4. На що звертають увагу в роботі з історичним документом у сучасних школах Європи та світу ?

У сучасній європейській, американській та канадській школах документ посідає вагоме місце при вивченні історії. Саме за допомогою джерел, на думку Кармел Галлахер – зав. відділом історії Ради Північної Ірландії з питань навчальних програм та іспитів, відбувається активне дослідження минулого [6, с. 29].  Європейські дидакти, і про це свідчить досвід представників Єврокліо, радять використовувати як джерела все, що може нести інформацію про минуле, але при цьому звертати увагу на: первинні та вторинні джерела; авторство та достовірність інформації; важливість інформації для теми; час появи джерела; умови, за яких створювалося джерело; носії джерела тощо. Усе це та ряд інших умов дозволять сформувати (виробити) критичний підхід до джерел як носіїв історичної інформації і використовувати їх у практиці повсякденного навчання історії.

Досить великий масив методичних прийомів із різними історичними документами пропонує у своїй роботі “Преподавание истории Европы ХХ столетия” Роберт Страдлінг [19]. Тут і рекомендації щодо організації роботи з фотографією, плакатом, карикатурою, сучасними писемними, звуковими, усними джерелами. Р. Страдлінг радить звертати увагу на авторство та час написання документа, наявність ознак тенденційності й упередженості, джерела інформації та можливе коло осіб, на яких вона розрахована – хто є споживачем. Він пропонує порівнювати різні джерела інформації з одного й того ж питання і в такий спосіб з’ясовувати їхню достовірність та виокремлювати той матеріал, який  не має оцінки, а є історичним фактом. Цікаву схему аналізу історичного документа, як на наш погляд, пропонує вчитель-методист, спеціаліст з історії державних шкіл м. Торонто (Канада) Валентина Курилів. Вона рекомендує поетапне вивчення документа, враховуючи вік учнів, радить як можна використовувати й працювати з газетними статтями, історичним романом та іншими джерелами на уроках історії. В.  Курилів як і європейські педагоги звертає увагу на упередженість та різні точки зору  в оцінці тих чи інших історичних фактів, пропонує механізми з’ясування головної ідеї документа, виділення історичного факту тощо [11].

Сучасна зарубіжна література з питань викладання історії переконує нас у тому, що західна школа володіє ефективним арсеналом методичних прийомів роботи із джерелами, які допомагають учням критично осмислювати минуле і сприяють формуванню власної точки зору на історичний процес. Настав час скористатися цими здобутками освітянам нашої держави.

Пропонуємо за допомогою окремих документів укласти окремі алгоритми роботи з текстовими джерелами, які можна використати, працюючи не лише з новим посібником, але й з тими, що є у сучасній українській школі.

Як з’ясувати час появи документа? Наскільки це важливо при аналізі документа?

Питання “Коли з’явився документ? Коли документ був укладений, написаний? У який час створювався документ?” мають важливе значення при з’ясуванні достовірності (правдивості), первинності або вторинності історичного джерела.

Як правило всі офіційні документи (акти, грамоти, декларації, доповіді, доповідні записки, закони, заяви, інструкції, накази, ноти, постанови, проекти, протоколи, резолюції, рішення, ультиматуми, урядові телеграми, ухвали тощо) є результатом діяльності тих чи інших владних органів. Поява таких документів обов’язково датується. У такому випадку звертайте увагу на дату, яка може бути поставлена на початку, або вкінці документа. Наприклад, в кінці Третього Універсалу УЦР стоїть дата 7(20) листопада 1917 року; у секретній доповіді міністра іноземних справ Росії про цілі Антанти дата поставлена на початку документа – 14 вересня 1914 р.

Якщо дата в документі не вказується, то в такому випадку потрібно провести невелике дослідження і з’ясувати її за допомогою додаткової інформації. Досліджуючи час написання документа, звертайте увагу на: 1) події, історичні факти, про які йдеться в документі, вони можуть допомогти вийти на час написання документа; 2) авторство документа: хто його створював, у які роки жив автор, у який період життя автора цей документ міг з’явитися; 3) орган, який його уклав: роки функціонування, діяльності; 4) джерело, в якому опублікований документ: газета, журнал, книга, інформаційний вісник і т.д.

Важливим документом є спогади учасників історичних подій. Як правило вони можуть подаватися  у вигляді щоденників, інтерв’ю, листів, записок тощо. Переважна більшість авторів ставить дати на своїх записах. Наприклад, у своїх спогадах Олекса Кобець – боєць легіону українських січових стрільців, описує подію 27 серпня 1914 року; генерал М. М. Головін ділиться враженнями про події серпня 1915 року на південно-західному фронті; французький солдат датує лист до батька, написаний із Західного фронту, жовтнем 1914 року.

