4. Підстави та правові наслідки обмеження громадянина в дієздатності.

(КОНСПЕКТ) 5. Види дієздатності громадян України. 

(КОНСПЕКТ) 6. Умови, порядок та правові наслідки визнання громадянина недієздатним. 

(КОНСПЕКТ) 7. Цінні папери як об’єкти цивільних прав. 

Цінні папери фіксують певний обсяг майнових та/або грошових прав. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (розмістила, видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з його випуском (розміщенням), а також можливості передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 194 ЦК України). Аналогічне визначення цінного паперу надається і у ч. 1 ст. З Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та ст. 163 Господарського кодексу України.

Отже, сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв'язку між правом на цінний папір (як на документ) та правом з цінного паперу (можливістю реалізувати сукупність прав, посвідчених таким документом).

Існування поняття "право на цінний папір" свідчить про поширення на цінні папери норм речового права, що пов'язано з необхідністю спрощення обігу сукупності прав, які втілюються у цінному папері. Проте варто мати на увазі, що застосування положень чинного законодавства України про речі до цінних паперів не є безмежним, а допускається тільки в тій частині, що не врегульована спеціальним законодавством.

З правом на цінний папір нерозривно пов'язане право з цінного паперу. Право з цінного паперу уособлює в собі грошове або будь-яке інше майнове право.

При цьому поруч з одним із цих прав може існувати і немайнове право (у такому разі цінним папером посвідчується сукупність прав). Набуття права на документ зумовлює набуття права з цього паперу, однак можливість реалізації прав з цінного паперу може потребувати вчинення додаткових формальних процедур.

Ознаки цінних паперів умовно можна поділити на дві групи: основні та додаткові.

До основних ознак цінного паперу належать.

1. Цінні папери - це завжди документ встановленої форми з відповідними реквізитами. В Україні цінні папери можуть існувати у двох формах:

- документарна форма цінного паперу - паперовий документ, який являє собою спеціальний бланк, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів. Перелік необхідних реквізитів встановлюється законом або під законним нормативно- правовим актом залежно від виду цінного паперу;

- бездокументарна форма цінного паперу - здійснений уповноваженим суб'єктом електронний обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір. При здійсненні облікового запису заповнюються ті самі реквізити, що характерні і для документарної форми цінного паперу, якщо інше не обумовлено формою цінного паперу.

2. Цінні папери завжди посвідчують певне грошове або інше майнове право (наприклад, отримання майна за цільовими облігаціями), а іноді поряд з ними також і немайнове право (наприклад, право на управління товариством, яке надається акцією). При цьому у певних випадках реалізувати засвідчене цінним папером право можна тільки при його пред'явленні (наприклад, вимагати оплати векселя можна тільки за умови його пред'явлення).

3. Цінним папером є тільки ті документи, які визнані такими законом (ч. 2 ст. 195 ЦК України). Так, не можуть бути віднесені до цінних паперів документи які хоч і посвідчують грошове або інше майнове право (наприклад, лотерейні квитки, право на проїзд у залізничному транспорті, жетон із гардеробу), але не є такими в силу того, що не віднесені до цінних паперів чинним законодавством

У науковій та навчальній літературі запропоновано чимало підходів до класифікації цінних паперів. Серед запропонованих класифікацій можна виділити такі:

1) за визначенням управомоченої особи:

а) на пред'явника - у цьому виді цінних паперів для визнання особою уповноваженою достатньо пред'явлення самого цінного паперу (наприклад, облігації);

б) іменні - в таких цінних паперах безпосередньо визначено особу, яка є уповноваженим суб'єктом. Крім того, така особа значиться в реєстрі (книзі, переліку) власників таких цінних паперів (наприклад, акції);

в) ордерні - у таких цінних паперах уповноважена особа визначається у самому цінному папері, яка може здійснювати свої права особисто чи передати їх третій особі шляхом здійснення передавальних написів (наприклад, векселі);

2) залежно від особи, що випустила цінні папери:

а) державні;

б) цінні папери органів місцевого самоврядування;

в) цінні папери приватних осіб;

3) за строком обігу,

а) строкові - цінні папери з визначеним строком обігу (довгострокові зі строком обігу понад 5 років, середньострокові - до 5 років, короткострокові - до 1 року);

б) без встановленого строку обігу.

Класифікація цінних паперів також встановлюється ч. 5 ст. З Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", відповідно до якої в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів належать: акції; інвестиційні сертифікати; сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать: облігації підприємств; державні облігації України; облігації місцевих позик: казначейські зобов'язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать: іпотечні облігації; іпотечні сертифікати; заставні;

4) приватизаційні цінні папери посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

8. Умови, порядок і правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім. 

(КОНСПЕКТ)

9. Порядок, умови та правові наслідки оголошення особи померлою. 

(КОНСПЕКТ) 10. Опіка та піклування. 

(КОНСПЕКТ)

11. Способи створення юридичної особи. 

   Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом.    Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:    - розпорядчий;    - нормативно-явочний;    - дозвільний;    - договірний.    Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа.    Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.    Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).    Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.    Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.    Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.    Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування регламентовані Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Водночас особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж встановлені спеціальним законодавством. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.    Державна реєстрація передбачає:    - перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;    - внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;    - оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.    Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.    Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:    - найменування юридичної особи;    - ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;    - місцезнаходження юридичної особи;    - місце і дату проведення державної реєстрації;    - відомості про державного реєстратора.

