не знають цього, говорять ніби Володимир хрестився у Києві, а другі – що в Василеві, а ще інші по-іншому говорять”. Однак автор доводить, що Володимир Хрестився у Корсуні.

2.Проблеми, які розглядаються в ПВЛ: означив сам автор: “Сє єсть ПВЛ откуду есть пошла русская земля и кто в Києве нача первин княжити и откуду русская земля стала есть”.

• про походження слов’ян – народу руського;

• про походження держави.

За основу береться біблійна версія про легендарний потом Ноя і поділ світу серед ноєвих синів Сх.. слов’яни пішли, на думку літописця від Афета і жили спочатку на Дунаї (“де сьогодні землі Болгарська і угорська”).

• далі – про розселення сх.. слов’янських племен і їх сусідів. Вступ.

• Утворення держави – варязька теорія.

1. Джерелами ПВЛ були: 1) більш ранні історичні твори, зокрема Найдавніший Київський Літописний звід (бл.1039 р., Св. Софія). Перший Києво-Печерський звід (до 1073 р події описані Никоном). Другий Києво-Печерський або Початковий звід (до 1093 р. події) г. Договори Русі з греками 907, 911, 971 рр., тощо. 3) билини; 4)(життєписи святих).

Джерелами є також і фольклор як прояв народної сміхової культури.

“Київський літопис”. “Повість врем’яних літ”, “Київський літопис” і “Галицько-Волинський літопис” були поміщені у Іпатівському списку і отримали назву Іпатського літопису – від місця його зберігання. Однак цей літопис має і свою власну назву – “Літописець руский” – “Літопис руський”, яка написана на першій сторінці оригіналу. Саме під такою назвою з’явилася книга у видавництві “Дніпро” у 1989 року. Підготував літопис до друку Л.Є.Махновець – відомий дослідник давньоруських літописів.

ДжерелаБІбілія, візантійські хроніки, житія святих, притчі Соломона, попередні літописні ізводи 996, 1039, Ізборнік Святослава, Повість галичанина Василія, усна народна творчість.

8.Характеристика політичного життя Русі у Повісті времяних літ.Основною політичною ідеєю „ Повісті минулих літ" - є велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політичної влади великого київського князя і згуртування навколо нього усіх князів - це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави. Літописець Нестор в своїй „ Повісті" „ прив'язував" історичні події до часу правління представників князівських династій: на зміну правління Києвичів прийшла династія Рюриковичів. І в цій непослідовності літописця полягає цінність літопису, в якому вбачається політична злободенність, досвід, спостереження. Це ж можна сказати не тільки про його політичну ідеологію, але й про його світобачення взагалі. Його намір відповісти на питання, хто перший почав княжити у Києві, і як виникла Руська земля міститься в першій хронологічній даті, від якої літописець розкладає події за роками.Похід князя Олега на Київ досить часто розглядається як стержнева подія в історії Київської Русі. Вважається, що проголосивши Київ стольним градом, матір'ю міст руських, тобто столицею усієї Давньоруської держави, Олег таким чином спричинився до об'єднання Русі в одну цільну державу з центром у Києві. „ Повість минулих літ" свідчить про те, що князювання Олега в Києві почалося зі створення міст - опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах.Важливою заслугою Олега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнє життя держави, спираючись на язичницько - боярську верхівку. Літописець прагне наголосити на духовній місії Києва, прирівнявши його до священного града Єрусалима. Проте формування державності на новгородській півночі й київському півдні відбувалися нерівномірно: протягом ІХ - Х ст. ці протидержавні об'єднання розвивалися незалежно одне від одного. Форма правління в Київській державі залишалася монархічною, а в Новгороді - вищим адміністративно - політичним органом було віче. Лише в другій половині Х ст. київські князі почали виявляти інтерес до Новгорода. Остаточно Новгород опинився в орбіті влади київських князів уже за правління Ярослава Мудрого. Після смерті Олега влада в Києві перейшла до Ігоря, який є першим представником династії Рюриковичів. За його князювання влада Києва поширилась на землі Східного Криму і Тамані, де було створене Тмутараканське князівство. Саме тут Нестор показує, що важливим джерелом права Київської Русі є міжнародні договори князів з чужоземними державами.Договір Ігоря з Візантією 944 р. підтвердив непохитність миру між державами, передбачав сувору кару щодо його порушників. Процедура ж ратифікації цієї мирної угоди відбулася у Києві за участю князя Ігоря, його ратної дружини та грецьких дипломатів.Великий внесок у державотворчі процеси Київської Русі зробила княгиня Ольга, дружина загиблого князя Ігоря, яка протягом 20 років правила державою мирно й тихо. Літопис дає характеристику їй „ як наймудрішої серед усіх людей". Походження Ольги неясне. Про неї склалося кілька легенд. За одною з них вона, бувши дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом, одружився з нею. За іншою легендою була вона дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя.