Подія, яку пережив автор, або учасником якої був, може бути описана пізніше, через певний час. На це також потрібно звертати увагу. Чому? Оцінка пережитого, побаченого може бути іншою. В такому випадку втрачається вплив первинного сприйняття, в пам’яті “стираються” окремі деталі події, прослідковується вплив офіційної точки зору на цю подію, політиків, навколишнього оточення тощо. Наприклад, емігрант, який пише листа до дядька у 1928 році, описує події Першої світової війни; донька Олексія Стаханова  – Віолета у 2003 р. в інтерв’ю згадує події 1935 року, пов’язані із встановленням її батьком всесоюзного трудового рекорду тощо.

Досить часто учителі та учні мають справу з документами, в яких подається оцінка тієї чи іншої події. Мова йде про інтерпретацію історичного факту, події. Дата появи таких документів є не менш важливою. Вона допомагає нам з’ясувати точку зору на ту чи іншу подію, яка формується в залежності від політичного режиму, наявності чи відсутності демократичних прав і свобод в суспільстві, ролі й становища особи в суспільстві, яка оцінює історичний факт тощо. Наприклад, оцінка приєднання українських земель до Польщі за Ризьким миром 1921 року, радянського, сучасного українського, польського 20-х років істориків буде різною. Використовуючи таку оцінку обов’язково потрібно звертати увагу на час її появи, оскільки він може дати пояснення, чому вона була саме такою, а не іншою.

Завдання 1.

1. Прочитайте уважно документи і з’ясуйте, коли вони з’явилися. Проставте біля кожного документа порядковий номер, зважаючи на час його появи. 2. Як за цими документами можна прослідкувати вплив часу на їх появу та зміст? Чим можна пояснити різні оцінки однієї й тієї ж самої події?

Документ 1. Газетне повідомлення.

Всесоюзний трудовий рекорд вибійника  Олексія Стаханова.

Кадіївський вибійник шахти “Центральна-Ірміне” тов. Стаханов, на відзначення 21 - ї річниці Міжнародного юнацького дня, встановив новий всесоюзний рекорд продуктивності праці на відбійному молотку. За 6-годинну зміну Стаханов дав 102 тонни вугілля, що становить 10 процентів добового видобутку шахти (...).

Тов. Стаханов обігнав неперевершених до цього часу майстрів відбійного молотка Гришина, Свиридова, Мурашка.

Джерело: Газета  “Правда”, 2 вересня 1935 року.

Довідка: Газета “Правда” – щоденна загальнополітична газета, орган ЦК КПРС. Уперше вийшла у 1912 році в Петербурзі.

Документ 2.  Шкільний підручник про стаханівський рух.

На Україні серед виробничників зародився новаторський рух, названий за ім’ям одного з його зачинателів стаханівським. Він виник на шахті “Центральна-Ірміне” (Кадіївка). Тут, у результаті впровадження нової організації технологічного процесу, вночі проти 31 серпня 1935 року вибійник Олексій Стаханов вирубав за зміну 102 тонни вугілля, перевершивши звичайну норму в 14,5 рази. Почин Стаханова підхопили інші робітники (...).

Стаханівський рух був зумовлений ліквідацією в нашій країні експлуатації, поліпшенням становища трудящих, впровадженням нової техніки й досягненнями вітчизняної науки.

Джерело: Лось Ф., Спицький В. Історія Української РСР. – К.: Радянська школа, 1968. – С. 111-112.

Довідка: Лось Федір (професор) та Спицький Василь – автори першого повоєнного підручника з історії Української СРС, який вийшов у 1968 році як пробний підручник.

Документ 3.  Олексій Стаханов про свій рекорд.

Мені довелося добре подумати над тим, що треба зробити для підвищення праці, для повного використання усієї техніки. Адже Донбас за останні роки озброєно дуже великою кількістю машин і механізмів. Адже наш відбійний молоток радянського виробництва працює дуже добре, - треба тільки буде його завантажити.

Наближався Міжнародний юнацький день, і мені захотілося ознаменувати цей день рекордом у галузі підвищення продуктивності праці. Треба сказати, що ще задовго до цього дня на шахті разом із парторгами тт. Петровим і Дюкановим думали над тим, як би розбити пута норм, дати вибійникам розійтись, примусити молотком працювати повну зміну. І ось на шахті вирішили: пустити вибійника на всю лаву. Наприкінці серпня до мене на квартиру прийшли: парторг шахти й начальник дільниці і запропонували мені спуститися в лаву.  Я з великою охотою прийняв цю пропозицію і в ніч на 31 серпня пішов рубати. Разом із мною спустилися два кріпильники, начальник дільниці тов. Машуров, парторг шахти тов. Петров і редактор багатотиражки тов. Михайлов (...).

