Пояснення за модулями та темами модуль і

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ПІД ЧАС

Кримінального провадження Тема 1. Загальна характеристика міжнародного співробітництва під час кримінального провадження

Вивчення цієї теми студентам слід розпочати з причин виникнення міжнародного співробітництва в кримінальному провадженні: іноземного елементу в кримінальному провадженні та проблеми здійснення певною державою юрисдикції примусу, яка, як правило, обмежена територією цієї держави.

Слід враховувати, що в умовах транснаціональних (тобто таких, що виходять за межі однієї правової системи) відносин суб’єктів кримінального судочинства можуть виникнути кримінальні процесуальні відносини особливого характеру, які за окремими ознаками будуть відрізнятися від традиційних. Така відмінність буде зумовлена тим, що один із елементів (або декілька елементів) кримінальних процесуальних правових відносин – чи то об’єкт, чи суб’єкт, чи зміст – будуть пов’язані з іноземною чи міжнародною правовою системою, або ж такий зв’язок будуть мати інші елементи механізму кримінального процесуального регулювання: норма права або ж юридичний факт, які також можуть характеризуватися міжнародним або іноземним характером – тобто бути іноземним або міжнародним елементом в кримінальному судочинстві.

Вивчення питань першої теми є неможливим без поводження до історії та теорії міжнародного кримінального права, складовою частиною якого є міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві. Адже міжнародне кримінальне право спочатку формувалося як система правових норм, що регламентують взаємодію держав з надання правової допомоги в кримінальних справах, в тому числі і екстрадиції злочинців, тобто питань процесуального характеру, і лише у ХХ столітті значного розвитку набула його матеріальноправова складова через нормативізацію т.зв. міжнародних злочинів та міжнародної кримінальної відповідальності.

При вивченні цієї теми студентам слід виходити з того, що міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві як взаємодія компетентних судових і правоохоронних органів двох і більш держав або міжнародних правоохоронних чи судових організації з питань окремого кримінального провадження характеризується такими рисами: 1) має форму дво- або поліюрисдикційної процедури, за якою одна сторона має юрисдикцію з кримінального провадження, а інша сторона (сторони) має юрисдикцію з виконання окремих заходів у цьому провадженні; 2) зазначена процедура носить кримінальний процесуальний (судовий) або поліцейський характер, що дозволяє говорити про процесуальне та поліцейське співробітництво в кримінальному судочинстві; 3) ця процедура може носити інституціональний, договірний характер або здійснюватися на підставі принципу взаємності.

Важливо знати, що самостійними процесуальними формами міжнародного співробітництва в кримінальному провадженні, які складають його предмет, є: міжнародна правова допомога, видача обвинувачених/засуджених, передача та перейняття кримінального провадження, передача засуджених осіб, визнання та виконання іноземних судових рішень.

При вивченні принципів міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві необхідно враховувати, що в літературі виділяють загальні (характерні для міжнародного співробітництва в будь-якій сфері, в тому числі загальновизнані принципи) та спеціальні принципи співробітництва, для чого необхідно ознайомитися з Декларацією про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, від 24.10.1970 р. Разом з тим, перебування держави у певному договірному союзі (наприклад, ЄС), яким передбачено створення певних наднаціональних органів та надання їм правотворчих повноважень, у визначеній мірі обмежує її суверенітет. У зв’язку з цим, доцільним є з’ясування змісту та значення методів співробітництва: міжурядового, співтовариства, тіснішої співпраці в аспекті третьої опори ЄС – Співробітництва поліцій та судових органів у кримінально-правовій сфері (ст.ст. 34, 40, 43-45 ДЄС). Особливу увагу слід звернути на місце в міжнародному співробітництві принципу взаємності.

При вивченні цієї теми студентам слід виходити з того, що міжнародні договори виділяють два основних міжнародних суб’єкта співробітництва, пойменованих, як правило, як Запитуюча (та, що має юрисдикцію щодо кримінального провадження) та Запитувана (та, що має юрисдикцію з вирішення питання, щодо якого запитується допомога) Сторони.

