56. Функціонування писемної форми української літературної мови грунтуєгься на нерозривному зв'язку:

- загальноприйнятої системи знаків, яку утворюють літери алфавіту і небуквені графічні засоби — знак наголосу, дефіс, розділові знаки, апостроф, лапки, знак параграфа, проміжки між словами і частинами тексту (абзацами, розділами тощо), а також шрифтові виділення слів і частин тексту (курсив, жирний шрифт, розрядка), підкреслення, використання кольору;

- сукупність правил, що регулюють вживання літер та інших графічних знаків у писемному відтворенні конкретних форм слів.

Українська графіка: сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих), вживаних для писемного відтворення мовлення;система співвідношень і зв'язків між одиницями звукової будови української мови і знаками їх писемної передачі.

Базовою одиницею системи письма (графіки) є графема, під якою розуміють насамперед мінімальний знак, використовуваний у писемному мовленні для вираження відношення між фонемою і літерою.

На системі графем української графіки грунтуються правила правопису.

Основу графіки української мови становлять літера, або букви, сукупність яких називається алфавітом (від назв двох перших літер грецького алфавіту — альфа, бета, новогр. віта). Для позначення системи буквених знаків використовують також назви азбука(старосл. азъбоукы, утвореного за зразком грецької від назв двох перших літер азъ і букы) абетка — українське слово, утворене за вимовою двох перших літер алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом азбука і альфабет.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких має друкований і рукописний варіант. З погляду орфографічного функціонування кожний варіант має два різновиди літер — великі і малі.

Літери українського алфавіту мають такі індивідуальні назви:

Крім того, існують комплексні назви літер. До складу українського алфавіту входять 10 літер на позначення голосних (а, я, е, є, и, і, ї, о, у,ю) і 22 літери — на позначення приголосних(б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ). Літера ь (м'який знак) не позначає ніякого звука.

Співвідношення між звуками і буквами

Письмо, яким ми користуємося, було створене понад 1100 років тому для старослов'янської мови. З часом воно змінювалося, удосконалювалось, а українські вчені пристосували його до звукової системи нашої мови. Але не повністю: деякі способи позначення звуків залишилися такими, якими вони були в давнину (традиційний принцип правопису). Через те букви в українській мові не завжди відповідають певним звукам.

1. Для звуків [д͡ж] і [д͡з] немає окремих букв. Їх позначаємо буквосполученнями дж і дз: ходжу, дзвоник. Такі буквосполучення треба читати, як один нероздільний звук: [ход͡жу], [д͡звоник].

Як два звуки буквосполучення дж і дз читаються лише тоді, коли д належить до префікса (від-, під-, над-, перед-, серед-), а ж або з — до кореня: підживити, переджнивний, відзначити, Середземний.

2. Буквами щ та ї передаємо завжди два звуки — [шч] і [йі]: щука, їжак, в'їзд.

Буквосполучення шч в українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ: Мелашка — Мелащин, блиск — блищати.

3. Букви я, ю, є:

а) безпосередньо після приголосних позначають один звук [а], [у], [е] і м'якість попереднього приголосного: ляк [л'ак], люк [л'ук], ллє [л'л'е];

б) в інших випадках — два звуки [йа], [йу], [йе]: яр [йар], баюра [байура], б'є [бйе], портьєра [порт'йєра].

4. Буквою ь позначаємо м'якість приголосних: блакить [блакит'], льон [л'он], каньйон [кан'йон].

6. Поясніть різницю в значенні виділених однакових букв і буквосполучень.

Сяяти, м'якосердя, ягня, малюють, Рилєєв, підзеленити і подзеленькати, підземний і подзьобаний, віджити і воджу.

7. Чому римуються наведені пари слів, хоч кінцівки в них пишуться неоднаково? Запишіть ці слова в транскрипції.

Яр, жар; сад, ряд; пейзаж, пляж; в'юн, цвіркун; плющ, кущ; шхуна, дюна; йдеш, ллєш; моїх, сміх; мовчу, дощу; коліща, свіча; печера, портьєра; хата, ягнята; люди, груди.

8. У кожній парі допишіть слово, яке відрізнялося б від попереднього лише одним першим звуком (не буквою).

Джаз — г..., джміль — х..., дзень — д..., дзявкати — г..., дзьоб — л..., льон — с..., люк — л..., лак — л..., їсти — с..., юшка — в..., тяма — я..., ясно — р..., цькувати — о..., щенята — о....

9. Прочитайте вголос, правильно вимовляючи звуки, позначені виділеними буквами.

1. Старе одживає, нове — народжується. (Остап Вишня.) 2. Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій над тихим джерелом, що в теплій мураві дзюркоче. (М. Рильський.) 3. І задзвонили над джмелями дзвінки-дзвіночки лісові. (Л. Вінграновський.) 4. Зорі тонко подзенькують: "Дзінь-дзінь",— дзвінко подзенькують, мов на люстрі кришталь. (Б. Олійник.) 5. Мати вийшла на ґанок і дивиться в небо. (Б. Олійник.) 6. Щебечуть і джерґотять пташки та шурхотять ящірки в траві. (Марко Вовчок.) 7. Гілки квіток сплелися на вікні, неначе ґрати. (Леся Українка.)

10. Випишіть у три колонки слова, у яких: 1) звуків і букв порівну; 2) звуків менше, ніж букв; 3) звуків більше, ніж букв.

Радію, праця, рідня, дзюркіт, авіалінія, алюміній, дощ, жолудь, емальований, цятка, об'їзд, сім'я, розбуджений, електродзвоник, троє, ячмінь, льон, ідея, обсаджувати.

Ключ. З перших букв повинен скластися вислів Максима Горького.

11. Слова, подані в транскрипції, запишіть буквами. Зверніть увагу на розбіжності між вимовою і написанням.

І. [ход͡жу], [посад͡жу], [кукуруд͡за], [над͡зижчати], [надзвичайний]. 2. [ґанок], [ґелґотати], [ґудзик], [голос]. 3. [крайіна], [зайіду], [зайду], [кушч], [мурашчин], [шчука], [штука]. 4. [йасно], [р'асно], [кайук], [кан'ук], [кр'ук], [крук], [мийе], [син'е]. 5. [ден'], [дин'а], [л'амка], [латка], [л'ул'ка], [лутка].