У лаві я почав зарубку з верхнього уступу. Спершу робив підбійку, потім рубав прошарок, який ішов знизу вгору, одночасно знімав верхню частину пласта ї зверху вниз знімав земник. Такі операції я проробив в усіх 8 уступах, засікаючи в кожному з них куток. Слідом за мною стали до роботи два кріпильники. Працювали ми напружено, але час минув непомітно. Я проробив 5 годин 45 хвилин. Поміряли, і виявилось, що я зігнав усю лаву і нарубав 102 т.

Джерело: Стаханов О. Мій метод. – К., 1935. – С. 6-7.

Довідка: Стаханов Олексій Григорович (1905/1906 – 1977 рр.) – один із зачинателів масового руху новаторів, Герой Соціалістичної Праці (1970), член КПРС з 1936 р., депутат Верховної Ради СРСР 1937-1946 рр.

Документ 4. Сучасні українські історики про рекорд О. Стаханова.

Рекорд організували на Кадіївській шахті “Центральна-Ірміне”. У ніч на 31 серпня 1935 р. молодий робітник О. Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало вирубати за зміну 102 т. вугілля, тобто в 14,5 раз більше норми. Однак в дійсності перевищення норми було п’ятикратним, оскільки лаву кріпили два робітники, які час від часу змінювалися (історія не зберегла їх прізвищ). Незабаром розпропагований рекорд перекрили інші вибійники. В лютому 1936 р. абсолютний рекорд на шахті “Кочегарка” поставив М. Ізотов: за допомогою 12 кріпильників він вирубав 607 т. вугілля.

Джерело: Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. –К.: Україна, 1993.-С. 216.

Довідка: Котляр Микола, Кульчицький Станіслав – сучасні українські історики, доктори історичних наук, досліджують історію України в міжвоєнний період.

Документ 5. Із інтерв’ю з донькою  Олексія Стаханова – Віолетою Стахановою.

Знаменитий стаханівський рекорд з’явився з ініціативи парторга шахти Костянтина Петрова. На початку 1935 року шахта “Центральна-Ірміне”, яка до цього була передовою, “закульгала на обидві ноги”. З тресту погрожували зробити оргвисновки. В міськкомі дивувалися: “Що ж ви, хлопці, в боргах, почин якийсь би придумали”.

В серпні 1935 року парторг шахти запропонував Олексію Стаханову відзначити свято Міжнародного юнацького дня виробничим рекордом.

Запитання: Чому на роль передовики вибрали Олексія?

- Один був людиною похилого віку, інший – добре працював, але й добре випивав, третій був не досить охайним у побуті, четвертий – політично безграмотним (...). Ідеально за всіма параметрами підійшли батько й Мирон Дюканов. Обидва були ініціативними, молодими, статурними, з необхідною біографією: росіяни, із селян.

Усе вирішила бесіда парторга з кандидатами один на один.

У вихідний день 30 серпня о 10 годині вечора гірняки опустилися в шахту. Внизу їх вже очікував начальник дільниці й редактор місцевої багатотиражки. Стаханов самостійно рубав вугілля відбійним молотком, який у ті роки вважали чудом технічного прогресу. За ним, щоб запобігти обвалу, зміцнювали сосновими колодами стелю шахти два робітники-кріпильники. Парторг Петров сам особисто підсвічував лампою вибій. Унизу, на штреці, чергували коногони, які, за спогадами очевидців, отримали авансом по пляшці горілки. За зміну – 5 годин 45 хвилин Олексій видав 102 т. вугілля при норі 7 т.

Батько ніколи не приховував, що в лаві в ніч з 30 на 31 серпня з ним були кріпильники Тихон Борисенко й Гаврило Щоголєв (...).

У 1936 році Стаханова прийняли в партію без проходження кандидатського стажу.

Джерело: Московский комсомолец в Украине.  –2003. – №32.  – 6–13 августа.

Довідка: Віолета Стаханова – донька Олексія Стаханова.

Можливі варіанти відповіді за завданням 1.

1.

