3. Чи змінилося відношення до документа в сучасній українській історичній дидактиці?

Як на наш погляд,  відповісти на це запитання однозначно – важко. Чому? За переконанням відомого українського дидакта К. Баханова “на початку 90-х рр. ХХ століття змінилася організація роботи з історичними джерелами”, оскільки “відтепер історичне джерело стало безпосереднім об’єктом дослідження учнів” [2, с. 238-239]. З цією думкою важко не погодитися, якщо згадати методичний посібник К. Баханова “Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України”, укладений ним для учителів історії загальноосвітніх шкіл [3]. У цій праці автор  уперше робить спробу подати варіанти проведення лабораторно-практичних уроків, в основу яких покладена робота з історичними джерелами. І хоча книга розкриває лише загальні засади організації та проведення лабораторно-практичних уроків (визначається тема уроку і його мета, хід уроку, методичні поради щодо організації роботи класу з джерелами, наведені тексти джерел), її можна вважати початком тих змін, про які автор говорив вище. Разом із тим у книзі відсутній аналіз загальних підходів щодо організації роботи з історичним документом. К. Баханов розглядає документ виключно як інформаційне джерело, тому методику роботи з ним будує на засадах, які дозволяють отримати лише ту чи іншу історичну інформацію. На це спрямовані завдання, які вчитель повинен поставити перед учнем: проаналізуйте фрагмент...; визначте причини, основні події...; проаналізуйте джерела за таким планом...;  проаналізуйте джерела й узагальніть здобуті результати у висновках...; розкрийте сутність поглядів...; дайте відповідь на запитання і т.д. Цей перелік можна було б продовжити, оскільки К. Баханов подає досить великий і різнобічний масив завдань, враховуючи вікові особливості учнів та інформаційні можливості самих джерел. Однак у посібнику практично відсутні завдання на формування оцінки документів. Тут немає завдань, які б спонукали задуматися над тим, хто є автором цього документа, де, коли і ким він був опублікований, чи можна і якщо можна, то на скільки, довіряти запропонованій інформації і використовувати її, або робити на неї посилання як історичне джерело. Усі документи, підібрані автором, виступають як джерела, що не підлягають сумніву і є такими, що дозволяють дати відповідь на поставлені запитання. Але ж за цими темами можна підібрати й інші джерела, які на поставлені запитання матимуть інші відповіді. Що робити тоді? Автор не подає документів,  які б містили різну інформацію з приводу того чи іншого історичного факту, мали протилежні оцінки однієї й тієї ж події, явища тощо. Наприклад, події Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького знайшли своє відображення не лише в українських літописах, але й у польських хроніках, записах європейських дипломатів, мандрівників тощо. Ці джерела будуть мати щось спільне й одночасно відмінне. З різних перспектив оцінюватимуть події Визвольної війни українські й польські історики, вони наводитимуть різні аргументи, говорячи про наслідки цієї події. Чому? Це також може стати предметом учнівського дослідження.

Аналіз сучасних шкільних підручників, навчальних посібників, хрестоматій з історії [23; 24] переконує нас у тому, що документи і надалі продовжують розглядати як інформаційне джерело і не вчать учнів працювати з ними у повній мірі. Останнім часом з’явилися видання, які пропонують організовувати роботу з історичними джерелами на основі нових підходів. Прикладом реалізації такого підходу є навчальний посібник Н. М. Гупана, О. І. Пометун “Новітня історія України: 1914-1939: 10 клас”. Тут чи не вперше у вітчизняній навчальній літературі з історії зустрічаємо завдання: Хто і коли створив документ? У зв’язку з якими подіями? Чому автори надали документу форму інструкції? Для кого документ призначений? Чи був автор документу свідком подій? Яке враження на вас створює документ? Порівняйте цей документ із попереднім і прокоментуйте, що в них спільного і що відмінного [9]. Не важко зробити висновок про те, що вищезгадані запитання й завдання передбачають абсолютно інший алгоритм роботи з історичним документом.