60.Орфоепія як розділ мовознавства. Основні правила укр вимови: вимова голосних і приголосних звуків у різних позиціях. Аналіз орфоепічного словника.

Орфоепія є розділом мовознавства, який розробляє та досліджує правила літературної вимови. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови ґрунтуються на її звукових та акцентуаційних особливостях. Хоч правила вимови чітко визначені і загальнообов’язкові, однак у процесі мовлення вони часто порушуються.

Поняття «орфоепія» виникло у процесі осмислення звукової організації національної мови. Воно відображає передусім її фонетичну систему, тобто звуки мови, їх якість і зміни в певних фонетичних умовах – залежно від позиції або впливу сусідніх звуків.

Орфоепія визначає вимову звуків у певних звукосполученнях, а також в окремих граматичних формах, словах і групах слів. Вона охоплює звукове оформлення окремих слів або груп слів (сердечний і сердешний, чесний і баластний), закріплення місця наголосу за певними групами слів (легки'й, кіломе'тр, одина'дцять) і граматичних форм (пишу', пи'шемо). Отже, поняття «орфоепія» ширше, ніж поняття «фонетична система».

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад: вимова с замість |з| везти - вести казка - каска

вимова т замість д

родовий - ротовий гадка - гатка привід - привіт

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї із фонем, наприклад:

Правильно Неправильно

плутати путати

плутаю путаю

плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми |ф| вживають поєднання фонем |хв|, а замість |хв| - фонему |ф|:

Правильно Неправильно

факт хвакт

фарба хварба

фах хвах

фахівець хвахівець

феномен хвеномен

форматний хворматний

функціонувати хвункціонувати

хвала фала

хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова Іл'І замість /л/

лекція -лекція телеграма - телеграма

вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження

директор - діректор тираж - тіраж симпозіум - сімпозіум циркулярний - ціркулярний

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова план

гарантійний витяг видавець мудрість

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно:

[знати] - знати;

[пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^м^] - том$; [зоузул'а] - зозуля; [гоулубка] - голубка.

3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантажеин': а] - вантаження.

[и]-з наближенням до [е] [висдаток] - видаток; [обвиенувачеин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний.

Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна.

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко:

[народ] - народ; [наказ] - наказ; [чиемдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]:

[лехко] -легко; [н'іхт'і] - нігті; [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко:

[проз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з перед глухими приголосними:

[с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати.

4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення):

[розписка] і [роспйска] - розписка;

[беизпомиелкбвий] і [беиспомиелковий] - безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо:

[с'ім] - сім; [вели'ч] - велич; [пиш^ш] - пишеш; [позичте"] - позичте; [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ний] - вітальний; [б*іограф'ійа] - біографія; [ш'іс'т'] - шість; [хвід] -хід;

[к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч*: у] -річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах, а також зукра-їнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук ґ вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова:

ґазда

ґанок

ґатунок

ґречність

ґрунт

ґрунтово-кліматичний ґрунтознавство ґрунтуватися ґрасувати (розчищати)

ґаздувати

ґрати

ґречний

ґречно

ґрунтовий

ґрунтозахисний

ґрунтообробний

ґудзик

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:

[дзвониек] - орфографічно дзвоник; [присуджувати] - присуджувати; [в'ідр'адже"н': а] - відрядження; [нагородже"н': а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]~[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня:

[в'ід-зиевати] - орфографічно відзивати;

[п'ід-зв'їтний] - підзвітний;

[п'ід-жеину] - піджену

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко:

[майбут'н'е] - орфографічно майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [горд'іс'т'] - гордість.