9. Методика визначення економічної ефективності системи

Завдання визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” постає не лише на стадії розробки нової системи, але й оцінки функціонування діючої.

Зважаючи на специфіку та складність системи, її економічна ефективність – це категорія, що відображає на скільки раціонально розподілені функції між основними елементами та використані потенціал людини та ресурси машини.

Система буде тим ефективнішою, чим більше зможе задовольнити потреб споживачів при мінімальних витратах на її створення та експлуатацію, включно з витратами на обслуговування, працю персоналу.

Якою б складною, дорогою не була б система, її ефективність прямо пропорційна тому, на скільки відповідними, якісними та продуктивними є її складові елементи, тобто система не може бути ефективною у разі, коли споживач (користувач) використовує забагато зусиль задля отримання мізерного результату.

Практика визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” свідчить, що залежно від мети виділяють декілька підходів:

• оцінка ефективності з позицій раціональності рухів операторів, психологічних аспектів діяльності людини в системі;

• оцінка ефективності з позицій продуктивності параметрів машини, її конкурентоспроможності;

• оцінка ефективності з позицій надійності та якості системи.

Перший підхід передбачає визначення економічної ефективності системи через оцінку продуктивності праці людини – оператора та умов праці, економію робочого часу. Другий – через визначення показників, що впливають на конкурентоспроможність обладнання. Третій підхід базується на тому, що будь-яка система може бути ефективною лише за умов її надійності та якості всіх її елементів, особливо машини, та кінцевого результату.

Методика визначення економічної ефективності системи „людина – машина – зовнішнє середовище” передбачає проведення розрахунків у декілька етапів.

І етап. Збір та систематизація даних про функціонування системи.

На даному етапі перш за все виписують головну мету економічного аналізу системи: що важливо дізнатися – загальну ефективність системи „людина – машина – зовнішнє середовище” чи винайти резерви підвищення її ефективності.

ІІ етап. Визначення економічної ефективності системи.

На даному етапі проводяться всі необхідні розрахунки, що дозволять визначити економічну ефективність кожного елементу та системи в цілому, а також аналіз факторів впливу на економічну ефективність системи та її елементів.

Основними показниками економічної ефективності системи в цілому будуть: продуктивність системи, економія робочого часу, рівень рентабельності системи, економічний ефект від впровадження нових технологій, конкурентоспроможність системи.

Продуктивність системи – величина, що відображає на скільки корисною, дохідною є дана система й визначається як співвідношення обсягу виконаних робіт за одиницю часу до обсягу затрат на виконання даних робіт.

Економія робочого часу – величина, що відображає те, на скільки швидше виконуються операції й розраховується як співвідношення часу, витраченого на виконання всіх робіт з технікою даного типу (що оцінюється) до часу на виконання робіт при базовому рівні технологій.

Рівень рентабельності системи – величина, яка описує доходність системи й визначається як співвідношення доходів від роботи системи до затрат на її створення, експлуатацію, розраховується у відсотках.

Економічний ефект від впровадження нових технологій (техніки) в відображає економію затрат за певний проміжок часу й обчислюється за формулою:

Е_р = (С₁ – С₂) * В₂ – Е_н * З_од , (1.5)

де С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження нової техніки, проведення інших ергономічних заходів, грн.; В₂ – об’єм продукції (робіт) за визначений проміжок часу після впровадження нової техніки, проведення інших ергономічних заходів у натуральному виразі; Е_н¹– нормативний коефіцієнт порівнюваної економічної ефективності; З_од – одночасні затрати, пов’язані з розробкою та впровадженням заходів, грн.

Конкурентоспроможність системи – показник, який відображає економічний потенціал та привабливість системи для користувачів, споживачів. Її обчислюють як співвідношення якості системи до її вартості чи витрат на її експлуатацію.

Корисний ефект від експлуатації системи розраховують, як правило, за рік за формулою:

КЕ = (Q₂ – Q₁) * В₂,

де КЕ – річний корисний ефект, що досягнуто при використанні даних елементів системи, в одиницях споживчої вартості; Q₂ – узагальнений показник якості продукції, що виготовлена в системі, що оцінюється, в одиницях якості; Q₁ – узагальнений показник якості базової (оптимальної) продукції, виготовленої в системі для порівняння, в одиницях якості; В₂ – річний обсяг виробництва продукції (надання послуг) за допомогою визначених елементів системи в розрахунковому періоді, в натуральних одиницях.

ІІІ етап. Аналіз результатів та винесення пропозицій.

Даному етапу характерно те, що отримані результати оцінюються з позиції перспектив та формуються висновки і пропозиції щодо подальшого функціонування даної системи, визначають шляхи покращання її роботи.