3. Ергономічність як фактор економічного росту.

Зважаючи на прикладний характер ергономіки, частіше в повсякденному житті можемо зустріти показник ергономічності того чи іншого пристрою, системи. Під ергономічністю системи розуміють таку її властивість, коли всі елементи системи гармонійно поєднані, що дозволяє їй бути максимально конкурентоспроможною на ринку й ефективно виконувати покладені на неї завдання. Засоби праці вважаються ергономічними, якщо їх параметри максимально враховують характеристики людини, в т.ч. психологічні. При цьому, для меблів показник ергономічності – це відповідність антропометричним даним людини й сучасний дизайн; для виробничого обладнання – безпечність, естетика та врахування антропометричних і біомеханічних характеристик людини; для військової техніки – врахування фізіологічних, психофізіологічних, біомеханічних характеристик людини тощо. Необхідно сказати, що врахування згаданих характеристик людини, як правило, спрямовано на вирішення основного завдання системи, що утворюватиметься, - продуктивність, ефективність роботи. Таким чином, в певній мірі ергономічність, як показник, товару, може бути синонімом слову конкурентноздатність. В цьому сенсі ергономічність прямо впливає на показники економічного розвитку як підприємств, що створюють певні засоби праці, так і суспільства в цілому.

Важливо відмітити, що ергономіка, спрямовуючи дослідження на вирішення ряду питань щодо адаптації працівників в системах, підвищення ефективності роботи систем та людей, полегшення праці останніх, в тій чи іншій мірі має враховувати фактори, що впливають на здоров’я, працездатність людини в першу чергу. Всі ці фактори умовно в літературі називають людськими (оскільки від рівня їх прояву в системі залежить працездатність людини).

До людських факторів відносять такі:

• гігієнічні – фактори зовнішнього середовища – характеризують температуру і фізико-хімічний склад повітря, освітленість робочого місця, шум, вібрацію, інше;

• антропометричні та біомеханічні – характеризують відповідність засобів праці розмірам, формі, вазі тіла людини, силі та напрямку руху людини в процесі діяльності, інше;

• фізіологічні та психофізіологічні – характеризують енергетичні, зорові та інші психофізіологічні можливості людини;

• психологічні - визначають відповідність навичкам, що формуються, та інших психологічних можливостей людини, наприклад, пам’яті, мислення сприйняття тощо;

• естетичні – пов’язані з дизайном обладнання, засобів праці, виробничого середовища.

4. Предмет ергономіки.

Предметом ергономіки виступає трудова діяльність людини у процесі взаємодії з технічними засобами праці та в конкретних умовах зовнішнього середовища.

З ергономічних позицій, трудова діяльність – це цілеспрямована, суспільно корисна, доцільна діяльність людини, яка визначається специфікою його професії.

В системі „людина – машина – зовнішнє середовище” трудову діяльність необхідно розглядати у зв’язку зі засобами праці. Залежно від рівня розвитку техніки та праці, вона поділяється на п’ять основних груп:

1. робота, яку виконують працівники за допомогою автоматів, автоматизованих апаратів та установок;

2. робота, яку виконують працівники за допомогою машин, станків, механізмів, апаратів, механізованого інструментарію;

3. робота, яку виконують працівники руками при машинах і механізмах, доповнюючи своєю ручною працею роботу машин;

4. робота, яку працівники виконують вручну або за допомогою немеханізованого інструменту, зайняті при машинах та механізмах;

5. робота, яку виконують працівники з ремонту машин та механізмів.

Зважаючи на темпи автоматизації трудової діяльності, в ергономіці найбільшу увагу приділяють дослідженню саме першої групи робіт, яку виконують оператори. Серед операторської діяльності виділяють п’ять класів:

оператор – технолог – в процесі роботи людина безпосередньо бере участь в технологічному процесі, працює, в основному, в режимі негайного обслуговування, здійснює переважно керуючі дії, користуючись положеннями інструкцій (прикладами робіт можуть бути дії, що виконують оператори технологічних процесів, оператори автоматизованих ліній, оператори з прийняття і передачі інформації),

оператор – маніпулятор – в процесі трудової діяльності працівник керує приладами, аналізує їх параметри (оператори насосних станцій, оператори АЗС),

оператор – спостерігач (контролер) – найпоширеніша група операторів, специфіка роботи яких полягає у тому, що вони приймають і аналізують інформацію, видають відповідно до ситуації певні розпорядження (прикладом посад будуть оператор радіолокаційної станції, диспетчер транспортної системи),

оператор – дослідник – в процесі роботи працівник спостерігає за функціонуванням приладів і систематизує інформацію, робить відповідні висновки, практично така особа в роботі більше використовує власний апарат мислення, а техніка є лише „виконавцем” завдань оператора або „помічником” (програмісти, шифрувальники, системні адміністратори, ін.),

оператор – керівник – праця такої людини полягає у безпосередньому або опосередкованому, через канали зв’язку, управлінні людьми – підлеглими, для чого важливо мати значні досвід, знання, відповідні здібності (керівники різних рівнів).

Робота операторів має ряд особливостей, що вирізняють її від трудової діяльності інших категорій працівників, одна з яких – режим роботи. В різних режимах технологічного процесу в системі оператор виконує свої властиві функції, де керівництво, як правило, виконує автоматика. Розрізняють такі режими:

• в нормальних умовах;

• в аварійних ситуаціях;

• в ситуаціях динамічних змін;

• програмування нового режиму роботи.

Взагалі операторська праці характеризується такими особливостями:

1. технологічний процес, яким керує оператор, протікає з величезною швидкістю;

2. на деяких етапах оператор повинен опрацювати за короткий проміжок часу значні обсяги інформації;

3. у вищезазначених умовах праця оператора буває дуже напруженою;

4. технологічний процес є досить складним і відповідальність за помилки підвищується;

5. швидкі переходи від періодів очікування до часу напруженої роботи;

6. переходи можуть бути неконтрольованими, ситуації можуть бути різноманітними;

7. швидкі зміни зовнішнього середовища.

Всі названі особливості визначають складність роботи операторів.

Операторська діяльність включає чотири основних етапи.

1. Сприйняття інформації. На цьому етапі оператор має визначити об’єкт сприйняття; виявити в об’єкті окремі ознаки, що відповідають завданню, яке поставлено перед оператором; ознайомитися з виділеними ознаками; пізнати об’єкт сприйняття.

2. Аналіз інформації. Важливим завданням на даному етапі є оцінювання достовірності, повноти даних, їх аналіз та узагальнення на основі заданих критеріїв.

3. Прийняття рішень. На основі проведеного аналізу всього обсягу інформації оператор має прийняти рішення у відповідності з правилами, логікою. При цьому рішення обирається найкраще з можливих варіантів.

4. Виконання прийнятого рішення. На цьому етапі оператор за допомогою допоміжних пристроїв, власних маніпуляцій та рухів виконує певні операції або видає певні розпорядження іншим працівникам.

Підсумовуючи, нагадаємо, що трудова діяльність в ергономіці розглядається з декількох позицій. По-перше, її визначають як сукупність психічних, психологічних процесів, а, по-друге, - як сукупність фізіологічних процесів. Це необхідно врахувати аби в повній мірі визначити технологію, специфіку роботи.