9.Проблеми етнічного і соціального розвитку у Повісті Времяних літУ ввідній частині «Повісті» висловлюється біблейська легенда про розділення землі між синами Ноя - Сімом, Хамом і Іафетом - і легенда про вавилонське стовпотворіння, що привело до розділення «єдиного роду» на 72 народи, кожен з яких володіє своєю мовою: «Після потопу троє синів Ноя розділили землю - Сім, Xaм, Іафет...». .Включена в літопис оповідь про походження слов'янської грамоти закінчується важливою для загальної концепції «Повісті минулих літ» твердженням про тотожність «словенської» і руської мов – ще одним нагадуванням про місце полян серед слов'янських народів і слов'ян серед народів миру. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселення слов´янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів´ях Волги і Дніпра — кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в´ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа, — радимичі, на північ від річки Прип´ять, в Поліссі, — дреговичі. Між Прип´яттю, Дніпром і Горинню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів´ях Західного Бугу (VI-VII ст.) мешкали дуліби, пізніше —волиняни.

10. «Київський літопис» ХІІ ст.“Київський літопис” (“К.Л”) охоплює події 80-ти років: з 1118 по 1200 рік.1. Як і всі літописи. Київський написаний на основі провіденціалізму. Тому причини подій, пояснення причин зводиться до промислу божого. Так, наприклад, описуючи перемогу Ізяслава Мстиславовича над Святославом Всеволодовичем і зайняття ним київського столу, літопис зазначає: “Це ж усе діється за пособництвом божим, і силою чесного хреста, і заступництвом святого (архангела) Михайла, і молитвами святої богородиці”. Описуючи перемогу руських військ над половцями у 1184 р. у літописі читаємо: “Половці ж, побачивши військо, що сильно йшло на них, побігли, гнані гнівом божим і святої богородиці” (с. 333).2. “Київський літопис” являє собою літописний звід, до якого ввійшли частини з втрачених чернігівського і галицько-переяславського та Володимир-Суздальського літописів. Крім того, в основу його лягли окремі короткі хронікальні записи; а також такі твори, як опис про долю князя Ізяслава Мстиславовича (1146 р.), опис про забиття киянами князя ченця Ігоря Чернігівського (1147 р.) та інші.. Поряд з подіями загально-руського характеру. К.л. детально про спеціально – київські події, про життя князів, факти з життя церковного. Особливо докладно і з явною симпатією до Ізяслава Мстиславовича, спиняється літописець на подіях 1146-1154 років у Києві. Детально описані також події 1175-1185 рр. , боротьба з половцями і знаменитий похід сіверських князів на половців, оспіваний в “Слові о полку Ігоревім”.Закінчується літопис похвалою князю Рюрику з нагоди замурування стіни у Видубецькім монастирі.У розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича зазначається, що всі переяславці плакали: “О нем же Украина много постока”.Перша згадка назви “Україна” у відношенні до південно-руських земель (Переясл і Київ).“Україна Галицька” – у 1189 р.

11. Галицько-Волинський літопис у науковій літературі. Відкритий Карамзіним у 1809 р. Укр вчені- Генсьоронський, Котляр, Костомаров, Грушевський, Черепнін, Пашуто, Рибаков, Майоров, Ужанков і Єрьомін(вважав що цілісний твір). 1238р втрачена частина Київ літопис –Пашуто. Охоплює події 1205 -1290 рр. Ділиться на 2 частини- Літописець Данила Галицького-1205-1258(Черепнін виділив), Волинський літопис – 1259-1290рр. перша частина розпоч з Початкової Галицької повісті, закінчується на воокняжінні 10-ти літнього Данила в Галичі, і пізніше вигнання його матері Анни, була написана не раніше 1212р. наступна Повість про збирання Данила волинської отчини, закінчується звісткою про смерть Мстислава Мстиславовича, що відкрила шлях до галицького престолу. І тут згадується повість про битву з моноглами на Калці 1223р.Повісь про повернення Данилом галицького престолу включена повість про Побоїще Батиєво зроблені вставки. Завершується перша частина Повістю про боротьбу Данила проти ординського ярма. Волинський літопис скл- Літописець Василька Романовича, що скл з 2 великих повістей- про Бурундуєву рать , стосунки з Литвою. Далі Літописець Володимира Васильковича – нагадує традиційний літопис. Літописець Мстислава Даниловича , котрому Володимир Василькович , що не мав синів заповів своє Володимир-Волинське князівство. Генсьоронський виділяє 5 авторів, Холм, Перемишель, Любомль та можливо Пінськ. Джерела князівські літописці, воїнські повісті, док князівських архівів. Свідчення очевидців та вітчизняних хроні.