Поняття та основні аспекти цивілізаційного підходу до типології держав

Інший підхід до типології держав – цивілізаційний, що заснований на врахуванні не тільки економічних факторів розвитку держави, але і географічного, релігійного, психологічного, культурного та інших особливостей. Сукупність цих факторів об'єднується поняттям “цивілізація”, тобто ступінь суспільного розвитку, що обумовлений станом матеріальної та духовної культури.

Цивілізаційний підхід – це один із сучасних підходів, який був заснований А. Тойнбі (1889-1975), який в основу класифікації поклав ідею співвідношення держави і права з суспільно-економічним устроєм але з врахуванням духовних і культурних факторів суспільного розвитку. Він відмічав існування у сучасному світі п'яти різних цивілізацій: китайської, індійської, ісламської, російської та західної. Різниця між ними полягає в тому як вони відповідали на “виклик історії”.¹ Існує три різновиди відповідей. Перший різновид пов'язаний з творчою діяльністю еліт, постійними змінами у засобах виробництва. Другий та третій – характеризується зниженням рівня культури у зв'язку з тим, що масштаб завдань перевищує творчий потенціал.

У відповідності до зазначеного підходу все людство в цілому поступово у своєму розвитку проходить певні епохи (стадії формації), проте одна його частина швидше досягає найвищих стадій (наприклад, країни Західної Європи), а інша робить це значно повільніше. У зв'язку з цим, сам цивілізаційний підхід формувався в якості альтернативи такої схеми. Разом з тим ця ж схема знаходиться в основі марксистської теорії суспільно-економічних формацій. Проте цивілізаційний підхід протистоїть марксиському за двома доктринальними позиціями:

Трьома ключовими компонентами генезису цивілізацій, за Тойнбі, є універсальна держава, всесвітня церква і рух племен. Наявність цих компонентів дозволяє говорити про існування цивілізації. Однак цивілізації не виникають самі по собі; необхідна особлива історична ситуація для того, щоб відбувся її розвиток. Подібну ситуацію Тойнбі позначає як ситуацію "Вызова-и-Ответа". І якщо в наявності маються навіть усі три базові компоненти генезису цивілізацій, але відсутній Виклик, то не буде і Виклику тобто, розвитку цивілізації.

Класифікація цивілізацій за критеріями

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

• первинні;

• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. Також держава виступає організатором матеріального виробництва, вона створює і оголошує духовні цінності, формує класи, розподіляє вироблений начеленням надлишковий продукт.

Для здійснення таких функцій держава концентрує у своїх руках практично всі ресурси. Влада і снцє у формі східної деспотії, спираючись на бюрократичний апарат та репресивні органи. Особливе місце в системі влади займає глава держави, який очолює світську та духовну владу. Абсолютиські форми влади розвиваються тут в силу патерналіських уявлень про державу, незрілості традиційного суспільства, та значне існування сільської общини, що сприрається на пануючу систему цінностей. ¹

З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли у Давній Греції та Давньому Римі на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і всепроникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкового устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держава виступає як механізм узгодження інтересів автономних суб'єктів. Світська та духовна влада розподілені. В Свою чергу світська влада представлена відносно самостійними гілками законодавчої, виконавчої та судової влади.

У відповідності до цивілізаційного підходу до типології держав розрізняють їх наступну класифікацію за різноманітними критеріями.

1. За рівнем економічного розвитку:

а) доіндустріальна держава, рівень розвитку якої є нижчим світових стандартів;

б) індустріальні держави, рівень розвитку яких відповідає світовим стандартам;

в) постіндустріальна держава, рівень розвитку яких перевищує світові стандарти.

2. За способом здійснення влади:

а) демократичні держави, що гарантують реальність інститутів безпосередньої та представницької демократії;

б) антидемократичні, влада в яких здійснюється насильницьким шляхом.

3. За характером функцій держави:

а) соціальні держави, в яких перевага надається соціальним функціям держави;

б) асоціальні, в яких перевага надається економічним та політичним функціям держави.

4. По відношенню до права:

а) правові держави, діяльність яких засновується на правових приписах;

б) неправові, де лише декларується відповідальність перед народом та правом.

5. По відношенню до релігії:

а) світські держави, де релігійні організації є відокремленими від влади та позбавлені юридичних та політичних функцій;

б) клерикальні держави, в яких певна релігія набирає статусу державної і займає основне місце серед інших конфесій;

в) теократичні держави, в яких державна влада належить церкві, яка і визначає статус державної релігії. Релігійні норми є джерелом законодавства, а глава держави є одночасно і релігійним діячем;

г) атеїстичні, де релігійні погляди переслідуються законом, а релігійні організації контролюються державою.