19. Чергування о, е з нульовою фонемою.

У східних слов'ян сучасним /о/ та /е/ відповідали зредуковані (короткі) голосні Ъ (єр) та Ь (єрь), які в сильній позиції набрали нормальної довготи і перейшли в /о/ та /е/, а в слабкій зовсім занепали. Відповідно в сучасній українській мові на місці зредукованих можуть стояти /о/, /е/ або фонемний нуль: сънъ — сон, съна —сна; пьнь — пень, пьня — пня. Процес занепаду зредукованих та перетворення їх у голосні нормальної довготи або у нуль звука відбувся ще в XII ст. У наведених прикладах /о/, /е/, які виникли на місці ъ та ь в сильній позиції, будуть випадними, оскільки в інших формах слова вони випадають. Звуки /о/ та /е/ можуть бути і вставними, якщо зредуковані занепадали в кінці слова після сонорного, перед яким був іншій приголосний: вихрь — вихор, в трь — вітер. Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем можливе в коренях слів: пес — пса, овець — вівця, сосон — сосна; у суфіксах -ок, -очок, -оть, -онь, -ець: лікоть — ліктя, лісок – ліска, квітень - квітня, рівень —рівня, хлопець —хлопця. У деяких словах чергування відсутнє, що зумовлено традицією чи аналогією: рот — рота, лоб — лоба, мох — моху, льон — льону, лев — лева тощо. Зазначені зміни голосних настільки активні, що відбуваються навіть в окремих давніх запозиченнях: корабель — корабля, гасло — гасел, марка — марок, турок — турка, ринок — ринку.

20. Написання слів разом, окремо, через дефіс.

Разом пишуться:

а) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником:

б) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником

в) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником:

г) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником:

д) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником:

е) Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови:

є) Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього):

ж) Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови:

Окремо пишуться:

а) Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник):

б) Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників:

в) Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника:

г) Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду:

д) Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником:

Через дефіс пишуться:

а) Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и:

б) Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників

г) Складні прислівники, утворені з двох прислівників

д) Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними:

21. Українська літературна мова як унормована і оброблена форма загальнонародної мови.Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує: - у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; - у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах. Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно- східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка .Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, вона виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для самого суспільства, так і для самої мови. Функції мови: 1) комунікативна; 2) ідентифікаційна; 3) експресивна; 4) гносеологічна; 5) мислетворча; 6) естетична; 7) культуроносна; 8) номіна- тивна.