Однак учасниками взаємодії в межах такого міжнародного співробітництва виступають компетентні державні органи або посадові особи взаємодіючих держав, особливе місце серед яких займають т.зв. Центральні органи, через які безпосередньо відбуваються міжнародно-правові зносини. В Україні такими центральними органами, як правило, виступає Генеральна прокуратура України (щодо питань, що виникають на досудовому слідстві) та Міністерство юстиції України (щодо питань, що виникають під час судового провадження або виконання судових рішень), у складі яких діють спеціальні підрозділи з питань міжнародного співробітництва (Міжнародно-правове управління Генпрокуратури України та Департамент міжнародного співробітництва Міністерства юстиції України), структура та повноваження яких повинні бути з’ясовані студентами.

Допоміжну функцію у зносинах з питань кримінальних проваджень можуть відігравати Міністерство закордонних справ України, консульські та дипломатичні представництва. У випадку відсутності між державами міжнародного договору, що визначає форми співробітництва в кримінальному судочинстві, до вирішення цього питання залучаються дипломатичні відомства зацікавлених держав (Міністерства закордонних справ). Крім того, Віденською

Конвенцією про консульські зносини від 24.04.1963 р. на консульських посадових осіб покладено функцію з передачі судових та несудових документів, виконання судових доручень з отримання показань для судів представляємої держави (ст. 5).

Учасниками взаємодії з питань процесуального міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві виступають також суб’єкти кримінальної процесуальної діяльності, зокрема, процесуальні органи (органи досудового слідства, прокуратури, суду), у провадженні яких знаходяться кримінальні справи чи яким доручено виконувати відповідні міжнародні доручення (в Європейській конвенції про взаємодопомогу в кримінальних справах 1959 р. вони названі судовими). Студентам слід звернути увагу на те, що перелік адміністративних та судових органів, компетентних запитувати допомогу або виконувати доручення, може встановлюватися законами про ратифікацію договорів про правову допомогу, безпосередньо самими міжнародними договорами чи міжвідомчими угодами.

Зв’язок між Центральними та процесуальними органами однієї держави відбувається через т.зв. територіальні органи (прокуратури, управління юстиції, управління МВС України в областях) та центральні апарати правоохоронних відомств (МВС України, ДФС України, СБУ тощо).

Студентам шляхом аналізу положень міжнародних договорів слід з’ясувати особливості дипломатичного, централізованого, децентралізованого та безпосереднього порядку зносин держав з питань кримінального судочинства (каналів передачі міжнародних доручень) як щодо суб’єктного складу таких зносин, так і щодо характеру відповідних правовідносин. Особливості міжнародного співробітництва при розслідуванні і здійсненні кримінального переслідування окремих видів злочинів можуть бути визначені угодами ad hoc, законами про ратифікацію міжнародних договорів про співробітництво, міжурядовими або міжвідомчими угодами, а також рішеннями міжнародних організацій (наприклад, щодо переслідування терористичних актів – Рекомендацією № R (82) 1 Комітету Міністрів Ради Європи від

15.01.1982 р.

Для поглиблення співробітництва держави можуть включати до складу дипломатичних представництв посадових осіб, уповноважених на координацію такої взаємодії – офіцерів зв’язку (liaison officers), у зв’язку з чим потрібно з’ясувати, дипломатичні місії яких іноземних держав мають таких представників в Україні, та в яких місіях України за кордоном задіяні вітчизняні офіцери зв’язку, їх правовий статус.

Студентам слід звернути увагу на те, що в правовому просторі ЄС реалізована концепція спільного координаційного органу в сфері кримінальної юстиції, яким на сьогодні виступає Євроюст (Eurojust) відповідно до Рішення Ради про створення Євроюст з метою посилення боротьби з тяжкою злочинністю від 28.02.2002 р., а також сервісна структура – Європейська судова мережа (European Judicial Network), створена відповідно до Спільної дії 98/428 JHA від 29.06.1998 р., прийнятої Радою на підставі статті К.3 ДЄС про створення Європейської судової мережі.

