3. Початки січового стрілецтва

Поступово завмираючи, російський царат розложив був своєю мертвеччиною все суспільне життя давньої Росії. Коли ж несподівано й ніким не підтриманий він 12 березня 1917р. упав та вся влада нараз попала до рук самого ж громадянства, то контраст поміж безпросвітним учора й мерехкітливим сьогодні був такий безконечний, що ніяке слово не підходить, щоб змалювати той радісний порив, який нараз захопив був людей у колишній Росії. В тих умовах буйним життям заграло національне почуття українських мас. Ось так пішла стихійна «українізація» України, стихійне творення українських комітетів і товариств, українізація тих полків давньої російської армії, що складалися в більшості з українців. Стихія організувалася, щоб «Україна зажила вільним життям», хоч і не вміла з’ясувати, як оте «вільне життя» повинно виглядати.

Центральна Рада, основана київськими українцями ще в половині березня 1917р. для об`єднання й керування всім українським життям, не доросла була до ніяких самостійних політичних завдань. Дійсного розуміння того, чим держави живуть, а від чого гинуть, у неї не було; вона складалася з партій, які вміли робити опозицію проти всякого, хто на чолі держави, але самі нездатні були що-небудь творити.

Йдучи за подіями, Центральна Рада спершу поставила була лише вимоги національно-культурної автономії України й під тиском із кожним днем ґомінкіших громадянських організацій, висунула в квітні 1917р. домагання української національно-териториальної автономії в Росії, перебудованій на федеративних підставах. Але російський уряд розумів, що в автономічно-державній організації українського національного руху та ще й з зукраїнізованою армією криється в майбутньому небезпека відізвання України від Росії, і поставився рішуче проти домагань Центральної Ради.

Таке відношення російського уряду до української справи викликало обурення всієї української стихії, яка в самих лише зукраїнізованих полках начисляла вже в травні 1917р. близько одного мільйона багнетів. Присилувана цим обуренням, Центральна Рада видала 23 червня « Перший універсал Української Центральної Ради до українського народу на Україні і поза Україною, в якому заявляла, що бореться за здійснення автономії України без уваги на російський центральний уряд. Центральна Рада проголошувала себе парламентом України, якого виконавчим органом мав бути кабінет міністрів – Генеральний секретаріат. Це була переломна хвиля революції 1917р. на Україні. Щоб дійти до перемоги, треба було б негайно взятися за створення міцної власної армії й міцного державного апарату, а для цього треба було б спинити похід соціальної революції на Україні.

«Віднині самі будемо творити наше життя» – залишилося лише заявою. Центральна Рада ввійшла в затяжні переговори з російським Тимчасовим урядом, усяко переконуючи його про українську лояльність для Росії й небажання творити своє життя без дозволу російського уряду. Почала помітно слабнути здисциплінованість зукраїнізованих частин.

Тим часом у вересні-жовтні 1917р. розгорілася боротьба між більшовицьким тимчасовим урядом. Події заплутувалися у хаос. Тут Центральна Рада розгубилася, підтримуючи раз по раз різні сторони. Але російський Тимчасовий уряд не звертав уваги на хитання Центральної Ради й борючись за своє існування вирішив одним ударом покінчити з більшовизмом і з українським відосереднім рухом. Саме в Москві розгорілися в перших числах листопада затяжні вуличні бої між більшовиками та військами, вірними Тимчасовому уряду, як з наказу Тимчасового уряду московські полки пішли на Київ проти Центральної Ради. 7 листопада бої в Москві закінчилися перемогою більшовизму, а з11 листопада на вулицях Києва столичні зукраїнізовані полки, підтримані місцевими більшовиками, виступили проти московських частин, надісланих Тимчасовим урядом проти Центральної Ради. Рівночасно на підтримку Центральній Раді звідусіль вирушили на Київ зукраїнізовані війська.