33. Посібники із фразеології.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. 2-ге вид., доповн. і перероб. - Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1988. - 134с. У навчальному посібнику висвітлюються питання про предмет фразеології: розглядаються головні ознаки фразеологічної одиниці у порівнянні з іншими одиницями мови. Визначаються типи класифікацій, аналізуються системні зв'язки, структурнограматичні особливості фразеологізмів, а також наводяться зразки лексикографічної систематизації фразеологічних одиниць української мови. Для студентів університетів та педагогічних інститутів

34. Правила переносу слів з рядка в рядок. Фонетичні і морфологічні основи правил переносу слів. Орфографічні і технічні правила переносу; Графічні скорочення слів.

Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка на інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.

1. Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не пай-ок; сльо-за.

2. Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти.

3. При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.

4. У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.

5. Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.

6. Не відривається один приголосний від кореня.

Орфографічні правила переносу

1. Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит;

При цьому:

а) не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук: ґу-дзик, хо-джу;

Увага: якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний.

б) апостроф і м'який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: кіль-це, бур'ян;

в) одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія;

г) так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як: або, моя, око, шия;

ґ) при переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий, восьми-гранний, далеко-східний;

д) не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень та цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, НТШ.

2. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, се-стра й сест-ра.

Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий.

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали а бо інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г.// Шевченко), гр. Іваненко (а не гр.// Іваненко).

2. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко.

3. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.)

4. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів.

5. Граматичні закінчення з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й ( а не 2- // й).

6. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу: вид-во, і т. д.

7. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Графічні скорочення – це скорочення слів тільки на письмі. Їх слід відрізняти від абревіатур. Так, вони відзначаються специфічним оформленням, позначаються здебільшого малими буквами (і т. д., та ін.), утворюються шляхом усічення частин слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим, або за традицією. Може зберігатись написання великої і малої літер, дефіс, скорочення в межах одного документа повинні бути уніфікованими.

Існує декілька типів графічних скорочень слів:

1. Крапкові – скорочуються лише на приголосну, пишуться з крапками на місці скорочень: ін., див., напр., акад., канд. техн. н.

Скорочення на голосну можливе, коли вона початкова (о., в. о., з. а., з. е. н., к. е. н.). Не можна скорочувати слова на м’який знак (селянський – сел., селян., селянськ.). При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого: стін. календар, ден. норма.

2. Дефісні – скорочується середина слова, а його початок і кінець записують через дефіс: р-н, ін-т, ун-т, б-ка, вид-во.

3. Скіснолінійні (дробові) – скорочуються окремі словосполучення, крапки не ставлять: а/с, ж/м, б/у (що був у вжитку), в/о (виробниче об’єднання),з/в (заочне відділення), о/с (особовий склад), п/р (поточний рахунок).

4. Нульові (курсивні) – це умовні позначення одиниць і величин виміру, валют тощо; вживаються лише після цифрових (числових) виразів; крапки не ставляться: 12 т, 59 кг, 250 г, 50 м, 25 мм, 5 л, 8 га. Скорочення на позначення часових проміжків можуть писатися як із крапками, так і без них:1год. 15 хв. 10 сек., 8 год. 10 хв. 25 сек. (в поясненнях до формул чи у спеціальній літературі слово секунда скорочується тільки на перший приголосний: с).

5. Комбіновані – утворюються поєднанням кількох типів графічних скорочень, наприклад, крапкових з дефісними (пів.-зах., під.-сх.),скіснолінійних з крапковими (п/полк. (підполковник), тел./факс (телефон-факс), П.І.П./б (прізвище, ім’я, по батькові) тощо. Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять: рр. (роки), пп. (пункти), тт. (томи), сс. (сторінки).

Найбільш вживаними графічними скороченнями у текстах є:

•назви посад, вчених ступенів, звань: дек., доц., проф., акад.;

•поштові скорочення: обл., р-н, м., с., ж/м, вул., буд., кв.;

•умовні позначення одиниць і величин виміру: см, мм, км, кг, т, л;

•традиційні текстові скорочення: і т. д., т ін., гл. (глава), див. (дивись), дод. (додаток), мал. (малюнок), у т. ч. (у тому числі), ч. (частина);

•назви документів: накл. №, квит. №;

•офіційні форми звертань: тов., п.;

•скорочені назви міст для опису літературних джерел: Д. – Дніпропетровськ, К. – Київ, Л. – Львів, О. – Одеса, М. – Москва, СПб. – Санкт- Петербург, Т. – Тернопіль, Х. – Харків.

Слід пам’ятати, що загальноприйняті графічні скорочення вживаються лише при найменуваннях, яких стосуються: інж. Іванов С. П., акад. Захаров Є. П., вул. Титова (але: „На зборах виступив головний інженер заводу”, „Ця вулиця найдавніша”). Надмірне використання скорочень в одному тексті не покращує його, а навпаки спотворює, наприклад: НП сталася на ПУ пів.-схід. міської РМС через порушення ПТБ інж. п. Забродою В. С.

Не можна скорочувати:

а) імена та імена по батькові (крім ініціалів); скорочення допускається лише при наявності у тексті однакових прізвищ: Гр. Тютюнник; Г. Тютюнник;

б) псевдоніми: не П. Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українка, а Леся Українка;

в) подвійні прізвища: не Р.-Корсаков, а Римський-Корсаков, К.-Карий, а Карпенко-Карий.

г) назви процесів і видів робіт: не анал., а аналіз, не побуд., а побудова.

Скорочення типу P.S. (після сказаного) та N.В. (запам’ятай, зверни увагу) у текстах офіційних документів не вживають.