25. Склад голосних і приголосних фонем в українській мові.

26. Власне українські слова. Найважливіші фонетичні і словотворчі ознаки слів української мови.

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови, тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу староукраїнської (XI — XIV ст.) і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою нерідко є похідними (вітатися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, півень, панувати, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення і вживаються для називання предметів, явищ природи, життя і побуту людей, їхньої виробничої діяльності тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлено насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

-ин(а): година, хвилина, тканина;

-ин(и): відвідини, роковини, заручини;

-анин(а), -янин(а): біганина, стрілянина;

-щин(а), -ччин(а): Київщина, козаччина;

-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, -івниц(я), -альник, -альниц(я), -ильник, -иль-ниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

-ець: кравець, промовець, швець;

-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій: водій, носій;

-ень: красень, велетень;

-ань: здоровань, горбань;

-ищ(е): днище, горище, дідище, бабище;

-от(а): голота, німота;

-анн(я), -енн(я), -інн(я): змагання, бачення, світання, розуміння.

Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я: гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття, зусилля.

За допомогою суфіксів -ик (вогник, столик), -очок, -ечок, -инк(а), -оньк(а), -еньк(о), -онькіо) (кілочок, вершечок, батечко, голівонька, рученька, серденько), -ц(е) (віконце, слівце), -ячк(о) (пір'ячко, сміттячко) утворюються слова зі значенням здрібнілості та пестливості.

За допомогою суфіксів -уват(ий), -юват(ий), -овит(ий), -езн(ий), -анн(ий), -есеньк(ий), -юсіньк(ий) утворюються власне українські прикметники: довгуватий, синюватий, талановитий, грошовитий, довжелезний, невблаганний, нездоланний, тонесенький, малюсінький, білюсінький.

До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су- (сузір'я, суміш), перед-(передвісник, передмова), між-, межи- (міжгір'я, межиріччя), по- (поверх, подвір'я), прі- (прізвище, прізвисько, прірва).

Власне українськими є також слова, утворені за допомогою часток аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні-: абихто, абищо, дехто, деколи, бозна-хто, бозна-де, хтозна-який, хтозна-як, будь-який, будь-де, хто-небудь, де-небудь, хтось, десь, ніхто, ніде.

До власне українських належать прийменники (біля, від, з, серед, посеред, між, поміж, під, попід, задля, коло, навколо, проміж, щодо, з-під, з-над, з-перед, з-поза, з-поміж), сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби, нібито, дарма що, ледве, ледь, тільки, щойно), частки (хай, нехай, невже, хіба, тільки, ось, це, майже, таки, саме, хоч би, ані), модальні слова (можливо, звичайно, зрозуміло, безумовно, безперечно, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне), вигуки (цить, геть, овва, лишенько, лелечко, цур, пек, добридень).

27. Закономірності фонетичної та фонематичної транскрипції.

Фонематична транскрипція– передавання на письмі фонемного складу слів і текстів без відтворення їх реального звучання. Фонематичну транскрипцію використовують для встановлення фонемного складу слів і морфем, для виявлення засобів їх розрізнення й розпізнавання, а також для зіставлення фонологічних систем різних мов. Завдання фонематичної транскрипції – позначати лише фонеми – структурні одиниці звукової системи певної мови, що встановлюється шляхом лінгвістичного аналізу.Зафіксувати правильну вимову на письмі дає змогу фонетична транскрипція.

Фонетична транскрипція – фіксація особливостей звучання певних звуків, слів та їх сполучень. Завдання фонетичної транскрипції – якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті.

28. Джерела української фразеології.

За своїм походженням фразеологічні одиниці неоднорідні. Українська фразеологія сформува лася протягом багатовікового історичного розвитку нашого народу, його контактів з іншими народами і їхніми культурами.Виділяють такі джерела фразеології:

1. Основним джерелом творення й поповнення фразеологічної скарбниці є жива народна мова, з якої використовують влучні вирази, прислів’я, приказки, дотепи, жарти.Такі вислови пов’язані з побутом,звичаями й обрядами народу:

Лексикологія дати гарбуза, свиню підкласти,

передати куті меду, розбити глека, купувати кота в мішку, витріиіки продавати, вусом не

моргнути, крутитися на язиці.

2. Значна частина ф разеологізмів походить з проф есій но-виробни чоїсфери:» з мови кравців:сім раз одміряй, раз одріж, білими нитками шито, тріщати по всіх швах;

• з мови крамарів:

на вагу золот а, давати набір, міряти повною мірою, міряти на свій аршин;

• з мови ковалів:між молотом і ковадлом, брати в лещата, куй залізо, поки гаряче;

• з мови рибалок:змотувати вудки, клювати на живця;

• з мови артистів:увіходити в роль, коронний номер, у своєму репертуарі, як по нотах, грати першу скрипку, на високому регістрі, зійти зі сцени;

• з мови військових: схрещувати мечі, не нюхати пороху, здавати позиції, брати рубіж.

“■Фразеологізми античного походження:авгієві стайні, дамоклів меч, сізіфова праця, гордіїв вузол, золоте руно, ахіллесова п’ята, гомеричний сміх, езопівська мова, прокрустове ложе,яблуко незгоди, олімпійський спокій, мов фенікс з попелу.

4. Фразеологізми біблійного походження:блудний син, вавилонське стовпотворіння, у поті чола, но’ів ковчег, содом і гоморра, поцілунок Іуди, каїнова печать, манна небесна, терновий вінок, умивати руки,нести свій хрест, земля обітована, дерево пізнання добра і зла.

5. Крилаті слова — це образні вислови, афоризми, що вийшли з відомих літературних чи публіцистичних джерел і зажили своїм життям, стали стислим вираження важливої ідеї, думки, сентенції:Здоровий дух — в здоровому тілі

(Ювенал).

Мовчання — знак згоди (Теренцій).

У собі самому шукай справжні благ (Г. Сковорода).

Де нема святої волі, не буде там добра ніколи (Т. Шевченко).

Права без обов’язків — то сваволя(Леся Українка).

Нове життя нового прагне слова(М. Рильський).

Кожен фініш — це, по суті, старт(Л. Костенко).

Фразеологічні словосполучення як один із засобів образності й виразності є ознакою мовного багатства.Вжиті доречно, вони впливають на читача або слухача, оживляють нашу

УКРАЇНСЬКА МОВА мову, допомагають краще, образніше передати зміст думки, роблять розповідь яскравішою, надають висловленню емоційного забарвлення.