4.Перші бої січового стрілецтва за Київ

Після упадку російського Тимчасового уряду перед Україною з`явився другий ворог: московські більшовики.

Приготовляючись повалити на Україні Центральну Раду, більшовики пильно старалися перехилити на свій бік незначні рештки зукраїнізованих полків, те їм із деякими частинами вдалося.

Для оброни ладу в столиці український уряд мав: дуже ненадійну міліцію, що прийшла на місце давньої поліції, непевні рештки декількох зукраїнізованих полків, які здебільшого відмовлялись іти проти народу, з військового боку дуже слабко зорганізовані відділи народної міліції, зложені з громадян-охотників.

Січово-стрілецькі полки кинули на обеззброєння передмістя Києва. Це визвало обурення і акція обеззброєння припинилася, хоч і до того не мала ніякого практичного значення для небезпеки столиці перед переворотом.

Поки таке діялося в столиці, у другій половині січня вирушили з Харкова й Курська на Київ відділи більшовицького війська під проводом Муравйова, Антонова й Коцюбинського, в силі може до 10000 чоловік з гарматами. Ішов той наступ нібито з наказу світського уряду України, що почав існувати в Харкові ще з перших часів захвату влади більшовиками в Москві. На ділі ж війну проти України повів московський більшовицький уряд здебільше-таки московськими збройними ватагами. У відповідь на московський поход Центральна Рада проголосила 22 січня 1918 р. своїм універсалом повну державну незалежність Української Народної Республіки. Але все ще нічого не зробила, щоб проголошену державну самостійність ще й обороняти. Зукраїнізовані полки ніде не ставили ніякого опору більшовикам, заявляючи нейтралітет, то й переходячи на їхній бік, щоб валити Центральну Раду.

Коли ж прийшла звістка про те, що більшовики зайняли вже Полтаву й хочуть взяти Київ, у столиці на швидку руку почав формуватися «лівобережний кіш» під проводом Симона Петлюри для походу на Слобожанщину. Поки цей кіш формувався, більшовики наблизились до столиці. Тут уряд заметушився і по-своєму зрозумівши справу збройної оборони України, – вислав проти них найідейніше українське студентство Києва, цілком не муштрованих юнаків, які з власного почину почали формуватися для збройної оборони української землі в так званий «студентський полк січових стрільців». 29 січня 1918 р. більшовики оточили під Крутами студентську сотню і розправились з ними. У той час, як українські студенти їхали з Києва на Крути по свою смерть, 1-а сотня січових стрільців під командуванням Романа Сушка дістала наказ 23 січня 1918 р. виїхати в Яготин,а далі на Полтаву. Але їх наздогнав другий наказ: негайно повертатися назад, бо після розгрому студентів під Крутами, більшовики без перешкод ідуть на Київ від Ніжина.

Поки на Лівобережжі українські відділи як могли спасали положення, в Києві вибухнуло відверте більшовицьке повстання, що мало на меті розгромити українські сили. В січні озброєні більшовики зайняли Арсенал, залізницю, Поділ і з вуличними боями вирушили в центр міста до Центральної Ради.

На дії більшовиків Центральна Рада відповіла проголошенням воєнного стану в Києві. Оборона Центральної Ради розвивалась стихійно, «всім народом» і «сама собою».

Охороняючи уряд під час відступу зі столиці, січово-стрілецькі формування прибули в лютому в Житомир. В подавленім настрої відступали січові стрільці, але їхній настрій був підбадьорений звісткою про заключення миру в Бресті, бо тим актом існування самостійної Української держави було признане іншими державами вперше за стільки літ.

В цей час під Бердичевом загорілися незвичайно запеклі кількаденні бої між більшовиками і запорізькою дивізією. Відпала думка, щоб із Житомира організувати війну проти більшовизму, а вирішено, що уряд буде пробиватися через Коростень на Сарни назустріч німецьким військам, які українська мирова делегація в Бресті закликала на підмогу Україні. А пробивався уряд під охороною січових стрільців. У авангарді йшла 1-а сотня Романа Сушка. Ішла війна на залізницях, характерна для того часу.

У Коростень прибув стрілецький авангард з завданням забезпечити шлях на Сарни та зірвати залізничні шляхи на Овруч, Київ і Новоград-Волинський, бо з тих напрямів могли появитися більшовицькі війська. Авангард обеззброїв численні ешелони солдат й почав виконувати своє завдання. Але робітники залізничного депо не хотіли дозволити зірвати шлях й скликали мітинг.

В цей час із Житомира підходить головний ешелон січових стрільців зі штабом. Тим часом 1-а сотня січових стрільців поїхала далі й 19 лютого вранці прибула на станцію Класово під Сарнами. Тут довідалися, що містечко й станція Сарни зайняті сильними більшовицькими полками. І непомітно зайняла увечері залізничний міст на Случі перед Сарнами, чекаючи головні стрілецькі сили. Більшовики довідались про відступ Центральної Ради на Сарни і вислали технічний потяг, щоб зірвати міст на Случі. Але січові стрільці зуміли перешкодити спробі висадити міст, але присутність стрільців була викрита. На станції Сарни вмить погасло світло. Тут наїздить стрілецький броньований потяг із Коростеня з однією гарматою. Отримавши підкріплення, командир стрілецького авангарду починає бойову акцію проти Сарн На станції виникає величезна паніка. В цей час прибуває уряд із головними стрілецькими силами. Після короткого бою 2-а сотня СС під проводом Івана Чмоли займає Сарни. Більшовицькі ешелони частково втікають на Лукинець, а частина складають зброю.

Боєм під Сарнами скінчилась «війна по залізниці». У цьому бою вперше взяла участь стрілецька легка батарея. Зав’язком цієї батареї був відділ стрілецьких гарматників. Під Житомиром удалося роздобути чотири легкі гармати. Роман Шашкевич перейменував свій відділ у « 1-шу батарею січових стрільців», яка відзначилась у сутичках під Антонівкою, Німовичами, Корнилівкою й Олевськом. В цей час формувалося незалежне стрілецьке постачання.