Студентам необхідно врахувати, що до системи міжнародних правоохоронних органів входять як міжнародні поліцейські організації (Інтерпол, Європол), так і міжнародні організації зі спеціальним статусом, орієнтовані, насамперед, на попередження та боротьбу з окремими видами злочинів (FATF, OLAF, тощо), більшість з яких не має на цей час правозастосовних повноважень. Міжнародні правоохоронні органи мають власні інформаційні системи з обліку правопорушників та правопорушень, предметів злочинних посягань, способів вчинення злочинів тощо.

Особливе місце в системі міжнародних поліцейських організацій займає Міжнародна організація кримінальної поліції – Інтерпол, яка відіграє важливу роль у процесі боротьби з міжнародною злочинністю.

Взаємодія органів правопорядку через Європейське поліцейське відомство (Європол) набула нового розвитку з моменту прийняття Конвенції, заснованої на Статті К.3 ДЄС, про створення Європейської Поліцейської Установи від 12.03.1999 р. Студенти повинні з’ясувати відмінності у принципах, структурі, повноваженнях та напрямах діяльності цієї регіональної організації у порівнянні з Інтерполом. Крім того, для студентів прикладом реалізації транснаціональних поліцейських повноважень з розслідування правопорушень має стати Європейське управління боротьби із шахрайством (OLAF).

Студенти повинні критично проаналізувати тезу про те, що основою правової регламентації міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві є міжнародно-правові норми. При вивченні цього спеціального курсу слід виходити з того, що такі міжнародно-правові норми можуть міститися як в актах договірного характеру, так і в актах міжнародних організацій (наприклад, Ради Безпеки ООН), та мати імперативний або рекомендаційний характер. У зв’язку з цим, потребує дослідження зв’язок права міжнародного співробітництва в кримінальному провадженні з міжнародним правом, міжнародним приватним правом та галузями національного законодавства, питання уніфікації норм транснаціонального та міжнародного кримінально-процесуального права, та значення судових прецедентів і доктрини як джерел транснаціонального та міжнародного кримінально-процесуального права.

Основним джерелом, як транснаціонального, так і міжнародного кримінального процесуального права, є міжнародний договір, а друге місце займає міжнародний звичай.

До допоміжних джерел права міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві відносяться внутрішньодержавні акти, міжвідомчі угоди, рішення міжнародних організацій, та з врахуванням іманентних особливостей – рішення міжнародних судових органів.

Крім того, окремими відомствами (Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України, МВС України тощо) укладені також угоди з аналогічними органами іноземних держав.

Міжнародним співтовариством розроблені також типові договори щодо окремих питань співробітництва в кримінальному судочинстві (наприклад, Типовий договір про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, затверджених Резолюцією № 45/117 Генеральної Асамблеї ООН від

14.12.1990 р.).

Студентам слід враховувати, що відповідно до Закону України від 12.09.1991 р. «Про правонаступництво України» (ст. 7), Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23.08.1978 р. з нотами України, надісланими в січні 1994 р. до посольств іноземних держав, Україна є правонаступником по двостороннім договорам колишнього СРСР з питань кримінального судочинства.

Необхідно також знати особливості змісту спеціальних міжнародних договорів з питань надання допомоги при провадженні в кримінальних справах, міжурядових та міжвідомчих угод, порядок їх укладання, набуття чинності, значення додаткових протоколів до них. Потребує додаткового вивчення питання про інститут застережень до договорів.

До системи національних джерел права, що регламентують міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві входять Конституція України, Рішення Конституційного Суду України, КК України, КПК України, закони України, що визначають статус правоохоронних органів та судоустрій України, особливості протидії окремим видам злочинів, закони України про ратифікацію міжнародних договорів.

Студенти повинні звернути увагу, що незважаючи на вимоги ст. 93 Конституції України, питання про міжнародне співробітництво в кримінальному судочинстві з числа внутрішньодержавних джерел переважно регламентуються підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких особливе місце займає Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затверджена наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань 29.06.1999 р. № 34/5

/22/103/512/326/73 та відомчі накази.

Питання для самостійного опрацювання

1. Правова основа міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

2. Декларація про принципи міжнародного права.

3. Особливості змісту спеціальних міжнародних договорів, міжурядових і міжвідомчих угод з питань надання допомоги в кримінальному провадженні.

4. Неприпустимість посилання на положення внутрішнього права як виправдання недотримання зобов’язань.