+КОНСПЕКТ 12. Умови, порядок та правові наслідки визнання громадянина померлим.  13. Порядок припинення юридичної особи. 

Замість терміну "реорганізація" у ЦК говориться про те, що діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Злиття передбачає припинення діяльності двох або більше юридичних осіб і передання всіх прав та обов'язків одній новій створеній у результаті таких дій юридичній особі.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передання всіх прав та обов'язків іншій юридичній особі.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи І передання у відповідних частках всіх прав та обов'язків кільком юридичним особам-правонаступникам.

При перетворенні юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду (зміна організаційно-правової форми) до новоствореної юридичної особи переходять права і обов'язки попередньої.

Для всіх зазначених способів припинення юридичної особи притаманні дві особливості: по-перше, здійснюється фактичне припинення юридичної особи; по-друге, права та обов'язки переходять до правонаступників. Таке правонаступництво ще називають універсальним.

 Нові юридичні особи, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові обов'язки, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо отримане ними майно не покриває вимог кредиторів.

Ліквідація — це така форма припинення юридичної особи, при якій вона перестає існувати зі всіма правами і обов'язками, що їй належать. При ліквідації права і обов'язки не переходять до іншої особи. Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією.

Зараз в Україні юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Факт вилучення юридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органів статистики. За ЦК юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

+ КОНСПЕКТ 14. Господарські товариства як юридичні особи (поняття, види). 

Господарське товариство – це підприємство, установа або організація, створені на засадах угоди юридичними та фізичними особами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами і можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

1. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

2. Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

3. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

5. Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

15. Речі як об’єкти цивільних прав. 

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, що об'єктивно існує та за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. За ст. 179 ЦК - це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Такі предмети матеріального світу можуть бути природного походження або створеними у результаті різноманітної діяльності людей.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей ґрунтується переважно на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, законодавець визнав за доцільне поширити режим нерухомої речі також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Таким чином, при віднесенні речей до категорії нерухомості використано два критерії: матеріальний - ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний - умови визнання законом тих чи інших речей нерухомими за правовим режимом. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою підставою для визнання їх нерухомими речами (тобто речами, прирівняними до нерухомості). Отже, за першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх є неможливим (жилі будинки, інші будівлі та споруди, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості, наприклад повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК до рухомих речей мають бути віднесені усі речі, які можна вільно перемішувати у просторі. Такого надто загального критерію інколи може виявитися недостатньо. Тому в такому разі можна керуватися таким правилом - щодо речей, які за законом не визнані нерухомими об'єктами, має діяти презумпція визнання їх рухомими речами.

Державна реєстрація прав на нерухомість

Надзвичайна значимість об'єктів нерухомості в цивільному обороті обумовлює необхідність їх спеціальної індивідуалізації та кваліфікованого підтвердження титульного володіння шляхом видачі, зокрема, у встановлених випадках правовстановлюючого документа.

У ст. 182 ЦК визначаються загальні правові засади здійснення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмежень цих прав, їх виникнення, переходу і припинення. За цією статтею державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною і здійснюється відповідним органом. У наведеній статті безпосередньо не визначаються органи державної реєстрації, а також порядок їх вчинення. У ч. 4 лише застерігається, що порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На виконання вимог ЦК прийнято спеціальний ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 р., яким врегульовано відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстроване відповідно до цього Закону, а реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна (ст. 3), що підтверджує взаємопов'язаність державної реєстрації цих фактів. Державна реєстрація зазначених трьох видів фактів здійснюється за допомогою створюваної державної інформаційної системи - Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші об'єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено правовий режим нерухомої речі, а також на державну реєстрацію підприємств як суб'єктів господарювання, на реєстрацію ділянок надр для добування корисних копалин.

За цим Законом систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзем), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вищезазначеного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також обмеження цих прав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) інші речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

При цьому законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом.

Відповідно система державної реєстрації прав на нерухомість, що існувала до цього часу, має бути узгоджена з вимогами цього Закону. Статтею 202 З К України також передбачена державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин: а) книги запису реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди; б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Випадки обов'язкової державної реєстрації правочинів передбачаються як ЦК, так і іншими законами. При цьому державну реєстрацію правочину не можна ототожнювати з державною реєстрацією нерухомого майна чи інших об'єктів цивільного права (наприклад, транспортних засобів, у тому числі морських та річкових суден, повітряних суден; космічних об'єктів, зброї, окремих видів цінних паперів) з метою їх обліку, недотримання якої може впливати на чинність правочину щодо придбання таких об'єктів і призводити до інших правових наслідків.

Державну реєстрацію прав на нерухомість і правочинів щодо неї забезпечують відповідні реєстри, наприклад: Державний реєстр правочинів, Державний реєстр прав на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження нерухомого майна.

У ЦК 1963 р. лише ст. 227 передбачала реєстрацію у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин. Таку реєстрацію безпосередньо здійснювали бюро технічної інвентаризації (БТІ).