22. Адаптація працівників у системі

В загальному розумінні адаптація – це процес пристосування людини до умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Тому завданням ергономістів є розробка засобів, методів, програм, що найбільш ефективно дозволять працівникові адаптуватися до умов системи „людина – машина – зовнішнє середовище”. В той же час адаптація передбачає селекцію працівників за критерієм придатності до даного виду трудової діяльності.

Як властивість, адаптованість працівника – це його здатність пристосовуватися до змісту і умов трудової діяльності безпосереднього соціального середовища, вдосконалювати свої ділові й особистісні якості.

Важливість формування відповідних програм адаптації до роботи в системах обумовлюється тим, що останні роки все більшою стає роль інформаційного фактору в трудовій діяльності, а також суспільним характером праці.

В психофізіології адаптацію розуміють як набуття організмом нових властивостей і якостей в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем. Виходячи з цього, ефективність адаптації цілком залежить від факторів зовнішніх по відношенню до організму та стійкості набутих характеристик, зв’язків організму, набутих протягом життя або невід’ємних (природних)¹.

Психофізіологічна суть адаптації полягає у наступному. Людина постійно взаємодіє із середовищем, тому структура зв’язків організму постійно змінюється. Ці зміни є відповідними реакціями організму на подразники. Відповідні реакції проходять дві стадії. Перша з яких – первинна – з’являється як результат аналізу якісних та кількісних особливостей подразника, а також вибору й активізації на основі цього аналізу програм відповіді на фізичні й інформаційні характеристики подразника. Другою стадією є реакція плати, тобто оптимізації всіх параметрів організму.

В процесі тривалого впливу на організм людини нестандартних, шкідливих факторів середовища відбувається адаптація організму шляхом оптимізації реакцій: формування адекватності первинної відповіді й мінімізація плати. Механізм адаптації спрацьовуватиме більш оптимально у разі, коли реакція первинної відповіді мобілізує всі сили організму аби нівелювати вплив подразника (вона не може бути мінімізована, оскільки це могло б призвести до значних негативних зрушень в організмі), а, в свою чергу, реакція плати, як похідна первинної відповіді, лише реагуватиме на зміни, так як значущість цієї реакції стає меншою.

Отже, психофізіологічна адаптація людини до системи – системна відповідь організму на тривалий чи багаторазовий вплив зовнішнього середовища, що забезпечує виконання основних завдань діяльності й спрямована на досягнення адекватності первинної реакції та мінімізацію реакції плати.

Крім психофізіологічної, розрізняють ще декілька видів адаптації: емоційна, екологічна, соціальна, професійна.

Професійна адаптація – пристосування людини до умов конкретної трудової діяльності, формування відповідних знань, навичок, умінь, що дозволяє раціонально й ефективно працювати.

Професійну адаптацію дуже часто поєднують із виробничою. Це пов’язано з тим, що професійна адаптація реалізується в конкретних умовах виробничого середовища, тож реальне пристосування людини до специфіки професії відбувається на робочому місці. Протягом трудового життя, людина може змінювати робоче місце, в т.ч. можуть бути змінені умови праці, структура колективу та відносини в ньому. Тому професійна адаптація до системи „людина – машина – зовнішнє середовище”, як виробничого середовища, ставить перед ергономістами чимало питань: чи зможе приймати працівник дане середовище як належне й з найменшими затратами (фізичними, психічними, фізіологічними, ін.) пристосовуватися до нього; чи необхідні додаткові засоби для ефективного пристосування людини. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що професійна адаптація до роботи в системі „людина – машина – зовнішнє середовище” неможлива без психофізіологічної та соціальної адаптації.

Варто розрізняти активну професійну адаптацію, коли індивід прагне впливати на середовище для того, щоб змінити його (шляхом раціоналізації трудових методів, обладнання, підвищення кваліфікації), і пасивну, коли він не прагне до такого впливу та змін.