Документ	Час появи	Порядковий номер
Документ 1	2. 09. 1935 р.	1
Документ 2	1968 р.	3
Документ 3	1935 р.	2
Документ 4	1993 р.	4
Документ 5	Серпень 2003 р.	5

2.  Док.1. Повідомлення про рекорд Олексія Стаханова зроблене в газеті “Правда”, що була офіційним органом  ЦК ВКП(б). Док. 2. Це оцінка історичної події радянськими істориками другої половини 60-х років ХХ ст. Док. 3. Спогади О. Стаханова про власні здобутки, написані ним у рік встановлення рекорду. Док. 4. Оцінка події сучасними українськими істориками, які починали свою діяльність у часи існування СРСР і продовжили її після проголошення незалежності України (1991 р.). Док 5. Спогади доньки О. Стаханова – Віолети у вигляді інтерв’ю кореспонденту сучасної російської газети. Особливістю документів 1-3 є те, що вони створювалися в радянські часи, в роки, коли ідеологічний контроль у суспільстві здійснювала комуністична партія СРСР. У них свідомо не описана вся інформація про сам “рекорд”. Оцінка події подається у світлі значення соціалістичних змагань, які сприяють розбудові радянського суспільства, роблять помітний вплив на поліпшення життя народу. Документи 4-5 укладені після розпаду СРСР, в них прослідковується вплив часу і ті зміни в оцінці історичних фактів та подій, які відбулися після краху комуністичної ідеології.

Чому в роботі з документом важливо звертати увагу на його походження та з’ясовувати ступінь достовірності інформації?

Одна із проблем, яка виникає в процесі роботи над документом, стосується довіри до самого джерела. Чи можна довіряти документу? На скільки можна довіряти тій інформації, що є  в документі? Чи не є цей документ упередженим? Чи створювався документ спеціально: з певною метою, на чиєсь замовлення, щоб впливати на когось? Ці та ряд інших запитань є важливими при аналізі документа та визначення ступеня довіри до нього. Якщо інформація в документі буде максимально достовірною, то це, безумовно, впливатиме на формування нашої оцінки. І навпаки, коли ми знаємо, що документ насправді приховує інформацію, або подає її не повністю, або ж якісь деталі свідомо замовчуються, то наше відношення до такого джерела буде зовсім іншим. Важливе місце у формуванні довіри до документа відіграють встановлення первинності  та упередженості джерела.  Первинні джерела, як правило, це ті, що подають інформацію з перших вуст, від очевидців та учасників подій. До первинних джерел належать і  офіційні документи, оскільки вони відображають зміст та характер діяльності тих чи інших владних органів. Первинними документами не можуть бути джерела на зразок коментарів політиків, істориків, журналістів тощо. Текст підручника з історії, стаття в історичному чи суспільно-політичному виданні, наукова праця, коментар журналіста з приводу тієї чи іншої події, політичний огляд тощо – усе це вторинні джерела, оскільки вони здебільшого коментують, оцінюють історичні факти, події, явища.

При з’ясуванні упередженості джерела, як правило, звертають увагу на те, із якою метою воно створювалося, в якому виданні опубліковане, коли з’явилося. Якщо історичний факт в джерелі не знайшов всебічної оцінки та аналізу, окремі деталі приховуються або замовчуються, звертається увага виключно на те, що є вигідним, що можна використовувати, за допомогою чого можна впливати й формувати певні настрої та оцінки – такі джерела, без сумніву, є упередженими. Працюючи з ними, учні повинні знати й усвідомлювати з якою метою вони створювалися, на кого були розраховані. Упередженим джерелам не можна повністю довіряти, оскільки вони несуть у собі значний відсоток суб’єктивності, оцінюють подію лише з однієї точки зору. Упереджені джерела обов’язково повинні використовуватися при викладанні шкільних курсів історії, оскільки саме з їхньою допомогою можна показати різницю в поглядах та оцінках однієї і тієї ж події.

У сучасних умовах, коли учителі та школярі мають можливість користуватися різними джерелами і отримувати з них різну інформацію навіть на одну й ту ж тему, постає питання не лише довіри до документа як історичного джерела, але й оцінки групи джерел і пошуку (виділення) у них інформації, що є історичним фактом і не залежить від того, як її оцінюють. За допомогою упереджених джерел можна навчити учнів виділяти матеріал, який є історичним фактом і не підлягає сумніву. Як правило така інформація буде присутня у будь-якому джерелі і не матиме оцінки.

Пропонуємо ряд завдань, що можна використати для роботи в класі і відпрацювати  з учнями питання первинності, достовірності та довіри до джерел. Завдання укладені з врахуванням змісту вищезгаданих документів (Документи 1-5).

Завдання 2. 1. Охарактеризуйте документи за такими ознаками: а) які з них є первинними, а які вторинними; б)  які з документів є упередженими (створювалися спеціально), а які ні.

	Первинні	Вторинні	Упереджені	Не упереджені
Документ 1
Документ 2
Документ 3
Документ 4
Документ 5